КРИМ: САМОПРОГРАМУВАННЯ МАЙБУТНЬОЇ КРИЗИ?

Кримський конфлікт не зможе розв’язатися сам собою. Майбутня Верховна Рада автономії скидатиметься на бомбу уповільненої дії...

Демократія — це не влада більшості, а захист меншості...

Альбер КАМЮ

Потяг виборчого процесу вже повністю сформований, відправлений із кінцевої станції і розігнався настільки, що його неможливо ні зупинити, ні змінити маршрут. Він уже проходить одну за одною проміжні станції — створено виборчкоми, зареєстровано кандидатів, визначено основні центри сили і тенденції. Вже видно, хто сидить у вагонах, хто входить і виходить, провідники вже зібрали «квитки» і роздають «чай». Тому сьогодні головне — зуміти передбачити, у якому вигляді поїзд прибуде до кінцевої станції 31 березня і яку ситуацію створять ті, хто вийде з вагонів...

Основні риси майбутньої картини на півострові, що вималюється в перші квітневі дні року Коня, уже проглядаються досить чітко. Отже, до чого ми можемо прийти в результаті виборів, як змінюватиметься автономія і життя в ній? Якою буде нова Верховна Рада автономії?

Що стосується структури майбутньої Верховної Ради Криму, то вона досить точно піддається прогнозуванню вже сьогодні, конфігурація політичних сил досить ясна. Очевидно, виходячи з цієї картини, координатор блоку «За єдУ» Сергій Куніцин одного разу сказав: «наступна Верховна Рада буде складнішою, ніж нинішня». Якщо зняти рожеві окуляри, то можна спрогнозувати, що майбутній парламент Криму не може не бути кризовим. І ось у чому тут річ...

Попри поширені заяви Леоніда Грача про те, що він із 1 квітня знову обійме спікерське крісло, це дуже проблематично. По-перше, тому що багато депутатів сьогодні вже бачили більшовицькі методи не так роботи, як фальсифікованого голосування, і навряд чи хтось захоче повторити цей експеримент. Занадто нав’язливо Леонід Грач диктував свою волю цьому парламенту, щоб на щось розраховувати в майбутньому. Тож питання про спікера ще відкрите. По-друге, з утворенням багатьох інших партій частину електоральної бази комуністи втратили. І якби їм не допомагала в Криму російська ідея, нещадно ними експлуатована, якби не велика маса військових пенсіонерів, якби виборці були трохи освіченішими, ніж є, то комуністи вже втратили б підтримку у критичних масштабах. Тому можна вважати, що Леоніду Грачу разом із комуністами навряд чи пощастить отримати більше 25 місць зі 100. Комуністи це усвідомлюють, тому і занадто рекламно заявляють про гарантоване виборювання більшості.

Їм протистоїть наймасовіший у Криму блок «За єдУ». Валерій Горбатов, Сергій Куніцин, Анатолій Корнійчук, Василь Кисельов ведуть за собою команду професіоналів, яку розставлено в більшості регіонів значно щільніше, ніж комуністів. Якщо сьогодні фракція «За єдиний Крим» змогла зібрати 34 депутати плюс 10 співчуваючих у нинішньому парламенті, то можна припустити, що їхня майбутня квота може досягти 40 депутатів. Основна інтрига майбутніх кримських виборів розгорнеться, як написали багато газет, між Грачем і Куніциним. Так і є, оскільки для першого нинішні вибори — «останній і рішучий» бій, адже до наступних уже виросте молодий виборець, і другого такого шансу більше не буде. Для блоку «За єдУ» — це, з одного боку, питання реваншу за багаторічне приниження професіоналів комуністами, з другого — питання техніки. Варто їм підняти і привести на вибори 85—90 відсотків облікового складу виборців (хоча в це важко повірити!), як виявиться, що реальна частка прибічників комуністів серед них не більше 10—12 відсотків...

Команда СДПУ(о) не може сподіватися на такий самий успіх у Криму, як і по всій Україні, а тому реально їй «світить» приблизно десять місць. У регіоні це хоч і солідна, але ще мало розкручена і нова команда з важковимовною для електорату назвою.

Російський блок хоч і вважається для Криму традиційно сильним, але під проводом партії «Союз» жодного разу не здобував більше 8—10 місць. Приблизно стільки ж, як очікується, буде його і в новому парламенті. Річ ще й у тому, що основні сили колишнього кримського блоку «Росія» на цих виборах подалися балотуватися в український парламент, і якщо результат буде позитивний, Київ 2002 року стане Кримом 1994—95-го і повною мірою відчує, що таке «мєшковщина».

Блок «Наша Україна» на півострові реально спирається переважно на кримських татар, бо українські організації слабкі і нечисленні. Цілком імовірно, він зможе провести в парламент приблизно 5—6 депутатів кримських татар, можливо, одного-двох представників української ідеї.

