Круті віражі МіГ-29

10 березня, 2006, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 9, 10 березня-17 березня 2006р.
Відправити
Відправити

Про модернізацію парку українських винищувачів МіГ-29 говорять давно: відлік часу «апгрейдингу» н...

Про модернізацію парку українських винищувачів МіГ-29 говорять давно: відлік часу «апгрейдингу» найвідомішого радянського бойового літака прийнято вести від 1999 р., коли керівництво військового відомства оголосило про початок робіт. Недоцільно розглядати причини того, чому до початку 2006 р. модернізація так і не перейшла у практичну фазу, й донині жоден винищувач української армії нічим не відрізняється від повітряних машин СРСР кінця 80-х років минулого століття.

Хоч як це дивно, новий спалах уваги до винищувальної авіації відбувся не на тлі зближення з РФ, на території якої залишилися розробники літака, а на тлі політичного й економічного протистояння. Так, минулого тижня міністр оборони України Анатолій Гриценко повідомив, що військове відомство планує оголосити тендер щодо модернізації повітряних машин цього типу. А в презентованій громадськості того ж дня Білій книзі зазначено: з поточного року розпочато дослідно-конструкторські роботи з модернізації літаків МіГ-29 і Су-25, а також протягом року буде завершено розробку нової керованої авіаракети «повітря-повітря». Себто процес відкриття внутрішнього ринку військової продукції зрушив з місця, і для російських КБ і підприємств втратити його було б щонайменше недалекоглядно. Незалежно від того, якими темпами Україна рухається до НАТО.

«Образ» українського винищувача

Нині, згідно з інформацією А.Гриценка, відбуваються консультації щодо варіантів модернізації з експертами Росії, Білорусі, Ізраїлю і Великобританії. Міністр оборони заявив, що основними критеріями для переможця стануть ефективність модернізованого літака і його вартість, а також можливість проведення переважної кількості робіт на українських підприємствах оборонно-промислового комплексу.

Модернізацію МіГ-29 разом із другим життям ЗРС С-300 і ЗРК «Бук» військові експерти визначають як найправильніший підхід до забезпечення обороноздатності держави на теперішньому етапі. Із застереженням, що Україна все-таки стає членом НАТО, а її авіація відіграватиме лише допоміжну роль у коаліційних операціях альянсу. Тоді критерій ефективність-якість діятиме ще принаймні 10—15 років (приміром, ресурс найновіших МіГ-29 українських ЗС спливає через вісім років).

Коли говорити відверто, російська версія модернізації є для України найприйнятнішою. За умови, що російська сторона погодиться на реекспорт Україною своїх літаків. І друге — якщо Росія виставить привабливу для України ціну. Інакше сенс модернізації стає сумнівним із фінансових міркувань: із двох сотень винищувачів Києву для власних потреб до 2011 р. знадобиться лише 78 повітряних машин; ідеальна роль решти літаків може полягати в тому, щоб продажем заробити на друге життя бойовому складу Повітряних сил. Саме такий підхід робив досить дорогу модернізацію для України можливою. Оскільки виділити на кожну повітряну машину 5—8 млн. дол., та ще не менш як 17 млн. дол. — за ліцензію (такі цифри раніше називали представники РФ) держава не в змозі. І, крім того, такий підхід дозволяє розпочати роботи відразу після визначення техзавдання, а не після появи в держбюджеті відповідного рядка, тобто не раніше 2007-го, а може, й 2008 року.

Проте російська версія прийнятна не сама по собі, а тому, що є найкращою з гірших варіантів і покликана вирішити відразу кілька завдань. Причому не виключено, що політична складова важливіша за військову. Адже лише модернізація спільно з Росією є формально легітимною. Тобто такою, що не буде названа «піратськими» роботами. Для самої України «піратські» роботи — не проблема, але реалізувати на ринку «піратські копії» буде набагато важче, ніж літаки, модернізовані разом із Росією. Проведення ж так званої малої, або скороченої, версії, можливе, але не розв’язує проблеми посилення військово-повітряної могутності армії. Хоча вона має право на життя як проміжний варіант — за чіткого рішення, скажімо, придбати американські F-16, європейські Eurofighter або шведські Gripen. Це також варіант, причому аж ніяк не найгірший. Просто він дорожчий і спричинить остаточне і безповоротне розлучення з Росією з усіма наслідками, що звідси випливають, і виходять далеко за межі військово-технічної тематики. Зрештою, модернізація з ізраїльськими або західними фірмами стане реальною в тому разі, якщо іноземний підрядчик зуміє домовитися з розробником про впровадження в машину своїх вузлів. Себто модернізацію супроводжуватиме РБК «МіГ», тільки коштів на це буде витрачено більше, ніж за прямих контактів. Експерти, втім, погоджуються, що цікавою версією є спільна робота з ізраїльськими фірмами за умови, що, крім авіоніки, Ізраїль забезпечить модернізацію бортового радара до авіаційних ракет, які розробляє Україна. Це також дуже витратний шлях, але він виправданий, коли Україна думатиме не лише про розвиток армії, а й про збереження вітчизняного ОПК.

