Мовчання Чалого

Минулого тижня «закарпатська» тема вкотре облетіла центральні ЗМІ: прокуратура Львівської області нарешті передала до суду кримінальну справу, порушену проти президента футбольного клубу «Закарпаття» Володимира Паульо (відомого у кримінальних колах під прізвиськом Чалий). Після ознайомлення з переліком статей Кримінального кодексу, за якими В.Паульо притягують до відповідальності, не може не виникнути запитання: як підсудний міг примудритися «заробити» в трьох епізодах злочинної діяльності понад тридцять серйозних звинувачень (серед яких — бандитизм, терористичний акт, масові заворушення, розбій та багато інших)? І як взагалі двічі судимий за грабунок та вимагання злочинець, котрий уже багато років проходить у міліцейській базі даних як кримінальний авторитет, міг стати радником губернатора Закарпаття?

В.Паульо — ключова постать у більшості справ, які інкримінують СДПУ(о) на Закарпатті, і чи не найяскравіший доказ тісної змички попередньої обласної влади з криміналітетом. Хоча починав він як звичайний рекетир…

Із «шнурків» — в авторитети

Як розповіли «ДТ» в Закарпатському управлінні по боротьбі з організованою злочинністю (УБОЗ), 37-річний В.Паульо вперше потрапив у поле зору правоохоронців ще наприкінці 80-х, коли був членом так званого Підгорянського злочинного угруповання. Тривалий час Чалого вважали в кримінальному середовищі звичайним «шнурком», для якого було за честь помити якомусь авторитету автомобіль чи вибити в малого базарного торговця 20 доларів боргу. Однак після вбивства Михайла Токаря (про якого «ДТ» докладно розповідало у квітні нинішнього року) та кримінального авторитета на прізвисько Козі В.Паульо спромігся сформувати власне угруповання з малоліток і подався у «вільне плавання». Уже на самому початку кримінальної кар’єри Чалий відзначався безпричинною жорстокістю — під час розбірок запросто міг накинутися з кулаками на конкурента з іншого угруповання чи на підприємця, котрий на мить завагався — платити новому даху чи ні. З допомогою грубої сили та репутації зірвиголови Чалий здобув певну вагу у кримінальному світі й навіть поширив свій вплив за межі області в західному напрямку, зокрема на Чехію. Утім, якимись серйозними справами угруповання Чалого ніколи не займалося, все, на що були здатні його «братки», — вирахувати на Празькому вокзалі та обібрати до нитки українського заробітчанина, що після кількарічної важкої праці повертався до своєї сім’ї. Реального авторитету в злочинному світі В.Паульо не мав (колеги по «роботі» вважали його скнарою і ставилися відповідно), а проте завдяки природженим організаторським здібностям був добре відомий серед своїх земляків. У березні 2002 р. двічі судимий В.Паульо несподівано для багатьох став депутатом Мукачівської районної ради від свого рідного села Великі Лучки.

Паралельно його помітили і в передвиборному штабі кандидата на посаду мера Мукачевого від СДПУ(о) так званого Кіфлі (після свідчень якого минулого місяця І.Різаку пред’явили обвинувачення у вимаганні та отриманні хабара в особливо великих розмірах). Під час виборів В.Паульо зблизився з СДПУ(о) і зрештою отримав членський квиток цієї партії. Тому й не дивно, що І.Різак, сівши у владне крісло у вересні 2002 р., призначив своїм радником саме його, а не якогось іншого «авторитета». Очевидно, новому губернатору імпонували відданість В.Паульо партії та його репутація зірвиголови, що дозволяло йому чинити всі ті речі, у яких його тепер обвинувачують. Зі свого боку, В.Паульо з допомогою владного даху сподівався нарешті вийти на чільні ролі у кримінальному світі Закарпаття. Час показав, що влада використала Чалого набагато більшою мірою, ніж він владу…

Як повідомили кореспонденту «ДТ» в Закарпатському УМВС, люди Чалого були задіяні практично в усіх грошових схемах, що існували на теренах регіону. Контрабанда, до того переважно стихійна, була взята під суворий контроль, а найбільш грошовитими напрямками (Чоп та Ужгород) опікувалися персонально В.Паульо та І.Чубірко (ще один радник губернатора, оголошений міліцією у міждержавний розшук). На всіх трасах поблизу КПП стояли «братки», які під прикриттям міліції збирали з кожного мікроавтобуса суворо регламентовану суму, що варіювалася залежно від виду контрабандного товару.

Свого часу великого розголосу набула історія побиття Чалим начальника зміни Чопської митниці, який відмовився платити щомісяця 50 тисяч доларів (потерпілий навіть написав заяву в міліцію, однак їй не дали ходу). У жовтні 2003 р. зі зміною керівництва УБОЗу вся оперативна база управління опинилася в розпорядженні бандитів, які почали вибивати гроші й у воротил тіньового бізнесу. А вилучена під час операції на стадіоні «Авангард» балансова звітність великих підприємств області стала ще одним доказом того, що злочинці мали вільний доступ до бази даних податкової адміністрації й користувалися нею при доборі чергових «жертв» із числа легальних бізнесменів. За свідченням багатьох потерпілих, вибивання грошей здійснювалося за такою схемою: спочатку на підприємство «наїжджали» податківці й виписували за будь-які незначні порушення астрономічні штрафи, після чого пропонували вирішити проблему «полюбовно» через Чалого чи Чубірка. Частина вибитих грошей ішла в сумнозвісний фонд «Відродження Закарпаття», стосовно якого також порушено кримінальну справу.

До незговірливих підприємців застосовувалися показові покарання, які мали слугувати прикладом для інших. У жовтні 2003 р. у двір родичам І.Чубірка підкинули гранату (правоохоронці вважають, що напад був інсценований самим радником губернатора). «Потерпілий» вказав, що підозрює в «теракті» одну з комерційних фірм Мукачевого, після чого силовики не залишили від неї каменя на камені. Сам «теракт» так і залишився нерозкритим…

Лящі для начальника міліції

За оперативними даними, суми, які злочинці щомісяця збирали на Закарпатті під прикриттям силовиків та обласної адміністрації, обчислювалися багатьма сотнями тисяч доларів. Природно, що під такі гроші кримінальні ватажки хотіли й відповідного суспільного статусу з присутністю телеоб’єктивів та фотокамер. Своєрідною компенсацією для В.Паульо в цьому сенсі стало президентство у ФК «Закарпаття», яке він отримав восени 2003 р. (почесний президент клубу — Н.Шуфрич). Кажуть, після цього «авторитетний» футболіст часто повторював фразу: «На Закарпатті владу мають два президенти, і один із них — Кучма».

Чалий полюбляв спостерігати за грою своєї команди з трибуни разом із іншими VIP-персонами, і можна лише уявити, який ефект справляло на простих глядачів шоу, коли після кожного забитого голу кримінальний авторитет демонстративно обнімався й цілувався з начальником міліції та губернатором. Однак самими обіймами стосунки В.Паульо із силовиками не обмежувалися. Як правило, він не приховував свого зневажливого ставлення до них — називав старших офіцерів «мусорами», посилав їх у магазин по горілку і навіть дозволяв собі заліпити начальнику райвідділу ляпаса.

Про схильність Чалого до різноманітних «приколів» із силовиками свідчить цікавий факт, про який кореспонденту «ДТ» розповів один із офіцерів УБОЗу. У вихідні «авторитет» разом із губернатором, начальником міліції та прокурором полюбляли посидіти й пограти в карти «на лящі» в сауні на околиці Ужгорода. Особливу втіху губернатору доставляла сцена, коли В.Паульо вигравав і роздавав лящі начальникові міліції та прокурору…

Утім, став відомим на всю Україну В.Паульо не завдяки таким невинним розвагам, а завдяки діям свого угруповання під час виборів. Уперше криміналітет на Закарпатті був задіяний у повторних виборах мера Мукачевого в червні 2003 р. Бандити вривалися на дільниці, блокували автомобілі з бюлетенями і робили все, щоб зірвати виборчий процес і не допустити перемоги В.Петьовки. Хаотичні, погано сплановані дії не дали потрібного ефекту й не набули значного резонансу. Зате про погроми дільниць та побиття народних депутатів під час других повторних виборів у квітні минулого року говорила вже вся Європа. «Братки» Чалого діяли цинічно й демонстративно, добре знаючи, що не зустрінуть ніяких перепон із боку міліції. Їх не лякала навіть можлива реакція міжнародної спільноти. Під час першого туру президентських виборів В.Паульо зі своїм напарником привселюдно побили й вигнали з виборчої дільниці депутата парламенту Грузії, що мав посвідчення офіційного спостерігача, видане ЦВК…

