МОРСЬКІ ГЛИБИНИ І ПАРТІЙНІ МІЛИНИ

«— Це хто?

— Жертви землетрусу.

— Але ж землетрусу ще не

Надія ГОЦУЄНКО (Миколаїв)

«— Це хто?

— Жертви землетрусу.

— Але ж землетрусу ще не було.

— А жертви вже є!»

(Діалог із кінофільму «Йшов собака по роялю»)

Деякі події, що відбуваються на наших очах, викликають цілком обгрунтовану підозру, що майбутні парламентські вибори ще до їх офіційного початку можуть позначитися не тільки на політичному стані суспільства (що, загалом, закономірно), а й відчутно вплинути на кадрову політику, отже, негативно позначитися на стані економіки. Принаймні несподівана метушня навколо одного з найпотужніших миколаївських підприємств — морського порту — змушує подумати саме про це.

Той, хто пережив уже не одну передвиборну кампанію, знає, що в цей період кількість чуток у розрахунку на електоральну одиницю різко збільшується. Уже виходячи з цього, кореспонденту «ДТ» просто-таки необхідно було зазирнути в Миколаївський морський порт. Тим паче що невідомого походження чутки про насування відставки його начальника Валерія Хабарова почали отримувати певне матеріальне втілення. Попри те, що провідні місцеві газети й телеканали утримувалися від інформації, в окремих ЗМІ, які давно задекларували своє негативне ставлення до керівництва порту, з’явилися публікації з посиланнями на місцеве відділення контрольно-ревізійного управління (КРУ), з яких випливало, що оргвисновки просто неминучі.

Чутки з’явилися аж ніяк не на порожньому місці. У тому сенсі, що підприємство справді перевіряли. І хоча робочий ритм був нормальним (у звичайному режимі працювали крани, надходили вантажі у вагонах, діловито снував автотранспорт) і відхилень не відчувалося, саму «контору» справді лихоманило. У свій перший приїзд кореспондентові «ДТ» не вдалося нормально поговорити з жодним із заступників начальника порту. Їм було не до журналіста — доводилося відповідати на запитання перевіряльників.

— Даруйте, — здивувалася я, — але ж, наскільки мені відомо, КРУ вже закінчило свою роботу. Низку висновків уже навіть опублікувала одна з газет.

— Одні перевіряльники пішли, інші прийшли... — була відповідь.

…Хоч що кажіть, а для того, аби напустити на підприємство загін перевіряльників, наповнити місто чутками, а начальника морпорту надовго «вкласти» в лікарню, мають бути дуже серйозні підстави. А чи є вони? Принаймні ще якихось півмісяця тому миколаївці знали про порт те, що це підприємство успішно долає кризу, робить вагомий внесок у бюджет міста, області, країни. А його керівника Валерія Хабарова, який очолив підприємство в найскладніший період, — як одного з найшанованіших городян. І раптом усе змінилося? Якщо вірити виступам місцевих ЗМІ, які посилаються на перевірку КРУ, то ввірене керівництву порту господарство працює просто погано, не розвивається, обсяг вантажообороту знижується. Та й взагалі підприємство функціонує мало не зі збитками.

Однак факти, як відомо, річ уперта. Шість років, починаючи з 1990-го, обсяг вантажопереробки мав тенденцію до постійного зниження і становив 1996 року лише 1256,8 тис. тонн. Нова команда порту реформувала зовнішньоекономічну діяльність, знайшла вигідних партнерів. Підприємство залучило значні інвестиційні кошти, які дозволили оновити матеріально-технічну базу. Результати такої роботи проявилися вже 1997 року, коли порт переробив 1,8 млн. тонн вантажів. Відтоді тенденція зростання вантажообороту збереглася й сягнула на 2000-й близько 3,5 млн. тонн на рік. За 10 місяців нинішнього року на підприємстві перероблено 3,6 млн. тонн вантажів, а це на 243,9 тис. більше, ніж за аналогічний період минулого.

