Медведєв і порожнеча

Крісло під російським прем'єром Дмитром Медведєвим намагалися розхитати давно. Але при перших же сумнівах у міцності його позицій у гру вступав президент Путін зі своїм тефлоновим рейтингом, демонструючи особливий характер їхніх відносин.

Удвох на камери вони займалися спортом, пили чай, їздили на риболовлю. Після появи документально-сатиричного фільму Олексія Навального "Він вам не Дімон" Путін звозив Медведєва на землю Франца-Йосифа. Цього разу - не спрацювало. Схоже, мав рацію російський коментатор Олександр Невзоров, припустивши, що на далекій полярній території російський президент познайомив російського прем'єра з білим пухнастим звірком, який там живе (у народі більш відомим під назвою "песець"). Швидка відставка Медведєва навряд чи можлива. Але ф'ючерсні ставки на крісло російського прем'єра вже робляться.

"Номер два"

Торік балачки про зміну російського прем'єра стали інтенсивнішими в контексті чуток про дострокові президентські вибори та якусь кардинальну перебудову влади.

Образ Дмитра Медведєва справді тьмянів. З ліберального інтелектуала, що цікавиться гаджетами й соціальними мережами, він поступово перетворювався на"айфоню", що постійно спав Телеоператорам подобалося ловити його із заплющеними очима на офіційних заходах, редактори це пропускали, можливо просто щоб урізноманітнити нудний відеоряд. Але й сам прем'єр наче спеціально валив свій рейтинг невдалими висловлюваннями у непідходящих умовах. Торік у травні він проголосив перед кримчанами, які чекали підвищення своїх окупаційних пенсій, своє знамените "грошей немає, але ви тримайтеся там". У серпні минулого року Медведєв порадив незадоволеним своїми зарплатами вчителям "якось десь підробляти". Нарешті, у квітні нинішнього року він чомусь вирішив відповісти своєму викривальнику, російському опозиціонерові Олексієві Навальному в діалозі з працівниками підприємства "Тамбовський бекон", причому зробив це не надто розумно, використовуючи слова "компот", "муть" і "нісенітниця всяка". Одне слово, вийшов "компот з тамбовського бекону".

Серйозних власних опор серед російських силовиків, у бізнесі й бюрократії в Медведєва немає. Були люди, котрі вірили в реальність його президентства і здатність стати самостійним лідером. Вони поплатилися за свою віру, коли 2011 р. зробили ставку на другий президентський термін Медведєва. Володимир Євтушенков втратив свою "Башнефть", Владислав Сурков з посади віце-прем'єра був засланий спочатку в небуття, а потім - частково реабілітований на невдячній роботі з державного будівництва на окупованих грузинських і українських територіях. На цій ділянці Сурков розгубив колишній лиск і помітно схуд. У Медведєва залишилася вірна йому прес-секретар, лояльний йому один із віце-прем'єрів - Аркадій Дворкович, деякі давні друзі та спонсори. Але цього недостатньо для самостійної політичної ролі.

Проте до останнього часу розмови про відставку Медведєва важко було сприймати всерйоз. Медведєв - максимально комфортний для Путіна молодший політичний партнер, адміністративно грамотний і покірний. Він не заважає ні силовому, ні економічному блокам уряду, якими керує хіба як бюрократ, що забезпечує процедуру. Воля президента проходить через нього до ключових адміністративних важелів, не затримуючись і не трансформуючись. Медведєв, як герой культового роману Віктора Пелевіна "Чапаєв і Порожнеча", досяг містичного ступеня порожнечості.

Фільм Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального "Він вам не Дімон", що з'явився на початку березня, вдарив у якусь важливу точку, від якої залежить російська політика. Це перший випадок такого ефекту численних викриттів Навального. Спочатку проблем не передбачалося. У фільмі не було нічого нового для російських еліт і самого Путіна. Масштаб викритої власності Медведєва значний, але не запаморочливий. За російськими мірками - навіть скромний. Еліти стурбувало більше те, хто дозволив і допоміг Навальному провести це розслідування (немає сумнівів, що він користувався інсайдами й матеріалами з високих кабінетів, - опубліковані надто докладні зйомки охоронюваних об'єктів), з якою метою й чому саме зараз. Політично активну частину суспільства зачепив, мабуть, "прокурорський ампір" побуту Медведєва, який демонструє, що він ніяка не "ліберальна альтернатива", а служитель-сибарит політичного режиму, позбавлений інтелектуальної та духовної елітарності.

