ЛЕОНІД РОЖЕН: УКРАЇНУ ПРОСТО ВИТІСНЯЮТЬ ІЗ РИНКУ ОЗБРОЄНЬ

«ДТ» уже писало, що Київ стоїть на порозі великих змін у галузі військово-технічного співробітництва (ВТС). Про стан справ у сфері українського ВТС автор попросив розповісти його безпосереднього куратора — першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України, голови Комітету з політики ВТС й експортного контролю при Президенті України Леоніда Рожена.

— Минуло п’ять років із часу проведення реорганізації системи ВТС України. Чи оптимальна вона, і з чим було пов’язано увагу глави держави до цієї сфери?

— За своєю природою, військово-технічне співробітництво — це сфера зовнішньополітичної діяльності держави, що, торкаючись як суто політичних, так і економічних аспектів, безпосередньо пов’язана з питаннями національної безпеки держави. Тому ВТС, до речі, відповідно до Конституції України, входить у компетенцію Ради національної безпеки і оборони. З огляду на те, що востаннє питання ВТС розглядалися на засіданні ради 1996 року, а протягом останніх п’яти років ситуація навколо торгівлі зброєю істотно змінилася як на світовому ринку, так і всередині країни, — назріла необхідність деяких змін. Адже успіх на ринку озброєнь визначається, зокрема, й адекватним реагуванням системи державного регулювання цією сферою. Саме тому глава держави і прийняв рішення про необхідність розгляду на засіданні ради всього комплексу питань, пов’язаних із подальшим удосконаленням ВТС.

— Як оцінила Рада безпеки минулу п’ятирічку?

— Час підтвердив правильність проведених п’ять років тому кардинальних змін. Про це свідчить той факт, що жодного разу Україна не знизила щорічних обсягів експорту озброєнь. Якщо говорити про цифри, то експорт озброєнь і військової техніки, продукції та технологій подвійного призначення приніс державі торік близько 500 млн. дол. І, що найголовніше, почали змінюватися якісні результати експорту: торік уперше понад 50% його загального обсягу здійснили безпосередньо підприємства ОПК. Досягти таких показників вдалося передусім завдяки діяльності на міжнародному ринку таких підприємств, як ВАТ «Мотор-Січ» і ДАХК «Артем». Водночас результати зусиль окремих підприємств, які отримали відповідні повноваження, дозволяють зробити висновок, що для самостійного виходу на світовий ринок озброєнь, окрім повноважень уряду, слід мати ще й досвід маркетингової політики, відповідне фахове забезпечення, налагоджені зв’язки з інопартнерами, визнану на світовому рівні торгову марку та багато інших компонентів.

— Ви, очевидно, маєте на увазі ситуацію з Харківським заводом імені Малишева. Взагалі, як можна оцінити результати двох років самостійної зовнішньоекономічної діяльності цього підприємства?

— Справді, результати ці не можна назвати успішними, хоча на них вплинули і деякі об’єктивні причини. На мій погляд, керівництво підприємства не використало сповна можливостей, які з’явилися з припливом значних коштів від пакистанського танкового контракту. Крім того, не можна сказати, що політика, яку проводило підприємство на ринку, повністю збігалася з державною. Мені б не хотілося вдаватися зараз у деталі. Набагато важливіше — взяти з цієї ситуації уроки на майбутнє. Поки що, за підсумками 2000 року, внесок заводу імені Малишева в загальний експорт не перевищив 1%.

— А яке ваше ставлення до опублікованих міжнародним інститутом SIPRI результатів збройової торгівлі за минулий рік, де, зокрема, зазначається, що Україна продала зброї в 6,6 разу менше, ніж 1999 р., вийшовши на цифру 67 млн. дол. проти 446 млн. дол. у цінах 1990 року?

— По-перше, в усіх міжнародних структур, які публікують річні звіти про торгівлю зброєю, різні методики і, як наслідок, різні виходять результати. Причому не просто різні, а й такі, що дуже різняться. По-друге, невідомо, якими саме вихідними даними користується SIPRI. Отож, у цьому сенсі опубліковані міжнародним інститутом дані мене тішать — це означає, що рівень конфіденційності інформації витримано добре. І нарешті, по-третє, цифри SIPRI дуже легко спростувати, причому всього лише двома давно відомими пресі контрактами: саме 2000 року Україна реалізувала грецький 100-мільйонний контракт на постачання двох малих десантних кораблів «Зубр» і ще один досить великий за обсягом контракт на постачання в ОАЕ 90 бронетранспортерів БТР-3У. Навіть неозброєним оком видно, що фахівці у Стокгольмі помилилися.

