На ріках вавилонських-2

Троє з чотирьох українських трудових мігрантів, котрі перебувають за межами батьківщини, планують повернутися в Україну. Про це свідчать результати досліджень, проведених у рамках проекту Фонду Open Ukraine «Україна в міжнародних міграційних процесах: усвідомлення викликів і формування адекватної відповіді» (про два з них ми докладно розповіли в попередньому числі «ДТ»).

Але повертаються наші заробітчани додому, на жаль, не тому, що на батьківщині стало жити краще й веселіше. Одні підірвали непосильною працею в чужих краях здоров’я, інші змушені повернутися тому, що захворів хтось із близьких, залишених удома. Повертаються люди похилого віку, в яких не стає сил гарувати на чужині, або ті, хто вважає, що вже достатньо зробив для сім’ї. Повертається молодь, аби завершити освіту. Але при цьо­му чимало з них, трохи перепочивши, знову збираються на заробітки за кордон. Для когось трудова міграція — це вже спосіб життя, і іншого вони для себе не бачать. Соціологи і психологи почали говорити про «синдром мігранта». Ці люди чужі за кордоном, але дуже часто вони тепер чужі й удома. За свідченням Марини Пасічник із тернопільського Центру консультування мігрантів, до 75% сімей остарбайтерів розпадаються, якщо хтось із подружжя довго перебував за кордоном. А для залишених на батьківщині дітей, позбавлених щоденного контакту з найближчими людьми, їхні батьки-заробітчани найчастіше стають лише «банкоматами». Руйнуються сім’ї, втрачаються зв’язки з друзями. Та й це, на жаль, не єдині причини, що змушують мігрантів після кількох місяців «відсидки» вдома, знову покидати батьківщину. Вони не можуть знайти в Україні не тільки свою соціальну нішу, а й місце роботи, яке забезпечить пристойний рівень життя. Той факт, що протягом 2001—2008 рр. відсоток трудових мігрантів віком понад сорок років залишається незмінно високим (35—36%), на думку начальника управління політики зайнятості та трудової міграції Міністерства праці та соціальної політики України Тетяни Петрової, яскраво свідчить про те, що, пропрацювавши до 40 років в Україні, дуже складно як забезпечити родину, так і заробити на власну пенсію.

У рамках дослідження потреб трудових мігрантів дехто з них говорив про те, що готовий відмовитися від нового виїзду за кордон за умови поліпшення їхнього матеріального становища. Іншим же для комфортного існування в Україні потрібні комплексні зміни в українському суспільстві — стабільність, більше політичної та економічної прозорості, підвищення загальної культури. Потенційні ж мігранти, за свідченням Артема Мірошниченка з Центру «Соціальні індикатори», менш вибагливі й готові розпрощатися з ідеєю зарубіжних заробітків за умови підвищення їхніх прибутків хоча б до рівня забезпечення базових потреб.

Чи багато в них шансів на українському ринку праці? У рамках проекту Open Ukraine Інститут економічних досліджень і політичних консультацій під керів­ництвом Ігоря Бураковського провів комплексне вивчення ринку праці України для виявлення макроекономічних передумов і при­чин міграції населення. Аналіз укотре показав, що в нашій країні є два типи територій — із сильним і слабким тиском на ринок праці. До першого в основному відносяться західні області, де традиційно несприятлива економічна ситуація і низький рівень зайнятості. При цьому західні регіони вирізняються більш високим темпом відтворення населення й більш низьким — зменшення безробіття. Тут переважає зайнятість у сільському господарстві. До другого типу територій відносяться східні області, де на початку цього десятиліття запрацювала промисловість (що обумовило зайнятість в основному саме в цьому секторі), економічна ситуа­ція стала змінюватися на краще, безробіття істотно знизилося, при тому, що рівень відтворення населення тут завжди був невисоким. Різний рівень розвитку регіонів якраз і є основною причиною внутрішньої міграції. Крім того, у Донецькій, Луганській, Дніпро­петровській, Львівській, Одеській, Харківській областях та м. Києві проживає близько 50% усього населення країни. Цей факт обумовив так званий кластерний характер внутрішньої трудової міграції: саме ці місцевості є найбільш привабливими для працівників з інших областей України. Цікаву особливість помітив І.Бураковський: при тому, що рівень зарплат вищий на Сході країни, доходи на душу населення вищі на Заході. Експерт пояснює це значно вищою економічною активністю західних українців.

