Нацгвардія самостійно патрулює вулиці — демократія чи поліцейська держава?

З 1 серпня вулиці багатьох міст України почали патрулювати військовослужбовці Національної гвардії.

Хлопців в оливковому або блакитному камуфляжі можна було помітити й раніше, але з ними завжди був один поліцейський. Тепер же МВС оголосило про самостійне патрулювання. Ця новина викликала резонанс у суспільстві: українці намагалися зрозуміти причини й знайти приховані мотиви цього рішення.

Чимало експертів заговорило про спробу міністра внутрішніх справ Арсена Авакова підвищити ставки перед очікуваним формуванням нового складу уряду або продемонструвати свою дієвість. Інші лякали початком закручування гайок та побудови поліцейської держави.

Спосіб, у який було оголошено про самостійне патрулювання гвардійцями, схиляє до думки, що це звичайне управлінське рішення, а не частина якогось хитрого плану. Адже про це оголосив перший заступник очільника МВС Сергій Яровий, який присвятив близько 20 років службі у внутрішніх військах МВС і Національній гвардії. Для одіозних чи неоднозначних заяв та коментарів Арсен Аваков зазвичай використовує своїх радників Антона Геращенка і Зоряна Шкіряка або, врешті, директора департаменту комунікацій МВС Артема Шевченка.

Однією з причин створення 1991 року на базі частин внутрішніх військ МВС СРСР Національної гвардії була потреба мати військові формування на випадок відмови Збройних сил присягнути на вірність українському народові. Цікаво, що участь в охороні громадського порядку додали до повноважень Національної гвардії лише 1993 року, хоча за радянських часів внутрішні війська, окрім іншого, патрулювали міста й розганяли демонстрації.

У грудні 1999-го, після повторного обрання Леоніда Кучми президентом України, депутати Верховної Ради для приведення у відповідність до Конституції та уникнення дублювання повноважень ухвалили закон про розформування Національної гвардії України з передачею її частин і підрозділів Внутрішнім військам МВС та Збройним силам.

Внутрішні війська діяли паралельно з Національною гвардією, але виконували обмежені функції охорони важливих об'єктів, а з 1995 року їх залучали також до охорони громадського порядку. Під час Революції Гідности внутрішні війська, разом із міліціонерами "Беркута", брали участь у силовому протистоянні з протестувальниками.

Після перемоги Революції Гідности Верховна Рада 13 березня 2014 року України менше ніж за півгодини ухвалила за основу і в цілому проєкт Закону "Про Національну гвардію України", яким розформувала внутрішні війська МВС України, створивши на їх базі Національну гвардію.

Одразу варто розвіяти кілька міфів, якими вже обросло це патрулювання. Нацгвардія налічує 50 тисяч військовослужбовців, але до патрулювання залучено тільки близько двох тисяч (це менше ніж половина складу патрульних підрозділів). Патрулі НГУ, як і раніше, під час чергувань оперативно підпорядковуються керівникові органу поліції, на території обслуговування якого вони несуть службу. Самостійне патрулювання здійснюватиметься не всюди - з 593 патрулів 172 все ще будуть за участи поліцейських.

У МВС рішення про самостійні патрулі Нацгвардії пояснюють тим, що зараз триває сезон відпусток - і як поліцейським треба відпочити, так і громадян на вулицях побільшало. Такий аргумент не зовсім зрозумілий, адже буквально нещодавно країна пройшла через дві важливі виборчі кампанії - то чому самостійного патрулювання не було запущено ще тоді? Можливо, через те, що саме тривав весняний призов. Окрім цього, слід зазначити, що станом на початок цього року патрульна поліція була недоукомплектована майже на 20%. Водночас речник МВС Артем Шевченко зазначає, що недобір є всюди, але він не критичний, а головною місією таких патрулів є превенція - своєю присутністю на вулицях показати наявність сил правопорядку.

Військовослужбовці під час патрулювання можуть застосовувати поліцейські заходи, а також спецзасоби та зброю відповідно до Закону України "Про Національну поліцію". А тепер найважливіше - гвардійці не зупинятимуть транспортних засобів за порушення правил дорожнього руху і не можуть самостійно притягнути порушників до адміністративної чи кримінальної відповідальности. Хоча поліція має таке повноваження, але профільний закон лише відсилає до відповідних кодексів, а там згадано тільки поліцію і аж ніяк не Нацгвардію. Тож при виявленні порушників патрулі Нацгвардії для подальших дій змушені залучати поліцейських. Раніше це було простіше - в патрулі був правоохоронець.