— Які чинники впливають сьогодні на розвиток нашого ВТС з іноземними державами найбільше?

— Розвиток ВТС обумовлюється як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. По-перше, зменшення попиту на застарілі озброєння та військову техніку і, у зв’язку з цим, необхідність орієнтуватися на просування нових розробок. А це потребує додаткових капіталовкладень. По-друге, зменшення кількості контрактів, які передбачають розрахунки безпосередньо в грошовій формі. По-третє, гостріших форм набула конкурентна боротьба серед основних експортерів зброї, у тому числі серед країн—членів колишнього СРСР. Якщо порівняти експортні потоки України та Російської Федерації, то навіть неспеціалісту буде ясно, що найбільші країни-імпортери у нас практично спільні. По-четверте, активізація зовнішньополітичної діяльності самої України (передусім це стосується стратегічного партнерства з Росією та США), курс на євроінтеграцію та співробітництво з НАТО. Йдеться про те, що зовнішньополітичні інтереси інколи диктують потребу відмовитися від планів постачати зброю тим чи тим державам, попри потенційну можливість. По-п’яте, випадки небажання країн Заходу, як, наприклад, у проекті Ан-7Х, налагоджувати рівноправні партнерські відносини з Україною і водночас застосування політичного й економічного тиску з метою недопущення ВТС України з окремими країнами світу, які були традиційними партнерами колишнього СРСР. Все це поруч із відсутністю в Україні замкнутих циклів виробництва великої частини номенклатури озброєнь і військової техніки та різким зменшенням обсягів державного оборонного замовлення, а також відсутністю затверджених Держпрограми розвитку озброєнь і військової техніки і Програми реструктуризації ОПК, негативно впливає на розвиток ВТС з іноземними державами. Саме тому рада рекомендувала уряду розробити найближчим часом Концепцію ВТС з іноземними державами, у якій було б визначено конкретні пріоритетні напрями міжнародного співробітництва з питань оснащення Збройних сил України та інших військових формувань сучасним озброєнням, просування українських товарів військового призначення на світові ринки зброї, а також заходи їх державної підтримки.

— Перелічені чинники, поза сумнівом, свідчать про те, що рішення приймати у цій сфері непросто. Тому хотілося б докладніше почути про наявну схему прийняття рішень. І особливо в контексті зростання кількості обвинувачень України в порушеннях міжнародних правил.

— Справді, на засіданні Ради національної безпеки і оборони було розглянуто результати перевірок обвинувачень України в порушеннях, яких нібито нею допущено, санкцій РБ ООН у частині постачання зброї країнам, щодо яких діють відповідні обмеження. Хотів би підкреслити: ні наші внутрішньодержавні перевірки, ні численні інспекції відповідних комітетів РБ ООН не підтвердили жодного факту порушень Україною своїх міжнародних зобов’язань. Мені особисто довелося зустрічатися з головами комітетів РБ ООН із санкцій щодо Анголи, Сьєрра-Леоне та Ліберії, і ці досвідчені спеціалісти, високо оцінюючи створену в Україні систему державного експортного контролю, підкреслювали відкритість нашого діалогу та відсутність будь-яких достатніх підстав для таких обвинувачень. Заодно чимало пропозицій української сторони увійшло в остаточні доповіді голів комітетів РБ ООН із метою вдосконалення механізмів дотримання режимів відповідних санкцій. Ще одним підтвердженням безпідставності обвинувачень на адресу України було обрання її представника заступником голови завершеної нещодавно у Нью-Йорку конференції ООН із проблем незаконної торгівлі стрілецькою зброєю та легкими озброєннями. Тож хочу сказати, що інколи дивують окремі публікації в пресі, висловлювання, а то й виступи наших парламентаріїв, у яких містяться безпідставні обвинувачення України та посадових осіб держави в нібито причетності до незаконної торгівлі зброєю. Такі публікації не додають іміджу України. На сьогодні як у нас, так і за кордоном створено такі умови, за яких здійснення незаконних торгових угод дуже ускладнене, а в деяких випадках і неможливе.

