Не кричали "полундра!", а билися за штурвал

"Володимир Борисович, на жаль, не бачив у кадрових питаннях призначення заступником міністра фінансів Яни Бугрімової. Відповідне внесення робилося вже чотири рази. Людина три рази пройшла спецперевірку. Призначення триває вже два роки. Я вважаю це нерозумінням важливості сфери, якою займається Мінфін, особливо зараз", - сказав міністр фінансів О.Данилюк на останньому засіданні Кабінету міністрів України, після чого трансляція обірвалася.

Але історія має продовження зі значущими для країни наслідками. Коли Данилюк пішов, почалося не найгостріше, проте найсмачніше.

Призначення Бугрімової - лише черговий із багатьох приводів для конфлікту міністра фінансів з прем'єром, якому прямолінійний і різкий Данилюк давно вже як кістка в горлі. Та й особистий інтерес у Володимира Борисовича є, адже він уже рік виношує ідею про пряме підпорядкування Державної фіскальної служби (ДФСУ) собі особисто в обхід Мінфіну. Щоб їм із земляком і другом Проданом (який раніше обіймав керівні посади в податкових Вінницької області й Вінниці) ніхто не заважав управляти фіскальними потоками країни. Ще в січні, поки Данилюк був у Вашингтоні, уряд скасував дві постанови, які передбачають реформування фіскальної служби, а прем'єр назвав реформу, прийняту ним же за рік до цього, "безглуздою абсолютно".

Потім, щоправда, він заявляв, що від реформування ДФСУ не відмовляється, що пріоритетність цієї реформи незаперечна, але не відступався. Навпаки, після останнього публічного конфлікту з міністром фінансів він пішов ще далі. Коли трансляція припинилася, а Данилюк залишив засідання, Кабмін, за інформацією DT.UA, проголосував за два одіозні рішення, які суттєво посилюють позиції Гройсмана і нівелюють роль Міністерства фінансів в уряді.

По-перше, уряд проголосував за внесення змін до Регламенту КМУ - Мінфін виключили з переліку відомств, чиє узгодження обов'язкове для документів, які подаються на розгляд уряду.

На сьогодні будь-які проекти актів Кабміну мають бути погоджені не тільки всіма зацікавленими сторонами, але й Мін'юстом, Мінекономрозвитку та Мінфіном. Це правильно, адже згідно з Бюджетним кодексом будь-які видатки з держбюджету й рішення, що впливають на бюджетну стабільність, мають узгоджуватися з центральним фінансовим відомством. Прийняті минулої середи зміни регламенту в цьому разі не дозволять Мінфіну контролювати (і за необхідності блокувати) рішення інших відомств про виділення коштів або зміну бюджетних програм. Тепер думку Мінфіну просто братимуть до уваги. Звичайно, прямі зміни держбюджету ще узгоджуватимуться з Міністерством фінансів, проте зміни усередині бюджетних програм - уже ні. Як і багато інших рішень, що прямо не стосуються бюджету, але мають вплив на його видатки або доходи. Умовно, якщо якесь відомство вирішить збільшити штат, Мінфін уже не зможе цьому завадити, навіть якщо коштів на зарплати для нових співробітників не буде.

По суті, ця зміна узаконить "дерибан" держбюджету, перетворивши Мінфін на міністерство бухгалтерії й залишивши йому лише головний біль бюджетного планування та складання формул. Багато міністрів неодноразово скаржилися, що нинішній міністр фінансів, на їхню думку, надто упереджений щодо витрат відомств і бюджетних програм. Просто так грошей у Мінфіну не одержати, і це багатьом не подобалося.

Враховуючи явну суперечливість цього рішення, Мінфін, за нашою інформацією, готовий до адміністративного оскарження. А чи буде воно успішним, залежить від того, наскільки завзято й старанно міністр юстиції Петренко виконає доручення Гройсмана про оформлення змін до регламенту, отримане ним уже на закритій частині засідання Кабміну. Вже що-що, а забирати в Мін'юсті уміють, у тому числі й повноваження.

