НА РУЇНАХ СЕСІЙ, ЩО НЕ ВІДБУЛИСЯ

Для законодавчої та представницької влади бюджет — це святе. Задля прийняття головного фінансового документа року навіть запеклі опоненти на якийсь час відсувають убік питання, що стали каменем спотикання, шукають і знаходять компроміси. І якщо в цей найвідповідальніший період протиборчі сили, що ввійшли в клінч, не можуть стримати надмірний агресивний потяг, піти назустріч один одному, то це означає, що протистояння зайшло надто далеко й навряд чи розрядиться саме по собі.

Наприкінці січня мала відбутися сесія Кіровоградської міської ради. На ній передбачалося серед інших питань розглянути та прийняти бюджет на нинішній рік. Депутати зібралися в сесійній залі, міський голова Микола Чигрин проголосив сесію відкритою. Й тільки. Далі справа застопорилася, і, попри заклики до розсудливості, які звучали з трибуни, не просунулася ні на крок. Депутатських голосів не вистачило навіть на те, щоб прийняти запропонований мером порядок денний. Хоча кількість тих, хто зібрався, набагато перевищувала кворум. Після такої халепи епіцентр подій перемістився до кабінету міського голови. Переговори протиборчих сторін, які тривали кілька годин і були сповнені взаємними звинуваченнями, ні до чого не привели. Кіровоградці звикли до чвар у міському самоврядуванні, отже особливого подиву не викликав навіть зрив бюджетного процесу, який і так затягнувся. Ряд членів міськвиконкому в розмові з кореспондентом «ДТ» заздалегідь передбачили те, що сталося. Зрив сесії був запрограмований дуже своєрідним ставленням команди міського голови й частини депутатів, які її підтримували, до всіх інших народних обранців. Останні вкотре не отримали від апарату міськвиконкому повного пакета документів. А приймати рішення «наосліп» готові були далеко не всі.

Цими днями виповнюється своєрідний ювілей, коли Кіровоград вразила затяжна управлінська криза. Розпочалася вона із того, що два роки тому тодішнього кіровоградського мера Олександра Нікуліна запідозрили в отриманні хабарів в особливо великих розмірах і посадили до СІЗО. При цьому опальний міський голова, якому півтора року довелося чекати суду, не був відсторонений від посади. І весь цей час обласний центр залишався без мера. Ослаблена команда, що втратила лідера, стала уразливою, чим відразу ж скористалися комерційні клани, що набрали сили. Протиборство між ними досягло такого напруження, що вибори нового мера супроводжувалися низкою скандалів — численних судових розглядів, зняття з реєстрації неугодних претендентів, авторитетних серед населення, але які не вписувалися в жодну з провідних груп політико-комерційного істеблішменту міста.

Непевність ситуації з усіма негативними для міського життя наслідками погіршилась через те, що нового міського голову вдалося обрати лише з другого разу. Йому потрібно було кілька місяців для того, щоб відкрити й провести першу сесію, набути легітимності. Річ у тім, що в депутатському корпусі його прибічників виявилося менше, ніж активних опонентів. Донині в міськраді з’ясовують стосунки дві головні сили. Миколу Чигрина підтримало під час виборів і після них міжфракційне об’єднання «Народовладдя», основу якого становили представники місцевої організації Демократичної партії України. На протилежному фланзі опинилася депутатська фракція, що донедавна іменувалася «Кіровоградщина — за єдину Україну», а зовсім недавно назвалася «Трудовою Україною» — іменем, що додаткових пояснень не вимагає, оскільки точно вказує на зв’язок з однойменною політичною партією.

