НАРОДЖЕНИЙ ВІЛЬНИМ

Думки людини — це ідеальний чи матеріальний продукт? У пошуках відповіді на це нібито легке запитання не в одного покоління філософів капітально «поїхала стріха». Розроблялися хитромудрі теорії, винаходилися мудрі комбінації для поєднання ідеального й матеріального. Крапку в цій проблемі поставив Інтернет. Це продовження колективної свідомості суспільства. Мільйони комп’ютерів, пов’язані в глобальну мережу, утворюють чи то велетенський усесвітній смітник, чи то елемент «вищого розуму». Ось візьмімо, приміром, стандартний український інформаційний сайт. Праворуч — стрічка новин, ліворуч — більш довгограючі матеріали, що претендують на аналітику. Начебто не газета (не можна купити), але й не інформагентство (стиль подачі матеріалів інакший). Чорт зна що: віртуальна реальність, яку можна роздрукувати, показати другові, осмислити, перетравити (подумки). Унікальний важіль віртуального впливу на реальне життя. Український Інтернет розвивається, з’являються тисячі людей, котрі носять горде звання «юзер» (користувач). Причому багато хто з них споживає і національний інформпродукт.

Error 415

Якби кілька років тому «навернувся» (вийшов із ладу) якийсь український провайдер, то ніхто з місцевих користувачів не надав би цьому особливого значення. Нечисленний загін «юзерів» тоді активно скачував з і-нету програмне забезпечення й досліджував порносайти. Перебої з виходом у віртуальний світ були звичною справою. Тільки збочений розум міг би шукати в цій сумній події якийсь політичний підтекст. А сьогодні ситуація докорінно змінилася.

Інтернет відносно швидко стає своєрідним засобом масової інформації, набагато перевершуючи за потенційними можливостями ТV, щоденні газети й «канонічні» інформаційні агентства. Це нове, дуже агресивне інформаційне середовище, що функціонує в режимі он-лайн. Новини стрімко вводяться в стрічку, на ходу опрацьовуються, ілюструються й виносяться на інтерактивне обговорення в форуми. Тож коли на початку жовтня «ліг» сервер провайдера «Golden Telecom» (у просторіччі — Голден), ця подія не пройшла непоміченою. На 4—5 днів із павутиння вилетіло відразу кілька віртуальних мас-медіа, що входили в першу двадцятку українського рейтингу сайтів «Ping» у розділі «засоби масової інформації».

І ось сумлінний «юзер» намагається відкрити веб-сторінку «Української правди» (головний редактор — Олена Притула), а замість нового дизайну сайта бачить чорний і жирний напис: «Error 415». Аналогічна доля спіткала інтернет-видання Part.org, Версії.com і Магнолія-ТВ. Усі вони «хостилися» (виходили в Інтернет-простір) у Голдені. Слід зазначити, що втрата «хостингу» для віртуальних медіа — це катастрофа. Можна провести таку аналогію: редакція якоїсь традиційної (не віртуальної) газети готує матеріали, верстає «білки», виводить їх на плівки, їх везуть у друкарню, а там кажуть: сорі, у нас друкарська машина загнулася. Номер не виходить, читач підозрює найгірше і втрачає довіру до видання. Приблизно те саме сталось у віртуальному світі. «Згоріла» інтернет-друкарня. Сайти відрізало від звичного середовища. Вони почали падати в рейтингах, втрачати користувачів, а це рівнозначно повноцінному «харакірі». Стільки сил і коштів витрачено на розкручування сайта, і раптом усе летить коту під хвіст. Звісно, можна поміняти провайдера, але проблема в тому, що в нього зберігається не просто «електронний скелет» веб-сторінки, а весь архів видання. Крім того, досить багато часу поглине технічний бік справи. Саме тому багато інтернетників сиділи й метикували: чи рвонути від Голдена, чи почекати... Уся ця біда почалася в п’ятницю, 5 жовтня. Обіцяли до вечора полагодити. Потім термін перенесли на суботу. З’явилися тривожні чутки про те, що повністю «накрився» голденівський сервер і співробітники день і ніч у ньому колупаються, намагаючись відновити інформацію. У понеділок, з ініціативи керівництва «Golden Telecom», на електронних адресах сайтів, що постраждали від «падіння» серверу, з’явився зворушливий напис. Мовляв, у нас настали тяжкі часи, але все буде добре й не залишайте компанію в біді. У вівторок у першій половині дня «роздуплилася» (запрацювала) «Українська правда». Правда? Притула «вивісила» старий макет сторінки, але хоч щось...