Очевидні вже сьогодні проблеми з виконанням держбюджету 2018-го, яке п'ять місяців поспіль відстає від планових показників, після такого карт-бланшу в руках чиновників лише поглибляться. Дуже недоречно в роки пікових виплат за зовнішніми боргами України й напередодні передвиборного загострення популізму у політиків.

По-друге, Кабмін усе ж таки проголосував за перепідпорядкування ДФСУ прямо Кабміну в обхід Мінфіну, за аналогією з Держаудитслужбою. Коли це рішення буде юридично оформлене, Гройсман зможе управляти фіскалами напряму, окремими дорученнями, без зайвих очей і контролю. І Продан, безумовно, йому допоможе і з потоками справлятися, і реформу без реформи провести.

Не даремно ж Гройсман регулярно публічно хвалить в.о. голови ДФСУ за нормалізацію відносин з бізнесом і численні позитивні зміни в роботі фіскальної служби. Щоправда, якщо зазирнути у звіт Ради бізнес-омбудсмена за перший квартал цього року, то виявиться, що 69% скарг від бізнесу стосувалися саме роботи фіскалів. Кількість скаржників на податкові перевірки порівняно з першим кварталом 2017-го зросла на страхаючий 71%, і навіть на зняття "мораторію на перевірки" цього не спишеш - фіскалів він не стосувався. Кількість тих, хто намагався оскаржити кримінальні виробництва, ініційовані податковою, з минулого року збільшилася на чверть. Утім, може, саме такі тренди прем'єр вважає "нормалізацією відносин з бізнесом".

Реформа ДФСУ, яку Мінфіну два роки не дають провести, передбачала розрив корупційних ланцюжків між регіональними підрозділами служби й кінцевими бенефіціарами в столиці, зміну самої структури служби - реорганізацію обласних митниць, об'єднання податкових інспекцій, створення Міжрегіональної митниці й головного управління ДФСУ. І, звичайно, для таких глобальних перетворень міністрові фінансів був потрібен компетентний і відповідальний заступник, тим більше, що в структурі Мінфіну є вакантна посада заступника міністра, що курирує податкові питання, ДФСУ, фінмон. І Бугрімова, як компетентна, розумна й смілива, - мабуть, найкраща кандидатура для цієї кропіткої та невдячної роботи. Але Гройсман відповів, що її призначення "не на часі". Значно актуальніше для нього звільнення самого Данилюка. Це було третє, не проголосоване через відсутність законодавчої необхідності, але оголошене прем'єром на закритій частині засідання рішення. Одразу після того, як Данилюк пішов на ультиматум і заявив, що якщо прем'єр не готовий призначати Бугрімову, те нехай звільняє його з посади міністра, але полегшувати Гройсману життя й писати заяву власноруч відмовився.

Позбутися Данилюка давно хотіли і Гройсман, і Порошенко. Першого не влаштовує, що міністр фінансів став між прем'єром і фіскальною службою, другого - що Данилюк не погодив із президентом позов Приватбанку проти екс-власників, позбавивши гаранта солодкого вибору "доїти чи добити" Коломойського. І це тільки маленька верхівка айсберга проблем у взаєминах очільника Мінфіну як із прем'єром, так і з президентом.

Затримка з відставкою Данилюка протягом останнього року полягала лише в тому, що у Гройсмана й Порошенка було різне бачення кадрового вирішення цього питання. Якщо Гройсмана (великого любителя виконувачів обов'язків) у ролі керівника Мінфіну влаштовує і перший заступник Данилюка Оксана Маркарова, то президент хотів бачити в кріслі міністра фінансів виключно Ніну Южаніну. Вона, звичайно, зробила блискучу кар'єру від бухгалтера до очільника парламентського податкового комітету, але чи достатньо її компетенцій, наприклад, для проведення переговорів з МВФ і Світовим банком, або роуд-шоу для потенційних покупців українських держоблігацій? Погодьтеся, складно уявити в ролі досвідченого переговірника людину, яка із завидною сталістю конфліктує з кожним новим міністром фінансів, багатьма чиновниками інших відомств і колегами в парламенті.