Проте є кілька чинників, які обмежують внутрішню міграцію і роблять нерозв’язними проблеми на ринку праці всередині країни. По-перше, це висока вартість житла й проживання за неможливості знайти на новому місці заробіток, достатній для покриття всіх витрат, пов’язаних зі зміною місця проживання. По-друге, фаховий і освітній рівень більшості потенційних мігрантів є недостатнім і не дозволяє претендувати на високооплачувані робочі місця. На думку І.Бураковського, високий рівень освіти в нашій країні — ще один міф, розвінчаний у рамках проекту. Проблема полягає в тому, що напрями фахової підготовки не відповідають потребам ринку, а пропозиція робочої сили не відповідає структурі попиту на неї. Зокрема, навів експерт приклад, у 2000—2007 рр. найвищими темпами зайнятість зростала у фінансовому секторі, торгівлі й секторі операцій із нерухомістю, тобто у сфері послуг. Водночас знизився попит у традиційних секторах — сільському господарстві та промисловості. І що ж? Дослідження показало, що органи працевлаштування і далі здійснюють перекваліфікацію працівників в основному для потреб промисловості та сільського господарства, що не відповідає новій структурі ринку.

По-третє, внутрішня міграція знижується тому, що відмінностей між сусідніми областями України дедалі меншає. (Наприк­лад, дослідження показало, що зростання зарплат останніми роками було вищим на заході країни.) Тому, по-четверте, якщо вже людина зважується залишити рідну домівку й вирушити кудись на заробітки, то економічно їй набагато вигідніше їхати за кордон.

Які наслідки міграції для України? Експерти виділили такі загрози (зауважимо, що це дослідження було завершено ще до початку масштабної економічної кризи): зменшення населення працездатного віку та збільшення на нього навантаження, зниження рівня виробництва, загострення демографічних і соціальних проблем у майбутньому, незахищеність трудових мігрантів за кордоном, зниження їхнього фахового рівня, проблеми з їхнім майбутнім пенсійним забезпеченням. На думку фахівців, для вирішення проблем на ринку праці, потрібен комплекс структурних реформ, які слід було провести вже давним-давно. Інститут економічних досліджень і політичних консультацій розробив низку рекомендацій щодо державної політики на ринку праці. За браком місця, ми лише коротко їх перерахуємо:

— Щоб утримати потенційних мігрантів у країні та повернути тих, хто вже виїхав, насамперед потрібно підвищити рівень зар­плат в Україні. Для цього, зокрема, слід знизити розмір сплачуваних роботодавцями соціальних внесків, які змушують виводити зарплати в тінь, і запровадити єдиний соціальний внесок/платіж.

— В умовах старіння населення потрібно поступово збільшити пенсійний вік і зробити його однаковим для чоловіків і жінок. Також потрібно розширити базу сплати внесків у солідарну пенсійну систему. А в середньостроковій перспективі — впровадити другий рівень пенсійної системи.

— Оскільки істотною причиною еміграції є проблеми з житлом, потрібно ліквідувати ключову проблему цього ринку — високий рівень монополізації, усунути структурні перешкоди для зростання пропозиції житла.

— Реформа освіти має знизити розрив між реальними потребами ринку й кількістю фахівців, що їх готує українська система професійної та вищої освіти. Потрібно проводити систематичний аналіз потреб у робочій силі підприємств різних галузей для формування відповідного держзамовлення на освіту.

— Стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу дозволить знизити рівень безробіття, дасть змогу трудовим мігрантам вкласти зароблені за кордоном кошти у власну справу.

— В умовах нерівномірності розвитку областей країни давно назріла потреба серйозно реформувати регіональну політику. Ефективні реформи знизять кількість українців, змушених виїжджати за кордон та інші області країни, забезпечать гармонійний розвиток усіх територій України.

— Потрібно активніше лобіювати інтереси українських трудових мігрантів за кордоном, створити механізми пенсійних виплат і виплат з інших видів страхування з-за кордону, забезпечувати умови для легального працевлаштування українців за кордоном.

Останнє в умовах кризи набуває особливої актуальності, оскільки, як прогнозують експерти, криза не тільки не знизить, а ймовірно, навіть збільшить потік українських трудових мігрантів у західному напрямку.

