Мисливці, що стали заручниками

Скандал навколо створення Сил спеціальних операцій в Україні шокував наших партнерів із НАТО і США й призвів до серйозної дискредитації військового керівництва України в очах західних союзників.

Генеральний штаб Збройних сил України під час війни заблокував співробітництво з представниками НАТО зі створення Сил спеціальних операцій в Україні й зірвав початок військових маневрів ССО у Хмельницькому, організованих за планами НАТО і на натовські гроші. Ця історія дозволяє подивитися в цілому на ситуацію зі створенням ССО в Україні, яка триває багато років. Незважаючи на війну, наразі реформа українських військ спеціального призначення повністю заблокована військовим командуванням.

Джерела, близькі до місії НАТО в Києві, повідомили, що за останні два місяці будь-яка робота і контакти двох експертів НАТО з питань ССО в Україні та представників командування Сил спеціальних операцій США повністю зупинені. Начальникові Управління спеціальних операцій Генштабу полковникові Сергію Кривоносу, який має авторитет у натовців, заборонені контакти з місією. Крайнє обурення в НАТО викликав наказ Генштабу ВСУ перенести заплановані з американцями маневри ССО України у Хмельницькому на пізніший час і на інший полігон - у Яворове, попри те, що все було підготовлено для навчань у Хмельницькому.

Після повідомлення на "Цензорі" про скандал, Генеральний штаб виступив з офіційним спростуванням, назвавши повідомлення про зрив співробітництва з НАТО обманом. Тобто була спроба дезінформувати керівництво країни й замовчати скандал.

Розвиток ситуації виявився несподіваним. На конференції з безпеки у Центрі Маршалла в Німеччині представники командування Сил спеціальних операцій США звернулися з критикою Генштабу ВСУ до одного з найближчих радників президента Порошенка Ірини Фріз, депутата комітету Ради з питань безпеки і оборони, попросивши безпосередньо повідомити президенту України про стурбованість наших союзників зривом програми створення ССО в Україні. А сама Фріз виступила з безпрецедентним повідомленням у соціальних мережах, де також виклала суть проблеми: "ГШ не йде на контакти з представниками НАТО та фактично зриває всю співпрацю з місією Альянсу. Фактично ми зіткнулися з блокуванням процесу створення ССО за стандартами НАТО, що відбувається вже біля року. Тренування, що були заплановані в Хмельницькому на кошти США та узгоджені з представниками SOCOM, з незрозумілих причин перенесені у Яворів. При цьому ходять жахливі чутки про підстави такого перенесення, в які я не хочу вірити. Керівництво Генштабу не з'являється на виклики парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони. Зараз знаходжуся в центрі Маршалла і знову отримую запитання від наших партнерів, які звучали у Києві. Обидва представники, що були направлені ними в Київ, ігноруються Генштабом, їх робота фактично блокована. Одночасно з цим Управління Спеціальних операцій знаходиться під тиском, а його керівництву, що проявило блискучі результати в зоні АТО, погрожують звільненням, що призведе до відчутного послаблення підрозділів СО.

Мова йшла про зрив навчань. Це факт. Через порушення термінів початку навчань мені телефонують і з Києва, і з Вашингтона. Питання є навіть тут, у Німеччині. Генеральному Штабу бажано б було не реагувати на інформаційні повідомлення медіа, які, на його думку, щось не так зрозуміли, а вчасно розпочати навчання з підготовки спеціальних підрозділів у Хмельницькому, що мали початися ще вчора згідно з домовленостями з НАТО.

Нагадую Генеральному штабу, що при Адміністрації президента створена робоча група з питань створення ССО, до якої я входжу як один із розробників законопроекту про ССО, отже маю повну інформацію про поточний перебіг справ. Ставлю до відома, навчання в Хмельницькому були консолідованою позицією, що узгоджена з США. Те, що Яворів є більш доцільним місцем - рішення виключно ГШ, яке він прийняв за тиждень до початку міжнародних навчань і яке не було скоординоване з нашими партнерами.

Рівень взаємодії ГШ з НАТО я можу бачити на безпековому заході Центру Маршалла, що відбувається цими днями в Німеччині. Незважаючи на запрошення, жодного представника ГШ тут немає".

У чому причина конфліктної ситуації в Генштабі? Щоб пояснити передісторію скандалу навколо навчань у Яворові, слід повернутися назад. У цьому скандалі переплелися два мотиви - кланово-бюрократичний і корупційний. На жаль, державними й військовими інтересами військове командування в цій ситуації не керувалося.

Отже, один із ключових проектів співробітництва НАТО й України - створення Сил спеціальних операцій. Як усі розуміють, ССО - ключова структура в сучасній війні.