Запрацювали нові виробничі дільниці. Скажімо, раніше порт багато втрачав через те, що його інфраструктура не дозволяла накопичувати суднові партії сипучих вантажів. Із введенням у дію 1999 року критого складу для міндобрив з’явилася можливість накопичувати до 20 тисяч тонн таких вантажів і формувати відповідні суднові партії. Цей комплекс уже зараз дає ефект і може робити перевалку 4 млн. тонн вантажів на рік за прямим варіантом. Закінчено реконструкцію причалу №5 для відвантаження зернових культур із пропускною здатністю до 1 млн. тонн на рік. І знову адміністрація підприємства виявила своє вміння дивитися в завтрашній день. На цьому комплексі можна перевантажувати не тільки зерно, а й продукти млинарського виробництва (гранульовані висівки).

Миколаївський морський порт, хоч і працює в складніших умовах, порівняно з іншими портами, які розміщені ближче до відкритого моря, витримує конкуренцію. Фінансові показники за дев’ять місяців цього року свідчать, що чистий прибуток підприємства перевищив 11,4 млн. грн. і збільшився, порівняно з аналогічним періодом, на 9,1%.

Зрозуміло, що в такому складному господарстві, як морський порт, де є багато різноманітної техніки і навіть власні судна, якщо захотіти, можна відшукати чимало недоліків. Особливо не беручи до уваги об’єктивних умов, у яких працює колектив. Перевіряльники, виявивши, що 664 тис. дол. вкладень порту і білоруської фірми «Грінтур» в експлуатацію складу мінеральних добрив не окупилися, звинувачують у цих прорахунках адміністрацію Миколаївського морського порту. Так, справді, у цьому випадку інвестиційні вкладення виявилися малоефективними. Але хто винен? Розробляючи цілком обгрунтований проект, спеціалісти порту аж ніяк не сподівалися, що суднобудівні заводи міста, опинившись у скрутному становищі, почнуть використовувати власні причали для переробки вантажів, тим самим перетворюючись на примітивні порти. Ще важче було передбачити те, що місцева влада, маючи ряд не повністю завантажених портів, погодиться дати карт-бланш пробивним людям на будівництво і введення в експлуатацію калійного терміналу.

Взагалі-то, це давня історія. Пригадується, депутат міськради, городянин року-98 у номінації «Благодійність» Валерій Хабаров різко виступав проти будівництва калійного терміналу. Докази його були досить переконливими — не можна перетворювати берегову лінію Миколаєва, по суті — закриту водойму, особливо вразливу в екологічному плані, на ланцюг хаотичних нагромаджень примітивних портів і портиків. Державі вигідніше і доцільніше розвивати вже наявні портові потужності, удосконалюючи їх.

Ще, пригадується, лобісти будівництва чергового порту баламутили депутатів підрахунком коштів, які мали піти в міський бюджет від діяльності нового портового підприємства. Вони лукавили. Бо названі ними суми, що нібито з’являться, по суті, забрані в інших портів, в основному — у морського, і жодною мірою не вплинуть на загальну картину. Більше того, така неузгоджена політика вела (і призвела) до зниження інвестиційних вкладень. Ну, а тепер, як водиться, шукають крайнього. Виходить, що до неграмотних дій вдавалися одні, а провину перекладають на інших?

Хоч як крути, а нинішній стан морського порту не пояснює ажіотажу, який відбувається навколо нього. А після перевірок чутки не лише не затихнули, а й, так би мовити, примножилися. Вихований же на передвиборних сюрпризах обиватель добре засвоїв, що коли перевіряють фінансово-економічне становище, то справа якраз може бути зовсім навіть не в економіці, а в політиці чи й геть... у партійному будівництві, яке, що неважко помітити, проходить з особливим ентузіазмом. Тому ми вирішили зустрітися безпосередньо з Валерієм Хабаровим і поставити йому кілька прямих питань.

— Валерію Оскаровичу, чутки про вашу відставку, м’яко кажучи, перебільшені?

— Не зовсім так. Я сказав би, що вони мають під собою певний грунт. Річ у тому, що мене запросили в міністерство, й один із представників керівництва запропонував написати заяву про звільнення за власним бажанням.

