Михайло Касьянов: «Якщо влада продовжуватиме нинішній політичний курс, революція в Росії неминуча»

Від певного часу, точніше з минулих вихідних, я вже без колишнього трагізму й безпорадності читаю відомості з місць наших політичних баталій. І без колишнього роздратування проходжу колись нашим, а тепер червоно-рожево-блакитним Майданом. І приїжджі чужаки вже не здаються такими чужими. І обличчя в наших міліціонерів, виявляється, досить симпатичні. Особливо, якщо порівняти їх з обличчями озвірілих російських омонівців, які явно відчували задоволення від побиття співгромадян, котрі вийшли в Москві й Санкт-Петербурзі на «Марш незгодних».

Воістину, все пізнається в порівнянні. І навіть наш політичний бедлам комусь може здаватися виявами демократії. І в багатьох друкованих репортажах російських колег, які докладно змалювали розгін демонстрантів у Москві й Пітері, відчувалася щира заздрість: он у Києві уже котрий тиждень мітингують десятки тисяч, і нічого, а в нас не дали виступити навіть купці опозиціонерів, чия підтримка в суспільстві падає до нуля. І після цього починаєш навіть трохи пишатися. Це почуття дещо посилюється, коли дізнаєшся, як міністр закордонних справ Арсеній Яценюк, котрий опинився з першим візитом у Москві саме в понеділок, швидко погасив «стурбованість» російської сторони «подіями, що відбуваються в Україні», зазначивши, мовляв, у нас якраз усе доволі мирно, а от виставляння дев’ятитисячного ОМОНу проти чотирьох-п’яти тисяч демонстрантів із подальшим їх побиттям у російських містах, справді не може не викликати занепокоєння.

Але Україна, яка загрузла у власній кризі, насправді приділила «Маршеві незгодних» і його жорсткому розгону надто мало уваги. Ні президент Ющенко, ні прем’єр Янукович, чиї прихильники безперешкодно марширують у Києві з площі на площу, від однієї держустанови до іншої, доводили на цьому тижні свою демократичність Європі, але не мовили жодного слова стосовно побиття десятків демонстрантів у Росії. Коли не помиляюся, з заявою, що засуджує дії російської влади, виступила лише «Наша Україна».

Утім, надто мало уваги «Маршу» приділила й сама Росія. І річ не тільки в жорсткій цензурі. Нинішня Росія не готова до протесту, її опозиція малочисельна, роз’єднана й мало популярна в суспільстві. Для неї й досі актуальне класичне — «узок круг этих революционеров, слишком далеки они от народа». Проте самі російські опозиціонери вважають інакше й вірять у свій можливий успіх на прийдешніх парламентських і президентських виборах. Принаймні так вони кажуть.

Нині «ДТ» надає слово главі Народно-демократичного союзу Росії, одному з лідерів коаліції «Другая Россия», яка організувала «Марш незгодних», екс-прем’єр-міністру Російської Федерації Михайлові Касьянову.

— Михайле Михайловичу, українські телеканали широко показали сутички московського й петербурзького ОМОНу з учасниками «Маршу незгодних», проте про причини, які спонукали вас вийти на вулиці, говорилося мало. Тож із чим не згодні ви й ваші соратники?

— Явищ і фактів, з якими ми не згодні, вистачило б на декілька інтерв’ю. Принципове для нас таке. За останні два роки в Російській Федерації практично демонтовані всі основи демократичної держави, що створювалися. У нас більше немає федеративної держави, немає більше вільних засобів масової інформації, права людини не є найвищою цінністю, як це записано в конституції, держава не є соціально орієнтованою, як про це говориться в першому розділі нашого Основного Закону — «Основах конституційного ладу», у нас немає незалежної судової системи. І найголовніше, що ми хочемо перевірити на практиці: чи залишилася остання свобода, прямо дарована нам конституцією, — можливість проводити мирні ходи, демонстрації й мітинги?

Ми не згодні, що топчуть конституцію, не згодні з приниженням людей і переконаністю можновладців, що народ — це ніхто. Група людей, які обіймають нині всі найвищі посади в російській державі, думають, що їхня влада вічна, й вони хочуть переконати в цьому себе самих. І переконують у цьому народ — через пропаганду, що ллється з екранів російського телебачення, мовляв, не варто смикатися, все навкруги схоплено. Вони відверто дають зрозуміти: ми, держава, ліпше знаємо, що вам, громадянам, потрібно, дамо вам і ковбаси, і видовищ, тільки навіть не намагайтеся щось змінити в нашій країні. От із цим ми принципово не згодні. Тому поряд із звичайною політичною роботою вважаємо за потрібне проводити акції масового громадянського протесту в рамках конституції. Адже Основний Закон напряму дарує громадянам право на мирні ходи, мітинги й демонстрації. Більш того, у ньому є спеціальна стаття, де говориться — щодо цивільних прав і свобод конституція застосовується прямо, ніхто не може інтерпретувати її якимось законом чи рішенням. Влада не має права відмовляти громадянам у проведенні маніфестацій, походів і мітингів. Навіть закон про мітинги й демонстрації, що існує на виконання цієї норми конституції, не надає права владі відміняти або забороняти якісь масові заходи. Він зобов’язує організаторів і владу погоджувати час і місце проведення для того, щоб урахувати інтереси інших громадян. Але наша влада відмовляється навіть щось узгоджувати, нам кажуть: «Знаєте що, у законі написано — «узгодження», а це означає, що ми, влада, даємо або не даємо вам своєї згоди на проведення акцій».