Ось тільки проблема в тому, що ССО в Україні воювати за своїм призначенням не можуть досі. Так, іде війна, а жодної операції з ліквідації та захоплення ватажків терористів і російських офіцерів, зі знищення штабів, мінування доріг для "гумконвоїв" і російських військ українські спецпризначенці не здійснюють. Війська спецпризначення складаються з двох полків спеціального призначення - 3-го (Кіровоград) і 8-го (Хмельницький), а також двох центрів спеціальних операцій - 73-го морський (Очаків) і 140-го (Хмельницький). Це великі сили - кілька тисяч чоловік.

Щоб керувати цими силами, у структурі Генерального штабу створено Управління спеціальних операцій. Генштаб і повинен планувати операції та розвивати цей різновид збройних сил. Але проблема, по-перше, в тому, що Генштаб досі… не підпорядкував УСО ГШ жодного підрозділу і не допускає самостійної роботи УСО. Спецпризначенці підкоряються командуванню сухопутних військ і виконують завдання СВ. По-друге, начальник УСО ГШ полковник Сергій Кривонос уже більше року… не може отримати всі необхідні повноваження і перебуває в невизначеному статусі.

За час війни окремі підрозділи спецпризначення епізодично виконували завдання, до яких їх готували. Але випадки, коли проводилися засідки й нальоти, проводилися глибокі пошуки, розвідка в глибокому тилу, мінування доріг у тилу та знищення стратегічних об'єктів противника, встановлення сигнальної апаратури, захоплення полонених, - буквально одиничні. І більша частина особового складу в цих операціях участі не брала.

Переважна більшість місій українського спецпризначення належить до нецільових завдань - до функцій військ охорони тилу і звичайної піхоти.

Спецпризначенці виконують завдання супроводу конвоїв, штурмових підрозділів, оборони ключових об'єктів, охорону десятків начальників різного рангу. Більшість завдань розвідки - це розвідка військова, у межах нейтральної смуги та переднього краю противника. Тобто спецпризначенці роблять те, що має робити звичайна піхота, у зоні відповідальності якої перебуває ділянка фронту.

Таким чином, замість того, щоб виконувати завдання, зосереджувати сили й засоби для проведення спеціальних операцій, війська спецпризначення протягом усієї війни позбавлені можливості працювати за спеціальністю.

Спеців відволікають на завдання, які може виконувати будь-яка армійська частина. Замість того, щоб комплектувати піхоту дієздатним особовим складом, її посилюють спецпризначенцями для підвищення бойової стійкості.

Так, наша армія на початковому етапі війни нагадувала поганий скаутський табір, але ж і в противника справи були не кращі. Лінії фронту не було ніякої, і пробратися в будь-яку частину Донбасу не становило труднощів. Наявність кадрових частин спецпризначення дозволяла диктувати противникові ініціативу. І в українських частинах спецпризначення було достатньо офіцерів, які це розуміли.

Проте відсутність компетентного й ініціативного управління не дозволяло бійцям проявити себе. Замість комплектування боєздатних підрозділів сухопутних військ, Генштаб зробив спецпризначенців улюбленою піхотою. Це було тим більше зручно для піхотних генералів, що підрозділи спецпризначення не мають важкої техніки та озброєння. Тобто, щоб відправити їх у бій, потрібно набагато менше часу, і при тому не виникає логістичних проблем. Можна і в автобусі послати, і у вертольоті, адже в спецпризначення все на собі, а піхота залежить від техніки й може виправдати свою зупинку поломками. У спецпризначенців ноги ходять завжди.

Крім того, частини спецпризначення завжди додані піхоті, тобто сприймаються багатьма начальниками як універсальні й невразливі солдати, яких можна посилати всюди, де не хочеться організовувати самостійний пошук.

Великою проблемою стала недовіра особового складу до командування. Генерал-майор Віктор Назаркін, начальник УСО ГШ на початку війни, ніякого авторитету в особового складу не мав. Він був звичайним українським військовим чиновником мирного часу, який піднімався кар'єрними щаблями завдяки клановим зв'язкам та кулуарним домовленостям, а не війнам і маневрам. Ані найменшого розуміння цілей та завдань сил спецпризначення Назаркін не демонстрував, грамотно планувати операцій не міг.

