Криві дзеркала місцевого самоврядування

03 грудня, 2021, 10:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Як в Україні виглядає місцеве самоврядування? 

Довгий час я займався бізнесом, тому всі органи місцевої влади – райради, міськвиконкоми, райдержадміністрації – асоціювалися у моєму розумінні виключно з усілякими дозволами, погодженнями, реєстраціями… У ті роки мені ніколи не було замислюватися над тим, хто рекомендує, погоджує, призначає самих чиновників. Тим більше, я тоді не міг припустити, що їх усіх ми або обираємо, або їх призначають обрані нами люди. А всі ці установи, служби та кабінети є те, що ми називаємо місцевим самоврядуванням.

Моє безпосереднє «знайомство» з місцевим самоврядуванням трапилося у 2006 році, коли я вперше вибрався депутатом Дніпропетровської міської ради. Перебуваючи багато років до цього в абсолютній впевненості, що депутати місцевих рад – це найкращі представники народу, майже святі люди, я, зізнаюся, був трохи розчарований побаченим. Але персональний депутатський склад тих років, як показав час, був майже бездоганним. Єсенінське «велике бачиться на відстані» як ніколи актуальне сьогодні.

І це підтверджується «якістю матеріалу» нинішнього «народовладдя», коли власники мандатів місцевих рад підбираються регіональними керівниками виключно за параметрами, які не мають нічого спільного з розумінням муніципальних процесів, досвідом управління територіями, освіченістю та й просто – порядністю. Основна депутатська маса нині складається з безлічі маловідомих людей, крім двох-трьох відомих перших осіб партійних списків. Інші – «професійні» громадські діячі, місцеві активісти, просто «хороші» люди. Своєю професійною кар'єрою вони чимось схожі на дореволюційного Леніна: ніхто з них ніде і ніколи до ладу не працював.

З усіх партійних списків можна назвати хіба кілька людей, яких можна зарахувати до категорії відомих авторитетних людей. Але через свою інтелігентність і освіченість вони майже непомітні у спільній депутатській безликості, а до кінця скликання взагалі втратять інтерес до того, що відбувається в коридорах місцевої влади.

Вже тоді після проведення перших місцевих виборів за партійним принципом стала очевидною неминучість конфліктів, закладених у законодавстві. Сформовані партіями міські ради, як тоді, так і сьогодні, приречені на протистояння з обраними шляхом прямого голосування мерами, як правило, самовисуванцями. У цьому причина і нескінченної напруги на сесіях, і «якість» сформованих за квотним принципом виконавчих органів, і своєрідний функціонал депутатів, які стали підміняти у своїх округах і міську владу, і всі комунальні служби, включаючи ЖЕКи. Бажання бути обраним на майбутніх виборах та постійно подобатися виборцям підштовхує депутатів, покликаних відстоювати інтереси житлових масивів, кварталів та вулиць у міськраді до безпосередньої господарської діяльності у себе на окрузі.

Такою «організацією процесу» мери вирішують свою проблему. Навіть дві. Виділяючи депутатам субвенції для благоустрою їхніх округів, він (вона), по-перше, робить їх залежними від себе, а отже, керованими. По-друге, не залишає їм часу для того, щоб вникати та вивчати стратегічні для міста питання.

Чи має так виглядати місцеве самоврядування? - Не думаю. Хоча якщо його розглянути на регіональному рівні, в обласних радах, то тут «народовладдя» набуває зовсім химерних форм. Вибрані приблизно за тим самим принципом, що й у містах, депутати змушені формувати коаліцію. На відміну від міст, де після виборів з'являється обраний мер, обласні ради просто не можуть розпочати роботу, не домовившись про «спільне проживання». Оскільки у Законі «Про місцеве самоврядування» поняття «коаліція» не існує, депутати імпровізують, як уміють.

Приміром, Дніпропетровську обласну раду минулого скликання майже всю каденцію очолював представник чи не найменшої фракції (БПП). Напевно, депутати так домовилися, аби зайвий раз не засмучувати тодішнього президента. При цьому найбільша за чисельністю фракція все скликання була ніби в опозиції. Я пишу «начебто», бо на рівні обласної ради, в якій інтереси виборців сьогодні представляю і я, поняття влада-опозиція дуже умовні. Думаю, так відбувається тому, що реальні управлінські рішення обласного рівня ухвалює облдержадміністрація. Обласні поради залучаються до цих процесів на фінальному етапі: «затверджують», «погоджують» та «беруть до відома». Заняття ними принципової позиції може лише «заважати працювати» управлінням та департаментам ОДА, що саме собою деструктивно і неправильно.

Окрема тема – укрупнені райони. До їхніх рад рік тому було обрано депутатів, президент призначив голів райдержадміністрацій. Але чим займаються, на що впливають усі ці люди – поки що не зрозуміло. Обсяг районних бюджетів у нинішньому вигляді не завжди покриває витрати на утримання апарату цих самих райрад. Говорити про реалізацію якихось ідей та програм взагалі не доводиться. Законодавець не передбачив джерел наповнення районних бюджетів. Обговорювані кілька років поспіль Префектури, їхні функції та повноваження теж поки що на паузі, а місцеве самоврядування на районному рівні – у глибокому анабіозі.

Вибрані на останніх виборах за новими правилами ради ОТГ (об'єднаних територіальних громад), мабуть, найзрозуміліший і найнепотрібніший сегмент у системі місцевого самоврядування. Не тому що в них ідеальні керівники чи депутати, а тому що при описаній вище інституційній вакханалії місцева влада, що функціонує, на первинному рівні просто необхідна.

Законодавство навздогін реформи децентралізації, що проводиться в країні останні сім років, «відрегулювало» партійність-непартійність обрання цих рад за дещо дивним критерієм – кількістю виборців на території. Щиро кажучи, пояснити це логічно складно, але законодавцю, як кажуть, видніше. У разі, сполученість кількісного показника з принципом обрання – явище дуже штучне. Власне, як і добровільне об'єднання сіл у ОТГ.

Перед місцевими виборами часто доводилося чути майже анекдотичні історії, коли охочий сформувати «під себе» майбутній депутатський корпус за партійним принципом, чинний голова громади «призначав» своїх друзів-кумів керівниками первинних організацій різних партій. Саме так він бачив реалізацію окремих норм Закону про вибори у своїй ОТГ.

До речі, поняття ОТГ у законодавстві також відсутнє. І депутатів рік тому ми обирали все ж таки не в ОТГ, а в селищні та сільські ради.

Та й якось дивно реформа децентралізації наблизила місцеву владу до людей, якщо, наприклад, старосту села, а це найближчого представника влади на території, люди не обирають. Його призначає глава ОТГ.

Для того, щоб місцеве самоврядування з декорації перетворювалося на дієвий механізм реалізації влади на місцях, потрібно зробити ще дуже багато: від серйозного вдосконалення законодавчої бази до корінного перегляду партіями їхньої ролі та місця в житті людей.

А поки що наше місцеве самоврядування нагадує не дуже справний автобус, що рухається нерівною дорогою, переповнений обуреними людьми. У ньому часто змінюються водії, які не завжди мають права відповідної категорії, а то й зовсім сідають за кермо без них. Датчик палива в автобусі постійно балансує в районі нульової позначки. Але найстрашніше для цього транспортного засобу в іншому - в тому, що він постійно натикається на елементи дорожньої інфраструктури, то на інших учасників руху, а ремонтні служби без кінця проводять на проїжджій частині, переставляючи знаки і домальовуючи розмітку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК