«МИ НА ВІЙНІ!» ЗАМКНУТЕ КОЛО БЛИЗЬКОСХІДНОГО КОНФЛІКТУ

«Ми на війні!» Днями ці слова мера Єрусалима Ехуда Ольмерта поширили на весь світ інформаційні агентства. Заявив він це після того, як ще три міни, випущені палестинцями з міномета, розірвалися в єврейському поселенні Гіло, яке регулярно піддається обстрілам із Західного берега. Насправді ж неоголошена війна між ізраїльтянами й арабами триває вже давно.

Цього тижня ізраїльські танки знову ввійшли на територію, прилеглу до міста Рафах у секторі Газа. Бронетехніка, знищивши дільниці палестинської поліції, захопила ключові позиції на шляхах, які з’єднують місто з табором біженців Хан Юніс. Цю армійську операцію ізраїльські вояки провели у відповідь на обстріл палестинцями ізраїльського блокпоста. Маневри в Газі пройшли услід за введенням ізраїльської армії в селище Бейт-Джала на Західному березі. За словами воєнних, вони мають намір залишатися в цьому населеному пункті доти, доки палестинці не припинять збройних вилазок.

Тим часом дії ізраїльтян не принесли спокою на Західний берег — палестинські сили регулярно обстрілюють своїх противників у Бейт-Джалі і в таборі біженців Айда, що сусідує з ним. Мало який день минає без повідомлень про вбитих і поранених з обох сторін.

І хоч ізраїльські політики кажуть, що армія не планує залишатися в Бейт-Джалі постійно, вже на сьогодні це введення військ — найбільш тривале вторгнення воєнних на палестинські території з вересня минулого року, коли розпочалася інтифада, яка не скінчилася й досі. А досягнута міністром закордонних справ Ізраїлю Шимоном Пересом і головою Палестинської автономії Ясіром Арафатом у середу вночі домовленість про припинення вогню та початок виведення ізраїльських солдатів з регіону діяла лише кілька годин.

Наразі є всі підстави говорити, що події на Близькому Сході чітко вписуються у схему локального (поки що) конфлікту низької інтенсивності, отже визначення «війна» їм цілком відповідає. При цьому кожна сторона використовує свою тактику. Палестинці методично обстрілюють ізраїльські об’єкти, а їхні противники з допомогою бронетехніки періодично ліквідовують осередки опору на палестинських територіях.

Але основний наголос сторони все ж таки роблять на тероризмі. І якщо палестинські бойовики з «Хамаса» не соромляться називати терористичними актами вибухи бомбистів-самогубців, які забирають із собою на той світ десятки мирних громадян на автобусних зупинках, базарах і дискотеках, — то ізраїльтяни убивства палестинських активістів називають вибірковою ліквідацією лідерів терористів.

Минулого тижня збройні сили Ізраїлю провели найгучнішу операцію такого штибу. В результаті точкових авіаударів з бойових вертольотів було вбито Абу Алі Мустафу (справжнє ім’я — Мустафа Зібрі) — одного з засновників Народного фронту визволення Палестини (НФВП), що обіймав два останніх роки посаду її генерального секретаря. НФВП, який базується в сірійській столиці Дамаску, — найрадикальніша з трьох груп, що входять до складу Організації визволення Палестини (ОВП). Вона не визнає угоди 1993 року про палестинську автономію і продовжує вести збройну боротьбу з Ізраїлем.

Ліквідація Мустафи зчинила бурю протестів у всьому арабському світі. Представник Ясіра Арафата, зокрема, виступив із заявою, в якій говорить, що, вбивши Мустафу, Ізраїль «переступив останню межу». А міністр закордонних справ Оману Юсеф бін Алаві бін Абдулла, перебуваючи зараз із візитом у Єгипті, заявив, що його країна розриває дипломатичні відносини з Ізраїлем. Не виключено, що невдовзі такі самі заяви зроблять і представники деяких інших арабських держав.

Ліквідація генсека НФВП, безперечно, не перший факт знищення ізраїльтянами вождів терористів. 16 квітня 1988 року об’єктом такої самої операції став Халіль Аль-Вазир, більше відомий під псевдонімом Абу-Джихад, один із засновників руху «Фатх», заступник Ясіра Арафата, який очолював військове формування ОВП — так званий «західний сектор». Тоді ізраїльські командос зі спецпідрозділу Генштабу та морського спецназу здійснили висадку на туніський берег, увірвалися в будинок Абу-Джихада і ввігнали в нього кілька десятків куль.