Після провалу низки операцій сил спецпризначення в Криму, пасивних дій під Слов'янськом, у Донецьку, які супроводжувалися втратами особового складу, наступним тяжким випробуванням став бій у секторі "Д". Операція відзначена абсурдними й неграмотними рішеннями, які призвели до надзвичайно тяжких наслідків. Так, командування не дозволило силам спецпризначення зайняти ключові позиції в секторі - висоту Савур-Могила та село Дмитрівка - до розгортання там бойовиків. Ці пункти противник зайняв тільки наприкінці травня - на початку червня, а раніше вони стояли незайняті, і підрозділи 3-го полку, заздалегідь розгорнуті в цьому районі, неодноразово просили командування дозволити їм узяти під контроль ці об'єкти оперативного значення. Атака Дмитрівки була повністю підготовлена вже після взяття її російськими найманцями, але в останній момент і цю операцію скасували. У результаті, російські найманці, за підтримки регулярних військ РФ, повністю зв'язали наші війська в секторі, утримали стратегічну автомагістраль в Ізварино і нав'язали дуже невигідний для українських військ розвиток подій. У таких умовах у селі Проваллі 15 липня загинула група 3-го полку підполковника Коваленка, а 29-го липня загинуло зразу дві групи 3-го полку під селом Латишеве під командуванням підполковника Лисенка. Загибель групи Лисенка стала наслідком неграмотного оперативного планування, дуже грубих тактичних помилок.

Марні й неефективні операції, ігнорування елементарної логіки, великі втрати викликали серйозне невдоволення особового складу, а генерал Назаркін був серйозно розкритикований суспільством. Але дружба з начальником Генштабу Муженком робила Назаркіна невразливим.

Міністр оборони Валерій Гелетей, на відміну від військового командування, не був пов'язаний із генеральськими кланами і мав можливість вибудувати щось нове й дієздатне. Саме у сфері управління ССО Гелетей та його помічник Олександр Данилюк зробили своє найкраще кадрове призначення - незважаючи на незадоволення Муженка, Гелетей домігся в президента відсторонення Назаркіна та призначення на посаду начальника УСО полковника Сергія Кривоноса.

Це було стовідсоткове влучення, бо Кривонос справді є одним із найбільш кваліфікованих спецпризначенців. У нього були хороші вчителі, він пройшов військовий шлях від солдата, командував 8-м полком спецпризначення і двічі виводив його у найкращі частини ЗСУ за підсумками року. Має високий авторитет і великий досвід міжнародних навчань. Призначення Кривоноса мало резонанс і було позитивно сприйняте у середовищі сил спецпризначення. Після його призначення з'явився реальний шанс провести справжню реформу і створити Сили спеціальних операцій. Але напередодні виборів президент Порошенко потребував сильного піар-ходу, який показував би прагнення до наведення порядку у ЗСУ. І Гелетей був вимушений піти у відставку. Це змінило ситуацію в управлінні ЗСУ. Всю повноту повноважень із управління військами практично безконтрольно отримав у свої руки Муженко.

Проблема в тому, що Муженко має величезну особисту неприязнь до Кривоноса. У липні 2014-го між Кривоносом та Муженком відбувся персональний конфлікт. Кривонос півтора місяця успішно керував обороною Краматорського аеродрому з мінімальною кількістю бійців. Попри складну обстановку та регулярні вогневі контакти, розумний і активний захист дозволив уникати жертв серед українських військовослужбовців упродовж усього часу оборони. Ключову роль зіграла надійна розвідувальна інформація та налагоджені контакти з місцевими жителями. Однак це й стало причиною гострого конфлікту Кривоноса з військовим командуванням. Він зарання зробив доповідь про підготовку бандою Гіркіна виходу зі Слов'янська та його можливі шляхи. Протягом трьох діб, доки Гіркін накопичував сили і робив перегрупування, Кривонос безперервно давав координати цілей і вимагав відкрити вогонь по щільних скупченнях бойовиків. На жаль, на застосування артилерії та мінометів діяла пряма заборона Муженка. Ніякі вимоги Кривоноса не допомагали, хоча він використав увесь лексичний запас, щоб переконати командування в необхідності рішучих дій. Колони Гіркіна виходили в зоні візуальної видимості постів спостереження, вони були в прицілі артилеристів, над ними літала українська авіація, але... наказу відкрити вогонь так і не було. Коли Краматорськ визволили, у Кривоноса з Муженком відбулася чоловіча розмова, свідками якої став ряд офіцерів. Відтоді Кривонос упав у немилість у злопам'ятного начальника Генштабу.

Хоча Кривонос відзначився - саме він курирував організацію порятунку збитих українських льотчиків і відіграв величезну роль у тому, що всі пілоти бойових літаків, збитих противником, у неймовірно важкій обстановці були врятовані.

Муженко не пробачив відсторонення свого друга Назаркіна. Він так і не дозволив Кривоносу отримати всі повноваження начальника УСО і не передав йому управління частинами спецназу. Не обійнявши посади, Кривонос був змушений усі рішення проводити безпосередньо через начальника Генштабу. А оскільки таких виконувачів обов'язків в армії багато, і на ручному управлінні Муженко хоче тримати все й усіх, то підписання будь-якого документа стало складною справою, що вимагає багатоденних і багатогодинних засідань у приймальні начальника Генштабу в черзі з іншими офіцерами-"терпилами".