На жаль, із наближенням виборів до Верховної Ради різні сторони дедалі частіше використовують спекуляції на питаннях торгівлі зброєю в ході політичної боротьби. Більше того, сьогодні, коли виток конкуренції на ринку зброї набув небачених досі форм, зацікавлені структури як усередині країни, так і за кордоном, починають перетрушувати події багаторічної давності і, спритно змішуючи правду з вигадкою, бити по позиціях України на ринку озброєнь.

Це, приміром, і спроби пов’язати незаконну діяльність таких відомих представників міжнародного нелегального збройового бізнесу, як О.Жуков та Л.Мінін, з Україною. Другий на момент арешту вже років двадцять не був громадянином України, а перший ним не був ніколи. І в Україні вони не придбали жодної одиниці зброї, зате їхній арешт хвацько використали в боротьбі між політичними опонентами в Україні, що рикошетом ударило по іміджу держави. Цікаво, що при цьому біле майстерно видали за чорне. Адже запобігти 1994 року спробі поставити партію зброї за підробленим сертифікатом транзитом через український порт «Октябрськ» у колишню Югославію через одну з країн Африки саме тому і вдалося, що спецслужби та правоохоронні органи ряду європейських держав успішно взаємодіяли. І в системі цієї взаємодії Україна відігравала аж ніяк не останню роль.

А пояснення всього цього лежить на поверхні. Міркуйте самі: якщо раніше на ринку пострадянських озброєнь були Росія, Україна та Білорусь, то сьогодні практично весь постсоціалістичний світ намагається збути рештки зайвих озброєнь і військової техніки, що залишилися на їхніх територіях. Україну просто витісняють — держава, здатна щороку ковтати один відсоток фінансових потоків усього світового ринку зброї, а інколи й більше, заважає практично всім. Тож не дивно, що хтось і в самій Україні в боротьбі за владу не гребує підживлювати зацікавлені структури за кордоном, інколи не завжди лояльні до нашої країни.

В Україні, відповідно до чинного законодавства, більшість питань щодо експорту зброї та чутливих товарів подвійного використання вирішується на рівні Держслужби експортного контролю, при якій створено міжвідомчу експертну раду. Якщо ж, за результатами попереднього розгляду, виникають протиріччя між різними відомствами, а також коли йдеться про регіони або про товари, які потребують особливої уваги, з метою недопущення як порушення узятих Україною міжнародних зобов’язань, так і удару по її національній безпеці, вердикт про надання відповідних дозвільних документів приймається на підставі висновків Комітету з політики ВТС і експортного контролю при Президенті України. До складу комітету входять представники Міноборони, МЗС, Мінпромполітики, Держкомісії з питань ОПК, Служби безпеки, Держекспортконтролю на рівні керівників чи заступників керівників цих відомств. А прийняттю рішень передує ретельний аналіз. Коли ж у ході засідання комітету усунути принципові міжвідомчі розбіжності неможливо, рішення, прийняте більшістю голосів, подається на розгляд Президента.

— Неоднозначно було сприйнято відмову 1998 року України від Бушерського контракту. Багато хто й сьогодні впевнений, що це була помилка, яка виражається не лише в цифрах недоотриманого прибутку, а й пов’язана з падінням авторитету держави на міжнародній арені. Тому, у зв’язку із призупиненням постачання важких озброєнь у Македонію, чи не станеться так, що Україну вважатимуть не зовсім самостійним постачальником, домовленості з яким можуть бути скориговані кимось із партнерів уже в ході їх реалізації?

