Не словесами, а справами

Заборона діяльності Меджлісу кримськотатарського народу не справила ефекту вибуху бомби. До цього все йшло, і мало в кого з жителів Криму та співчутливих спостерігачів за процесами в Криму з материка були ілюзії, що оперетковий суд на окупованому півострові і його постановник являть світові правосудне рішення. Особливо після того, як, підстилаючи доказову соломку "суду", Меджліс внесли до списку екстремістських організацій - ніби у відповідь на цього разу превентивно застережливі заяви міжнародних організацій і США.

Проте наслідком саме цього рішення окупаційного режиму, яке належить вважати наступною сходинкою репресивної політики Кремля, може стати значно більше число потерпілих серед мирного населення і руйнувань у маленькому світі самозахисту, вибудуваному громадянами України в Криму в надії пережити навалу, ніж здається тим, хто сьогодні звично висловлює занепокоєння. У цільовій групі ризику - не менше 2 500 кримських татар, серед яких: члени Міллі Меджлісу та делегати Курултаю кримськотатарського народу, які їх обрали, члени місцевих меджлісів і всіх структур, ними створених, та громадських організацій, ними підтримуваних. Далі - сім'ї й родичі, друзі, партнери по бізнесу й сусіди…Спостерігаючи за практикою дій російських спецслужб у Криму, можна прогнозувати, що члени меджлісів - це "сніжка", яку методично перетворюватимуть на величезну грудку. І це неважко буде зробити, адже заборона діяльності Меджлісу також передбачає і заборону його пропаганди (у російських реаліях це рівнозначно забороні згадуванню у ЗМІ, тобто забуттю), а під діяльність і незаконне зібрання можна підвести навіть дува (молебень) у будинку. Враховуючи відпрацьовану (аж до винесення обвинувальних вироків) практику притягнення жителів Криму до кримінальної відповідальності за участь у подіях до анексії півострова, і навіть не на території півострова, до групи ризику потрапляють і ті кримські татари, хто будь-коли був членом меджлісу і брав участь у якихось акціях непокори. Буйної фантазії у поклонських для обґрунтування "обвинувачення" вистачить на багато чого, а за відсутність у крані води, пам'ятаючи про "водну блокаду", знайдеться новий винуватець. Хто сумнівається - почитайте перли з промови "прокурора" Поклонської, наприклад: "Шановний суд, сьогодні ми будуємо світ, у якому кожному кримчанинові буде жити безпечно й радісно, де будуть цвісти троянди й ростиме виноград. Меджліс щосили намагається цьому перешкодити. Навіщо ж нам потрібен цей меджліс?".

Очевидно також, що масштаб трагічних наслідків від заборони діяльності Меджлісу прямо залежить від того, наскільки адекватно зможуть оцінити ці події міжнародні інститути, влада України та лідери Меджлісу й кримськотатарських організацій на українському материку. І не тільки оцінити, а й адекватно протидіяти, визнавши при цьому, що всі попередні тактики і заходи виявилися малоефективними, а інструменти впливу на агресора - застарілими.

Сьогодні важливо розуміти, що рішення окупантів заборонити діяльність Меджлісу не рівнозначне аналогічним заборонам та оголошенням екстремістськими й терористичними "Правого сектора" та Хізб ут-Тахрір. Хоча на папері і в мовленні тепер згадування меджлісу буде таким самим, як і у випадку з ними, - кожен відтепер у Росії й на окупованих територіях повинен вживати слово "меджліс" із обов'язковим приспівом "організація, заборонена в РФ і визнана екстремістською". І це відкладатиметься у свідомості, породжуватиме упереджене ставлення до кримських татар, яке з допомогою простих маніпуляцій можна буде легко перетворити на вороже.

Але насамперед міжнародні інститути мають сьогодні солідарно визнати, що забороною діяльності Меджлісу кримськотатарського народу як представницького органу корінного народу Росія вкотре порушила норми міжнародного права. Насамперед - Декларацію ООН про права корінних народів і ряд конвенцій у частині права корінного народу на представництво й самоврядування. І це саме той випадок, коли і представники народу, і Україна мають право вимагати від ЄС і США запровадження нових економічних санкцій щодо Росії або посилення вже існуючих. Бо санкції сьогодні - це найчутливіше місце в тілі аргесора, який уже не приховує їхньої дієвості і просить послаблення. Погіршення економічної ситуації, яку на собі відчувають росіяни після "повернення Криму" (кількість тих, хто перебуває за "поребриком" бідності, подвоїлася), починає конвертуватися в політичні втрати для путінського режиму. Останнє дослідження "Левада-Центру" дало "дзвінковий" результат: кількість незадоволених тим, як Володимир Путін розпоряджається владою, уперше сягнула показників часів до підкорення Криму - 2012-2013 рр.

Опитування "Левада-Центру" стосувалося сприйняття росіянами розслідування "панамських офшорів", про яке більше половини опитаних нічого не чули. Більшість запитань анкети, втім, стосувалися ставлення до корупції в Росії і зловживання владою Путіна.

Результат показав, що більше половини опитаних вважають президента Росії винним у зловживаннях владою і відповідальним за масштаби корупції та фінансові зловживання у вищих ешелонах влади. При цьому відповідальність за корупцію вищого рівня на Путіна покладають 59% респондентів (26% - повною мірою і 33% - значною). І, зауважте, 56% опитаних взагалі нічого не чули про віолончеліста Ролдугіна та мільярдні відкоти на офшори.