Після фільму Навального Медведєву не допомогла навіть ексклюзивна поїздка з Путіним на найпівнічнішу російську територію - землю Франца-Йосифа. Потім був "Тамбовський бекон" і всеросійський марш проти корупції, організований Навальним 26 квітня. Соціологічна служба "Левада-Центр" опублікувала результати опитувань, згідно з якими за відставку прем'єра виступають 45% опитаних, проти - всього 33. При цьому кількість громадян Росії, які безумовно довіряють Медведєву, зменшилася за останній рік з 14 до 3%. Хоча "Левада-Центр" оголошений у Росії іноземним агентом, Кремль пообіцяв проаналізувати нову соціологію.

Гонка стратегій

Ситуація змінилася. Не те щоб Медведєву щось загрожувало прямо зараз. Іншими стали перспективи. Рік тому в Росії почалася "гонка стратегій". Путін позначив свій інтерес до економічної стратегії, з якою він ішов би на новий президентський термін. Завдання було зрозуміле: знайти надійний рецепт забезпечення економічного зростання, вищого за середньосвітове, яке оцінюється в середньостроковій перспективі приблизно в 3%. Стратегічне відставання - це те, що справді турбує російську владу, причому більше, ніж санкції й вичерпання національних резервів. Грошей у Росії досі ще багато, причому не тільки на рахунках Мінфіну та Центробанку, а й у різних "гаманцях" - напівпрозорих корпоративних структурах, які від імені держави володіють сировинними компаніями, що дають валютну виручку. Але близьке до нульового зростання економіки на тлі стабільного, хай і обмеженого світового зростання означає неухильне зменшення російського впливу. Президент побажав 4% зростання при 4% інфляції. 4/4 - ключовий цільовий показник економічного успіху Росії, як і 70/70 (70% явки на прийдешніх президентських виборах з електоральним результатом "головного кандидата" 70%) - ключовий цільовий показник її внутрішньополітичного успіху.

На президентські вибори, хоч би хто став "головним кандидатом", російська влада не може йти з констатацією, що свій зірковий час Росія вже проскочила, не затримавшись на вершині, і далі буде тільки гірше. Розраховувати на "геополітичні джекпоти" небезпечно, вони можуть обернутися "чорними лебедями". Потрібна надійна стратегія. Її автор цілком міг би розраховувати на роль другої особи держави, тобто на посаду прем'єрську або близьку їй за політичною вагою.

У боротьбу за розробку економічної стратегії нового президентського терміну минулої весни першим включився колишній міністр фінансів, досі ще вхожий у кабінет президента Олексій Кудрін зі своїм Центром стратегічних розробок. Столипінський клуб, фронтменом якого є радник російського президента Сергій Глазьєв, одразу почав творити альтернативу. Ліберальні ідеї Кудріна, що передбачають бюджетну консолідацію, комплексні реформи державного апарату і "зниження геополітичної напруженості", зіштовхнулися з ідеями бюджетного стимулювання Глазьєва без внутрішніх реформ і при самоізоляції Росії. Через кілька місяців у гонку стратегій включився Медведєв. Президент створив для нього Раду зі стратегічного розвитку і пріоритетних проектів. Восени відбулося зближення Медведєва та Кудріна, вони навіть почали зустрічатися для економічних дискусій (уперше після особистого конфлікту, що стався у 2011 р.) Ідеї Кудріна трансформувалися в більш м'який варіант. Минулої осені він оголосив, що знайшов рецепт 4%-го економічного зростання навіть без глибоких політичних реформ.

Стратегування Медведєва звелося, зрештою, до публікації минулої осені від його імені статті у провідному російському економічному виданні "Вопросы экономики", яку він навряд чи писав і читав. Глазьєв став вираженням страшної "венесуельської" альтернативи, що доводить самим своїм існуванням у владі правильність підходів, якими керуються нинішній ліберальний економічний блок уряду і керівництво Центробанку. Але й Кудрін не досяг своєї стратегічної вершини. На початку травня він оголосив про завершення роботи над пропозиціями з питань стратегії, але відмовився від оприлюднення результатів, пославшись на необхідність особистого ознайомлення президента. Коли це відбудеться - невідомо. Швидше за все, Кремль, тим більше уряд, зараз мало стурбований стратегією Кудріна і будь-чиєю ще, доки не ухвалені рішення про нову конфігурацію влади в контексті прийдешніх президентських виборів.

