Щоб забезпечити демократичні та прозорі вибори, міжнародні стандарти ЄС забороняють менш ніж за рік до старту кампанії змінювати три речі: територіальну організацію виборів, виборчу систему та спосіб формування виборчих комісій.

Очевидно, те, що відбувається в Україні напередодні виборів до органів місцевого самоврядування, має мало спільного з підготовкою й організацією проведення чесного і демократичного виборчого процесу на рівних умовах для всіх його потенційних учасників.

Тому що ми саме зараз змінюємо:

а) територіальну організацію виборів, — за постанову № 3650 про ліквідацію старих і створення нових, укрупнених районів парламент ще не проголосував, і ЦВК не може приступити до повноцінної підготовки виборчої кампанії;

б) виборчу систему, — поправки до Виборчого кодексу, які планується винести на голосування на наступному тижні, занурюють у політичний хаос і протистояння навіть найменші села з 10 тисячами виборців;

в) спосіб формування комісій — очевидний прямий хабар парламентським групам, які можуть отримати гарантовані місця у виборчих комісіях, від монобільшості, яка розпадається, що є нонсенсом.

Ще у квітні ЦВК назвала десять пунктів, які потребують негайного вирішення, інакше уникнути колапсу під час виборчої кампанії буде важко. Але якщо визначення меж нових районів пов’язане з об’єктивно розтягнутим затвердженням перспективних планів об’єднаних громад, що дісталися «слугам» від попередньої влади, то Виборчий кодекс з чотирма тисячами технічних і політичних правок, який вони взяли в заручники, — свідомий розклад граючого круп’є на свою користь.

Однак найкомпетентніша команда у світі дуже ризикує. І може переграти саму себе, остаточно потягнувши на дно не тільки партійний, а й президентський рейтинг, та поставивши під загрозу всю виборчу кампанію, а заодно й країну.

Розклад на партизацію

Не пізніше, ніж за 90 днів до дати голосування, визначеної в Конституції, парламент повинен офіційно призначити місцеві вибори, щоб кампанія стартувала вчасно — 5 вересня, а вибори відбулися 25 жовтня. Спікер Дмитро Разумков багатозначно закликав профільний комітет тримати питання на контролі. Ще б пак — залишився один сесійний тиждень.

Крім постанови про новий адміністративно-територіальний устрій та зміни до Бюджетного кодексу, які нардепи планують ставити на голосування пакетом, депутатам усе ж таки доведеться розібратися з Виборчим кодексом. І якщо стратегічно давно й міцно взято курс на партизацію місцевих виборів, то тактично «згоди доброї в товаришів нема».

Профільний комітет із перевагою всього в один голос таки рекомендував парламенту встановити пропорційну виборчу систему в громадах від 10 тисяч виборців.

«Усередині фракції йде демократичний процес обговорення поправок до Виборчого кодексу, — пояснює ситуацію голова профільного підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою Віталій Безгін. — Якщо ми плануємо розвивати партії, будувати мережі й займатися ідеологією, то стратегічно — я за партизацію. І, відповідно, проти збереження 90-тисячного бар’єру для мажоритарної системи. Це абсолютно штучна норма, яка колись базувалася на кількості населення Ужгорода як найменшого обласного центру. Але це вже давно неактуальне. Ужгород де-факто втратив статус єдиного центру тяжіння на Закарпатті, поступившись Мукачеву, яке швидко й потужно економічно розвивається.

Тому, поглиблюючи партійну присутність у громадах, логічно знизити планку до населених пунктів із кількістю виборців 35 тисяч, по суті зберігши самовисування для сільської території. Говорити ж про ідеологію та умовну боротьбу капіталізму й соціалізму на рівні сільських громад із населенням 10 тисяч — це фарс. Тоді як там немає шляхів і освітлення.

Такий підхід нелогічний і для самої партії влади. Ну припустімо, що всі еліти на місцях завтра перефарбуються. Але якої вони якості? І чи допомагає це будувати справжні інституції і країну? Комітет проголосував за поправку з перевагою всього в один голос. У залі буде жорстка дискусія з цього приводу. Фракція «Голос» наполягає на старій нормі 90 тисяч, Всеукраїнська асоціація громад — на 50 тисячах, але як компроміс їх, звісно ж, влаштує поріг 35 тисяч. Парламент розділився майже навпіл. Однак якщо депутати все-таки приймуть рішення опуститися до 10 тисяч, то ми ризикуємо загнати території в глибоку й зайву політичну полеміку. До того ж не слід забувати про наявність медійно потужних проросійських проєктів тощо. Ми просто ще більше розхитаємо країну».