Веб-майстер видання Версії.сom довго матюкався, згадував свого віртуального бога, але примудрився зробити тимчасовий варіант сайта. «Проклюнулася» й Магнолія-ТВ (хроніка катастроф і подій). І тільки Part.org залишався в оф-лайні. Інакше кажучи, не подавав ознак віртуального життя. Він «проклюнувся» через 11 днів після «чорної п’ятниці», лихий та ображений на Голден. Мовляв, поховали, гади, видання! «Убили» на рівному місці.

То що це було?

Версії

Звісно, подію з випадінням в «осад» низки українських інтернет-видань глобальною не назвеш. Помалу життя налагодилося. Тільки Part.org, «Українська правда» й Версії.com втратили частину своїх архівів. Зате з’явився цікавий привід для роздумів. Приміром, а чи було це простою технічною неполадкою? Серед затятих інтернетників ходять такі версії подій «чорної п’ятниці».

Варіант перший: «розминка спецслужб». «Українська правда» Олени Притули чітко позиціонована як агресивне опозиційне видання антипрезидентського спрямування. Слід нагадати, що керівником проекту був Георгій Гонгадзе, і цей сайт великою мірою став популярним завдяки «касетному скандалу». «УП» довго лідирувала у всіх українських рейтингах, випереджаючи чати, портали, розважальні сайти й інших представників індустрії віртуального відпочинку. Сьогодні вона помалу здає свої позиції. Приміром, за версією рейтингу сайтів «Ping», «УП» замикає першу десятку. Крім того, її почали випереджати веб-сторінки «Подробиці» й «Кореспондент.net». Але, попри це, «УП» зберігає відносно стабільну аудиторію, яка досить жваво реагує на публікації. На сайті часто з’являються ексклюзивні матеріали, скажемо так, не зовсім приємні для багатьох представників вітчизняного істеблішменту. А якщо пристукнути «УП» на кілька днів і подивитися, що з цього вийде? Та й загалом, може, варто потренуватися в проведенні таких операцій перед парламентськими виборами? Ну а те, що постраждали інші сайти, то це навіть добре. Можна буде всім пояснювати: провайдер не підстрахувався, не робив резервних копій, ось і догрався. Якщо так, то головною метою спецоперації була «УП», а решта сайтів потрапила під роздачу.

Версія два: «акція зацікавлених сил». Не таємниця, що Інтернет-простір часто використовують для відмивання «брудної інформації». Приміром, запускається провокаційне повідомлення, підхоплюється іншими сайтами, які забувають послатися на джерело, і відтак віртуальний сюжет реально впливає на політику. Класичний приклад — «мулька» щодо загибелі майора Мельниченка під час терактів у США. У результаті зацікавлені особи почали телефонувати на мобільник майора, з’явилася заява Мельниченка, здійнялася політична хвиля.

Вишуканіший варіант цієї технології — використання російських сайтів для «прокачування» потрібної певним українським угрупованням інформації. Наша стаття публікується на сайті зони RU, а потім передруковується в Україні. Кінці знайти практично неможливо. Можна лише здогадуватися про справжні причини появи того чи іншого матеріалу.