Таким чином, у провінційному Кіровограді сформувалася своя «більшість» і, відповідно, «меншість». Тільки на відміну від того, що відбувалося в столичних коридорах влади, кіровоградську депутатську «більшість» не підтримує головна особа міської виконавчої влади, а протистоїть йому. І досить жорстко. Користуючись перевагою голосів у міськраді, «більшість» змусила рахуватися із собою новообраного мера і тих, хто стоїть за ним. Останні, судячи з дій, якийсь час усерйоз думали, що без підтримки депутатського корпусу цілком можна обійтися. Для більшої переконливості представників «більшості» активно «опрацьовували» у місцевій пресі без надання достатніх можливостей виправдатися, висловити своє бачення ситуації. Проте «більшість» встояла. І дала можливість проводити сесії, приймати на них рішення лише після того, як за посередництвом облдержадміністрації змогла посадити своїх опонентів за стіл переговорів. Не відразу, але вимоги «трудовиків», у тому числі ті, що зачіпали кадрові питання, задовольнили. Виконкомівську команду мера «розбавили» представниками, яких рекомендувала депутатська «більшість». А «трудовик» Микола Цуканов став секретарем міськради. Та й після такої угоди мирне співіснування тривало недовго. Наприкінці року, коли потрібно було підводити підсумки виконання бюджету-2002 і формувати фінансову програму на наступний рік, напруга між опонентами досягла найвищої точки. Немов готуючи громадськість до складних часів, депутатська «більшість» не взяла участі в коригуванні бюджету-2002, що необхідно було зробити наприкінці року. Першу спробу провести сесію для розгляду питання було розпочато 27 грудня, наступну — через два дні. Та обидві — невдалі. Як бувало вже не раз, за запропонований Миколою Чигриним порядок денний із 43 присутніх депутатів проголосувало лише 19. Опоненти зачитали на прес-конференції звернення, що пояснювало їхню позицію. Як випливає з документа, фракція «Трудова Україна» домагалася свого представництва в міськвиконкомі, зокрема, і для того, щоб забезпечити «прозорість» у ході розгляду та прийняття рішень. Проте навіть після включення їхніх представників у міськвиконком цього домогтися не вдалося. За твердженням представників «більшості», міський голова знаходить способи, щоб обмежити депутатів в інформації, вести справи так, що про деякі прийняті рішення та розпорядження не знають не те що виборці, рядові депутати, а навіть «чужі» керівники депутатських комісій, секретар і неугодні члени виконкому. Опоненти, оперуючи фактами, звинуватили міського голову в прагненні сховати від депутатів і громадськості неефективне використання бюджетних коштів (навіть припустили, що кошти вже були незаконно витрачені, і коригування бюджету 2002 року потрібно лише для того, щоб узаконити скоєне), у перевищенні службових повноважень, що виражаються в тому, що ряд особливо важливих виконкомівських рішень приймається так званим методом опитування. Це коли мер не виносить питання, що вимагає колективного осмислення, на засідання виконкому, а «обговорює» його кулуарно або, за його власним визначенням, «у робочому порядку». Метод цей добре відомий ще з часів радянської бюрократії, коли рішення кимось було вже прийнято і його належало лише узаконити. За простою схемою — зібрати вірні голоси, переконати тих, хто вагається, десятою дорогою обминути тих, хто має власну думку і може її відстоювати. Важко було Миколі Чигрину і представникам депутатської «меншості», що підтримує методи його роботи, пояснювати журналістам, як вийшло, що секретар міськради Микола Цуканов, попри свої повноваження і докладені зусилля, так і не зміг ознайомитися з рядом розпоряджень міського голови. Називалися випадки, коли інформація про прийняті у такий спосіб рішення обходила навіть тих заступників міського голови, які вели питання, що розглядалися. За твердженням секретаря міськради, шляхом такого опитування замість серйозного колективного обговорення приймають «дуже серйозні документи». Серед таких називалися рішення про підвищення тарифів з водопостачання для підприємств й організацій, чимало інших.

Депутатська «більшість» для забезпечення «прозорості» у роботі міської влади запропонувала замінити кількох, на їхній погляд, одіозних працівників апарату міськвиконкому, які сприяють поширенню інтриг і засекречуванню рішень. У відповідь представники «Народовладдя» звинуватили своїх опонентів у небажанні працювати на спільну справу і зажадали відставки секретаря міськвиконкому Миколи Цуканова, який, на їхню думку, «не здатний консолідувати депутатський корпус, відверто зайняв позицію лише однієї сторони».

Проте ні перепалки на прес-конференціях, ні переговори в кабінеті міського голови до компромісу не привели. Мер на руїнах сесій, що не відбулися, зробив кілька заяв, які тільки підлили оливи у вогонь протистояння. За його словами, оскільки відкоригувати бюджет не вдалося, то «без фінансування залишилося кілька об’єктів міського господарства», постраждали також медицина та освіта. Микола Чигрин відкинув всі звинувачення опонентів, дав зрозуміти, що їхні вимоги абсурдні й виконувати їх ніхто не збирається. При цьому висловив намір підготувати матеріали в правоохоронні органи. Нехай, мовляв, розбираються, дають правову оцінку.

Тим часом безповоротні втрати від непоступливості протиборчих сторін дедалі зростають. Слідом за «проколом» із коригуванням бюджету минулого року під загрозою зриву тепер перебуває міський бюджет на нинішній рік. І це в той час, коли міське господарство Кіровограда перебуває на межі розвалу. Обласний центр своїм зовнішнім виглядом — розбитими шляхами, майже повною відсутністю освітлення лякає вже не лише гостей із великих міст, а й приїжджих із благополучніших райцентрів.

Коли наприкінці року на сесії міськради, що не відбулася, один із небагатьох позафракційних депутатів Микола Садовий продемонстрував тим, хто зібрався, п’ять тисяч підписів кіровоградців, вкрай обтяжених станом міського господарства (діти мерзнуть у дитсадках, хворі — у лікарнях, жителі — у квартирах), прибічники мера називали повідомлення ледь не провокацією та наклепом. Однак через місяць, під час останньої невдалої спроби провести сесію з прийняття бюджету, депутат мав уже п’ятнадцять тисяч підписів кіровоградців, терпінню яких настав край. Чи не надто великі витрати протистояння вчорашніх політичних союзників, щоб їх впритул не помічати?