Море хвилюється раз, море хвилюється два…

Такого початку курортного сезону Крим ще не знав. Місцеві жителі то одного то іншого курортних селищ, озброївшись ломиками, пробивають своє й курортників законне право на вільний доступ до моря. На шляху — споруджені власниками та орендарями прибережних оздоровниць і дач паркани. Гурзуф, Симеїз, Алупка, Массандра. Самим знесенням загород, які закривають входи на пляжі й перекривають заробітки місцевих жителів, справа не закінчується. Відвойоване право доводиться захищати. Наприкінці травня жителі Алупки знесли паркани, встановлені кількома комерційними структурами, однак учора, у п’ятницю вдосвіта прямий доступ до моря знову було перекрито. Тепер уже «живоплотом» — охоронцями…

Щоб були зрозумілі масштаби проблеми, потрібно знати, що самі курортні міста і селища фактично не мають власних пляжів. Наприклад: у південної столиці — Ялти — в комунальній власності є всього два пляжі, але один із них на реконструкції й цього сезону не працюватиме. Отже — один пляж. Таке ж одиничне багатство є і в Алупки. Переважна більшість пляжів або перебувають на балансі Кримського протизсувного управління, або ним же, по суті, здані в оренду (як правило, через договори про передачу в експлуатацію берегоукріплювальних споруд) прибережним власникам чи орендарям пансіонатів і санаторіїв. Ті, природно, прагнуть захистити свою територію від «чужих» відпочивальників і місцевих жителів. Як додатковий кордон використовується і стягування непомірно високої плати за користування пляжем. У середньому це 50 гривень на день за вхідний квиток, найчастіше — під виглядом надання послуг. Самі собою послуги теж не всім по кишені. Лежаки в затінку — 40 гривень, на пригріві — 20.

Другий момент — кількість цих самих «чужих» відпочивальників. За офіційною статистикою, що майже не змінюється вже кілька років, так званих організованих курортників, тобто власників путівок в оздоровниці, пансіонати і будинки відпочинку, в Криму налічується всього близько 20 відсотків. Решта, як раніше казали, — «дикуни», які винаймають житло у приватному секторі. Він, звісно, вже давно не той, що був раніше. Це не тільки здані квартири, будинки і розкладайки в прибудові, а й цілком комфортабельні приватні пансіонати, котеджі. Але без власного пляжу. І вся ця чотиримільйонна (за даними минулого сезону) армія відпочивальників, природно, приїжджає до моря. А воно закрите. І не тільки на ПБК. Весь відтинок від Сак до Євпаторії, за словами заступника прокурора АРК Таміли Дробицької, так чи інакше позбавлений вільного доступу до моря, що є грубим порушенням закону. «Треба ламати паркани. Я й сама свого часу ламала. І будемо наполягати й домагатися відкриття пляжів, — каже Т.Дробицька. — Всі ці оренди — гульки кримської Ради міністрів. Навіть якщо біля прибережної території ведеться законне будівництво — хай відгородять техніку, щоб забезпечити безпеку людей, але відкритий доступ до моря вони зобов’язані надати».

Місцева влада майже відкрито підтримує знесення парканів своїми виборцями. Застерігаючи, звісно, що це не зовсім добре, бо не зовсім законно. І розводить руками — місцеві ради нічого вдіяти не можуть. Протизсувне управління, яке надало пляжі з берегоукріплювальними спорудами в «експлуатацію» власникам і користувачам запарканних територій, — у підпорядкуванні уряду АРК. «Якщо у нас закони переведено на госпрозрахунок, це один бік медалі. Якщо у нас закони йдуть відповідно до указів президента, постанов Кабміну і ВР — це зовсім інше, — каже мер Алупки Андрій Харитонов. — Але коли ми тут, на місцевому рівні, не узгоджуємо будівницт­во в пляжних зонах, не даємо дозволу, і коли це узгоджується вище, – навіщо тоді ми потрібні? Для чого? Щоб бути цапами-відбувайлами? Чи ми хлопчики для биття? Пляжна зона, відповідно до постанови ВР АРК, є власністю ВР АРК. Всі проти­зсувні споруди — пірси, буни, набережні і все майно — власність протизсувного управління. Я неодноразово просив: передайте нам у місто, щоб місто відповідало за їхній стан. Ми не можемо відповідати за те, що в підпорядкуванні Сімферополя чи Києва. Але коли пляжні зони не готові, винна Алупкінська міськ­рада, хоча ми до них не маємо жодного стосунку».

