Міфи "Закону Савченко"

Думка

В Україні знайдеться чимало осіб, які залюбки міфологізують реальність. Не дивно, що "Закон Савченко", як його уже звично називають у народі та медіа, став новим об'єктом для популярних, хоч і помилкових, а подекуди - навмисне викривлених тверджень.

Ідея внесення цього закону стала результатом безпосереднього відчування на власній шкірі, що таке СІЗО в пострадянській системі, а також вивчення десятків листів з України від людей, котрих незаконно роками тримають у СІЗО без винесення вироку. Про умови утримання в таких "закладах" годі говорити. Вони суперечать базовим правам людини.

Суть Закону "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання" - зараховувати один день перебування в СІЗО як два дні позбавлення волі. Така пропозиція знайшла підтримку в стінах парламенту, і 26 листопада 2015 р. ВР ухвалила закон, у якому чітко прописано, що саме слід вважати строком попереднього ув'язнення, та встановлено порядок обрахування співвідношення між часом перебування в СІЗО та іншими видами покарань, окрім позбавлення волі.

"Закон Савченко" та його практичне застосування викликали чималий резонанс і дискусії. Часто лунають радикальні думки про необхідність його скасування. Мовляв, цей закон шкодить принципам і порядку відбування покарань.

Такі висловлювання голослівні й не містять фахових доказів. Однак створюють сприятливий грунт для вирощування низки "міфів", які не мають нічого спільного з реальною суттю Закону. У зв'язку з цим необхідно проаналізувати і розвінчати ці міфи.

Міф 1. За "Законом Савченко" із тюрем масово вийдуть убивці та гвалтівники

Це одна з найпоширеніших тез серед противників Закону. Хоч і не має нічого спільного з дійсністю.

По-перше, Закон не передбачає підстав для звільнення будь-яких осіб з місць позбавлення волі, тим паче - засуджених за тяжкі злочини проти життя і здоров'я людини.

Передбачено лише перерахунок призначеного особі вироком суду покарання із врахуванням часу попереднього ув'язнення у співвідношенні "два до одного" (а не "один до одного", як було на дату винесення відповідних вироків, до прийняття Закону).

По друге, чинний ККУ передбачає реальні підстави для звільнення певних категорій осіб. Наприклад, за вбивство чи зґвалтування особа може фактично відбувати покарання у вигляді позбавлення волі, яке буде значно коротшим від призначеного судом, чого легко досягти шляхом "умовно-дострокового звільнення від відбування покарання" (ст. 81 ККУ) або "заміни невідбутої частини покарання більш м'яким" (ст. 82 ККУ). Зміст цих статей можна пояснити елементарним математичним підрахунком: засуджений за умисне вбивство (ст. 115 ККУ) до 14 років позбавлення волі може умовно-достроково вийти з-за грат, не відбувши 1/4 призначеного покарання, що становить три з половиною роки. Якщо ж ідеться про злочин середньої тяжкості, то особа може бути звільнена від відбування навіть половини покарання.

Однак, згідно із "Законом Савченко", строк позбавлення волі особі, котра відбула максимальний час у СІЗО на стадії досудового слідства (наразі це один рік), може бути зменшений лише на один рік. Тобто навіть за умови застосування Закону "за максимумом" реальний строк позбавлення волі буде скорочений значно менше, ніж при застосуванні ст. 81 ККУ до особи, котра вчинила умисне вбивство. Більше того, застосування положень ст.ст. 81 та 82 ККУ можливе з ініціативи установ виконання покарань, що передбачено ст. 154 Кримінально-виконавчого кодексу України.

В українських реаліях система "пом'якшення" покарань є прямим корупцієгенним чинником, адже треба "стимулювати" адміністрації установ відбування покарань ініціювати застосування до особи зазначених вище ст. 81 чи ст. 82 ККУ. Тоді як "Закон Савченко" зобов'язує суд перерахувати покарання - застосувати співвідношенням "два до одного", незалежно від бажання суду чи якихось інших обставин. Це, зі свого боку, виключає будь-які корупційні ризики.

Більш конкретною та показовою є мова цифр. За даними Державної пенітенціарної служби України, отриманими у відповідь за депутатське звернення, на підставі ст. 81 ККУ у 2015 р. було умовно-достроково звільнено 10336 осіб. На підставі ст. 82 ККУ - 1886 осіб. Тоді як на 18.03.2016 р. за весь період чинності "Закону Савченко" було звільнено від подальшого відбування покарання 5899 осіб. Цифри говорять краще за будь-які гасла.