Особливості російського проекту

Не варто думати, що Росія охоче розвиватиме повітряну компоненту української армії. Її політика вміщуватиметься у приблизно таку формулу: «Не втратити ринок України, давши якнайменше в технологічному відношенні і при цьому пристойно заробити». Тому, незважаючи на бажання взаємодіяти з українською стороною у питаннях модернізації парку літаків МіГ-29, російський проект має низку вузьких місць.

Окрім згаданого реекспорту спільно модернізованих винищувачів загалом або окремих вузлів, інтегрованих в український МіГ-29, РФ нав’язує комплексне рішення щодо модернізації. Її технічний аспект полягає у готовності РФ передавати Україні лише технології, які застарівають (це, втім, характерно і для західних виробників), що помітно звузить експортні можливості України. Позиція російської сторони чітко проглядається на двох ключових напрямах модернізації літака МіГ-29: удосконаленні бортового радара і бортового озброєння. При тому, що російська сторона фактично не може запропонувати Україні сучасну авіоніку для винищувача.

Модернізація бортової радіолокаційної системи — БРЛС є одним із найбільш проблемних рішень для України, яке досі не прийнято. Нині російська корпорація «Фазотрон НИИР» підтверджує готовність передати Хмельницькому заводу «Новатор» виробництво нової бортової радіолокаційної станції «Жук-МЕ», що є лише експортною версією радара «Жук-М» і має нижчі тактико-технічні характеристики. БРЛС «Жук-МЕ» забезпечує у режимі «повітря-повітря» супровід десяти цілей і одночасний обстріл чотирьох із них, а в режимі «повітря-поверхня» — двох цілей. Проте насправді передача виробництва через створене з цією метою СП — ЗАТ «Фазотрон-Україна-Новатор» передбачає лише великовузлове складання радарів без передачі документації і ключових технологій.

Росія недвозначно заявила, що ніколи не погодиться дати Україні канал управління ракетами, оскільки це становить загрозу для неї на ринку. Тобто такий підхід свідчить, що Україні пропонують орієнтуватися на застаріле бортове озброєння, і, маючи на своїй території серійний завод із виробництва авіаційних ракет «повітря-повітря», закуповувати нові ракети з активною головкою самонаведення (причому, навіть не Р-77, а експортні РВВ-АЕ) у Росії. Така ситуація відразу позбавляє сенсу і перспективи роботу українських розробників зі створення нової авіаційної ракети з активною головкою самонаведення.

Звісно, українській стороні варто врахувати, що комплектація літаків МіГ-29 радарами
Н-010 «Жук-МЕ», власне, є застарілою модернізацією, оскільки цей радар є щілинною антенною решіткою із механічним скануванням променя. Для України було б краще встановити на винищувачах новіший радар Н-011 «Барс», у якому використовується фазована антенна решітка з електронним скануванням променя, і який установлюється на літаки Су-30МКІ, що складаються для індійських ВПС. До речі, індійська сторона також наполягає, щоб літаки МіГ-29К, які будуть поставлені для комплектації авіаносця «Адмірал Горшков», були оснащені новими БРЛС «Барс». Серед переваг перед аналогами (американською станцією AN/APG-77, призначеною для винищувача п’ятого покоління F/А-22А) — можливість підрахувати кількість лопаток у компресорі двигуна виявленого літального апарата і за цією ознакою визначити конкретний тип силової установки і, отже, тип самого літака противника. Протягом секунди «Барс» здатний «скласти портрет» п’яти літаків противника. Крім того, із допомогою «Барса» можна одночасно супроводжувати наземні і повітряні цілі, що надає літаку характеристики багатофункціонального. Крім індійських Су-30МКІ, цю БРЛС установлено на борт малайзійського літака Су-30МКМ.