Два роки тому до парламенту було подано законопроєкт №6556, який передбачав наближення повноважень НГУ до поліцейських. Ініціятива зустріла опір з боку експертів та правозахисників і була відправлена на звалище історії. Не під запис керівництво Національної гвардії заперечує бажання перетворитися на ще одну поліцейську структуру. Ба більше, вважає, що невійськові повноваження нацгвардійцям не властиві і, по-хорошому, їх треба забрати. Потребу в законопроєкті пояснюють просто - 2015 року їм дали певні функції, але для якісного їх виконання не дали достатніх повноважень. І оскільки цих функцій досі не забрали, НГУ не залишилося нічого іншого, як спробувати отримати відповідні повноваження. Отже, відомство досі в підвішеному стані - охороняти вулиці й конвоювати людей доводиться, а можливостей для цього недостатньо.

Справжня проблема - персональна ідентифікація, адже військовослужбовці Нацгвардії посвідчень не мають, у них лише військові квитки у формі книжечки, які навряд чи треба показувати будь-кому в країні, яка воює.

У Нацгвардії після наполягань експертної спільноти було запроваджено використання нагрудних жетонів з номерами та бодікамер, але і їх носять не всі, а самі жетони й камери досі не передбачені законодавством і не мають належного регулювання.

У заявах МВС і НГУ про початок самостійного патрулювання йшлося про те, що до нього залучатимуть військовослужбовців строкової служби, призваних у квітні-травні 2019 року. На практиці ж на вулицях можна зустріти і строковиків, і контрактників, що в коментарі підтвердив речник МВС Артем Шевченко. Виникає обґрунтований сумнів у тому, що вчорашні цивільні юнаки за кілька місяців змогли опанувати доволі непросту науку патрулювання, його юридичні аспекти й нюанси міжособистісної комунікації.

censor.net

У цілому залучення військовослужбовців до патрулювання - хоч самостійно, хоч у змішаному вигляді - суперечить загальній логіці реформи охорони громадського порядку, яка передбачає демілітаризацію та перехід служб у цій сфері на сервісну модель.

У світі є кілька форматів охорони громадського порядку в мирний час, зокрема суто поліцейська охорона або те саме із залученням військових формувань з поліцейськими функціями.

Україна поки що користується другим форматом - моделлю жандармерії, але така конструкція викликає сумнів у її відповідності частині четвертій статті 17 Конституції України, яка встановлює, що Збройні сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян.

Законодавець прямо визначив, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи МВС. Це положення вказує на те, що Національна гвардія України на родовому рівні відноситься саме до військових формувань, а не до правоохоронних органів.

Важливо вказати на відмінність у відповідальності за відмову виконувати наказ начальника між військовослужбовцями Національної гвардії України та поліцейськими. Так, для нацгвардійця за зазначене правопорушення передбачено кримінальну відповідальність, а для поліцейського за відсутности наслідків такої відмови - тільки дисциплінарну.

Визначення законодавцем Національної гвардії України як "військового формування з правоохоронними функціями" не має наслідком вилучення її з-під регулювання положеннями частини четвертої статті 17 Конституції України. Воно є спробою створити гібридний державний орган, що суперечить Конституції України з огляду на розмежування військових формувань і правоохоронних органів у вказаній нормі. Зважаючи на це наділення Національної гвардії України правоохоронними функціями видається неконституційним. Водночас презумпція конституційности означає, що закон є конституційним, допоки іншого не встановить Конституційний суд.

Що цікаво, такого запобіжника немає в жодній з конституцій країн, які пережили тоталітарне правління чи військову хунту - це українське ноу-хау. Певну логіку його появи знайти можна: ухвалюючи Конституцію 1996 року, у парламентарів були ще свіжі в пам'яті спогади про російський парламент, розстріляний танками за наказом президента РФ Бориса Єльцина.

"Часи благосного пацифізму в минулому. Нам треба забезпечити правопорядок. Тим паче, вони навчені охороняти громадський порядок. Ми ж не виводимо спецпризначенців чи штурмовиків на бронетехніці, щоб лякати людей. Але за потреби виведемо й бронетехніку. Зараз такої потреби нема, а є потреба у більшій присутності на вулиці правоохоронців", - заспокоює речник МВС Артем Шевченко.

Чому ж ця новина так сколихнула суспільство? Хтось намагається відшукати будь-яку "зраду" в скупому потоці серпневих новин. Хтось просто не довіряє ініціятивам Арсена Авакова, тим більше якщо вони не були попередньо обговорені й пояснені. А хтось про всяк випадок кричить: "Вовки!"

Проте історія із самостійним патрулюванням нацгвардійцями вулиць міст іще не закінчена. Як стверджує речник МВС Артем Шевченко, у відомстві лише очікують на перші результати патрулювань, щоб проаналізувати практику та будувати подальші плани. Принаймні скарг поки що не було.

Також незайвим буде запобігти потенційному конфлікту засад функціонування Нацгвардії та конституційних приписів.