МІСЬКРАДА В ОБЛОЗІ

На початку літа в Черкасах, Херсоні і Кіровограді, тобто в обласних центрах, де вже кілька років спостерігається жорстке протистояння різних політичних груп у місцевих органах самоврядування, майже одночасно ситуація різко загострилася.

Хоча конфлікти в названих містах викликані різноманітними причинами й обставинами, підштовхуються і здійснюються різними силами, у них проглядалося і щось спільне. В усіх випадках напруження пристрастей досягло крайньої точки. Цього разу не обійшлося без розбитих вікон, зірваних дверей, фізичного насильства над депутатами і посадовими особами та інших дій, що кваліфікуються у міліцейських протоколах як хуліганські.

В одному випадку люди, які зібралися на мітингу, заблокували будівлю міськвиконкому, і народні обранці були змушені спішно шукати інше приміщення для проведення сесії, але й це не вберегло від ексцесів. В іншому — обурені підвищенням тарифів за комунальні послуги жителі під час чергового пікетування органів влади з вимогами відставки мера, застосувавши силу, намагалися самостійно розібратися з кривдниками. Ну а в Кіровограді, що послідовно демонструє готовність зайти в протистоянні якнайдалі, група мітингуючих, не задовольнившись висунутими вимогами, увірвалася до сесійного залу міськвиконкому і відверто тиснула на депутатів однієї з фракцій: погрожуючи їм негайною розправою, намагалася примусити прийняти необхідні, на їхній погляд, рішення.

Постійні читачі «ДТ» могли ознайомитися із ситуацією в Кіровограді. Лише нинішнього року тривожним подіям у цьому обласному центрі були присвячені публікації «На руїнах сесій, що не відбулися»» (1 лютого), «Розгойдуйте вагони, товариші» (29 березня). У них мова йшла, зокрема, про безпрецедентні факти протистояння міського голови Миколи Чигріна та його прихильників із депутатською більшістю міськради, кістяк якого склали представники партії «Трудова Україна», про некомпетентне втручання облдержадміністрації в конфлікт, що тільки загострювало ситуацію. Діяльність міського органу самоврядування виявилася паралізованою. Кіровоград — єдиний з обласних центрів країни, змушений жити без бюджету, який, попри численні спроби, дотепер не прийнятий.

Отже, нині пішло продовження подій. Одна із сторін, що протиборствують, вирішила проігнорувати переговорний процес і для прийняття потрібних їй рішень «пішла іншим шляхом». Міський голова Кіровограда Микола Чигрін несподівано для депутатської більшості скликає позачергове засідання сесії міськради. На цьому сюрпризи не закінчуються. Біля будівлі міськради в цей же час збирається досить багатолюдний мітинг. Пізніше, аналізуючи події, місцеві журналісти неодмінно зазначать тісні контакти міського голови та його прихильників з організаторами мітингу, котрі якийсь час забезпечували єдність дій. Хоча в мітингуючих було чимало інших вимог до міської й обласної влади, вони на якийсь час зосередилися на одній з них — даєш бюджет! За будь-яку ціну. Отже, з тими депутатами, що не хочуть приймати його в редакції команди міського голови і мають свої міркування на цей рахунок, не варто церемонитися. Масою (не без підказування із сесійного залу) опанувала думка заблокувати депутатів, не випускати їх із приміщення доти, доки вони не стануть «шовковими» і не приймуть бюджет без будь-яких умов.