Це й є той перелік глобальних речей, з якими ми не згодні.

Усі права, про які я казав вище, належать до основ конституційного ладу, це та свята частина конституції, яку можна змінити тільки на всенародному референдумі. А той, хто порушує основи конституційного ладу, як записано в самому Основному Законі, переслідується законом. І я, і всі мої соратники, і люди, які підтримують нас (а це приблизно половина країни), стверджуємо: влада нині розтоптує основи конституційного ладу. Росія рухається в хибному напрямі. Усі згадані права в нас уже забрали. Залишилося одне — президентські вибори. Тому наш Народно-демократичний союз і колеги по коаліції «Другая Россия» вимагають від влади продемонструвати нині розуміння потреби забезпечити вільні й чесні вибори. І переконати, що жодних змін до конституції для подовження повноважень нинішнього президента й жодних призначень через формальні вибори якогось технічного спадкоємця не буде. Влада має нас переконати, що вона від цього відмовляється й що відбудуться чесні й вільні вибори.

— І в цій ситуації ви вірите, що вибори можуть стати новою точкою відліку розвитку демократії в Росії?

— Саме в цій ситуації ми вимагаємо від влади саме цього. Оскільки я й мої соратники ставимо головною метою зміну політичного курсу для того, щоб країна розвивалася шляхом демократії й справедливої ринкової економіки, для того, щоб не допустити революції. Влада фактично провокує революційні дії. Не сьогодні, то через три–п’ять років революція в Росії точно відбудеться. Якщо не будуть проведені чесні й вільні вибори. Це єдиний вихід для всіх.

Але події останніх суботи-неділі, демонстрація владою зневажливого ставлення до конституції, беззаконня, яке коїлося ці два дні в Москві й Санкт-Петербурзі, звичайно, говорять про те, що буде ескалація напруги, ескалація протиборства. Нині в нас починається дуже важливий етап. У понеділок Росія прокинулася іншою країною, в нас уже інша ситуація: влада збільшила прірву між собою й суспільством. Тому, безумовно, ми будемо продовжувати тиснути на владу, щоб примусити її поважати конституцію й виконати свій головний конституційний обов’язок: провести чесні й вільні вибори.

— Наскільки об’єднана й сильна російська опозиція, щоб висунути на президентських виборах єдиного кандидата?

— Це питання найближчих двох місяців. Воно є ключовим, оскільки, якщо буде єдиний кандидат від, як я її називаю, широкої право-лівої демократичної опозиції, то це стовідсоткова перемога.

— Ви готові виступити таким кандидатом?

— Про це я казав ще два роки тому. І тепер однозначно повторюю: готовий. На жаль, ніхто, крім мене, такої готовності не виявляє. Однак попри те, що постійно зростає тиск на мене, моїх колег, мою сім’ю, моїх друзів, я не відмовляюся від своїх планів, оскільки це нині єдина можливість якимось чином консолідуватися й забезпечити перемогу. Ми маємо спрямувати країну на шлях нормального цивілізованого розвитку, на шлях побудови демократичної держави, а не повертатися в тоталітаризм і становище ізгоя світового співтовариства, до чого влада своїми діями буквально підштовхує Росію.

Ми втратили всіх друзів. Не тільки Україна, але вже навіть і Білорусь не дружня нам країна. Всі держави навколо нас у розумінні влади раптом виявилися недружніми. Це хибна порочна зовнішня політика, породжена найглибшими помилками або навіть навмисно хибним курсом, який проводиться всередині країни. Як похідна від цього хибного курсу — неправильна зовнішня політика, яка по суті перепозиціонує Російську Федерацію, виставляє її у світлі, в якому у світі вже ніхто не хотів би бачити РФ, — як якесь непередбачене й незрозуміле закрите суспільство. Ми частина світового співтовариства, ми незалежна сильна країна, і хочемо розвиватися в цьому напрямі.

— Вам уже відомо, кого влада збирається висунути своїм кандидатом на президентських виборах?

— Нам однаково, кого вона хоче висунути. Ми проти нинішнього курсу й проти його продовження, тому нам однаково, хто буде кандидатом від влади — можливим майбутнім продовжувачем цього курсу. Ми будемо боротися з цим курсом і з цим кандидатом на виборах у березні наступного року. І я впевнений, що вони відбудуться.

— Як ви думаєте, яка буде подальша доля Путіна після завершення терміну його президентських повноважень?

— Це має розповісти він сам або хтось із його представників.

— А де, на ваш погляд, більше свободи нині — в Росії чи Білорусі?

