Навіщо і кому потрібний сьогодні закон про мирні збори?

Наполегливість, із якою в Раді проштовхують ідею прийняття закону про мирні зібрання, змушує знову замислюватися над запитанням - а навіщо, власне, цей закон потрібний нинішній більшості?

І чи насправді він полегшить життя громадським активістам, а громадянам - захист їхніх громадянських прав?

15 діб за "неетичну" поведінку

У попередньому скликанні задля прискорення ухвалення сумновідомого 2450 було створено Робочу групу з незалежних експертів і представників зацікавлених відомств - МВС, АП і Мін'юсту. Мовляв, нехай міжнародні спостерігачі на власні очі переконаються в тому, що влада радиться з громадськістю - як краще захистити її право на мирні зібрання.

Проте мило погоджувалися з експертами лише в окремих і несуттєвих випадках, а в принципових і доленосних - казали жорстке "ні". При цьому кожне нове засідання починалося з "нуля", бо представники центральних органів влади невтомно "погоджували" вже погоджену позицію зі своїми керівниками, які мали власне уявлення про межу компромісу.

Як виявилося в підсумку, незалежних експертів від самого початку тримали в статусі "весільних генералів" - від імені громадськості вони мали освятити репресивний механізм, яким влада планувала стримувати протести громадян напередодні виборів.

У кінцевому варіанті нібито "погоджений" проект дозволяв "припаяти" учасникам мирних зібрань до двох місяців виправних робіт або 15 діб адміністративного арешту. А серед його положень було замасковано безліч дрібничок, у яких міг критися диявол - зокрема дотримання учасниками зібрань норм "моралі населення". До прикладу, зібралися громадяни обговорити поширення корупційних схем у держзакупівлях - до буцегарні на 15 діб за "неетичну поведінку".

На щастя, масові протести профспілок і громадських структур змусили владу відкласти резонансний проект 2450 у "довгу шухляду".

2450 = 0918?

Втім, ефемерною перемогою громадськість тішилася недовго - вже першого ж тижня нового скликання сумнозвісний 2450 було перереєстровано під новим номером -.на відміну від інших "слизьких" проектів.

До прикладу, не менш скандальний проект нового Трудового кодексу такої честі не було удостоєно - законодавча ініціатива, яку профспілки п'ять років поспіль виводили на чисту воду, замість нового номера отримала цілком заслужений статус політичного трупа.

Натомість, підтоптаний проект унормування мирних зібрань (2450), який мав не менш вражаючий перелік громадських нокдаунів, було реінкарновано під іншим номером (0918) і поспіхом - поза чергою - включено до проекту порядку денного другої сесії Верховної Ради сьомого скликання.

Навіть не всі проекти, визначені Європейським союзом як невідкладні, потрапили до цього порядку денного. Хоча серед відповідних 19 вимог ЄС - жодного слова про необхідність ухвалення спеціального закону про мирні зібрання.

Не виключено, що "несвободу зібрань" уже б успішно прийняли в сесійній залі - якби опозиція не блокувала трибуну.

Сценарії розвитку подій: утопічний, поганий і ще гірший

З огляду на очевидне зацікавлення влади в ухваленні резонансного проекту, можна спрогнозувати кілька сценаріїв перебігу подій.

Варіант перший - утопічний. Якщо вірити апологетам невідкладного унормування мирних зібрань в Україні, проект перереєстровано з метою доопрацювання.

Мовляв, у комітеті з нього зроблять "лялечку", прибравши звідти всі суперечливі норми - і відповідність порядку організації мирних зібрань вимогам моралі, і заборону спонтанних протестів, наразі дозволених статтею 22 Конституції, і відсутність вичерпного списку заборонених місць для проведення мирних зібрань, і решту надмірностей від влади.

А також пом'якшать статті КУпАП, якими передбачено страхітливі санкції стосовно порушників порядку проведення мирних протестів - до двох місяців виправних робіт.

Отож не здивуюся, якщо на таку перспективу знову купиться хтось із опозиційних депутатів і громадських активістів.

Альтернативні сценарії перебігу подій будуються на цілком логічному припущенні - якщо більшість не дотримала слова ще влітку в схожій ситуації, хто перешкодить їй і цього разу забути про власні зобов'язання?

У "поганому" випадку проект обговорять у комітеті, але погодяться лише з частиною вимог опозиції.

А в "гіршому" - проголосують у сесійній залі проект у нинішньому його вигляді - незалежно від рівня компромісу, досягнутого "на словах". Адже згідно з Регламентом ВР, будь-яке рішення профільного Комітету для парламентської більшості має виключно рекомендаційний статус.

Порядок, який узаконює репресії

Поява будь-якого спеціального закону в цій сфері загрожує звуженням гарантованих Конституцією прав громадян.

З одного боку, нею справді передбачене зобов'язання громадян повідомити владу про намір зібратися - але жодної згадки немає в Основному законі ні про кінцевий термін такого повідомлення, ні про потребу в отриманні на це дозволу.

З другого боку, влада "де-юре" просто не має права скористатися репресивними санкціями КУпАП - доки не набуде чинності закон про мирні зібрання, оскільки порядок їх проведення має бути прописаний лише на рівні закону.