Найдивніше полягає в тому, що задуману авантюру вдалося здійснити з легкістю незвичайною. Близько двох сотень найактивніших учасників мітингу, не зустрівши жодних перешкод на своєму шляху, ввірвалися до сесійного залу і повели себе в ньому як люди, котрі добре знають, що і як робити. Одні зайняли проходи, інші — місця біля представників непіддатливої депутатської більшості. Всі двері заблокували, щоб ніхто не зміг залишити зал. Цим справа не обмежилася. У замкнутому ланцюгом мітингуючих просторі виник справжнісінький бедлам, що тривав понад дві години. Лунали крики, звучали погрози. То в одному, то в іншому кінці залу, особливо біля вхідних дверей, виникали сутички між депутатами, що прагнули залишити зал, і тими, хто силоміць їх утримував. Двом жінкам із числа депутатів стало зле в задушливому, шумному залі, але на свіже повітря їх не випустили, примусивши милуватися картинами, що мало личать солідній установі. Приміром, такою: бабуся з ключкою ганяється за одним із депутатів, аби тут же провчити його. Синців і саден на цій «сесії» було «зароблено» чимало. Велика бійка з кровопролиттям не виникла, здається, винятково тому, що депутатів більшості, яких ображали словом і дією, утримувала від дій у відповідь чимала різниця у віці між ними і тими, хто мав намір їх «виховувати».

Мер Микола Чигрін, анітрохи не бентежачись, цілком серйозно керував сесійним процесом, демонструючи намір прийняти міський бюджет. У будь-якому разі, він пропонував питання для обговорення, намагався організувати дискусію і навіть ініціював щось на кшталт поіменного голосування, під час якого його нечисленні прихильники з числа депутатів один за одним підводилися з місця і серед шуму і галасу урочисто заявляли, що вони — за прийняття бюджету. Проте меншість залишилася меншістю. Депутати більшості, оголосивши свою позицію, стояли на своєму і не припиняли спроб залишити зал, де панувала анархія.

Атмосфера розпалилася до такої міри, що організатори, мабуть, усе ж замислилися про можливі наслідки. Міський голова звернувся до мітингуючих з проханням залишити зал, дати можливість попрацювати без участі сторонніх. Та де там! Як кажуть, ситуація вийшла з-під контролю. Мера люди з вулиці вже не слухалися. Безчинства тривали навіть тоді, коли в залі з’явилися працівники міліції. Проте вплинути на ситуацію людям у погонах не вдалося. У будь-якому разі їхня спроба утворити коридор, через який могли б вийти із залу силою утримувані там депутати, була, за свідченням очевидців, млявою і ні до чого не призвела. Важко сказати, чим би все закінчилося, якби депутати з більшості самі не знайшли вихід. Вони, на превеликий подив багатьох присутніх, один за одним зникли із вируючого залу, нібито випарувалися. Як виявилося — виходили через чорний хід, підібравши ключі до зачинених дверей одного з допоміжних помешкань.

Щоб пролити світло на те, що відбувається, варто звернути увагу на деякі обставини. Одна з особливостей політичного життя в Кіровограді — те, що протягом тривалого часу тут усім заправляє досить незвичний симбіоз із КПУ, ДемПУ і…високопоставлених представників облдержадміністрації. Якщо і можна відзначити якісь зміни в співвідношенні цих сил за останній час, то лише те, що позиції КПУ порівняно з їхніми союзниками значно посилилися. Після перемоги Миколи Чигріна на виборах міського голови і кадрових змін, яким так опиралася депутатська більшість, низку ключових посад, у тому числі серед заступників і помічників мера, зайняли комуністи. Під час «штурму» міськради їхній вплив був визначальним. Роль координатора і зв’язкового між депутатами меншості, що перебували в сесійному залі, і організаторами мітингу, які «обробляли» людей на площі, виконував найближчий помічник міського голови, комуніст Анатолій Катренко. За свідченням депутата Андрія Кролевця, координатору старанно допомагала група «комсомольців» — помічників одного з народних депутатів із фракції КПУ.

