Навіщо Україні Римський статут і Міжнародний кримінальний суд

Близько 200 людей, як цивільних, так і військових, перебувають у катівнях підвалів та в'язниць "Л/ДНР" та Росії. Їх незаконно затримують, жорстоко катують і утримують у нелюдських умовах роками. Щодня руйнується житло внаслідок обстрілів, які лунають на території Донбасу. Важливими елементами шкільної освіти на окупованих українських територіях є антиукраїнська пропаганда та мілітаризація. Десятки українців у насильницький спосіб переміщуються з території Криму, а багато осіб кримської молоді примусово призиваються до лав російської армії, і, якщо постане питання війни проти власного народу, вони будуть вимушені це робити.

Цей список можна продовжувати й далі, але зрозуміло одне: тяжкість наслідків війни для людей важко переоцінити. Досвід країн, які постраждали від конфліктів на своїх територіях (Сербія, Боснія, Хорватія, Руанда, Колумбія, Гватемала тощо) незаперечно свідчить, що подолати ці наслідки неможливо, якщо ті, хто їх спричинив, не несуть відповідальності за свої дії.

Незаперечним є й той факт, що у випадку з російсько-українською війною держава-агресор не братиме на себе відповідальність за страждання та втрати, яких народ України зазнав внаслідок її дій. Але для України, як правової держави, в цьому контексті важливо відповісти на два запитання: а) чи хоче Україна ініціювати й забезпечувати якісні процеси із притягнення до відповідальності всіх тих, хто приймав рішення щодо вбивств цивільного населення, катувань і нелюдського ставлення до незаконно затриманих, примусового призову, використання цивільного населення для захоплення військових частин тощо? І б) чи має українська правоохоронна система професійну, інституційну й технічну спроможність забезпечити належні процеси правосуддя без міжнародної підтримки?

Україна почала давати часткові відповіді на ці два запитання у 2014 та 2015 роках, коли Верховна Рада України подала дві декларації до Міжнародного кримінального суду, приймаючи його юрисдикцію на своїй території щодо подій на Майдані та подій у Криму і на сході України. Згодом Офіс прокурора Суду розпочав попереднє вивчення ситуації в Україні щодо ймовірних воєнних злочинів, вчинених усіма сторонами конфлікту. В результаті подання двох декларацій Україна отримала всі зобов'язання щодо співпраці з Судом, проте, не ратифікувавши Римський статут, жодних прав при цьому вона не отримала: таких як право брати участь у виборах на офіційні посади Суду, зокрема право мати власних представників та суддів; не будучи учасницею Асамблеї країн-учасниць, Україна не може отримати і права формувати та впливати на порядок денний, як і можливості самостійно направляти ситуації для розслідування, тим самим уникнувши потреби отримувати дозвіл досудової палати, як це було в ситуації з Афганістаном.

Упродовж наступних п'яти років до багатьох, хто працював над питаннями відповідальності за злочини, скоєні під час конфлікту, поступово приходило розуміння, що навіть якби в української правоохоронної системи було бажання розслідувати найтяжчі злочини, система була неспроможна - з різних причин: іноді через відсутність досвіду та знань, іноді через відсутність політичної волі, через законодавчі обмеження не тільки в національному законодавстві (наприклад, відсутність деяких видів злочинів, таких як злочини проти людяності), а й у міжнародному, - забезпечувати ці процеси.

21 жовтня на сайті Генеральної прокуратури України з'явилося повідомлення про створення спеціального Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах конфлікту. Основним його завданням буде забезпечувати національними правоохоронними органами - Національною поліцією, Службою безпеки України, Державним Бюро розслідувань - належні розслідування злочинів, скоєних під час конфлікту в Криму та на Донбасі. І, хоча це істотний крок на шляху до забезпечення процесів правосуддя, його недостатньо для того, аби ці процеси відбувались ефективно і врешті-решт приводили до необхідних результатів, а саме: щоб ті, хто, ймовірно, вчиняв воєнні злочини та злочини проти людяності, несли відповідальність відповідно не тільки до національного законодавства, а й до міжнародного.

І саме тому Україна має ратифікувати Римський статут.