Спільна робота України з РФ не передбачає модернізації й авіаційного озброєння, залишаючи Україні альтернативу озброювати свої модернізовані повітряні машини старими ракетами Р-27 або закуповувати в РФ ракети РВВ-АЕ. Щоправда, одна лазівка є. Йдеться про можливість поєднати українську серійну ракету Р-27 із російською активною головкою самонаведення, встановленою на ракетах Р-77, і експортною РВВ-АЕ. Родзинка проекту в тому, що в останні роки СРСР активна головка самонаведення створювалася саме під ракету Р-27, яка серійно випускається у Києві. Реалізація проекту дозволила б створити одну з найкращих у світі ракет за дальністю (вона збільшилася б до 110 км при тому, що нині вона становить на Р-27 і Р-77 — 60—70 км і 80 км відповідно), і одну з найдешевших ракет (оскільки серійне виробництво Р-27 уже відпрацьоване в Україні).

У пошуках алгоритму

Для України, на яку посилиться тиск РФ у сфері модернізації озброєнь і військової техніки, ідеальним був би польський підхід до вирішення проблеми: поляки витратять лише поточного року на закупівлю нового озброєння 1,16 млрд. дол. і, до того ж, закуплять вісім винищувачів F-16, на додачу до 48, замовлених раніше в Lockheed Martin.

Проте ключовою цифрою у вихідних даних є «0». Україна 2006 року не має запланованих ресурсів для модернізації МіГ-29 або закупівлі інших літаків. Не має і відповідної захищеної Держпрограми. У таких умовах проект модернізації парку МіГ-29 міг би розглядатися як перехідний етап перед прийняттям глобального рішення щодо авіаційних комплексів і засобів ППО. Він матиме сенс за виконання РФ кількох умов.

По-перше, реекспорту. Російська сторона в особі РБК «МіГ» фактично готова прийняти умови України. Заявивши про зацікавленість у підмінному фонді винищувачів МіГ-29. Виконання замовлень на модернізацію МіГ-29 для третіх країн передбачає виведення з бойового складу ЗС країн-замовників частини літаків, замість яких треба поставити літаки на тимчасову бойову варту. Такий підхід не суперечить стратегії просування на ринках нової техніки РБК «МіГ». Модернізація ж українських МіГ-29 за російською версією з урахуванням зустрічної передачі кількох десятків виведених із бойового складу літаків самої РБК «МіГ» за рахунок оплати робіт із конструкторського супроводу і встановлення нових систем у процесі модернізації була б вигідна російській компанії. Механізм реалізації проекту для сторін зрозумілий — шляхом створення спільного підприємства між державними спецекспортерами. Саме за такою схемою нині створюється ЗАТ «Спецсервіс» — для модернізації ЗРС С-300 і ЗРК «Бук». Ключовими гравцями в ньому стануть уповноважений «Укрспецекспортом» «Укроборонсервіс» і російський ФДУП «Рособоронэкспорт». Ідея «фікс» полягає у використанні обігових коштів цих компаній, а також у спрощенні схем придбання комплектуючих і, нарешті, схем реалізації «надлишків» військової техніки на ринках третіх країн.

По-друге, взаємні поступки в технологічній сфері. Приміром, Україна погоджується на відносно новий радар «Жук-МЕ», Росія — на поєднання активної головки самонаведення з українською ракетою Р-27. Тоді зовнішній вигляд повітряної машини може бути визначений як МіГ-29СМ. Це, мабуть, цілком влаштувало б сторони, а роботи могли б розпочатися наприкінці 2006-го — на початку 2007 року.

Утім, російська версія — не панацея. Прийнятною могла б стати будь-яка зі згаданих версій. Навіть білоруська — до рівня МіГ-29БМ, визнана легітимною РБК «МіГ».

Зрештою, українське військово-політичне керівництво могло б активізувати пошук партнерів під конкретні проекти у галузі модернізації бойової авіації з іншим партнером. Наприклад, і розробники, й експерти сходяться на тому, що цілком можливе створення спільно із Пакистаном ракети «повітря-повітря» з активною головкою самонаведення під модернізований літак «Міраж-2000» або пакистансько-китайський винищувач JF-17. При цьому йшлося б не лише про розробку ракети, а й адаптацію до нього радара західного виробництва. Кажуть, Китай давно придивляється до такого проекту...

У кожному разі, рішення щодо модернізації як МіГ-29, так і засобів ППО, потрібно прийняти. І, бажано, цього року...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК