Мова Шредінгера

Донецька обласна рада ухвалила воістину «рішення Шредінгера» - одночасно надала і не надала російській мові статусу регіональної в регіоні. Звичайно, поспішно звезені на подячний мітинг учителі (причому привезли їх шкільними автобусами, призначеними, взагалі-то кажучи, для інших цілей) та інші екзальтовані особи в юридичну казуїстику не вдавалися. Сказано - «ура, товариші!», значить - «ура!». Та й годі. Строго за рецептами «Кін-Дза-Дза»: «Пацаки, чому без намордників? Нове розпорядження пана ПеЖе - усім пацакам надягти намордники й радіти!».

Буквально ж у затвердженому на поспішно скликаній позачерговій сесії документі сказано: «Інформувати жителів Донецької області про те, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про засади державної мовної політики», на підставі даних Всеукраїнського перепису населення 2001 року про мовний склад населення, російська мова в Донецькій області є регіональною мовою». Формулювання, м’яко кажучи, трохи дивне.

Правда, раніше Ківалов і Колесніченко в статті 7 свого закону написали не менш заплутано й суперечливо: з одного боку, на підставі даних перепису населення «регіональними» вважаються всі мови із чисельністю носіїв понад 10% від населення території. З іншого - «у разі збору підписів понад 10% осіб, що проживають на певній території, місцева рада зобов’язана ухвалити відповідне рішення протягом 30 днів з моменту отримання підписних листів».

У Донецькій області, зрозуміла річ, ніхто жодних підписів не збирав. Чи є ухвалене рішення «відповідним» - запитання до юристів. У тому, що закон повний, як висловлюються IT-фахівці, «багів», говорили задовго до того, як його спробували застосувати на практиці. Але деякі люди здатні вчитися тільки на своїх помилках і поки самі на граблі не наступлять - не повірять.

Ми ж констатуємо лише, що на словах захисники мов сперечаються, хто з них героїчніший і самовідданіший, а на ділі перекладають відповідальність одне на одного. Причому спихають відповідальність строго вертикально - обласна влада, у свою чергу, «рекомендувала» міським, селищним і сільським радам розглянути це питання на своїх сесіях і ухвалити рішення від свого імені.

То в чому ж тоді сенс позачергової сесії Донецької обласної ради? Депутати просто хотіли підмінити собою «Совинформбюро»? Голова облради Андрій Федорук і депутати, з якими вдалося поговорити, на такі запитання відповідали, що це всього лише «імплементація» норм закону про основи державної мовної політики. «Але зачекайте! - вигукне на цьому місці юридично підкований читач. - Імплементація - це ж упровадження в національне законодавство міжнародних договорів! Донецька область у нас що, окрема держава?». Сім років тому Генпрокуратура, пам’ятається, теж запитувала в учасників Сєверодонецького з’їзду щось подібне, але ані найменшої ясності не домоглася.

Сухий залишок: єдиною «регіональною» мовою в Донецькій області, як і очікувалося, буде російська. Інші мови депутатів не зацікавили. Але й грошей з обласного бюджету «Совинформбюро» не дасть. Обласній адміністрації доручено розробити регіональну програму розвитку регіональних мов на період до
2015 року, яку депутати, можливо, розглянуть і затвердять під кінець року.

Місцевим громадам, які бажають якусь іншу мову крім російської, доведеться розщедритися на це самим. Треба визнати, що це малоймовірно. За результатами перепису населення 2001 року, в Донецькій області російську мову назвали «рідною» 3,5 млн. людей із п’ятимільйонного населення регіону. Зокрема -
1,8 млн. жителів, які назвалися «росіянами», і 1,6 млн. «українців». Але й національні меншини здебільшого рідною мовою теж назвали російську. Наприклад, із 77 тис. греків російськомовними відрекомендувалися 70 тис. Із 44 тис. білорусів - 38 тис. Таке співвідношення було враховано у всіх сферах життя, включаючи офіційні стосунки між окремими громадянами, а також організаціями та установами: 48% документообігу досі ведеться російською.

Єдине, що змінилося відтоді, - жителів в області поменшало майже на мільйон. Але сумна демографічна статистика на тлі перемоги мови над мозком нікого не зацікавила.

Отже, у результаті ухвалення цього історичного рішення не зміниться нічого. Це правильно й логічно. Захист російської в Донецькій області заняття безклопітне, але при цьому безглузде й марне, бо неможливо «захистити» російську мову тут сильніше, ніж вона захищена нині. Російськомовний громадянин України в цьому регіоні може, не користуючись іншими мовами, включно з державною, вести повноцінне економічне, соціальне й політичне життя. Ба більше, користувач мови державної опиняється в менш комфортному становищі, ніж «скривджений і пригноблений» представник «національної меншини». Що, до речі, знайшло своє відображення й під час згаданої вище сесії обласної ради - так, захисників російської мови на мітинг організовано звезли автобусами, а нечисленний пікет прихильників української заборонили судом і на пні задавили міліцією.

Безліч наділених владою людей, які із серйозним виглядом займаються дурницями, - це видовище варте пера Кафки. Тепер вони, захлинаючись, переконують, що здобуто найбільшу перемогу й укорінені в розбурханій фантазії утиски російськомовних громадян нарешті скінчилися! Але ж потім вони ще проводитимуть засідання й наради, посилатимуть «нагору» звіти про те, як виконується закон, який у принципі виконати неможливо! Сумбуру в їхніх словах і головах стільки, що слухати їх просто неможливо, особливо людині, яка має уявлення про предмет і про відмінності між «рідною мовою», «функціонально першою мовою» і «мовою етнічної самоідентифікації».

Жаль, що думка цієї обізнаної «людини» нікого не цікавить. Ваш покірний слуга ще з моменту появи законопроекту про мовну політику у Верховній Раді чіплявся до знайомих і незнайомих людей, офіційних і приватних осіб, з одним-єдиним запитанням: «Хтось знає хоч одного лінгвіста (член наглядової ради Київського національного університету лінгвістики Юра Єнакієвський не рахується), який брав би участь у розробці цього документа?». Якщо такі фахівці й є, виявити їх мені не вдалося. Регулюванням найтоншого й надзвичайно дражливого питання займалися різні діячі, кожен - у міру свого розуміння, але, на жаль, ніхто з них не міг похвалитися профільною освітою та досвідом наукових досліджень.

Під час горезвісної «імплементації» закону в Донецьку тенденція збереглася: під головуванням артилериста Федорука в дебатах виступили депутати, які відають у раді інвестиціями, інноваціями, зовнішньоекономічними зв’язками, екологією і, як фінальний акорд, аграрною політикою (чи то свині донецькі свинячити хочуть тільки по-російськи, чи то бики наполягають на своєму праві бикувати виключно рідною мовою). Тому промовці тішили слухачів чудово поставленою мовою - «укрАинский», «на выборАх», «средствА», а також своїм прикладом підтверджували просту думку, що мови слід спочатку вивчати, а потім уже захищати.

Напевно, це закономірно - люди, обтяжені освітою, професійною кваліфікацією, етикою, мораллю й іншими рефлексіями, завжди встановлюють для себе обмеження. Наприклад, не лізуть в інтимні сфери життя інших людей, до яких належать питання національної та мовної самоідентифікації. А також не судять про те, на чому не розуміються, надаючи це право компетентним фахівцям.

У високопримативних натур таких внутрішніх бар’єрів немає, «гальмо» в них одне - вони не здатні тільки на вчинки, які загрожують їхньому особистому комфорту й безпеці.

Усе інше дозволено й допускається. От тільки є небезпідставні сумніви в результативності. Ніхто не приховував і не приховує, що мовна тема потрібна здебільшого для підняття рейтингу правлячої партії перед виборами в «базових» регіонах. За прогнозованих втрат на Заході, в Центрі й у столиці рідний Південний Схід мав згуртуватися навколо «захисників».

І тема мови - остання мобілізуюча ідеологема, адже агресивний блок НАТО й думати забув про наближення до кордонів України, а «бандерівський фашизм» героїчно повалено. Тепер настала черга останнього патрона.

Патрона, який цілком може виявитися холостим. Ухвалені місцевими радами рішення жодною мірою не змінюють якості життя ані в гуманітарних аспектах, ані в будь-яких інших. Безглуздої бюрократії не поменшає, робочі місця не з’являться, якість адміністративних і комунальних послуг не поліпшиться, рівень захисту бізнесу від державного свавілля не збільшиться.

І от за ці «порожні» рішення їхні автори чекають підтримки, народної любові і схвалення свого курсу. Дочекаються?