— Я не знаю нинішнього реального стану справ у Білорусі, але за підсумками квазіреферендумів і квазівиборів, які відбулися там, ми побачили: в цій країні все практично під тотальним контролем. Звичайно, не можна сказати, що ми тут у Росії живемо зовсім у тоталітаризмі. У нас принаймні громадяни поки можуть ходити вулицями й розмовляти, обговорювати й критикувати владу. Інтернет ще існує, й багато інших речей, що їх цінують громадяни й які демонструють, що певні свободи залишилися. Зокрема можливість виїхати за кордон, приїхати в країну, в Інтернеті, знову-таки, можна висловити своє невдоволення. А в Білорусі, по-моєму, вже й цього немає. Але ми дуже швидкими темпами згортаємося до стану Білорусії.

— Два роки тому, відразу після помаранчевої революції в Україні, багато хто сподівався, що перемога демократії в нас зможе істотно вплинути на демократизацію сусідніх пострадянських країн, насамперед Росії. Проте з огляду на сюжети російського ТБ і соц­опитування, насправді російське суспільство дістало щеплення від революцій. Йому повсякчас тицяють пальцем у бік України і повторюють: от до чого це все призводить. Як ви думаєте, чому український приклад виявився не заразливим? Не були на висоті й усе зіпсували українські політики? Російське суспільство справді не готове до демократичних перетворень? Чи ж винувате цензуроване російське телебачення?

— У нас немає в Росії незалежного телебачення. Отож усе, що ви дивитеся, це одне бачення — бачення влади. Воно неправильне й хибне. Це шкідливе бачення. Воно дає несправедливі оцінки, веде пропаганду серед російських громадян, що Україна — це недружня держава. І це неправильно. Тому не треба на це посилатися як на певний чинник. Немає більшості населення в Росії, яке б засуджувало те, що відбувається в Україні. Так, нині у вашій країні існує політична криза, але це криза в розумінні цивілізованої демократичної держави, подібне відбувається в різних європейських країнах, у вас же не б’ють народ на вулиці просто за те, що він там з’явився.

— Так, нашому народові ще й гроші за це сплачують…

—Ну, сплачують чи не сплачують, це ви там у себе самі розберетеся. Але у вас триває розгляд у конституційному полі, хто правий, а хто винуватий. Це нормально, це й є вияв демократії. У вас же немає хаосу, не стріляють на вулицях. У вас навіть не б’ють на вулицях. Звичайно, це перехідний період, безумовно, хотілося б, щоб політичну кризу було подолано демократичним шляхом, а не силовим протистоянням. Звичайно, ця криза має пройти швидше, зрозуміло, вона багатьом не подобається, оскільки країна має розвиватися, і цей розвиток має бути швидким, із хорошими темпами економічного зростання. Повторюю: це перехідний період, це вади становлення демократичних інститутів в Україні.

— Ну а російське населення, яке дивиться все-таки російське телебачення, це розуміє чи в простих росіян перекручене бачення й усвідомлення того, що відбувається в Україні?

— У них не перекручене бачення й розуміння, їм просто неправду ллють з екранів телебачення і змушують приймати такий погляд. Ще раз підкреслюю: це шкідлива й небезпечна політика, яка проводиться російською владою. Україна не є недружньою країною для Росії, це дружня для нас країна. Треба розуміти: Україна — незалежна дер­жава, і всі процеси, що відбуваються усередині, це справа українського народу. Можна по-різному все це оцінювати в залежності від політичних поглядів кожного — хтось підтримує одну групу політиків, хтось другу, але це справа українського народу. Тому нав’язувати російським громадянам один погляд на те, що відбувається в Україні, — однозначно негативно, на моє переконання, абсолютно неправильно й шкідливо.

— Росіян у такий спосіб залякують, щоб не дозволити їм брати з українців приклад?

— Звичайно, це активно використовується російською владою для промивання мізків: мовляв, дивіться, який в Україні тепер хаос, такого ж, чи що, хочете? Тому я й кажу, що це шкідливий політичний курс і шкідлива політика — і щодо власних громадян, і щодо своїх сусідів.

— Ваша соціологія показує, що рівень протестних настроїв у Росії дуже низький. Ще менший відсоток росіян готовий вийти на вулиці відстоювати свої права. Але ви стверджуєте: революція можлива. Що дає вам таку впевненість?

— Я роблю все можливе, аби не допустити революції. Та вона можлива, як я вже казав, через три–п’ять років, оскільки влада фактично провокує її своїми діями. Але це не революція у вашому розумінні, розумінні протесту. Я кажу про те, що невдовзі можуть початися неприйнятні дії, які називаються революційними проявами. Тобто, коли влада продовжуватиме нинішній політичний курс, — а вона каже, що буде, — революція неминуча. Не тому, що хтось хоче цього, а просто влада не розуміє, до чого це може призвести. І я зі своїми соратниками ставимо однією з наших головних цілей — не допустити революції, а це означає зміну політичного курсу в той бік, який приведе до процвітання, а не до животіння.