За даними І.Бураковського, 58% найнятих працівників в Україні працюють у трьох сферах: торгівлі, промисловості та сільському господарстві. Як прогнозує експерт, найбільшими донорами безробіття в країні стануть торгівля і промисловість. Сценаріїв розвитку безробіття в країні два: «спочатку Схід, потім Захід» і другий — «кластерний», коли почнеться відтік кадрів на місця й посилиться конкуренція з боку місцевого населення. На думку директора Центру соціальних реформ Елли Лібанової, найскладніше становище під час кризи очікується в невеликих містах, де є всього одне так зване містоутворююче підприємство.

Чи маємо побоюватися значного загострення ситуації на ринку праці в країні через масове повернення на батьківщину українських заробітчан?

Як вважає керівник сектору етнонаціональних досліджень Інституту народознавства НАН України Ігор Марков, за умови збереження основ функціонування нинішньої світової фінансово-економічної системи та системи соціального захисту в розвинених країнах немає підстав очікувати масового повернення українських мігрантів на батьківщину. На думку вченого, криза спричинить інтенсифікацію переміщень наших мігрантів у межах ЄС у пошуках нових заробітків. Наприклад, уже сьогодні спостерігається приплив українських заробітчан у Лондон, де плануються істотні інвестиції в будівництво інфраструктури у зв’язку із проведенням у столиці Великобританії літніх Олімпійських ігор 2012 року. Ще одна тенденція, помічена експертом: якщо раніше наші мігранти вважали за краще класти зароблені за кордоном гроші на депозити в українські банки, де умови були значно вигідніші, ніж в іноземних, то тепер, під час кризи, побоювання людей за свої трудові заощадження можуть спричинити відтік грошей з українських банків у західні.

Але хтось же все-таки повертатиметься в Україну?

За прогнозами Е.Лібанової, повернеться значна частина тих, хто працював на будівництві в Росії, — приблизно 250 тис. людей. Оскільки будівельна сфера потерпає від кризи в усьому світі, слід очікувати повернення частини наших заробітчан також з Угорщини, Португалії, менше з Чехії. Цілком прогнозовано, що переважно це представники західних областей України і їхнє повернення призведе до зростання рівня бідності й значно загострить і без того складну ситуацію на ринку праці в цьому регіоні, тим більше що туди ж повертатимуться їхні земляки, які працювали раніше в центральних і східних областях і Києві. Але, згодна Е.Лібанова, масового відпливу українських заробітчан із країн Євросоюзу на батьківщину очікувати не слід. Молодь і заробітчани середнього віку щосили намагатимуться затриматися на Заході. По-перше, в Європі криза відчувається не так гостро, як в Україні, й пережити її там простіше. По-друге, відсоток українців, котрі працюють, скажімо, в промисловості чи банківській сфері, яка більше за інші страждає від кризи в країнах ЄС, зовсім невеликий. Дуже багато наших співвітчизників працюють у Європі на приватних осіб: виконують домашню роботу, доглядають хворих, старих, дітей. На думку Е.Лібанової, від таких послуг навіть в умовах кризи європейці відмовлятимуться в останню чергу. Абсолютно не слід чекати й тих, кому вдалося відкрити за кордоном власний бізнес (переважно в нових членах Євросоюзу). Зазвичай, ці люди мають легальний статус і намагаються назавжди залишитися в країні, яка дала їм притулок і можливість для розвитку.

Тим часом в українців, які працюють за наймом і мають дозвіл на перебування в обраній ними країні, вважає експерт, більше шансів втратити роботу й повернутися на батьківщину, ніж у їхніх співвітчизників-нелегалів. Чому? Та тому що роботодавцям, особливо в умовах кризи, значно вигідніше наймати сумирних нелегалів, заощаджуючи на зар­платі, податках і страховках. У цьому зв’язку багато експертів прогнозують навіть зростання нелегальної міграції з нашої країни в держави ЄС.

Україна ж, попри всі труднощі, попри економічну кризу, має боротися за повернення на батьківщину кожного свого громадянина й особливо молоді, впевнена Е.Лібанова, оскільки наша країна перебуває ще й в іншій кризі — одній із найглибших у світі — демографічній. І якщо її не зупинити, якщо ситуація розвиватиметься в такому ж темпі, як сьогодні, то через 30—40 років, дай Боже, щоб в Україні залишилося хоча б 35 мільйонів людей...