МІСТО БЕЗ ГОЛОВИ, АЛЕ — З БІЛЬШІСТЮ

Про ситуацію в Кіровограді, який після арешту чинного мера більше року живе без міського голови, «ДТ» вже писало. Розшматована протиріччями як між виконкомом та амбітними фракціями ради, так і між протиборчими заступниками мера, міська влада довела господарство міста до катастрофічного стану. Кіровоградці чекали виборів як порятунку. І що ж? Тоді як у більшості обласних центрів проходять сесії новообраних міських рад, ухвалюються важливі рішення, у Кіровограді криза місцевої влади загострюється. На першу сесію нового скликання депутати зібралися не в повному складі. Було підтверджено повноваження лише 44 обранців, шістьом ще треба довести свої права, на одному з округів результати виборів визнано недійсними, по п’яти є спірні питання, деякі розглядаються в судах. Та головне лихо в тому, що від проведених і наступних сесій міськради пуття буде мало. Вибори міського голови після тривалих розглядів у Ленінському суді м. Кіровограда і наступних рішень територіальної виборчої комісії визнано недійсними. Повторні вибори призначено на 9 червня.

Місцеві ЗМІ, напевно через брак важливіших новин, багато уваги приділили проведенню зборів групи депутатів міськради від блоку «За єдину Україну!», яка заявила про створення більшості. Передбачалося, що городяни повинні радіти. Але радіти нічому. І це наочно засвідчило проведення сесії, яка без мера не змогла вирішити жодного питання, навіть обрати секретаря, сформувати новий виконком. Саме собою, що до господарських і фінансових питань, яких нагромадилося чимало, справа дійде не швидко.

Проблема визнання легітимності новообраних мерів — не новина для деяких регіонів країни. Судові розгляди ще подекуди тривають. Але тільки Кіровоград залишається без міського голови. І це при тому, що наслідки нової виборчої кампанії для втомленого нескінченними розбірками міста можуть бути значнішими, ніж для інших обласних центрів. Тож постають запитання. І головне з них — чому, попри величезний масив порушень, удар випав саме по міській владі, і так знесиленій попередніми розбірками. Річ у тому, що оскільки новий мер не обраний, то повноваження Олександра Нікуліна, який перебуває в СІЗО й чекає суду, автоматично подовжуються, що, прямо скажемо, не потрібно ні агонізуючому місту, позбавленому хазяїна, ні опальному меру, якому, судячи з усього, чекати суду доведеться ще кілька місяців.

Обстановка, в якій проходили вибори всіх рівнів на Кіровоградщині, заслуговує окремої розповіді. Особливо це стосується маси всіляких порушень. Як стверджує один із поінформованих місцевих політологів, кількість скарг із приводу щонайгрубіших порушень законодавства цілком можна порівнювати з кількістю голосів, отриманих представниками особливо шанованого місцевою владою політичного блоку. За даними місцевого клубу виборців і ряду інших громадських організацій, особливо багато скарг надійшло з приводу порушень з виборів у ВР по виборчому округу № 99. При цьому кандидатів, які протестували проти щонайгрубіших порушень, підтримала громадськість. На центральному майдані відбувся мітинг, який зібрав кілька тисяч городян. Але окружна комісія на всі дії відповідає стандартно — мовляв, порушення істотно не вплинули на результати виборів. Зате що стосується виборів мера, то місцева Феміда, яка демонструє тут вибіркову зіркість, укупі з територіальною комісією, пропонує особливий підхід.