У частині зобов'язань, які Україна вже отримала в результаті подання двох декларацій, ратифікація нічого не змінить, а лише поліпшить становище, адже Україна отримає ще й права держави-учасниці. Але імплементація статуту, норми й зміни до національного законодавства, які потрібно буде внести в результаті ратифікації, забезпечать необхідний законодавчий інструментарій для відправлення ефективних процесів правосуддя не лише під час розслідувань, а й під час розгляду цих справ національними судами. У такому разі українське законодавство буде нарешті приведене у відповідність до стандартів міжнародного в частині забезпечення належного судового процесу, якості розслідувань, та забезпечення права на справедливий суд у надскладних міжнародних кримінальних справах. З політичного погляду, Україна приєднається до 122 країн, на підтримку яких вона зможе розраховувати навіть у національних процесах.

Під час дискусій, які точаться на тему доцільності ратифікації статуту, експерти, на жаль, дуже часто не розмежовують питання ратифікації і питання співпраці з Міжнародним кримінальним судом та, як наслідок, виступають проти ратифікації.

І, хоча співпраця між Україною та МКС триває впродовж останніх п'яти років, розуміння того, навіщо Україні МКС, має надважливе значення. І в цьому контексті постають декілька запитань:

Чи буде Офіс прокурора МКС розслідувати всі злочини, скоєні у Криму та на Донбасі?

Відповідь: МКС - це суд останньої інстанції, він береться лише за ті ситуації, яких держави не спроможні вирішити або не бажають самостійно розслідувати і притягати до відповідальності винних. Він має дуже обмежені людські й фінансові ресурси, але конфліктних ситуацій у світі, які потребують уваги слідчих та судових органів, стає дедалі більше, тому, внаслідок політики пріоритизації, Суд обирає дуже обмежену кількість епізодів для розгляду.

Чи ефективний МКС?"

Відповідь: Останнім часом різні експерти дуже часто нарікають і вказують на неефективність цієї інституції. Складність ситуації полягає в тому, що Суд було створено державами-учасницями саме для тих ситуацій, із якими їхні національні системи правосуддя не могли впоратись. Усі адміністративні рішення приймає Асамблея країн-учасниць, що часом, у тих випадках, коли учасники не можуть досягти консенсусу, робить процес прийняття рішень непослідовним і складним. А при цьому левова частка ефективності роботи Суду залежить саме від держав-учасниць. Крім того, дуже гостро стоїть питання співпраці країн-учасниць. Тому чим більше країн ратифікує Статут, тим легше буде вирішуватися ця проблема. Наступне серйозне нарікання, яке часто лунає, - це те, що за 20 років його існування світ побачив лише три вироки від МКС. Держави століттями вибудовують системи правосуддя і століттями досягають їхньої ефективності. Наприклад, українська система правосуддя за 28 років свого існування все ще дуже далека від ефективної, при тому що її нескінченно реформують і в її удосконалення вкладається величезний ресурс, як національний, так і міжнародний. При цьому Суд має дуже високі вимоги до забезпечення належного розслідування та дотримання всіх прав обвинувачуваного, забезпечуючи право на справедливий суд. Однозначно, розуміння необхідності підвищити ефективність роботи Суду, а саме того, що Суд потребує реформування й наразі існує реальна перспектива перегляду деяких процесів, є як у держав-учасниць, адміністрації, співробітників, так і в міжнародного громадянського суспільства. Тому, якщо Україна найближчим часом не ратифікує Римський статут, це означатиме втрачену можливість бути залученою до процесу реформування, чий цінний досвід може і, за великим рахунком, має бути врахований у відправленні міжнародного правосуддя.

Чи зможе Україна притягти до відповідальності вище керівництво РФ?

Відповідь: Однозначно, ні.

Чи є шанс, що в результаті розслідування МКС зможе притягнути до відповідальності Владіміра Путіна та вище керівництво РФ?"

Відповідь: Так, є.

Чи підтримують постраждалі внаслідок конфлікту співпрацю з МКС?

Відповідь: Так, однозначно. За ці п'ять років до Офісу прокурора МКС було направлено десятки повідомлень різними НУО та правоохоронними органами про порушення Римського статуту, на основі свідчень потерпілих.

Ратифікувавши статут, Україна продемонструє, що вона готова нести відповідальність і захищати свій народ, зробить потужний внесок в національні та міжнародні процеси правосуддя, подасть важливий сигнал своїм опонентам (особливо важливий у світлі недавніх негативних для України рухів у Парламентській асамблеї Ради Європи) і стане частиною боротьби за подолання безкарності в усьому світі, убезпечить себе від реальних та майбутніх атак (як це було у випадку з Грузією), забезпечить додатковий захист постраждалим від конфлікту на сході України та в Криму.