Блокувати згадані PR-технології просто неможливо. У принципі, притягнути інтернет-видання до відповідальності за публікацію недостовірної інформації можна, але тільки теоретично. Це навіть не повноцінний засіб масової інформації. Воно не має юридичного статусу в Інтернеті. Просто якась веб-сторінка, яку кожен просунутий «юзер» може вивісити у віртуальному просторі. То що, усіх їх треба реєструвати й надавати дозвіл на таку діяльність? Практично зробити цього неможливо. Ось і виходить, що Інтернет — ідеальний засіб для атакування противника в режимі он-лайн. Лідер якогось блоку щойно зробив якусь доленосну заяву, а в і-неті вже з’явився знущальний матеріал, який принижує, скажемо так, його честь і гідність. Можна, звичайно, заспокоювати себе тим, що цю статтю прочитають кілька сотень чоловік, але ж однак прикро. А якщо газети почнуть передруковувати? Пошлються на сайт і розтиражують негативну інформацію? Заблокувати цей процес не можна. Залишається тільки «відрубати» провайдера разом із сайтами. Раз відрубали — втрачено частину аудиторії, вдруге — ще менше народу почало ходити на «зубатий сайт». Зрештою «юзери» плюнуть і переключать свою увагу на інші портали, веб-сторінки. Якщо це так, то на початку жовтня було проведено репетицію дій у режимі on-off.

Версія три: «фінансові розбірки». Не виключено, що все набагато простіше. Немає ніяких спецоперацій та інших хитромудрих планів локалізації опозиційних сайтів. Це, так би мовити, від лукавого. Насправді телефонний монополіст «Укртелеком» нібито щось не поділив із компанією «Golden Telecom». Почали позиватися, встряли у розбірки. Іноземний інвестор Голдена надрукував не зовсім приємну для керівництва «Укртелекому» статтю в одній із київських англомовних газет, і пішло-поїхало. У процесі з’ясовування стосунків провайдер нібито виявився неспроможним виконувати свої обов’язки перед клієнтами і змушений був удатися до версії «технічна відмова». Справу сяк-так утрясли, але не остаточно. Оце й усе. І ніякої політики. Якщо це так, то «Укртелекому» є сенс подумати про цілу армію ні в чому не винних клієнтів «Голдена» і просто «юзерів», що постраждали ні за понюшку тютюну...

На нашу думку, істина, як завжди, десь посередині. Уже досить давно ведуться роботи з метою накинути контроль на українську частину «світового павутиння». Зокрема, СБУ намагається провести перепис усіх «юзерів». Просто так. Для статистики. Я сам, навідавшись у компанію Лаки.net проплатити Інтернет, був приголомшений вимогою принести паспорт. Доти якось обходилися без таких формальностей. Після «інвентаризації юзерів» може настати черга й інтернет-видань. Справді, а чом би не запровадити ліцензування їхньої діяльності? Адже в чому привабливість ліцензії: її можна будь-якої хвилини відкликати. Проте, як свідчить практика, драконівські методи боротьби з «ворожими» сайтами неефективні. Якщо веб-сторінку зареєстровано у провайдера, що працює на терені України, то її, у принципі, не важко «пристукнути» вже зараз. Але будь-який користувач може одержати в безкоштовне користування до 25 МБ на західному сервері й опинитися в зоні недосяжності для «лихих представників» певних українських структур. Само собою зрозуміло, що в такому разі працювати стане складніше, але за все треба платити.

У країнах СНД вже зафіксовано випадки блокування опозиційних сайтів із «технічних причин». Як приклад можна навести «глушіння» інтернет-з’єднання з сайтом «Євразія» (Казахстан), що публікував на своїх сторінках антипрезидентські матеріали. А чим ми гірші від Казахстану? Крім того, чому б не скористатися для боротьби з небажаними сайтами досвідом Китаю? Там, зокрема, заборонено поширювати будь-яку інформацію, що «шкодить репутації країни» і може зашкодити справі возз’єднання континентального Китаю з Тайванем. Усі провайдери зобов’язані копіювати інформацію, передану користувачами, та зберігати її протягом 60 діб. На першу вимогу інформацію зобов’язані надати поліції. Усі фірми, які надають інтернет-послуги, зобов’язані пройти перереєстрацію й надіслати міністерству інформації якомога докладніші дані про свою структуру, персональний склад і види діяльності. А тих із них, котрі не одержать ліцензію чи проігнорують перереєстрацію, буде оштрафовано й закрито. Краса... Але є один маленький нюанс: віртуальний світ не піддається повному юридичному регулюванню. Він розвивається за власними законами, які неможливо загнати в рамки обмежень. Інтернет народжений вільним. У цьому його сила і біда водночас.