На застереження деяких міністрів про те, що відставка Данилюка вплине й на без того напружені відносини України та МВФ, Гройсман відповів, що сам з усім упорається. Володимир Борисович розраховує на своє віртуозне вміння "бути душкою". Крім того, як повідомляють джерела DT.UA, партнери з "Народного фронту" порадили не наполягати на Маркаровій і погодитися на кандидатуру Южаніної у кріслі міністра. По-перше, її скромний потенціал ставить Гройсмана у вигідне становище під час торгів з Порошенком за цю кандидатуру - бажану президентом Южаніну можна на багато чого обміняти. По-друге, у передвиборний рік у країні, яка неминуче матиме фінансові та боргові проблеми, так приємно мати для биття міністра фінансів - креатуру твого політичного опонента. Адже якщо бюджет затріщить по швах, кредити не прийдуть, а латати діри не буде чим, питатимуть не з Гройсмана і навіть не з Южаніної, а з Порошенка, який так наполегливо просував її на цю посаду.

Уся ця підкилимна метушня, віджимання сфер впливу й торги за місця біля штурвала відбуваються у надскладний для української економіки період. Дефіцит поточного платіжного балансу зростає і зростатиме (до 2,6% від ВВП до 2020 р. - прогноз НБУ), тобто приплив грошей у країну знижуватиметься, а тиск на гривню - посилюватиметься. Виконання держбюджету за п'ять місяців цього року так і не наблизилося до закладеного в держкошторис 21-відсоткового зростання, і для фінансування його дефіциту нам також знадобляться позикові кошти, чого Мінфін не приховує ні від влади, ні від обивателів.

Проте переговори з МВФ у глухому куті через небажання Порошенка йти на компроміси при створенні Антикорупційного суду. Імовірність одержання чергового траншу від Фонду настільки незначна, наскільки високий шанс вилетіти достроково з програми МВФ. А без його підтримки ми ні з Данилюком у ролі міністра фінансів, ні з Южаніною залучити кредити на зовнішніх ринках не зможемо, враховуючи і нашу кредитну історію, і майбутні вибори. Країна стоїть на порозі чергового дефолту, але її перші особи продовжують заперечувати очевидне та діяти виключно у своїх особистих інтересах.

Але ж цього року загальні виплати України за держборгом становитимуть 327,7 млрд грн, 2019-го - 313 млрд, 2020-го - 265 млрд грн. За рахунок внутрішнього ресурсу цієї суми не потягнути. Щоб розрахуватися з кредиторами цього року, нам необхідно не лише одержати транш від МВФ і залучити кошти інших МФО, а й позичати у приватних кредиторів: 2,5 млрд дол. цього року,
1,5 млрд - наступного і ще 2,5 млрд дол. - 2020-го. І без МВФ ніхто нам таких сум у борг не дасть, от чому НБУ в кожний свій звіт уписує речення про необхідність підписати нову програму співробітництва з кредитором останньої інстанції.

Та чи можлива нова програма, якщо ми й старої виконати не можемо? Якщо замість конструктивних обговорень ми регулярно стаємо в позу, якщо наш прем'єр на емоціях приймає рішення, здатне наробити купу дір у нашому кволому бюджеті, і члени Кабміну за це рішення голосують, якщо кандидатура міністра фінансів - розмінна монета й предмет торгу політиків, а Державна фіскальна служба - лише джерело доходів для політика, чиї амбіції перевищують наявні фінансові можливості?

Ми вже не раз писали про те, що, враховуючи нинішню катастрофічну економічну ситуацію й тягар зовнішніх боргів, учасники передвиборних перегонів мають уже зараз думати про те, яку країну вони одержать у разі виграшу, і готуватися до того, що перемога на виборах солодкою не буде. Але на Печерських пагорбах мало хто думає про своє місце в історії, там у пріоритетах негайна вигода й потенційний прибуток.