«Магнітська» буря

Рішення палати представників американського Конгресу скасувати поправку Джексона-Веніка не викликало в Москві тієї радості, яку могли б відчути політики та дипломати, які витратили на це не один рік своєї професійної кар’єри. А все через те, що одночасно було схвалено візові й фінансові санкції проти осіб, винних у порушенні прав людини: так званий список Магнітського включає близько шістдесяти російських чиновників. У разі ухвалення законопроекту сенатом і підписання закону Бараком Обамою його дія може поширитися й на інших чиновників, що також «відзначилися» порушеннями у сфері прав людини. Показово, що санкції можуть торкнутися офіційних осіб не тільки Росії, а й інших держав. А це вже тривожний сигнал для багатьох високопоставлених політиків на пострадянському просторі. Зокрема і в Україні.

Поправка Джексона-Веніка, ухвалена 1974 року, обмежувала торгівлю американських компаній з СРСР через перешкоджання радянською владою еміграції в Ізраїль. Як і у випадку з Україною, з 1989 року Сполучені Штати щороку продовжували мораторій на її дію стосовно Росії, погоджуючи скасування з питаннями, не пов’язаними з правами євреїв. Прив’язки були формальними: саму дискримінаційну поправку вже давно Вашингтон розглядав як предмет торгу при вирішенні низки питань, у яких була зацікавлена американська сторона.

Однак вступ Росії в СОТ у серпні цього року змусив американців усе-таки відмовитися від поправки (для України це зробили в 2005-му). Адже в разі збереження формального обмеження, яке перешкоджає наданню РФ режиму найбільшого сприяння в торгівлі на постійній основі, американські компанії не зможуть повною мірою скористатися перевагами російського членства у Світовій організації торгівлі й опиняться в більш несприятливому становищі на російському ринку, ніж їхні азіатські та європейські конкуренти.

Та, відмовившись від одного «правозахисного» подразника у відносинах Сполучених Штатів із Росією, американські законодавці відразу ж створили інший: «список Магнітського» передбачає обмеження стосовно осіб, відповідальних за переслідування й загибель юриста британського інвестиційного фонду Hermitage Capital Сергія Магнітського в слідчому ізоляторі «Матросская тишина» в листопаді 2009 року. Загалом, замість санкцій проти всієї країни, Вашингтон запроваджує точкові санкції проти конкретних російських чиновників, винних у порушенні прав людини.

Це ув’язування двох законопроектів відбулося в результаті жорсткого пресингу з боку фонду Hermitage Capital і правозахисних організацій, які не давали притишити в мас-медіа та Конгресі разючу історію загибелі Сергія Магнітського. В результаті тиску американської громадської думки, згідно з якою потрібно реагувати на порушення у сфері прав людини, і стало можливим обговорення «списку Магнітського» в американському законодавчому органі: жоден конгресмен не ігноруватиме думки виборців. Якщо, звісно, він хоче бути повторно обраним.

Тепер, коли законопроект ухвалила палата представників, у якій республіканці мають більшість, свій варіант законопроекту розгляне сенат, де домінують демократи. Очікується, що сенатори ухвалять його до різдвяних канікул. А далі погоджувальна комісія з-поміж представників двох палат об’єднає два законопроекти в один, який знову проголосують конгресмени, після чого його передадуть на підпис главі держави. У разі ухвалення документа, держдеп і мінфін повинні ще будуть щороку звітувати перед Конгресом про зміну списку й виконання цього акта.

Попри те що адміністрація Барака Обами не бажала появи цього закону, зовсім неймовірно, щоб американський президент наклав на нього вето. Такий крок означав би для нього серйозні політичні наслідки. Але заради подальшого діалогу з російським керівництвом Білий дім постарався трохи пом’якшити майбутній закон. Так, у варіанті палати представників використано формулювання «причетні до порушення прав людини в Росії». А от варіант сенату передбачає визначення переліку осіб для візових обмежень у формулюванні «причетні до порушення прав людини в Росії або будь-якій іншій країні світу». Таке «розбавляння» повинно продемонструвати: закон не спрямований виключно проти РФ та її офіційних осіб, він має глобальніший характер.

Та для Кремля це слабка розрада, і сенатський проект не може послабити дедалі більше наростання його роздратування. Власне кажучи, будь-які кроки Вашингтона у справі Магнітського викликали шквал невдоволення та обурення в Москви. А цього разу - тим більше, оскільки йдеться про законодавчий акт, що обмежує права ряду російських чиновників. До того ж їхні імена, за деякими винятками, планується оприлюднити.