Ялтинський мер Сергій Брайко дії активістів руху «Полікурівська слобідка», які зламали цієї середи загороду на пляж колишнього санаторію імені Сєченова, підтримав. І наступний незаконно встановлений паркан через пару годин уже зрізали працівники комунального підприємства. На найближчій сесії, обіцяє С.Брайко, буде прийнято звернення до ВР і уряду Криму. «Давно час провести інвентаризацію всіх південнобережних пляжів, залишити кілька з обмеженим доступом для спеціалізованих або елітних санаторіїв, а більшість зробити відкритими для відпочивальників», — каже ялтинський мер.

Сесія відбудеться 30 червня. Що відповість на звернення ялтинських, алупкінських та інших депутатів і чи відповість взагалі уряд автономії? Здається, те ж саме, що й раніше, якщо, звісно, самі жителі курортних містечок і селищ не примусять владу отямитися й почати працювати, а не переводити стрілки одне на одного та нарікати на недосконалість закону.

Тим більше що «пляжна таємниця» Кримського проти­зсувного управління всім відома. Тіньова схема передачі в оренду того, що передавати заборонено законом, застосовується давно й повсюди. «ДТ» про неї писало неодноразово. Зокрема в історії про те, як колишня «дача Брежнєва» (нині пансіонат «Гліцинія», що перебуває на балансі «Артеку», який, у свою чергу, підвідомчий Держуправсправами президента) повністю втратила весь берег і пляжі. Схема проста. Управління передає в експлуатацію берегоукріплювальні споруди (буни, хвилерізи, підпірні стінки тощо) комерційній фірмі. Як правило, надовго. Що стосується санаторію ім. Сєченова, корпуси якого виставлено на продаж, — на 49 років. По суті, це прихована оренда, яку суворо заборонено законом стосовно гідротехнічних споруд. Але цим справа не обмежується. Потім підприємці просять місцеву раду виділити їм землю на березі — для обслуговування цих споруд. Так чотири фірми поділили весь берег пансіонату «Гліцинія», ще й отримавши на додачу договори сервітуту для проїзду по об’єкту природно-заповідного фонду — заповіднику «Малолівадійський парк»!

Підставою для «передачі в експлуатацію» в договорах протизсувного управління вказується постанова РМ Криму про заходи для інженерного захисту берегів Чорного і Азовського морів від... 11.03.97 р. І всі-всі чудово розуміють, що ця постанова, яка легалізує незаконну схему, не така вже й нездоланна перешкода, щоб цю схему поламати. Але, виявляється, нікому. Навіть тим, хто знає, що «експлуатацію» ніяким кодексом не передбачено.

Чи була альтернатива «парканній війні» на початку сезону? Звісно! Ще наприкінці минулого року євпаторійський мер Андрій Даниленко розпорядився всі паркани з пляжів зрізати до 5 квітня! А коли термін минув, публічно повідомив, що розпорядження не підлягає обговоренню, і розповів про дзвінки «згори» і рекомендації зробити для деяких структур виняток. «Знесення перегородок — справа вирішена, і міська влада доведе її до кінця. Якщо власники та орендарі пляжів не приберуть перегородок самостійно, міська влада буде змушена застосувати технічні засоби», — широко повідомляла мерія. Розпорядження виконано — доступ до моря в дитячій оздоровниці відкрито. Оскільки закон виявився для всіх один.

Тепер подивимося, як розвиваються події після знесення парканів на Південному березі. Тут, як у дитячій грі «Море хвилюється раз», де треба правильно вгадати морську фігуру, у цьо­му разі — хазяїна паркана.

