Кримське земляне коло

Самозахоплення землі, супроводжувані встановленням армійських наметів чи будівельних вагончиків, стали таким звичним елементом кримського ландшафту, що саме час заносити їх до туристичних путівників. Тим паче, що деякі з «галявин протесту» репатріантів на узбережжі існують уже по два-три, а то й більше років. У мертвий сезон самозахоплену землю пильнують вахтовим методом, а ближче до весни «галявини» оживають, буває, кримські татари поселяються тут цілими сім’ями. Наближення курортного сезону, звісно, має своє важливе значення. Цієї пори представники влади стають згідливішими, побоюючись, що акції протесту репатріантів можуть відлякати грошовитого курортника. Або й гірше: що самовільна забудова привабливого місця перешкодить планам поважливих людей зі зведення дачних котеджів або елітного житла на продаж. До того ж — попереду 18 травня, День жалоби за жертвами сталінської депортації. День, коли репатріанти ставлять на карб владі нерозв’язані проблеми, невідновлені права та поневіряння — вчорашні й сьогоднішні. У центральної влади з’являється здатність чути, і особливий відгук знаходять нарікання на роботу місцевих керівників. Традиційно (Віктор Ющенко торік продовжив починання Леоніда Кучми) на початку травня президент, перебуваючи на відпочинку в Криму, зустрічається з Радою представників кримськотатарського народу, заслуховуються звіти про невиконані доручення з минулої зустрічі й даються нові. Тому квітень і перші дні травня — час для обох сторін мобілізаційний.

Проте нинішня весна особлива. Уперше меджліс ніяк публічно не окреслив свою позицію щодо хвилі самозахоплень, яка вже чималенько накрила й узбережжя, і столицю автономії. За даними Ялтинського управління земельних ресурсів, репатріантами на території Великої Ялти самовільно зайнято в цілому 21 гектар землі. У різних районах Сімферополя майже водночас було зафіксовано чотирнадцять самозахоплень. Переважно на околицях міста, на пустирях і покинутих полях. Родзинка сезону — захоплення території колишніх артилерійських складів Південного оперативного командування, що ними військовики після розформування частини ще не встигли розпорядитися. Кількість бажаючих одержати ділянку, згідно зі списками, подекуди доходить до півтори тисячі чоловік. Активісти й керівники акцій проводять розмітку ділянок, десь уже завезено й будматеріали. Спланованість і скоординованість акцій не викликає жодних сумнівів в існуванні єдиного центру прийняття рішень, проте, на відміну від минулих років, лідери меджлісу не поспішають виступити з заявами щодо підтримки дій співвітчизників, не кажучи вже про взяття відповідальності за розвиток подій. Наскільки відомо, на порядку денному першотравневого засідання меджлісу це питання також не значиться. Відомі кримськотатарські діячі, із котрими вдалося поговорити, називають кілька причин такої навмисної відстороненості свого представницького органу.

По-перше (і ця маленька хитрість використовувалася й раніше), нібито незадіяність меджлісу в акціях дозволяє зайняти вигіднішу позицію на переговорах із владою. Остання буде змушена просити авторитетних лідерів вплинути на перебіг акцій, згорнути їх або перевести в менш масові. Вельми важливо також, що лідери меджлісу в даному разі не видаються нелояльними стосовно центральної влади, за списком партії якої до ВР України знову пройшли М.Джемілєв і Р.Чубаров.

По-друге, події відбуваються в період міжвладдя, вірніше, у період формування нових владних органів. Непоганий результат на виборах до парламенту автономії (вісім мандатів) дозволяє меджлісу розраховувати на збереження кадрового потенціалу. До виборів висуванці курултаю-меджлісу обіймали посади віце-спікера, у різних складах урядів — одного-двох віце-прем’єрів, двох-трьох міністрів і голів рескомітетів, за репатріантами значилося кілька посад заступників міністрів. Плюс глави райдержадміністрацій у регіонах, де чисельність кримськотатарського населення порівняно висока, а їхні кандидатури має подати на затвердження прем’єр автономії. Проте так помітно представлені у владі кримські татари були при головуванні в парламенті Бориса Дейча, котрий завжди прагнув до створення широких коаліцій і уникав протистояння. Як буде нині, за переконливої перемоги «регіоналів», — іншої політичної і життєвої школи — невідомо. Зрозуміло, із кримськими татарами рахуватися доведеться. Проте яким буде результат — ніхто не візьметься прогнозувати, навіть з урахуванням добрих взаємин Мустафи-ефенді й Ріната Ахметова. Тому акції самозахоплень — це той самий бронепоїзд, який стоїть на запасній колії меджлісу.

По-третє, твердять співрозмовники, небагатьом відомо, що нині не всі самозахоплення «правильні» і треба розрізняти акції, приміром, у Чистенькій і в Дубках або на вулиці Стрілковій. З’ясувалося, відрізняються вони замовниками. Ясна річ, інформація не підлягає перевірці, проте є підстави вважати: за окремими самозахопленнями стоїть бізнесовий інтерес відомих кримськотатарських політиків. І не обов’язково пов’язаних із меджлісом. А навіть у чомусь йому опозиційних.