Усе це російським політикам видається демонстративно зухвалим. Їх зовсім не переконують розмови про незалежність виконавчої та законодавчої гілок влади, про те, що Білий дім не бажав ухвалення «закону Магнітського». Адже якщо вже американці й хочуть покарати осіб, що мають причетність до порушень прав людини, і відмовити їм в одержанні віз, то все це можна було організувати тихо, без розголосу: це може зробити держдеп на підставі закону про імміграцію та громадянство.

Як видно, у законодавчому оформленні санкцій, їхньому публічному характері й криється головна причина роздратування Москви. І ось уже в дусі «уповноважених» заяв ТАРС російське МЗС називає рішення нижньої палати Конгресу «антиросійською ініціативою», «зухвало недружнім і провокаційним випадом», кроком, який «негативно позначиться на загальній атмосфері російсько-американських відносин і не залишиться без жорсткої відповіді з нашого боку».

Та чи готовий Кремль до справді жорсткої відповіді «зухвалим» янкі. І чи таким уже великим є вплив «закону Магнітського» на відносини двох країн?

В умовах, коли політика «перезавантаження» вичерпала себе, а американці й росіяни повертаються до звичного для них стану відносин, цілком очевидно, що слідом за «пересваркою» дипломатів не забариться війна «дзеркальних» санкцій. Власне кажучи, це почалося ще рік тому, коли держдеп склав список із шістдесяти російських посадовців, причетних до арешту й смерті Сергія Магнітського, і заборонив їм в’їзд на територію США. Тоді росіяни заявили про створення свого «чорного списку» у відповідь. До нього потрапили високопоставлені чиновники, відповідальні за боротьбу з незаконним обігом наркотиків, торгівлею зброєю та тероризмом, ті, кого російське МЗС звинуватило у причетності «до резонансних злочинів у гуманітарній сфері». Передбачалося, що це буде не тільки реакцією на появу «чорного списку» держдепу, а й попередженням для країн - членів Євросоюзу, оскільки багато європейських політиків і правозахисних організацій також виступають за затвердження ЄС свого «списку Магнітського».

Однак російські парламентарії запевняють, що справа не обмежиться створенням списку нев’їзних американців. Нинішнього літа голова міжнародного комітету Держдуми Олексій Пушков заявив, що ухвалення закону може ускладнити діяльність американських компаній у Росії, оскільки, мовляв, «в уряду завжди є можливість зайняти більш-менш доброзичливу позицію стосовно низки інвестиційних проектів».

Утім, тоді ж таки російські політологи визнали, що ключових інвестиційних проектів Сполучених Штатів у Росії можливі обмеження не торкнуться. Що не дивно: нині, коли відносини Вашингтона та Москви не особливо хороші, співробітництво й так має місце тільки в тих сферах, у яких зацікавлені обидві сторони. Як, наприклад, у випадку з Афганістаном чи нерозповсюдженням зброї масового ураження.

Тож «закон Магнітського» не вплине серйозно на відносини Москви та Вашингтона. Можливо, в Кремлі дехто навіть зрадів, довідавшись про голосування в палаті представників. Володимир Путін, який зробив у своїй політиці ставку на неоімперську, шовіністичну ідеологію (що передбачає створення образу зовнішнього ворога, який хоче «поставити на коліна Росію»), принаймні має відчувати вдячність до американського Конгресу, оскільки виникає такий собі «жупел» з боку Сполучених Штатів, які активно втручаються у внутрішні справи країни. А в такій критичній ситуації нації завжди гуртується навколо свого лідера.

Поки в Москві роздумують про те, як краще використати у внутрішньо- й зовнішньополітичних цілях «закон Магнітського», у пострадянських країнах замислюються про те, як він позначиться на місцевих політиках. Так, закон прямо не стосується України. Але для української влади цей законодавчий акт - неприємний сигнал, адже велика ймовірність того, що остаточний варіант буде ухвалено на основі сенатського законопроекту, який передбачає механізм застосування санкцій не тільки проти російських політиків, причетних до порушення громадянських свобод. Сигнал тим більше неприємний, що весь останній рік у середовищі експертів, політиків і дипломатів не вщухають розмови про перспективи застосування санкцій проти українських високопоставлених осіб.

Нині такий сценарій видається дуже малоймовірним. Західні дипломати, акредитовані в нашій країні, не стомлюються повторювати: Україна поки ще не Білорусь і не Росія, ситуація в нашій країні поки ще відрізняється в кращий бік, і тому немає причин запроваджувати санкції. Тим більше що це може підштовхнути Київ в обійми Москви. Тому має статися щось надзвичайно серйозне, щоб у Білого дому змінилася позиція, і там почали всерйоз розробляти план застосування виховних заходів. І все-таки «закон Магнітського» - хороший привід для того, щоб представники української влади замислилися про зовнішньополітичні наслідки проваджуваної Віктором Януковичем внутрішньої політики, про те, що порушення основних прав людини може стати предметом персональних санкцій.