Крім нардепа від «Батьківщини» Івана Крулька (а партія Юлії Тимошенко — єдина, хто має вибудувану партійну мережу на низовому рівні й тому зацікавлена у поглибленні та закріпленні своєї присутності в громадах), серед авторів «10-тисячної» поправки — голова партії влади Олександр Корнієнко. А ось у «Слуги народу» з мережею якраз усе сумно. Тим більше на низовому рівні. Часу й бажання будувати її, очевидно, немає. Зате є можливість просто підняти шлагбаум, коли безпартійні лідери громадської думки громад муситимуть самі проситися в списки.

У 684 із 1470 нових об’єднаних громад пройдуть суто партійні вибори, 290 їх уперше братимуть участь у такому партійному змаганні. Доки новачки розберуться, в який бік бігти — «до Юлі, до Петі чи до «зелених», партії заповнять списки своїми людьми й займуть усі крісла в радах. Яке вже тут якісне будівництво інституцій…

«Уперше в такому обсязі продаються політичні партії та списки на місцях, — уточнює картину перший заступник голови Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад Іван Фурсенко. — Гречка модифікувалася в гроші, які підуть як платня за франшизу парламентським партіям і метикованим юристам, котрі зуміли вчасно оформити нові політичні проєкти.

До речі, продаються не тільки списки, а й послуги, поле для яких теж розширене. Як відомо, новий Виборчий кодекс дозволяє голосувати людям, котрі не проживають на конкретній території. Йдеться вже не про фізичну прописку, а про виборчу. Кожен охочий проголосувати в конкретній громаді громадянин може зареєструватися дистанційно, а потім прийти на дільницю і зробити свій вибір. У містах — це не проблема. Але в малих громадах добра норма для переселенців може обернутися катастрофою. Дуже легко після електронної реєстрації привезти автобусом 600 людей і зробити погоду в 10-тисячній громаді».

«Основна проблема в тому, що процесом внесення змін до Виборчого кодексу керує виключно елітна група парламентських партій та фракцій, — каже голова правління Всеукраїнської громадської організації «Громадянська мережа ОПОРА» Ольга Айвазовська. — Решта потенційних учасників виборів не мають доступу до процесу прийняття рішення. І тут уже із самого початку нерівні умови. Запобіжником від такого розвитку подій є якраз європейські міжнародні стандарти, що стосуються заборони зміни законодавства за рік до виборів. А саме: виборчої системи, територіальної організації виборів та способу формування комісій.

Як будуть організовані території? Де буде межа округу? Хто братиме участь у формуванні комісій? Нічого цього потенційні учасники виборів досі остаточно не знають. Менш ніж за два місяці до офіційного старту кампанії.

 Крім пропорційної партійної системи в громадах від 10 тисяч виборців, серйозною проблемою, яку лобіюють депутати у своїх поправках до Виборчого кодексу, є комісії. Ідеться про абсолютно нелогічну норму, якою парламентським групам, котрі уклали угоду з тією чи іншою політичною партією, гарантується місце у виборчій комісії. Одна група — одна партія. Плюс фракції. У разі прийняття поправки вони матимуть два гарантованих місця в комісіях усіх рівнів. І якщо, наприклад, у виборчій комісії 17 місць, то 14, як ви розумієте, вже зайняті. І тільки три місця, що залишилися, можуть розділити між собою позапарламентські учасники.

Очевидно, що вся передвиборна інженерія від партії влади полягає у прагненні звузити можливості для несистемних кандидатів висуватися самостійно, а також у спільному прагненні парламентських партій та груп через комісії відсунути від виборчого процесу інших учасників і потенційних переможців. Здорової конкуренції немає. Всі ці шиті білими нитками зміни до Виборчого кодексу робляться виключно в інтересах парламентських партій і груп. Усі лідери громадської думки муситимуть іти в партії. Або не йти й тоді не обиратися».

Проте є добра новина: всередині самих партійних списків ситуація не така законсервована, — їх справді можуть відкрити. Якщо парламент ухвалить форму бюлетеня, рекомендовану комітетом, виборець отримає реальний інструмент впливу на позицію кандидатів у списку. Задля збереження бодай якоїсь частки оптимізму спробуємо вважати це свідомим кроком народних депутатів, які боролися за новий бюлетень, а не прикрою помилкою, якої не додивилися великі «партизатори».

«Новий, затверджений профільним комітетом дизайн виборчого бюлетеня змінює всю філософію виборчої системи, — додає Ольга Айвазовська. — Попередній варіант сприяв закритості списку. Він виглядав так, що спочатку йшов увесь список партій через кому. Потім — квадратик для галочки й лише аж у кінці — квадратик для номера кандидата зі списку партії, яку він вище підтримав. Зрозуміло, що людина проголосує тільки за партію, а про квадратик унизу — забуде. Тепер шансів проголосувати і за партію, і за кандидата більше.