Пильна увага до мерських виборів розпочалася задовго до того, як виборці стали в черги до урн. Найімовірніший претендент на мера представник «Блоку Ю.Тимошенко» Валерій Кальченко був знятий із виборчого марафону. Така ж доля спіткала і його суперника, який ініціював розгляд. Ще три кандидати внаслідок розгляду скарги щодо їхньої нібито незаконної реєстрації перебували в «підвішеному» стані. Все це не могло не позначитися на виборчому процесі. 3 квітня Кіровоградська територіальна комісія ухвалює рішення про визнання виборів мера недійсними і виносить вердикт — провести «повторні вибори і повторні голосування». Відразу два суперники звернулися до суду, вимагаючи визнати це рішення незаконним. Їхні позиції були прямо протилежними. М.Цимбаревич, який більше року за відсутності мера керував міськвиконкомом, отримавши на виборах найбільшу кількість голосів (близько 23 тис.), не погодився з рішенням комісії, вимагав перегляду і визнання його переможцем. Його суперник — голова місцевого суду Володимир Ярошенко — домагався протилежного, при цьому вимагав чіткішого формулювання прийнятого рішення, наполягаючи на тому, щоб виключити згадування про повторне голосування, залишивши вердикт про повторні вибори, що, виявляється, не одне й те ж саме. Скаргу М.Цимбаревича суд відхилив, а скаргу В.Ярошенка задовольнив. Наслідком розглядів, які можуть позначитися на подальшому житті міста, став не так вердикт про повторні вибори, як оприлюднення фактів, що стосуються не лише виборів мера. Одним із найнезручніших питань, які М.Цимбаревич хотів з’ясувати в суді, було таке. Оскільки вибори до ВР, депутатів усіх рівнів і мера проходили паралельно, то чому такі порушення, як черги на виборчих дільницях, затримки з початком голосування в одних випадках вплинули на результати виборів, а в інших — ні? Зрозумілої відповіді на це запитання він не отримав. Та й не міг отримати. Наводилися лише відмовки. Але практика подвійних стандартів занадто вже впадала у вічі. На суді розкрився цілий ланцюг порушень. Так, захищаючи своє рішення, представники виборчої комісії назвали обтяжуючі факти. До списків виборців було внесено покійників, деякі виборці, прийшовши на дільниці, виявляли, що за них проголосували. Траплялося, коли відкриття урн із бюлетенями проводилося за відсутності спостерігачів. Навряд чи ці факти можна оскаржити. Та річ у тому, що ця вакханалія позначилася не лише на виборах мера, а й на виборах посланців у ВР, депутатів інших рівнів. Та в одному випадку скарги ігноруються, а в іншому їм дають повний хід.

Слід звернути увагу й на те, що поправки в рішення територіальної виборчої комісії з приводу повторного голосування і повторних виборів — це не лише теоретична, термінологічна суперечка. Повторні вибори, на відміну від повторного голосування, передбачають проходження процедури в повному обсязі — від висування та реєстрації кандидатів у мери до організації голосування і підрахунку голосів. З усіма наслідками, що звідси випливають, у тому числі фінансовими. Якщо витрати на вибори, які відбулися 31.03, брала на себе держава, то «задоволення» провести повторні вибори лягає на міську скарбницю, що для вкрай збіднілого міста є складною проблемою. Судячи з наполегливості в ухваленні рішення саме про повторні вибори, невидимим режисерам необхідно до складу претендентів ввести свіжі сили. Як-не-як, більшість у раді вже проголошено, і їй має відповідати мер. Є ознаки того, що в коло здобувачів цієї посади буде введено одну з авторитетних постатей, яка перебуває нині в обласному керівництві. Небезпеку поразки чергової людини влади більшість вважає мінімальною. Річ у тому, що авторитетний серед городян уже згадуваний В.Кальченко, знятий в останній момент перед виборами з дистанції і як кандидат у нардепи по 99-му округу, теж, відповідно до закону, брати участь у повторних виборах не може. Однак політичні ігри навколо мерської посади і, відповідно, настрої городян зайшли настільки далеко, що можливий і протилежний варіант. Опозиція владі, яка на цих виборах, усупереч сприятливим умовам, зазнала поразки, прагне реваншу. Є підстави гадати, що вона готова зробити висновок із того, що владі вдалося зіштовхнути лобами представників традиційної (комуністи) і нової (соціалісти та «Батьківщина») опозиції, й отримати кращі результати. У кожному разі, багато сил, які вважали себе переможеними, отримали шанс. І це прагнення повністю виявилося останнім часом. Було помічено, що на досить масовому (враховуючи, що вибори відбулися) міському мітингу загони опозиції діяли узгоджено. Втім, від перспективи нових боїв утомленому від безвладдя місту буде не легше. Міжусобиці політичних сил, їхнім далекосяжним планам може завадити «нице» бажання більшості населення мати хоч якогось мера.

А поки що подальше ослаблення міської влади відбувається на тлі зміцнення позицій облдержадміністрації в облраді. Губернатор, чотири його заступники і кілька керівників управлінь стали депутатами облради. У цьому органі, судячи з усього, проблеми більшості взагалі немає. Цілком природною реакцією на такий неслабкий результат може стати прагнення перерозподілити кадровий потенціал між областю та містом.