Громадський комітет «Прозора влада» Андрія Сенченка та Сергія Велижанського хоч і не зареєстрований у законному порядку, але чимало людей, котрі за ними стоять і розставлені по округах, мають достатню вагу, аби пройти. І з кількох десятків таких людей, як припускають спостерігачі, можуть пройти до парламенту чоловік 6—8. Успішними будуть вибори, мабуть, ще для 4—5 депутатів (вирішальними стануть насамперед їхні особистісні характеристики) від слабких у Криму політичних течій — зелених, соціалістів, Демпартії тощо.

Таким чином, основна загроза демократії закладена в кримських виборах уже на цій стадії. Як свідчить досвід, спостерігачі від партій та громадських організацій на дільницях зі своїми обов’язками не впораються. У принципі, результати виборів повністю перебувають у руках виборчкомів і дільничних комісій, які хоч і знають, що фальсифікація результатів голосування — карний злочин, але ще ніхто перед цим не зупинявся. Недаремно ж перший бій, який комуністи нав’язали (і виграли!) — за виборчкоми. Більшість сьогодні очолюють їхні ставленики, і, цілком можливо, що це виявиться вирішальним чинником для всіх виборів. Взагалі, чинник неподільного володіння виборчкомами з боку комуністів може призвести до перекручування результатів виборів настільки, що це поставить суспільство на межу конфлікту і тривалого протистояння. Чи можна це допустити?

Ще важливішим є другий етап. Річ у тому, що за такого розкладу результатів виборів створити комусь із блоків чи партій стійку більшість дуже проблематично. Парламент може бути точною структурною копією нинішнього, але з ускладнюючими чинниками. Звідси випливає, що нинішнє протистояння двох груп депутатів — комуністів та уряду — не буде вичерпане, а перейде в новому парламенті у нову фазу. Між цими двома групами балансуватимуть на своїх інтересах, як і зараз, депутати від партії «Союз», плюс також депутати від СДПУ(о). Однак гостроти ситуації додасть наявність у депутатському корпусі п’яти-шести депутатів від кримських татар, і ще не відомо, хто саме це буде. Крім того, п’ять-шість чоловік — це навіть не колишніх 14, і вони не зможуть так ефективно обстоювати свої інтереси, як колишня фракція «Курултай». З огляду на цю обставину, їх «залучатимуть» до розв’язання різних ситуацій в інших групах. Водночас необхідність відстоювати власні інтереси (які мало кого в новому складі парламенту цікавитимуть), неможливість вирішити свої завдання (яким постійно протидіятимуть, і не тільки комуністи) змусить їх постійно загострювати ситуацію. Все це разом призведе до того, що рівень роботи Верховної Ради знижуватиметься, роботу уряду постійно піддаватимуть остракізму, що змусить піти з нього професіоналів, які себе поважають. Уповільнений соціально-економічний розвиток Криму, у свою чергу, загострить громадсько-політичну ситуацію. Таким чином, очевидно, що вже в процесі нинішніх виборів на півострові самопрограмується майбутня криза, що, як і нинішня, не зможе бути розв’язана сама собою, без зовнішнього втручання.

Ускладнення почнуться з перших сесій. По-перше, конституцію Криму розроблено настільки однобоко, що її відразу ж спробують переглянути. Першими запропонують поправки про визнання державними російської та кримськотатарської мов, як це вже було у Криму. Наступні — про Раду міністрів, про Рахункову палату, про фінанси і податки, положення про майно, про повноваження автономії, про структуру органів влади та багато інших. Практично кожне з цих питань не стане предметом спільної злагоди і здатне надовго пересварити депутатів. Піддасться ревізії бюджет 2002 року, який якщо і вдасться цьому парламенту затвердити, то з великими недоробками. Даватиметься взнаки відсутність закону про Раду міністрів Криму, а депутатам зараз так подобається критикувати і посилати у відставку уряд, що вони вимагатимуть відставки якщо не всього Радміну, то окремих міністрів уже невдовзі по призначенні нового складу. Тому шестигранний будинок по вулиці Маркса у Сімферополі в принципі скидатиметься на бомбу уповільненої дії, що може вибухнути від найменшої втрати політичної рівноваги, якщо, звісно, у парламенту вона взагалі буде. У кожному разі, за такого підходу говорити про прогрес як у політиці, так і в економіці, і в суспільстві Криму в цілому, дуже важко. Парламент наступного складу приречений займатися переважно своїми внутрішніми проблемами, міжфракційною боротьбою, з’ясовуванням стосунків з урядом, перекроюванням бюджету, перетягуванням канату «на свій інтерес» і так далі, але аж ніяк не організацією соціально-економічного прогресу. Він знову, як і тепер, буде приречений на «спікеріаду», на махінації з електронною рахунковою машиною, на внутрішні конфлікти. Це аж ніяк не в інтересах пересічних виборців, не в інтересах суспільства та країни.

Вихід полягає виключно в тому, аби створити умови для формування сильної і переважаючої демократичної центристської більшості, що складається з фахівців, професіоналів, людей справи, здатних узяти відповідальність і організувати роботу, — а не голих політиків, які опанували єдиним мистецтвом — мистецтвом міжфракційної боротьби.