Легітимне захоплення влади?

Наше місто важко здивувати якимись перипетіями в будинку з колонами (так називають міськвиконком, що міститься у помпезному приміщенні колишнього обкому Компартії). Чого тут тільки не було — і затримання мера та арешт документації, і внесення нового голови міста, у буквальному значенні цього слова, на руках, всупереч волі частини депутатського корпусу та суворості кількох судових рішень, і мітинги та пікети, учасники яких вривалися в сесійний зал і мало не потиличниками намагалися переконати депутатів у необхідності якомога швидше прийняти бюджет… Отож недавній мордобій із виламуванням замків службового кабінету не став чимось надзвичайно екзотичним, але не міг не привернути увагу кіровоградців до органу місцевого самоврядування, який усе не вирулює з будяків внутрішнього протистояння на прямий шлях ефективного вирішення проблем обласного центру.

Заручник на заручнику сидить і заручником поганяє…

Цього разу, здавалося б, усе вже мало бути спокійно: нова команда (БЮТ) отримала переконливу перемогу, подолала чимало перешкод із боку відверто недружелюбних до неї виборчих комісій, зуміла уникнути затяжного судового протистояння з опонентами і, можна сказати, цивілізовано взяла владу у свої руки. Та, мабуть, щоб утримати її, треба мати більше сили…

«ДТ» вже писало, що міський голова Кіровограда Валерій Кальченко після першої ж сесії склав із себе «міські» повноваження, віддавши перевагу мандатові народного депутата. Він тоді запевнив спільноту, що привів до влади нову команду, яка зуміє дати лад величезній міських проблем. Цю заяву кіровоградці сприйняли без особливого ентузіазму, але вибору в них поки що немає. Як з’ясувалося, для певної невеликої групи людей, в основному депутатів міської та обласної рад від Партії регіонів, такі дії міського голови, чи то пак – уже екс-голови, стали надзвичайно доречними. Зі свого погляду, вони «справедливо» розсудили: якщо влада сама відмовляється від влади, то чому її не підібрати тим, для кого вона така жадана?

Для здійснення цього маневру обрали людину, найменш вразливу до закидів громадськості, — секретаря міської ради попереднього скликання, колись успішного підприємця, депутата міської ради нинішнього скликання, члена фракції блоку Володимира Литвина Миколу Цуканова. Микола Миколайович має славу людини поміркованої, виваженої, досвідченої. Важко сказати, як довго він зважував своє нове рішення, але, як з’ясувалося, дійшов висновку, що з попередньої посади його звільнено незаконно, і звернувся з позовом до суду, аби відновити свої права.

Суддя Кіровського районного суду Євген Завгородній визнав, що таємне голосування депутатів міської ради нового скликання на другій сесії було недостатньою підставою для звільнення Миколи Цуканова з посади. Прийнявши відповідне рішення, він нібито написав на ньому від руки, що воно вступає в дію не відразу (примірники ксерокопії рішення — з написом і без — кілька разів роздавали журналістам), мабуть, маючи на увазі необхідність винесення цього питання на розгляд сесії міської ради, яка, власне, звільняє і призначає свого секретаря. Але, як з’ясувалося, такі тонкощі не цікавили тих, хто задумував цей сценарій. Наступного ж ранку команда регіоналів привела Миколу Миколайовича відновлюватися на посаді.

Ось тут і відбулися ті сутички, штовханина, хапання за петельки між депутатами двох таборів, «картинки» яких обійшли всі місцеві ЗМІ й викликали жвавий інтерес, бо ж і обличчя, як кажуть, усі до болю знайомі: відновлювати Цуканова на посаді прийшли чільні представники теркому сумнозвісного сотого округу…

Хоч би там як, а Микола Миколайович встиг навіть трохи покерувати: працівники господарчого відділу з допомогою «болгарки» зламали замки у приймальній і в його колишньому кабінеті, він навіть провів нараду з отетерілими «підлеглими» та прес-конференцію, на якій повідомив: єдиний легітимний керівник міста тепер— він, адже міського голови немає, його функції виконує секретар міської ради. І все-таки невдовзі йому довелося покинути кабінет: того дня працювала сесія обласної ради, яка створила тимчасову депутатську комісію з розгляду надзвичайної ситуації, що склалася у міській раді, а та, у свою чергу, виявила непорозуміння із суддівським написом від руки…