Якщо "атланти" рейтингу Путіна візьмуться піднімати його вже традиційним від часів Другої чеченської способом, то слід очікувати ще більших, ніж уже пережиті, потрясінь. Не виключено, що, розрахований на внутрішню потребу, під маховик потрапить саме "внутрішній ворог", списки якого вже верстаються в Криму. Побічний ефект - невдоволення материкових росіян від наслідків приєднання Криму - можна пом'якшувати пред'явленням "неправильних" кримчан, які не згодні з анексією й весь час волають до світу зі скаргами на утиски, підтримують блокаду та санкції. Загалом, не дають трояндам цвісти, а винограду плодоносити.

Що може й повинна зробити влада України, крім традиційних звернень до сильних світу цього, в яких уже, схоже, закінчилися класичні інструменти для умиротворення агресора, з котрим усе ж таки хочеться торгувати, а не воювати? Остаточно зректися думки, що кримське питання розсмокчеться або вирішиться без її, влади, участі, великими й сильними, яких Путін сприймає як рівних собі. Особливість моменту в тому, що почивати на печі, чекаючи, коли впаде режим Путіна, владі України не дадуть насамперед її громадяни - жителі півострова по обидва боки Перекопу. Чаша терпіння й розуміння, що "зараз головне - Донбас, а потім уже й Крим", наповнювалася пропорційно краху віри в президентську безальтернативність Мінська-2, обіцянки швидких реформ і нещадної боротьби з корупцією.

Словам підтримки й солідарності з громадянами окупованих територій критично необхідні підтвердження справами: розслідування кримінальних справ щодо порушення прав громадян окупаційною владою, складання "списку Чийгоза", до якого увійдуть усі кримські політичні в'язні; скасування дискримінаційного статусу нерезидентів і постанови Кабміну про обмеження вивезення особистого майна з півострова; створення кредитних ліній для вимушених переселенців, залучення інвесторів у місця компактного проживання. Створення фонду для фінансування програм деокупації Криму та реінтеграції кримчан. Одночасно - реально нещадна боротьба з корупцією в "новому прикордонні", посилення роботи спецслужб у південних регіонах, створення сервісної інфраструктури на контрольно-пропускних пунктах. І, повертаючись до теми заборони Меджлісу, - показати громадянам та світу, як і чим його статус може бути наповнений у демократичному суспільстві.

Для самого Меджлісу сьогодні настав, можливо, найважливіший із часу окупації Криму момент - це, за великим рахунком, випробування на право називатися представницьким органом народу, розділеного та підданого дискримінації і репресіям, протистояти яким прямо неможливо. Голова Меджлісу Рефат Чубаров оголосив про запровадження надзвичайного режиму діяльності органу.

Думається, насамперед має йтися про створення захисних заходів для членів меджлісів та інших кримських татар, які потрапляють у групу ризику. Зрозуміло, що для досягнення мети - показових процесів над "екстремістами", видавлювання неугодних і незгодних з півострова, сіяння атмосфери страху - окупанти знайдуть привід і там, де його не може бути за визначенням. Однак дарувати їм такі приводи - рівнозначно зраді людей, заради свободи яких проводяться ті чи інші акції.

У зв'язку з цим, напевно, лідерам Меджлісу варто визнати, що акція Громадської блокади не була повною мірою ним контрольована, а факти порушення прав людини, які траплялися з вини її учасників і фактичних керівників, мають не замовчуватися, а бути визнаними. Не на словах - а участю в їх розслідуванні. Правозахисники говорять про понад 100 проваджень, відкритих, але не розслідуваних, за заявами громадян, котрі зазнали незаконних обшуків, оглядів, насильства, грабежів і образ. Другий момент - необдумані заяви керівника блокади Ленура Іслямова, які провокують агресію у відповідь. Щоб розуміти, як чекають таких випадків у Москві й Сімферополі, варто поспостерігати, як тиражуються його шапкозакидацькі заяви про походи на Крим у російських ЗМІ. Якими "доречними" стають його повідомлення про участь Туреччини в озброєнні добробату на кордоні. Як "вдало" піднімається хвиля про підступні наміри України перенести на "мирну кримську землю те, що діється в Донбасі". Мабуть, за цитованістю в таких випадках Іслямов уже обганяє Чубарова та Джемілєва і у свідомості багатьох сприймається як лідер кримськотатарського народу. Хто ліпить цей образ, і кому це сьогодні вигідно? Відповідь на це запитання, яке неодноразово ставилося керівництву Меджлісу, вже перезріла.

Не тільки кримські татари, а й весь український Крим, як ніколи, сьогодні потребують солідарності всього українського суспільства. Не тільки у вигляді аватарки в акаунті соцмережі "Я - кримський татарин". Але воно, суспільство, мусить сьогодні розуміти - навіщо? Відповіді на це запитання ми, кримчани, поки що не сформулювали. Мені здається, її й не буде, поки самі "кримські" не позбавлять себе повною мірою своєї острівної психології. Поки не перестануть бачити тільки свою кримську або кримськотатарську проблему й не зрозуміють, що для визволення Криму потрібен не тільки й не так крах путінської Росії, на що багато хто, вслід за політиками-ледарями, надіється, а народження нової України. До будівництва якої необхідно докласти зусиль. Не тільки Україна має сьогодні реінтегрувати жителів окупованих територій, - кримчани повинні сьогодні інтегруватися в Україну, в усі інститути влади, приносячи туди свою високу мотивацію вирішення тугого клубка кримських проблем, знання предмета і досвід, у тому числі отриманий під час хвиль повернення з місць депортації. Вважайте, що знову треба починати з "землянки", тепер уже політичної. А поруч обов'язково посадити персик…