Скляна стеля

До останнього часу "казус Медведєва" обговорювався переважно в парадигмі "перший чи другий", тобто чи збереже він посаду прем'єра після президентських виборів - чи йому уготовано вагомішу політичну роль: або в результаті повторної рокіровки з Путіним, або в рамках зміненої системи влади, в якій головні посади називатимуться по-новому. У Медведєва, певна річ, є давні вороги, головні з яких - надзвичайно впливовий глава "Роснефти" Ігор Сєчин та бюрократичні конкуренти, невдоволені своїми нинішніми посадами, такі як голова Держдуми В'ячеслав Володін і той же Олексій Кудрін. Усі вони були не проти похитати під Медведєвим крісло. Можливо, хтось із них допомагає Навальному трощити рейтинг "Дімона". Торік час від часу виникали гіпотетичні розмови про переміщення Медведєва в крісло голови Ради Федерації або голови Конституційного суду. Але тепер, коли крісло прем'єра справді захиталося, виявилося, що коло бенефіціарів таке ж розмите, як і особисті перспективи Медведєва.

Нині немає видимих причин для негайної відставки прем'єра. Мають рацію ті, хто вважає, що Путін не приймає рішень під зовнішнім тиском, навіть коли вони диктуються політичною логікою. Він не стане прибирати Медведєва тільки тому, що по його політичному образу було завдано надто сильного удару якимось Навальним чи рукою Навального, чиє ім'я навіть заборонялося згадувати у кремлівських ЗМІ. Тим більше що для цього немає безпосередніх політичних причин. Гнів москвичів швидко переключився з прем'єра на мера столиці Сергія Собяніна, що запустив суперечливу програму реновації житлового фонду. Рубль утримує позиції. Вибори ще через рік. Новий політичний сезон почнеться восени, після відпусток. Сенсу знімати прем'єра, доки Путін не вирішив остаточно, чи йде він на вибори, і якщо так, то з якою ідеєю, - немає.

Інша річ - перспектива. В російських елітах дозріває консенсус, що на посаді прем'єра має перебувати не просто прозорий провідник вищої влади, що заповнює порожнечу багатообіцяючим нічим, але хтось, справді здатний витягнути країну із застою, вести її вперед. Шлях нагору для Медведєва, швидше за все, вже закритий. Далі - тільки вбік і вниз. Досидіти до президентських виборів навесні наступного року й потім отримати почесну, але менш відповідальну посаду, може виявитися для нього максимумом можливого.

Виборці прем'єра

Питання кандидатури наступного прем'єра тоне в політичній і економічній невизначеності. Російська влада побудована так, що різні її сегменти досить ізольовані. Вони не взаємозамінні й не можуть окремо претендувати на владу у всій її повноті. За макроекономічні показники і фінанси відповідають так звані системні ліберали (сисліби), научені в престижних західних вишах і успадковані Володимиром Путіним з часів Бориса Єльцина. Їх, здається, ніхто не любить, але вони незамінні зі своїм умінням управляти бюджетом та фінансами. З іншого боку - силовий апарат, що вимагає грошей. Якщо їм віддати російську економіку, вона впаде. Але якщо сислібам доручити керувати силовими відомствами, цілком може впасти вертикаль влади. Своєю чергою, група силовиків розпадається на внутрішній апарат безпеки (який у "ситі" часи служив альтернативним механізмом управління економікою, але тепер дедалі більше змушений шукати бюджетний варіант роботи за прямим призначенням); військових, які ще недавно приносили нові й нові геополітичні перемоги, але тепер перетворюються на дорогу іграшку; і оборонно-промислове лобі, що не тільки проїдає держбюджет, а й дає валютну виручку від торгівлі зброєю.

Паралельно до цієї системи живуть своїм досить автономним життям державні монополії та корпорації, обороти яких перевищують обсяги бюджету. Уряд може впливати на рух цих грошей, але остаточні рішення приймає президент. Корпорації (їхні керівники) здатні впливати на адміністративний апарат, навіть на силові структури, і формувати лобі у владі. При цьому вони конкурують між собою як у власне цивільному секторі, так і по лінії "видобуток вуглеводнів" (умовно кажучи, "Роснефть" на чолі з Ігорем Сєчіним) - виробництво зброї (умовно кажучи, "Ростех" на чолі з Сергієм Чемезовим). Під усім цим нагромадженням інтересів живуть регіональні еліти, що борються за владу і вплив у своїх суб'єктах федерації. Відносини між центром і регіонами в окремих випадках, таких як Чечня й Татарстан, критично важливі для стабільності влади. Є ще бюрократія. Вона політично німа, але в її середовищі живуть усі інші.