«Трудовики» у старанно підготовленій акції, організації безпрецедентного тиску на депутатів убачають «руку облдержадміністрації», звинувачуючи високопоставлених посадових осіб у політичній безвідповідальності. На прес-конференції, що відбулася після скандального засідання сесії, секретар міськради, один із лідерів обласної організації партії «Трудова Україна» Микола Цуканов заявив, що його фракція у відповідь на провокацію опонентів ініціює пікетування облдержадміністрації. Проте в призначений час акція не відбулася. І секретар міськради в розмові з кореспондентом «ДТ» дав зрозуміти: «трудовики», на відміну від їхніх опонентів, розуміють, що таке політична відповідальність, і десять разів усе зважать, перед тим як вивести людей на вулицю. Не уподібнюватися ж опонентам, які пішли на порушення закону, розбурхали людей лише для того, аби наполягти на своєму. У цьому плані показово, що глава облдержадміністрації Василь Моцний, який тривалий час був вкрай обережний у привселюдних оцінках і відігравав роль посередника в переговорах між силами міськради, що протиборствують, напередодні скандальних подій висловився таким чином, що не залишив сумніву у своїх уподобаннях. «Я не бачу трагедії в тому, що буде прийнято рішення про перевибори ради (мова йде про Кіровоградську міськраду. — Авт.) і кіровоградці самі дадуть оцінку політичним іграм наших депутатів» («Народне слово» за 8 травня). Зважаючи на все, перший крок, що випливає з оприлюднених оцінок, і було зроблено на останній сесії, яка завершилася штурмом міськради.

Те, що сталося в Кіровограді, свідчить, крім усього іншого, про те, що в нинішній ситуації політичні ігри стають справді небезпечними. Вивести людей на вулицю і навіть організувати захоплення ними сесійного залу виявилося куди простішим, ніж контролювати ситуацію. Організатори акції і ті, хто їм сприяв із корисливих міркувань або по недомислу, хотіли домогтися цілком конкретних змін (у цьому разі — прийняття міського бюджету у варіанті, розробленому командою міського голови). А одержали, у навантаження до бажаної підтримки, неочікуване доповнення у вигляді жорсткої привселюдної критики чинної влади. Зібрані на мітинг люди, крім вимог про негайне прийняття бюджету, поставили перед міською й обласною владою й інші, вельми незручні для них питання. Чого варта хоча б вимога мітингуючих скасувати підвищення тарифів на комунальні послуги. Річ у тому, що напередодні скандальної сесії міськвиконком, з метою приховати прорахунки і безгосподарність місцевого водоканалу, а заодно «нагородити» подвійним ціновим навантаженням сумлінних споживачів, більшістю голосів прийняв рішення збільшити тарифи за подачу води і за водокористування майже вдвічі. Проти такого рішення виступили лише два члени міськвиконкому, причому обидва належать до бунтівної депутатської більшості. Ця обставина внесла сум’яття в стрункі лави мітингуючих. Ще болючішою для влади виявилася вимога люду, що зібрався, зупинити зростання цін на хліб. На адресу влади посипалися здивовані запитання: мовляв, як могло статися, що область, яка два роки поспіль збирала рекордні врожаї, продавала по мільйону тонн зерна на рік, змушена тепер використовувати для випічки хліба завезені з інших областей і країн зерно та борошно?

Після скандальних подій і затишшя, що настало після них (в якому не чутно навіть голосів представників правоохоронних органів із чіткою оцінкою того, що сталося, та його наслідків), міський голова Микола Чигрін поспілкувався з жителями обласного центру за допомогою «гарячої лінії» однієї з обласних газет. Майже всі міські негаразди він пояснював неприйняттям бюджету і підступами опонентів. Втім, за оцінками організаторів акції, до спілкування з мером кіровоградці особливого прагнення не виявили. Шквалу дзвінків, як очікувалося, не було. Мабуть, люди змирилися з негараздами в міському господарстві. Із страшенно розбитими дорогами і неосвітленими вулицями, водопровідними трубами, що постійно рвуться. З тим, що обраною кіровоградцями міськрадою безсоромно маніпулюють усілякими способами, навіть за допомогою організації облоги і насильницьких дій.