Ця поправка, звісно, не подобається тим партіям і фракціям, які хочуть партизувати виборчий процес. Бо навіть така відкритість системи все-таки дає ефект непередбачуваності. Топ партійного списку прізвищ може опинитися наприкінці і взагалі не отримати свого мандату. Але ж реформа для того й робилася, щоб рішення про порядок отримання мандатів було у виборця, а не в партії.

Безумовно, для експертів ідеальним був би варіант короткого бюлетеня, який пропонувався в найпершому варіанті кодексу. Всі прізвища й назви партій висять у кабінці для голосування, а виборець просто вписує в бюлетень цифри. Без цього простирадла. Бо навіть новий бюлетень, зважаючи на велику кількість партій і кандидатів, буде величезним. І це погано. Однак оптимістичніше для відкритості системи».

Ліміт для ЦВК

Сьогодні ЦВК демонструє вищий рівень спокою й толерантності до процесів, які відбуваються в парламенті. Публічно. Навіть під пресом упертих чуток про те, що після виборів нинішній склад комісії, який влада прямо пов’язує з ексглавою ОПУ Андрієм Богданом, можуть «знести». І, знаєте, знайдеться за що.

«На сьогодні ЦВК не може розпочати повноцінну підготовку кампанії через два ключових чинники — фінансовий і законодавчий, — коментує ситуацію, що склалася, голова ЦВК Олег Діденко. — Що стосується фінансів, то, наскільки мені відомо, в парламентському комітеті з питань бюджету розглянули законопроєкт, який передбачає повернення коштів на підготовку організації та проведення чергових місцевих виборів. Його рекомендовано для прийняття парламентом у цілому, і ми сподіваємося, що він це зробить 14-го числа, й ЦВК отримає можливість перерозподілити для територіальних виборчих комісій два мільярди з гаком, необхідні для нормального забезпечення виборчого процесу. Питання забезпечення безпеки виборців під час голосування в умовах карантину — на сьогодні теж відкрите. На мою думку, гроші на фінансування відповідних заходів для захисту виборців та членів комісій логічно виділити зі спецфонду, який створювався в рамках державного бюджету саме для боротьби з епідемією. Виборче законодавство не передбачає використання коштів на ці потреби.

Що стосується законодавчого чинника — то тут є достатньо ризиків, про які комісія висловлювалася публічно ще у квітні. Проте парламентарії досі працюють над адміністративно-територіальною реформою, а також над змінами до Виборчого кодексу. Часовий фактор і невизначеність, у якій ми опинилися, не дозволяють розпочати повноцінну підготовку виборчого процесу.

Сформувалася доволі абсурдна ситуація, коли ми розуміємо, що, фактично, плануються укрупнення районів та зміна їхніх меж. Такі зміни, звісно, потребуватимуть корекції, зокрема Виборчого кодексу — в аспекті окремих виборчих процедур, наприклад формування ДВК і встановлення результатів голосування. Очікується, що частина районів будуть досить великими й міститимуть по 700 і більше виборчих дільниць. Районна ТВК ніколи раніше не зіштовхувалася з таким обсягом завдань та навантаженням. А вона муситиме сформувати там дільничні комісії і потім прийняти протоколи про результати виборів до обласних рад. Як на мене, це непосильна ноша для районної ТВК. Та вона, чесно кажучи, і для ЦВК, з великим секретаріатом і штатом підготовлених фахівців, доволі складна. Як із цим упораються районні комісії, я, коли чесно, важко собі уявляю.

Ми ведемо постійний діалог із народними депутатами й запропонували передати повноваження формування ДВК від районних ТВК у ТВК, які будуть створені в громадах, сформованих КМУ. А також повноваження встановлювати підсумки голосування — в обласні ради. Але, знову ж таки, а що коли постанову по районах не проголосують? Дві серйозні реформи, практично, напередодні старту кампанії не завершені і йдуть абсолютно паралельно. Ба більше — непередбачено, бо єдності позицій у парламенті немає. І чим вони закінчаться, нам не зовсім зрозуміло.

Насправді таких виборів — на новій адміністративно-територіальній основі, з новим Виборчим кодексом та з новою виборчою системою — Україна ще не проводила. І без урахування часового чинника очікується складний виборчий процес в організаційному плані, а коли багато концептуальних питань ще висять у повітрі, то прогнозувати щось, взагалі, складно, а готуватися в нормальному режимі — неможливо. Багато організаційних речей, які б могли значно допомогти в організації та проведенні місцевих виборів, ми вже об’єктивно через відсутність фінансів не встигнемо зробити. Передусім — створити регіональні й територіальні представництва ЦВК, а також розгорнути інформаційно-аналітичну систему «МІСЦЕВІ ВИБОРИ» на рівень територіальних виборчих комісій».