— Навряд чи коректно порівнювати відмову від Бушерського контракту із ситуацією навколо поставок у Македонію. По-перше, вже тому, що Україна сама ухвалила рішення призупинити постачання,— з погляду реалізації політики ВТС, у цьому регіоні було б необачно продовжувати постачати зброю під час переговорного процесу із врегулювання конфлікту. Ми б мали вигляд непорядних ділків, які хочуть будь-що зірвати куш, навіть на шкоду процесу підтримання миру. Як же тоді співвідносити такі дії з постійним нагадуванням Європі про те, що Україна не хоче залишатися осторонь створення нової архітектури європейської безпеки? Ця ситуація ще раз доводить, що ВТС — не просто торгівля, а політика. А по-друге, ніхто повністю від зобов’язань перед імпортером не відмовлявся, і раніше укладені домовленості буде реалізовано, щойно ми переконаємося, що це не зашкодить процесу встановлення миру в регіоні. До цього можна додати, що з боку Македонії не прозвучало якогось невдоволення позицією України, навпаки, можна говорити про повне порозуміння двох партнерів.

— Чи можна стверджувати, що сьогодні Україна активно обстоює свої національні інтереси на ринку озброєнь і що її участь у роботі міжнародних режимів контролю за поширенням зброї і в міжнародних організаціях не позначається негативно на обсягах експорту озброєнь та військової техніки?

— Це було б абсолютно справедливо. Тут варто сказати, що всі учасники міжнародних режимів намагаються не забувати про свої інтереси, але мета режимів — дійти консенсусу у справі недопущення ескалації збройних конфліктів. Для прикладу можу послатися на недавню Міжнародну конференцію із запобігання нелегальному поширенню «малих озброєнь», де всіх її учасників здивувала позиція США, які відмовилися підтримувати положення «Програми дій», що стосуються заборони постачати аналізовані озброєння структурам, не уповноваженим на те урядами держав-імпортерів.

— Як буде вирішуватися питання з пропозицією маркувати «малі озброєння»?

— Україна підписала документ ОБСЄ і тим самим узяла на себе такі зобов’язання. До речі, всі наявні у нас на сьогодні «малі озброєння» мають відповідне маркування. Взагалі, я хотів би підкреслити, що сьогодні ставлення до України на міжнародній арені певною мірою змінилося, — якщо раніше йшлося про зобов’язання України перед режимами, то сьогодні ми як повноправний член міжнародних організацій беремо участь у розв’язанні проблем планетарної безпеки. І це не перебільшення.

— Яким формам ВТС сьогодні віддає перевагу Україна, і чи може вона відповідати на нові виклики світового ринку озброєнь — наприклад, чи здатна Україна реалізовувати офсетні програми, продавати ліцензії, виконувати контракти без передоплати тощо?

— Не секрет, що зростання конкурентної боротьби змушує країн-експортерів вдаватися до дедалі різноманітніших форм розрахунків. І, щоб «триматися на плаву», ми просто не можемо стояти осторонь цього процесу. З огляду на обмеженість кредитних ресурсів і певну недосконалість внутрішнього законодавства, цьому питанню на минулому засіданні приділили особливу увагу, що мало знайти подальший розвиток у діяльності Кабінету міністрів України.

— Оскільки ВТС —не лише торгівля зброєю, чи є вже рішення щодо того, з якими партнерами спільно розробляти зброю, у яких держав купувати ліцензії на її виробництво, у яких просто купувати зброю?

— Сьогодні вже для всіх очевидно, що Україні не можна орієнтуватися лише на якусь одну державу. І це, до речі, світова практика: жодна країна, яка піклується про свою безпеку, не дозволить собі залежності в такій делікатній сфері, як придбання озброєнь від одного партнера. Тому Україна керуватиметься насамперед прийнятністю тих чи тих озброєнь для її Збройних сил, враховуючи як можливості власного ОПК, так і цінові показники. Сьогодні це добре можна бачити на прикладі ретельного вивчення всіх ймовірних варіантів модернізації літаків парку ВПС України із залученням зарубіжних фірм.

— Як сьогодні складається ВТС із Росією? Чи можна говорити, що домовленості на найвищому рівні успішно реалізовуються, і чи існують цьому якісь перешкоди?

— Потенціал українсько-російського ВТС величезний, але він, як і раніше, не затребуваний повною мірою. Попри те, що Росія сьогодні, безумовно, найбільший партнер України у цій сфері. Приміром, за останні два роки не пройшло жодного засідання підкомісії з ВТС змішаної українсько-російської комісії зі співробітництва. Поки що найбільш позитивним прикладом співробітництва можуть бути лише авіабудівна та ракетно-космічна галузі — тут у нас повне порозуміння. Сподіваємося, що новий поштовх розвитку українсько-російського ВТС дасть проведення форуму ділових кіл двох країн, який відбудеться у Харкові восени нинішнього року.