— І ви написали?

— Я відмовився.

— Скажіть, а наскільки відповідають істині чутки, що неприємна розмова в міністерстві стосувалася не так економічних проблем, як політичних, точніше — партійних? Кажуть, що вам нібито запропонували велику суму грошей, яку ви мали б використовувати на виборах в інтересах однієї з партійних структур? Ви можете підтвердити або спростувати це?

— Це неправда. Ніяких грошей «під вибори» мені ніхто не виділяв і не пропонував. А ось пропозиція внести, так би мовити, від імені підприємства добровільне пожертвування «під вибори» для однієї з партій справді була. Причому робилася вона неодноразово. Надійшло навіть письмове звернення на предмет субсидування партійних витрат у світлі майбутніх виборів на багатопартійній основі. До речі, я знаю, що такий тиск у вигляді листів і усних звернень відчувають на собі й інші начальники портів. Гадаю, це зовсім не дрібниця, адже такий підхід може підірвати всю систему морських портів країни...

— І як ви відреагували на таку пропозицію?

— Переказувати гроші я відмовився. Адже йшлося не особисто про мене (я міг би, зрештою, і внести певну суму), а про очолюване мною держпідприємство, коштами якого я одноосібно розпоряджатися не маю права — що для комуністів, що для СДПУ(о), що для НДП...

— Як — ви, начальник порту, ще не вступили в НДП? — не втримався від запитання з підтекстом ваш кореспондент. Однак співрозмовник не прийняв іронії і відповів цілком серйозно.

— Я — безпартійний. І вступати в жодну партію поки що не збираюся.

— Ви пов’язуєте останні перевірки підприємства зі своєю відмовою?

— Звісно. Більше того, я навіть знаю, кого хочуть бачити на моєму місці.

— Він хороший фахівець?

— Про це навряд чи хто знає.

— Тямущий керівник?

— Про це ще менше відомо.

— Тоді в чому його видима перевага?

— У приналежності до партії, яку особливо шанують у Міністерстві транспорту...

Щоб у читачів не склалася хибна думка про мого співрозмовника, дозволю собі навести коротку довідку, яка проливає світло на нього як фахівця, керівника, громадського діяча. В.Хабаров — заслужений працівник транспорту. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, орденом «За патріотизм» II ступеня, орденом «Козацький хрест із мечами», золотою медаллю «За ефективне управління», міжнародною відзнакою «Срібний дельфін» у номінації «Керівник ХХI століття», орденом «За розбудову України» ім. Грушевського IV ступеня...Список можна було б продовжити, якби не запитання — тепер усе це пропонується відразу забути?

Неважко припустити, що коли відразу й рішуче не покласти край практиці змішування відомчих та партійних інтересів і кадрових шантажів, які починаються на цій основі, то справа може зайти занадто далеко. Парламентські вибори, навіть якби вони проходили спокійно, а не так, як, судячи зі старту, проходитимуть, — неминуче порушать стабільність у державі і суспільстві. Це цілком припустимо і навіть необхідно. Та якщо процес зміни парламентської еліти доповниться поспішними кадровими змінами на найбільших підприємствах, то ціна нинішніх виборів для держави і суспільства може стати зависокою.

P.S. Коли матеріал готувався до друку, події в Миколаївському морському порту набирали обертів. Пертурбації, що мають ключове значення для важливого підприємства, відбуваються не просто. А дуже просто. Відповідно до наказу по Міністерству транспорту України за № 751 від 1.11.2001, «у зв’язку з хворобою начальника Миколаївського морського торгового порту В.Хабарова і необхідністю оперативного керівництва, ефективного використання державного майна», виконуючим обов’язки начальника Миколаївського морського торговельного порту призначений Володимир Ємельянов, широко відомий як лідер обласної організації НДП. Наказом по підприємству від 2.11.2001 р. він наказав довести до відома особового складу порту, хто саме тепер у домі (у порту тобто) начальник... Ну як у зв’язку з цим не пригадати сюжет про землетрус (читай — вибори), якого ще й близько немає, а жертви вже намічені?