Уже скоро два роки війни, а повноцінне керування силами спеціальних операцій фактично відсутнє. Спецназ, як і раніше, є засобом підтримки піхоти. Спеціальні операції не проводяться. Усі випадки взяття в полон російських військових - це не результат операцій спецпризначенців, а відвага й майстерність мобілізованих цивільних людей, військова удача.

Однак оскільки НАТО вимагає створення ССО і виділило спеціальний фонд, обіцяючи додаткове фінансування, Генштаб вирішив цю золоту жилу освоювати самостійно. Прибрати начальника УСО відкрито Муженко як хитрий апаратник не хоче - буде скандал, адже Кривонос популярний командир. Тому робиться єзуїтський хід - Муженко замикає контакти з НАТО на інших співробітників, а Кривоноса вилучає з гри. При цьому його звинувачують, що він нічого не робить для розвитку контактів з НАТО й реалізації програми ССО. Спілкуватися з НАТО і представляти стратегію побудови ССО, яку цілком розробили Кривонос і його команда, призначають інших людей. На цей час Муженко висунув для спілкування з місією експертів НАТО трьох людей - генерал-майора Луньова, полковників Свистака і Кучерявого. Жоден з них не є кадровим спецпризначенцем, а Луньов усе життя прослужив у десантних військах. Місія НАТО висловлює здивування такими хаотичними і незрозумілими для них діями, але змушена працювати з тими, кого надсилає Генштаб.

Американці спільно з Кривоносом розробили і виділили фінансування на реалізацію програми підготовки українських ССО у Хмельницькому, на базі 140-го центру і 8-го полку. Гроші, як на наші мірки, солідні - тільки на харчування одного українського бійця на добу виділяється 540 гривень. Тоді як українська норма - 70.

Та Кривоноса відстороняють, висувають безглузді звинувачення. Після чергового скандалу він потрапляє до військового шпиталю з гіпертонічним кризом.

Скориставшись його усуненням, Генштаб затіває нову інтригу. Програма підготовки має стартувати 16 листопада. За тиждень до її початку Генштаб заявляє - усе скасовується, усе обладнання перевозиться в Яворів, маневри відбуватимуться на іншому полігоні. Цей наказ був рівнозначний зриву термінів, але найголовніше - не мав жодного обґрунтування. Яворівський полігон належить Національній академії сухопутних військ і забитий військами. Умови для підготовки і проживання там значно гірші, ніж у Хмельницькому, де є штатні обладнані класи й казарми. Програма навчань не коротка, вона розрахована на тривалий термін. Навіщо виривати спецназ зі своєї бази і відправляти на іншу в гірші умови, що призведе до зниження якості й до витрачання зайвих ресурсів? Відповідь одна: начальник академії і Яворівського полігону генерал-лейтенант Павло Ткачук - друг Муженка і командувача сухопутних військ Пушнякова - вирішив сам "освоїти" фінансові потоки від "дядечка Сема". 540 гривень на день помножити на кількість людей і місяців - це ж скільки можна на такому бюджеті "розпиляти"? Великі гроші.

Ось про які ганебні версії писала Фріз. Найганебніше - що вона довідалася про ці версії не в Україні, а в Німеччині, у центрі Маршалла, на конференції з безпеки від військових з командування сил спеціальних операцій США. Уявіть собі, якими дикунами виглядає Україна в очах Заходу, якщо військове командування дає експертам НАТО підстави для подібних висновків. Причому радник президента Ірина Фріз не має інших можливостей достукатися з такою інформацією до керівництва країни - тільки через фейсбук.

Муженко робить усе, щоб Кривонос сам подав у відставку через нестерпну атмосферу. Але для Кривоноса спецназ - справа усього життя, і він не відступає і сам не піде.

Скандал у ЗМІ призвів до розбірок на вершині української влади. Муженко для президента Порошенка - священна корова. Будь-яка критика на його адресу викликає у глави держави вкрай нервовий стан. Таке враження, що в адміністрації президента розвиток ССО - питання не державне, а особистих забаганок та іграшка для дилетантів.

Після зустрічі представників НАТО в Києві цієї п'ятниці скандальні рішення Муженка і Пушнякова щодо перенесення навчань ССО в Яворів скасовано. Навчання відбудуться за планом у Хмельницькому. Американці в шоковому стані дивляться, що ще утнуть українські генерали.

На жаль, українських спецпризначенців замість мисливців перетворено на заручників некомпетентного військового і політичного керівництва. Відсутності мізків у Генштабі ніякими бюджетами й бравурними доповідями в соцмережах не компенсуєш. Професійну натовську військову реформу генерали з совково-феодальним мисленням здійснити не спроможні. Командувати армією повинні ті, хто воював на передовій, а не ті, чиє крісло неможливо ампутувати від філейної частини.