Ну, важко сказати, які ще треба робити заяви голові Центральної виборчої комісії, щоб влада розуміла, яку гру затіяла і які можуть бути в цього наслідки. Навіть якщо цей склад ЦВК отримає своє заслужене «незадовільно» за проведення кампанії та піде.

Із останніх інсайдів, що безпосередньо стосуються ЦВК, є кілька ключових. Питання проведення виборів в ОРДЛО — зняте. Практично, дублем із заявою віцепрем’єра Олексія Резнікова профільний комітет повністю затвердив формулювання, виписане в Постанові про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році.

І тут іще один основоположний для країни нюанс. Пункт Постанови 6.2 комітет не підтримав. Віддавши право призначати чергові вибори парламенту, а перші — ЦВК. На основі розпорядження Кабінету міністрів. Щодо цього була гаряча суперечка, однак рішення прийнято. А це означає, що ЦВК доведеться призначити вибори не тільки в новостворених об’єднаних громадах, а й — увага! — в районах. За інформацією наших джерел у комітеті, влада все-таки дуже активно шукає інструмент для виведення з системи місцевого самоврядування районних рад. Ідеться про той самий компроміс із мерами, який ми докладно розбирали в матеріалі «Судний четвер. Чи завалять мери децентралізацію?». Їм потрібні гарантії, що після виборів влада не захоче пом’якшити можливий програш у громадах і віддати на субрегіональний рівень частину грошей та повноважень громад. Про що досі дискутують в ОПУ. Проте таке рішення комітету — крок у бік компромісу. Аргументів «за» і «проти» прозвучало безліч. Але час покаже.

Гримаси джокера

За даними дослідження групи «Рейтинг», проведеного 24–28 червня 2020 року, 63% українців вважають, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямі. Нинішній партійний рейтинг «Слуги народу» не дотягує до 30%, президентський тримається на позначці 34%.

При цьому основною можливою причиною майбутньої осінньої кризи 53% громадян назвали некомпетентність чинної влади.

Примусова і, м’яко кажучи, погано обдумана партизація місцевих виборів сіє хаос і протидію з боку тих, кого вона безпосередньо торкнеться. Так, директор з питань науки та розвитку Інституту громадянського суспільства експерт Анатолій Ткачук пише на своїй сторінці у Фейсбуці про партійні франшизи: «Нинішні кандидати на посади голів громад зараз формують свої команди на вибори. Дуже цікавий підхід. Їхні люди мають бути в кількох списках різних партій. Логіка проста: в нас політиканства бути не може, партійні вказівки тільки розвалять роботу ради, тому нам потрібна більшість у раді! Правильна позиція. А далі: однією колоною ми точно більшість не візьмемо, тому йдемо в кількох колонах, а в раді створимо більшість. Ось така партійна ідеологія формується в місцевому середовищі як реагування на партійну диктатуру з боку політичних фракцій ВРУ. Здається, таке впровадження партизації місцевих рад не має нічого спільного з багатопартійністю. Мічурінство якесь».

«Слуга народу» не встигне побудувати партійну мережу й залучити досить якісних кандидатів, — продовжує у своєму Фейсбуці експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай. — Адміністративний ресурс не допоможе, бо не працює, як раніше. Чим більше сіл і міст буде охоплено монополією партійного висування, тим важче Зеленському врятуватися від повної кадрової й електоральної поразки на місцевих виборах (а це, нагадаю, додатково 296 громад і 8616 депутатів. — І.В.). Дійде до того, що в окремих випадках президентська партія вперше не зможе висунути 100% кандидатів у місцеві ради.

А якщо зможе, то це будуть такі собі кандидати... Тільки цього разу виборці стануть на бік противників Зе або нейтральних партій, бо президент далеко, а на місцевих людях вони розуміються краще. Що буде після виборів із цими тисячами людей «від Зеленського» в місцевих радах? Нічого, вони просто доб’ють президентський рейтинг, і на цьому — все.

Чому народні депутати продовжують тягнути поправки про масову партизацію місцевих рад? Та їм однаково, вони хочуть отримати можливість продати місця у виборчих списках або навіть списки повністю. Хоч щось, хоч у якісь ради, хоч навіть мерам і конкурентам.

Бо перший, кому невигідно масово партизувати місцеві ради, — це Зеленський. Адже саме він буде розраховуватися за всіх весільних фотографів своїм рейтингом. А перші, кому це вигідно, — всі види опозиції. Тому вони й мовчать, що готуються взяти на місцевих виборах реванш, а після виборів утворять анклави «територій, вільних від Зеленського». Далі вони цілими радами, районами та областями будуть влаштовувати акції протесту проти влади!»

Джокер сьогодні точно не в країни. І вочевидь не в партії влади. А в кого тоді? Думайте.