Міф 2. "Закон Савченко" прийнято "під конкретну особу"

Окремі т.зв. представники громадськості та ЗМІ "підігрівають" цей міф прізвищами "VIP-в'язнів". Серед яких екс-нардеп Лозинський, суддя-колядник Зварич, фігурант "справи Гонгадзе" Пукач. Чи не занадто складна процедура як для спрощення життя десятку людей сумнівної репутації? Навіщо задля цього писати законопроект, вносити його до парламенту через Надію Савченко, яка тоді перебувала в путінському полоні, шукати підтримку більшості нардепів?

До того ж навряд чи ідеологи такого абсурду допустили б, що Закон не поширюється на осіб, котрі відбувають довічне позбавлення волі. Як-от один з "VIPів" - Пукач.

Насправді ж для багатьох звичайних громадян "Закон Савченко" став єдиним шансом опинитися на волі після багатьох років знущань у СІЗО. Ось лише декілька конкретних прізвищ: Кишеня Р., Бац А., Прокопович В., Паньків Р., Ярош Р. Ці люди утримуються в СІЗО без вироку суду по 8 років. Балуш К., Строцький М. - 11 років. Костирко А. - 12,5 року (дані з офіційної сторінки Facebook Всеукраїнської європейської фундації "Ліга права").

Міф 3. "Закон Савченко" є передумовою до зменшення кількості зізнань у вчиненні злочинів

Прихильники такої тези стверджують, що підозрювані умисне намагатимуться перебувати в СІЗО максимально можливий строк (на стадії досудового слідства це один рік), аби під час призначення покарання гарантовано отримати на один рік менше позбавлення волі.

У слідчих ізоляторах дуже часто утримуються невинні особи. Вони зазнають психологічного, а іноді навіть фізичного тиску. В такий спосіб їх примушують зізнаватись у злочинах, яких ті не вчиняли.

Крім того, чинний Кримінальний процесуальний кодекс передбачає значно дійовіші способи отримання зізнань від підозрюваних. Наприклад, застосування так званих угод про визнання винуватості (вони ж угоди зі слідством). Такі угоди можуть бути укладені з ініціативи прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого. Зазвичай у такій угоді є узгоджене покарання для особи. Як правило, йдеться про застосування мінімально можливого терміну відбування покарання за відповідний злочин. Таким чином, людина може взагалі уникнути покарання або ж істотно його зменшити.

Більше того, Кримінальний процесуальний кодекс дозволяє змінювати обвинувачення, перекваліфіковуючи дії з більш тяжкого на менш тяжкий злочин. Наприклад, перекваліфікація умисного вбивства (ст. 115 Кримінального кодексу України) на вбивство з необережності (ст. 119 Кримінального кодексу України) дозволяє уникнути позбавлення волі строком від 10 до 15 років, отримавши натомість строк від 3 до 5 років. Така перекваліфікація не є складним завданням для досвідченого слідчого або прокурора.

Міфи розвінчано. Залишилося ще раз нагадати всім опонентам про основні переваги "Закону Савченко". Ми всі чудово знаємо, який стан вітчизняних слідчих ізоляторів: напхом напхані камери, антисанітарія, свавілля з боку правоохоронців. У таких умовах навіть законослухняна людина легко перетворюється на злочинця. "Закон Савченко" дозволяє невинним особам зменшити строк перебування в нелюдських умовах. Крім того, він сприяє підвищенню ефективності діяльності вітчизняної правоохоронної системи, яка здебільшого неспроможна своєчасно й оперативно розслідувати злочини. Положення закону додатково мотивують прокурорів та слідчих не зловживати триманням під вартою як запобіжним заходом. А також швидше завершувати досудове розслідування та передавати кримінальне провадження до суду для розгляду по суті, або ж застосовувати інші, більш м'які запобіжні заходи.

"Закон Савченко" обстоює насамперед інтереси людини. Це той інструмент, який захищає від зловживань та затягування розслідування.

На превеликий жаль, більшість зауважень щодо "Закону Савченко" - це типова маніпуляція фактами, адже факти говорять самі за себе.