Тепер відокремимо насіння від політичних плевел. Слід визнати, за понад рік діяльності нової влади земельні проблеми репатріантів окремо й усього Криму в цілому мало в чому вийшли з-поза меж порочного кола. На сьогодні, за даними Державної земельної інспекції АРК, загальна площа самовільно захоплених земельних ділянок становить майже 28 тисяч гектарів. При цьому, за повідомленням кримської прокуратури, частка кримськотатарських захоплень дорівнює лише третині від загальної кількості цих порушень закону. Таким чином, стрілки, які політики-чиновники намагаються перевести на некерованих репатріантів, котрі заважають навести на півострові порядок у земельних відносинах, треба малювати навпаки. І коли пропонується запровадити кримінальну відповідальність за дане правопорушення, то не зайве було б подивитися — а як контролюючими органами використовуються наявні адміністративні повноваження? За інформацією начальника Державної земінспекції Криму М.Шевельова, «у багатьох кримських регіонах загальна сума штрафів за самовільно зайняті землі становила за минулий період поточного року 50—60 гривень»!

Другий момент, який не вдалося змінити адміністрації нинішнього президента. Ані про жоден серйозний намір влади щодо правового використання кримських земель не можна говорити, поки не буде, нарешті, завершено інвентаризацію ділянок, встановлення їхніх власників і користувачів. Нагадаю, рівно рік тому президент В.Ющенко надав надзвичайні повноваження спеціально створеній комісії під керівництвом секретаря РНБОУ П.Порошенка з перевірки дотримання законності у сфері земельних відносин. Реальних результатів роботи цієї комісії країна так і не дочекалася. Інвентаризація і створення цифрового кадастру триває досі. Не в останню чергу — через недостатнє фінансове забезпечення, обіцяне центром. Більше того, у період теперішнього міжвладдя Держкомзем вдався до чергової спроби відібрати повноваження (і, отже, можливість заробляти) у республіканського комітету з земельних ресурсів. Якщо попередній керівник центрального відомства намагався створити якийсь «Укрспецзем» для операцій із кримською землею, то наказом нинішнього готувалася передача Києву повноважень автономії з видачі експертиз проектів землевідведень. За словами голови Рескомзему Криму Миколи Голубєва, навіть для оформлення межі (меж ділянок сільгосппризначения) кримчани мали звертатися в Київ: «Спроба запровадити монополію центру на розпорядження кримською землею — перегин із боку пана Сидоренка (глави Держкомзему. — Авт.). Ми й так подаємо всі документи стосовно рекреаційних ділянок і 100-метрової прибережної зони до Києва. А те, що Сидоренко хоче сам ділити сільськогосподарські землі, це — корупція чистої води».

Зрозуміло, поки не закінчено інвентаризацію земельних ділянок, неможливо напевне сказати, скільки ж насправді родин репатріантів можуть претендувати на застосовуваний меджлісом статус «безземельних» і скільки ділянок, нав’язаних кримським татарам у минулі роки в малоперспективних регіонах, залишилися неосвоєними; скільки людей, вже отримавши ділянку під будівництво житла, претендують на отримання нової. Ніхто не аналізує внутрішньокримські міграційні процеси (природні, а не організовані, зокрема й бізнесменами), а тому розробити, як пропонує сімферопольська влада, державні схеми розселення репатріантів не видається за можливе.

Несправедливо не нагадати, що меджлісом протягом багатьох років пропонуються і правові шляхи виходу з затяжної земельної війни. Керівник юридичного відділу меджлісу Еміне Авамілєва так сформулювала своє бачення черговості започатковуваних кроків. «По-перше і найголовніше — ухвалення закону про статус кримськотатарського народу в Україні. Це дало б підставу для наступних змін у законодавстві, яке регулює земельні відносини з урахуванням прав репатріантів. Паралельно слід завершити інвентаризацію земель у Криму й утворити спеціальний земельний фонд, який і дозволить забезпечити земельними ділянками всіх, хто їх потребує. Визначити таку потребу можна спільними зусиллями меджлісу та влади, а фонд повинен бути сформований із земель різного призначення — і для будівництва житла, і для ведення доходоутворюючої діяльності, і сільгосппризначення».

Пропозиції, здавалося б, цілком реалізовувані, якби не політична складова пункту першого. Згаданий законопроект припадає порохом у ВР України, здається, уже протягом третього скликання. Та що й казати, коли ветований Л.Кучмою напередодні президентських виборів закон про реабілітацію прав репресованих за національною ознакою за час після зміни влади так і не було «реабілітовано». Недавнім указом президент Ющенко зобов’язав Кабмін «забезпечити належний супровід у ВР України» проходження цього закону з урахуванням пропозицій президента. Отож підемо по колу....