Тим часом режим пробує "де-факто" підмінити його "фільчиними грамотами" на кшталт указів президента чи рішень органів місцевого самоврядування, але цивілізовані громадяни навчилися їх оскаржувати і навіть вигравати суди із захисту прав громадян, порушених "правоохоронцями".

Ось чому більшість пнеться геть із шкури в проштовхуванні проекту - навіть не так його деталі її цікавлять, як сам факт прийняття. Адже тільки в цьому разі осіб, винних у надуманих порушеннях громадського порядку, можна буде кидати до автозаків - і на цілком законних підставах!

Правозахисники: на часі інші нормативні рішення

За оцінкою експертів, судові заборони мирних зібрань наразі не здатні перешкодити протестам, які невпинно зростають останнім часом. Тим паче, що в переважній більшості областей такі судові рішення не практикуються взагалі або використовуються мінімально.

Правозахисники вказують на чотири найбільш проблемні в цьому сенсі регіони - Харківський, Кримський, Київський і Миколаївський - і зазначають катастрофічну залежність місцевого судочинства від забаганок виконавчої влади, яка "не лікується" відсутністю спеціального законодавства у сфері мирних зібрань.

При цьому навіть найбільш упереджені суди за громадянами не встигають - доки немає закону. У тій же найбільш репресивній Харківській області, де в 2012 році було зафіксовано ледь не третину всіх судових заборон в Україні - 103, вдалося провести мирних зібрань у 100 разів більше, ніж їх влада встигла заборонити.

На думку правозахисників, громадянам, які беруть участь у мирних зібраннях, наразі потрібні інші рішення - і не лише нормативні:

1) припинення зловживань з боку адміністративних судів першої інстанції, які два роки поспіль забороняють ледь не 90% протестів із тих, які оскаржує влада, - відповідними змінами до Кодексу адміністративного судочинства;

2) припинення практики використання в судочинстві антиконституційного Указу Президії Верховної Ради УРСР - відповідну справу "Шмушкович проти України" наразі розглядають у Європейському суді з прав людини;

3) залучення правозахисників до узагальнення практики судового розгляду справ, пов'язаних із захистом права на мирні зібрання, і популяризації відповідних документів серед суддів за участі керівництва Вищого адміністративного суду України - відповідно до постанови ВАСУ № 6 від 21.05.2012;

4) скасування антиконституційних "правил" або "порядків" проведення мирних зібрань, встановлених органами місцевої влади на підзаконному рівні - адже відповідно до ст. 39 Конституції будь-які обмеження реалізації права на мирні зібрання, у тому числі щодо строків повідомлення про такі заходи, можуть здійснюватися виключно на підставі закону.

Між іншим, більшість із цих кроків було передбачено ще в минулорічному проекті 10569, який торік гучно провалила більшість у сесійній залі.

Чи не тому, що цей проект захищав інтереси громадян, а не силових органів?

І насамкінець

Насправді, закону "Про свободу мирних зібрань" більше потребує опозиція, ніж влада. Але не в такому вигляді, який йому надасть нинішня більшість - незалежно від попередніх переговорів і консультацій.

І не сьогодні - коли від права громадян на протести напряму залежить доля збереження української державності і демократії. Принаймні, для свободи мирних зібрань - це смерть.

І відповідний фінал для народовладдя.

Катерина Чепура, активістка Громадянського руху "Відсіч", співорганізатор масових студентських протестів і акцій, учасниця податкового Майдану:

"Навіть якщо ми напишемо ідеальний закон, який буде влаштовувати всіх, то це аж ніяк не гарантуватиме його ухвалення саме в такому вигляді. Існує небезпека, що в другому читанні влада зробить з ним усе, що забажає і як забажає. І тоді для багатьох активістів, які організовують протести, такий нібито громадський закон може стати перешкодою, бо звузить права громадян у цій сфері порівняно з положеннями Конституції, якими нині мирні зібрання регулюються напряму".

Іван Шматко, активіст Незалежної студентської профспілки "Пряма Дія", співорганізатор масових студентських протестів:

"Насправді, все вирішується не законами, а реальним співвідношенням сил. Ми - студентська профспілка "Пряма дія" - маємо великий досвід протестів. І знаємо - чим більше нас на акції, тим менша ймовірність того, що міліція буде перешкоджати її проведенню. В кожнім разі, ми аж ніяк не довіряємо владі, і переконані, що від прийняття закону про мирні зібрання навряд стане краще. Гірше? Цілком ймовірно".

Тарас Шамайда, співкоординатор руху "Простір свободи":

"Закон про мирні зібрання може покласти край свободі зібрань, яку ми маємо багато років завдяки 39 статті Конституції. Якщо сьогодні знову, як колись за Кучми, учасникам акцій перешкоджають судді чи міліція, то не через погане законодавство, а через зневагу до будь-якого закону. Якщо додатково регламентувати процедуру проведення зібрань, перешкоди не зникнуть, а посиляться. Громадянському суспільству потрібний не закон, а гарантії притягнення до відповідальності тих, хто порушує Конституцію. Адже в Кримінальному кодексі є стаття 340, яка передбачає до 5 років ув'язнення для службових осіб, або осіб, котрі застосували фізичну силу для перешкод мирним зібранням! Треба вимагати реального застосування цієї статті, а не створювати додаткові переваги для влади".