16 лютого 1992 року з ізраїльського вертольота «Апач» було випущено кілька ракет, які вщент розбили автомобіль із генсеком ліванської шиїтської організації «Хезболла» шейхом Аббасою Мусаві.

Ще одну операцію зі знищення терористичного лідера було проведено 26 жовтня 1995 року у столиці Мальти Ла Валлетті. Два чоловіки, як стало відомо з закордонних публікацій — агенти «Моссад», вчинили напад на лідера організації «Ісламський джихад» Фатхі Шкакі. Вони розстріляли його, коли той виходив з готелю, сіли на мотоцикл і зникли в невідомому напрямку.

Практикує Ізраїль фізичну ліквідацію терористів і протягом останніх 11 місяців збройного протистояння з палестинцями. Проте досі, як правило, знищували безпосередніх виконавців терактів, якщо, звісно, спецслужбам щастило перехопити їх, як то кажуть, дорогою.

Відомі факти знищення командирів середньої ланки. Так, приміром, 31 липня 2001 року було знищено «хамасівців» Джамаля Мансура і Джамаля Салімо Дамуні, які командували бойовиками в північній частині Західного берега ріки Йордан. Три ракети, випущені з вертольота, влучили в офіс «Хамаса» у Шхемі. Заодно загинуло ще шестеро палестинців, у тому числі двоє дітей, котрі опинилися поблизу.

Щодо вбитого Абу Алі Мустафи, то він був і терористом, і політичним діячем, причому досить помітним. Тому в Палестинській автономії цю подію сприйняли як ескалацію бойових дій. З другого боку, Ізраїль вважає, що ця операція має стати уроком для всіх терористів, навіть якщо вони постають перед світом в образі політичних лідерів.

Ліквідація генсека НФВП шокувала весь цивілізований світ. Деякі європейські газети прямо назвали ці вбивства «актами неприхованого державного тероризму», якими прем’єр-міністр Шарон лише ослаблює зважених лідерів Палестинської автономії і дає привід палестинцям не припиняти нападів.

Більшість міжнародних експертів схиляються до того, що вся структура, на якій до подій останніх шести місяців тримався мирний процес, розвалюється на очах, і основний винуватець цього — насамперед Шарон. Змусити ж його прислухатися до голосу розуму здатні сьогодні лише США.

Проте Сполучені Штати після того, як президент Клінтон залишив Білий дім, відійшли від посередництва в близькосхідному врегулюванні, і нова адміністрація країни вважає, що це — досить розумний крок. На думку республіканців, кемпдевідські переговори засвідчили, що палестинці не були готові укласти повномасштабну мирну угоду, а передчасні спроби змусити їх підписати договір тоді значною мірою спровокували поновлення конфлікту. І справді, сьогодні очевидно, що в загальних інтересах був би повільніший, поступовий розвиток переговорного процесу. Адміністрація ж Клінтона розгорнула в останні місяці свого перебування при владі виняткову дипломатичну активність, що відображала, у першу чергу, її політичні потреби.

Офіційно США нині підтримують так званий план Мітчелла й угоду про припинення вогню, досягнуту з участю директора ЦРУ Джорджа Тенета. Американські дипломати намагалися бути посередниками у здійсненні обох пропозицій, але палестинці відмовилися їх прийняти — вони, очевидно, сподіваються, що їхня інтифада й постійна загроза терактів змусять ізраїльтян поступитися.

Саме тому адміністрація США, покладаючи відповідальність за продовження насильства на Близькому Сході на обидві сторони, вважає, що відновлення спокою залежить насамперед від влади Палестинської автономії. Представник американського Державного департаменту Річард Баучер на своєму черговому брифінгу засудив тактику персональних убивств, до якої вдається Ізраїль. Водночас він підкреслив, що основна відповідальність за те, що відбувається, лежить на палестинській адміністрації.

З огляду на все, американці у найближчому майбутньому не вдаватимуться до жодних активних посередницьких зусиль, спрямованих на припинення нової близькосхідної війни. Втім, вони й не хочуть, аби замість них це робили інші. На думку керівництва США, втручання у процес врегулювання тієї ж таки Москви неминуче вселить у палестинців марні сподівання на те, що продовженням конфлікту вони зможуть чогось досягти. Вони нібито розраховуватимуть на появу врешті-решт нових ідей врегулювання, які дадуть їм змогу домогтися поступок від Ізраїлю, не припиняючи терактів проти нього.

Таким чином, ситуація, як і раніше, залежатиме від позицій ізраїльського та палестинського лідерів. А це означає, що можна чекати нових обстрілів, вибухів і жертв.