Все це можна спостерігати через складну систему фільтрів, яку утворює досить цинічний креативний клас - ЗМІ, аналітичні центри, різні громадські рухи, - здатен створювати не просто потік інформації, а переконливу картину світу, що не обов'язково відбиває реальність. Раніше креативний клас отримував гроші на реалізацію різних політичних проектів, останнім часом - він дедалі більше придумує ці проекти сам, "розпилюючи" вибите фінансування.

Спотворюючий політичний ефект діяльності російського креативного класу досить високий. Коли грошей у Росії було надміру, здавалося, що російська влада залізобетонна. Тепер, коли грошей стало бракувати, часто виникає відчуття, що російська система влади пішла в рознос. У реальності на манежі всі ті самі: сисліби, силовики, керівники корпорацій, регіональні лідери. Десь високо над ними, як і раніше, літає Путін. І тільки навколо Медведєва згустилася імла. Ну й грошей стало менше, у тому числі на війну. Але цього може виявитися достатньо, щоб десь усередині російської влади почали дозрівати нові політичні й економічні моделі.

Як карта ляже

Сьогодні можна констатувати як факт: у Росії відновилися розмови про наступника, які припускають, що Путін не обов'язково піде на ще один термін. Ці розмови відбивають невпевненість еліт і втрату цілісності державної ідеології. Але розмови, швидше за все, залишаться розмовами, доки російський президент не оголосить свого рішення хоча б внутрішньому колу. Навряд чи це станеться раніше осені.

Новий термін Путіна, як і раніше, вважається базовим варіантом. Але сам факт розмов є новим політичним сюжетом. Недавно лідер ЛДПР Володимир Жириновський в інтерв'ю телеканалу "Дождь" заявив, що восени росіян може чекати сюрприз. За його словами, питання про наступника залежить від якихось 10 людей, і до грудня вони ухвалять рішення. Наступником точно не буде Медведєв, але хто б не став кандидатом влади, він набере 70%. Не завадить зазначити, що торік ще один старожил президентських виборів, лідер КПРФ Геннадій Зюганов, так само впевнено прогнозував дострокові вибори, але прогноз виявився помилковим.

Ніхто нічого не знає напевно. Навіть того, де саме міститься джерело проблем Дмитра Медведєва - у зіткненні інтересів та особистих амбіцій чи в головах креативного класу, який вивалює свої опуси та образи через соціальні мережі й політичні Telegram-канали, що плодяться в Росії як гриби після дощу. Завдяки їм можна дізнатися, що кандидатами на посаду прем'єра значаться керівник "Сбербанка" Герман Греф, колишній охоронець президента, "підкорювач Криму" й очільник Тульської області Олексій Дюмін, керівник президентської адміністрації Сергій Кирієнко, голова Ради Федерації Валентина Матвієнко, міністр економіки Максим Орешкін, віце-прем'єр з оборонної промисловості, космосу та освоєння Арктики Дмитро Рогозін, віце-прем'єр і повноважний представник президента Росії в Далекосхідному федеральному окрузі Юрій Трутнєв. Список відкритий.

За кожною з названих персон - своя група інтересів або коаліція таких груп. Прізвища звучать дедалі виразніше, і якось стирається в пам'яті, що спочатку розмови про нового російського прем'єра стосувалися ситуації після президентських виборів, які відбудуться не раніше березня наступного року. Але в умовах Росії, коли суспільство й навіть еліти вірять у байки про "київську хунту" і "всесвітню антиросійську змову", породжені самим російським креативним класом задля розпилу програм фінансування, - уже розмови про нового прем'єра можуть формувати політичну реальність. Може, дні Медведєва на посаді прем'єра справді стрімко спливають.

Путіну необхідно позбавити суспільство відчуття застою. Для цього потрібна "свіжа кров" ідей (порядок денний на наступний термін) і кадрів. Виходячи з цього, заміна прем'єра може стати символом вирішення і першої, і другої проблем.