Один із найзухваліших своїх злочинів угруповання Чалого здійснило 13 листопада. Пізно ввечері в м.Свалява близько сотні злочинців ввірвалися в готель «Комфорт», де побили й вигнали під дощ понад п’ятдесят студентів із Тернопільської області, що приїхали на Закарпаття агітувати за В.Ющенка. Бандити хотіли продемонструвати всій області, що може статися з тими, хто відкрито переходить на бік опозиції. Злочин так і не отримав юридичної оцінки з боку тодішніх правоохоронних органів.

Останнім «подвигом» угруповання Чалого стала «спецоперація» на ужгородському стадіоні «Авангард», подробиці якої повідомляли практично всі ЗМІ України. Понад 150 озброєних злочинців планували напасти на демонстрацію протесту (учасниками якої були переважно молодь, школярі та пенсіонери), щоб показати ужгородцям: масові акції протесту нічого не дадуть, а брати в них участь — небезпечно для здоров’я. Всупереч керівництву УМВС, яке відмовилося видати своїм підлеглим зброю, ужгородські міліціонери з власної ініціативи знешкодили злочинців і вилучили в них 18 одиниць вогнепальної зброї, 75 бейсбольних біт, велику кількість кастетів, «їжаків» для проколювання автомобільних шин та іншого подібного начиння. Самому Чалому, за сприяння тодішнього заступника начальника міліції, вдалося втекти, однак через два дні він був затриманий. Розшукуваному міліцією злочинцю навіть забракнуло розуму втекти за межі області чи залягти на дно, він спокійно вечеряв у ресторані.

За іронією долі, брали Чалого ті ж бійці «Сокола», котрі в кінці минулого місяця були причетні до інциденту в кардіодиспансері з Н.Шуфричем, Т.Прошкуратовою та І.Різаком. Коли кореспондент «ДТ» поцікавився, чи знешкодження Чалого проходило за аналогічним сценарієм — з двома усними попередженнями, відеокамерою та відсутністю спецзасобів, — один із «соколів» відповів: «Чалий спробував чинити опір, а оскільки він не має недоторканності, ми «торкнулися» до нього кілька разів…» Увечері затриманого намагалися звільнити народний депутат від СДПУ(о) І.Гайдош та І.Чубірко. Однак домоглися лише переведення свого однопартійця до лікарняної палати, яку цілодобово охороняли озброєні бійці «Сокола». Ще через кілька днів В.Паульо заарештували постановою суду, а потім перевели до Львова.

Протягом усього слідства заарештований вперто відмовлявся визнати вину в інкримінованих йому злочинах. Мовчання Чалого вигідне не так йому самому (слідство має достатньо доказів з інших джерел), як І.Різаку, який дуже сподівається, що нових обвинувачень у зв’язку зі справою Чалого на його адресу не буде. Суд покаже, чи згодиться «авторитет» одноосібно відповідати за ту кримінальну сваволю, яка протягом двох років коїлася на Закарпатті його руками. Судячи із серйозності кримінальних статей, «світить» йому від десяти років до довічного ув’язнення…

Кореспондент «ДТ» мав можливість зустрітися і з колишнім соратником В.Паульо, що сам проходить як свідок у кількох кримінальних справах. Інтерпретуючи описані вище події на свій лад, він усе ж таки вважає винним у теперішній ситуації й самого В.Паульо. За словами колишнього соратника, найбільша помилка Чалого в тому, що він занадто довіряв І.Різаку, а той у відповідь намагається зробити його крайнім. На запитання, чому заарештований не дає свідчень проти колишнього «патрона», який фактично використав його як гарматне м’ясо, відповідь була така: «Тому що дурень…»