Після того як алупкінці наприкінці травня зрізали загорожу, місцева рада ухвалила рішення: забезпечити безперешкодний доступ на пляж. «До кожного головного лікаря санаторіїв, розташованих на території Алупки, довели: забезпечити безпере­шкодний вхід у пляжні зони, — каже Андрій Харитонов. — Якщо вони хочуть брати гроші, будь ласка, беріть! Але ви беріть за послуги, беріть за лежаки, за парасолі, за якісь маски, ласти, трубки. Але якщо я прийшов на пляж, якщо я хочу просто покупатися, якщо я не хочу брати лежак — я не мушу нікому платити. Тут, на сесії, був присутній заступник головного лікаря санаторію Міністерства оборони, з яким у нас ідуть бойові дії. Я не підписую їм пакет документів, тому що вони не пропускають місцевих жителів у пляжні зони. Так само санаторій «Гірське сонце». Встановив незаконний паркан. Меж санаторію немає, акта виділення меж у натурі немає, дозволу виконкому на установку паркана немає. Жодного документа немає. У них є указ МОЗ України про установку паркана. Це нормально? Вони передусім громадянам показують цей указ — є постанова МОЗ закрити і здійснювати реконструкцію. Якщо в нас МОЗ уже командує всім, куди тоді закон про місцеве самоврядування подіти?»

Проте не тільки документ МОЗ слугує аргументом головлікареві санаторію «Гірське сонце» Петру Титову. Під час знесення паркана виникла бійка, і тепер головлікар вимагає притягнути учасників акції до кримінальної відповідальності. Не тільки за фактом бійки, розповідає один з учасників акції, котрого вже викликали давати пояснення в міліцію, а й за заподіяні збитки. Ще один постраждалий у результаті народного протесту, котрий уже відновив перешкоду до пляжу з допомогою охорони і теж звернувся до міліції з приводу завдання матеріальної шкоди, викликає особливий інтерес.

У 2001 році 30 соток пляжної території в Алупці місцева рада передала в оренду на 25 років Сімферопольській і Кримській єпархії УПЦ (МП). Проте буквально через два тижні єпархія в особі владики Лазаря передає пляж у суборенду київському ТОВ «Фінансово-промисловий союз «Світло». Ще через рік суборендатор змінюється — тепер це ТОВ «Торговий дім «Ярославль». Увага — мета передачі: «Зазначена земельна ділянка передається в суборенду з метою її поліпшення і подальшого використання в порядку місіонерської діяльності як пляжно-оздоровчої зони».

Місіонерів на пляжі за цей час місцеві жителі не помітили. Зате сумнівів у них не викликає інше. Охоронці цього пляжу ті самі, що й у «дачі сім’ї Сацюків». «Так-так, сім’ї того самого екс-заступника голови СБУ Володи­мира Сацюка, — стверджує мер Алупки Андрій Харитонов. — Ін­формація, яка на вустах в усіх людей. Трохи вище є домоволодіння громадян Сацюків. Після їхньої появи і народився цей договір оренди. І коли вони купили цю земельну ділянку з будинком (колишній будинок професора Боброва, переданий дітям Алупки. — Авт.), з’явилися договори про суборенду пляжу. Вихо­дить, що Кримська єпархія була прокладкою про людське око. Її використовували для отримання суборенди спочатку однією фірмою, потім іншою... Перепрошую, але якщо Кримсь­кій єпархії договір оренди було видано для того, щоб вести місіонерську діяльність, і точно такий самий договір із тими самими умовами про місіонерську діяльність було укладено із цими фірмами, скажіть на милість, на якій тоді підставі пляж закрито і там виставлено цілодобову охорону?»

Доля будинку Боброва — окрема історія. Зараз — тільки про пляж. Ним, як і дачею, за словами лікаря Алупкінської лікарні Кирила Копитчука, власники дачі користуються один раз на рік. «У п’ятницю виставили охорону, яка не пускала людей на пляж ні згори — по стежині, ні через пляж­ну зону». Активісти викликали представників влади і домог­лися невеликої втіхи. Прямий про­хід до моря, як і раніше, закрито. Але є обхідний: «Нам тепер залишився тільки шлях ава­рійними металевими сходами з обламаними східцями, з яких діти постійно падають», — каже Ки­рило Копитчук. Тому слід очікувати, що суботній ранок на алупкін­ському пляжі знову розпочнеться з акції місцевих жителів. По­декуди до них уже приєднуються курортники. Дуже незвичний сезон. І що тут вплинуло більше: терпець увірвався народу чи конкуренція за курортника посилилася у зв’язку із кризою — не важливо. Процес пішов.