Цим, звичайно, проблема не вичерпалась. Бо ж і останню сесію міської ради, яка проходила в трохи незвичному режимі — з посиленими кордонами охоронців та міліції, регіонали в судовому порядку намагаються визнати недійсною. Вона, до речі, підтвердила повноваження обраного нового секретаря міської ради Людмили Калкіної. Не маючи претензій до неї особисто, Микола Цуканов вперто називає її заручницею ситуації. Багато хто вважає заручником самого Миколу Миколайовича, який, мовляв, віддав свій авторитет на поталу «братві» (саме такі заголовки — «Братва рветься до влади» – використали деякі місцеві газети, розповідаючи про цю подію). Хоч би там як, у нього, очевидно, є свої резони…

Навряд чи хтось сперечатиметься, що всього цього скандалу не було б зовсім, якби на своєму місці залишався міський голова Валерій Кальченко. Адже човен місцевого самоврядування в Кіровограді був ще до виборів катастрофічно розхитаний. Йому просто необхідними були тверда позиція авторитетного політика, лідера, господаря, копітка праця професіоналів. На жаль, король виявився голим, і заручниками цього стали всі кіровоградці.

Продане місто

Чому ж так затято, всупереч будь-якій логіці та здоровому глузду, боронять свої позиції і вплив нинішні регіонали, колишні трудовики, а дехто з них – то таки й справді екс-братани? Довго гадати тут нічого: річ у міській власності, яку ця команда щедро роздавала направо й наліво, не звертаючи особливої уваги на закон. Прокурорські протести колишня депутатська більшість міської ради просто ігнорувала. Остання ж сесія, де більшість – уже зовсім інша, задовольнила їх кілька десятків. І це лише початок! Очевидно, це одна з основних причин, чому критичній (у контексті власного становища) меншості за всяку ціну необхідно було перешкодити роботі сесії, у будь-який спосіб поставити під сумнів її рішення.

А захищати цій частині депутатів є що. Ще навесні минулого року перевірка КРУ (її результати було опубліковано в багатьох ЗМІ) виявила багато порушень під час приватизації великих об’єктів — готелю «Європа», кінотеатру «Зоряний», у схемі надання й використання земельних ділянок (відсутність договорів, невстановлення належної орендної плати), від чого міський бюджет недорахувався мільйонів гривень. Але всі ці волаючі порушення не було усунуто, справа обмежилася публічною дискусією між Кіровоградською міською радою та облдержадміністрацією на сторінках їхніх газет у стилі «сам дурень» і не мала жодних правових, принаймні відомих громадськості, наслідків.

Ще більш волаючі результати днями оприлюднила тимчасова депутатська комісія, створена другою сесією вже нового скликання, яка перевіряла ефективність використання переданого в оренду міського майна та земельних ділянок. Коротко результати її роботи можна охарактеризувати так: місто продане або здане в оренду мало не до цурки. Розібрані «на вигідних умовах» навіть міські тротуари. За копійки колишній однопартієць нинішніх «борців за права» орендує центральний сквер міста. Що вже казати про життєво важливі для кіровоградців комунальні підприємства. Нова команда опинилася в надзвичайно скрутному становищі. Тим більше необхідно було на всіх ділянках інфраструктури міста задіювати професіоналів, людей самодостатніх і цілеспрямованих. Цього, на жаль, зроблено не було. Чим не погребували скористатися колишні. І користуватимуться за повною програмою, бо, як не крути, у Кіровограда попереду знову вибори — місто мусить мати законно обраного міського голову.

На прес-конференції, одразу ж після скандалу у міськвиконкомі, керуючий справами Анатолій Перевозник назвав події легітимним захопленням влади. Ця обмовка може стати пророчою: хто зна, як голосуватимуть роздратовані постійним безладом і розчаровані нинішньою владною командою кіровоградці!