— Чи є сьогодні напрями ВТС, в яких могли б успішно реалізовуватися спільні проекти з РФ?

— Так, наприклад, у галузі створення й виробництва нових засобів ППО, кораблебудуванні, створенні засобів РЕБ, танкобудуванні й деяких інших.

— А як щодо узгодженої цінової політики?

— І це можливо в окремих випадках. Домовилися ж на грецькому ринку, продаючи «Зубри». Чим продемонстрували, що цивілізовані відносини на ринку зброї набагато вигідніші, ніж взаємні докори. Є, до речі, й інші приклади, окрім Греції.

— На початку розмови було згадано Держпрограму розвитку озброєнь і військової техніки. Її не можуть прийняти в Україні з 1996 р., і, попри вказівки глави держави, терміни розгляду цього документа регулярно переносяться. Сьогодні, як на мене, міністерства й відомства вже переймаються лише однією проблемою — як уникнути відповідальності, пов’язаної з появою програми. Як можна, приміром, оцінити той факт, що тепер Держпрограму не виноситимуть на розгляд парламенту?

— Ми не можемо визнати слушним це рішення. Адже такий документ мусить насамперед мати відповідне фінансове забезпечення. А хто ще, крім Верховної Ради, яка приймає держбюджет, може розв’язати питання фінансового забезпечення Держпрограми розвитку озброєнь і військової техніки! Сьогодні справді є небезпека появи документа, реалізація якого стоятиме під сумнівом. І навіть якщо представники Міжвідомчої робочої групи, на яку поклали відповідальність за Держпрограму, виявляться великими мудрагелями, їм однак не вплинути на фінансування програми, якщо парламент не закладе певних фінансових складових у бюджет.

— Повертаючись до засідання РНБОУ і до можливих змін у сфері ВТС, хотілося б прояснити одну ситуацію. Зокрема, нещодавно з’явилася інформація про можливість створення на базі «Укрспецекспорту» і його дочірніх підприємств єдиної державної корпорації. Що входить у такий оргзахід і що він дасть національним експортерам зброї? Яких ще організаційних рішень слід чекати сьогодні?

— За результатами аналізу, РНБОУ дійшла висновку про необхідність реалізації комплексу організаційних заходів, які дозволили б зберегти позиції, завойовані на світовому ринку зброї. По-перше, йдеться про чітке визначення функцій центральних органів виконавчої влади у цій сфері. По-друге, про створення згаданої вами державної корпорації з експорту—імпорту товарів військового призначення, до складу якої ввійшли б, у першу чергу, уповноважені державні посередники, а також підприємства-виробники й розробники відповідної продукції, які з тих чи тих причин не змогли самостійно закріпитися на зовнішніх ринках.

Враховуючи підвищену увагу світової співдружності до дотримання міжнародних правил торгівлі зброєю та чутливими товарами подвійного використання, а також зростання ролі ВТС й експортного контролю в зовнішній і внутрішній політиці України, у ході засідання було ухвалено рішення про створення на базі Держслужби експортного контролю центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом. Цей орган відповідатиме за розробку та реалізацію державної політики у сфері контролю за міжнародними пересуваннями товарів військового і подвійного призначення. Крім того, розуміючи, що одне з найголовніших завдань ВТС — забезпечення оснащення Збройних сил та інших військових формувань України сучасним озброєнням і військовою технікою, Кабінету міністрів рекомендовано вивчити разом із нашим комітетом ефективний механізм інвестування частини коштів, отриманих від експорту товарів військового та подвійного призначення, у подальшу розробку перспективних зразків зброї і сучасних технологій.

Було звернуто увагу на потребу законодавчого врегулювання сфери ВТС і експортного контролю. Зокрема, Кабінету міністрів запропоновано прискорити подання на розгляд Верховної Ради законопроектів, які стосуються військово-технічного співробітництва й експортного контролю. Тож лише створенням держкорпорації не обмежимося.