Корупціонери Януковича. «Вишки» Бойка

Рік тому в Україні відбулася подія, яка гучно здетонувала в інформаційному просторі. Відлуння долетіло навіть до сесійної зали ПАРЄ. Згодом стало зрозуміло, що, крім шумового ефекту, жодних інших наслідків ця історія не має. Однак проковтнути
це мовчки - означає погодитися на те, щоб подібне безкарно відбувалося й надалі.

Тим паче що ця історія обростає дедалі новими подробицями. Деякі з них вдалося з’ясувати й мені. Це було не так легко: кілька місяців пошуків, десятки зустрічей і запитів. Зате в результаті накопичилося достатньо документів, які мали би стати предметом розслідування правоохоронних органів. Також я хочу, щоб усі деталі та подробиці цієї історії знала громадськість. Щоби президента Януковича запитували про «вишки Бойка» на кожній міжнародній зустрічі та прес-конференції. Я хочу почути, що він врешті-решт говоритиме своїм виборцям.

Народжений із піни чорноморнафтогазівської

Отже, 29 березня 2011 року з’явився на світ контракт на поставку самопідіймальної плавучої бурової установки (морської платформи), укладений між Державним акціонерним това­рист­вом «Чорноморнафтогаз» і зареєстрованою у Велико­бри­танії компанією Highway In­vestment Processing LLP. Нікому не відома на той час фірма зобов’язалася надати Україні таку послугу за 400,3 млн. американських доларів.

Скандал спалахнув через два місяці, коли тижневик DT.UA оприлюднив суму, яку загадкові британці заробили на цій операції, - понад 150 млн. дол.

Тим часом у цій майже детективній історії залишилося ще чимало прихованого від сторонніх очей. Досліджуючи її, я виявив деякі невідомі аспекти. Отож спробую узагальнити картину, доповнивши пазл новими елементами.

Диво-тендер

У тендері «Чорномор­нафто­газу» на закупівлю платформи, крім уже згаданої Highway In­vest­ment Processing LLP (далі, аби простіше, Highway), взяла участь іще новозеландська Fal­co­na Systems Limited (далі - Fal­cona) із пропозицією на
410 млн. дол.

1 березня 2011 року гроші дісталися Highway. Копії платіжних доручень, які є в моєму розпорядженні, свідчать, що станом на 6 жовтня фірма отримала 319 млн. дол., тобто 80% передоплати, передбаченої конт­рактом.

Функціонери «Чорномор­нафтогазу» чомусь не обтяжили себе уважним ознайомленням ані із самими учасниками тендера, ані з пакетами їхньої документації. А дарма. Передусім, нагадаю, їх пов’язує один цікавий персонаж на ім’я Ерік Ванагельс.

Засновниками Highway є дві офшорні компанії - Ire­land &Overseas Acqusitions Ltd» (далі - Ireland) та Milltown Corporate Services Ltd» (далі - Milltown). Так от, рижанин Ванагельс записаний у документах як власник половини акцій та один із діючих директорів Ireland. Крім того, до 2005 року він фігурував і як керівник Milltown. Одно­часно цей самий латвієць очолює фірму Inhold Limited у Новій Зеландії, яка є… кінцевим акціонером компанії Falcona.

Ще один цікавий збіг, який мені вдалося виявити: і Highway, і Falcona обслуговуються в одно­му банку - Trasta Komercbanka (Рига).

І це ще не все. В документах обох учасників тендера я наштовхнувся на ім’я нотаріуса зі США - Мері Л.Квінн. Вона займалася і реєстрацією Falcona в Новій Зеландії, і перереєстра­цією Ireland із Британських Вір­гінсь­ких Островів у Белізі. Який же тісний, виявляється, цей світ, і як мало в ньому нотаріусів!

Усе це ще раз підтверджує: тендер як такий не проводився. Була лише його імітація.

Фантоми

А далі взагалі починається містика. Судячи з усього, керівництво «Чорноморнафтогазу» підписувало контракт із… людиною-невидимкою! Адже директор Highway Стан (на англійсь­кий манер - Стен) Горін, якого журналісти ТВі розшукали в Ризі, виявляється, вперше почув про компанію Highway, а про існування свого партнера Вана­гельса і не підозрював. І це тоді, коли, за документами, Горін і Ванагельс володіють у рівних частках (по 50%) компанією Ireland, та ще й керують нею як директори.

Сам же Ерік Ванагельс теж виявився фіктивним власником акцій і «директором»-багато­верстатником. Насправді це 71-річний бомж-алкоголік, який давно загубив свого паспорта.

Недалеко від Горіна з Вана­гельсом втекли й «директор» компанії Falcona Інта Білдер, і один із «директорів» Ireland Юрій Вітман (теж латвійці). Зрештою, усі четверо давно засвітилися як фіктивні керівники цілої низки офшорок, задіяних у різноманітних темних оборудках.

Для ілюстрації - невеличкий екскурс у недалеку історію.

З того, що потрапляло в інформаційний простір, відомо, що йдеться про мережу підставних фірм, зареєстрованих у різні роки у різних країнах та причетних до відмивання грошей, до шахрайст­ва, нелегальної торгівлі зброєю тощо.

Їхня участь у торгівлі зброєю простежується з середини 1990-х років, коли було створено українську державну компанію «Укр­спецекспорт» - монополіста у сфері продажу продукції військового призначення. Тоді на імена Ванагельса, Горіна та деяких інших латвійців в Ірландії та Великобританії реєструвалися підставні компанії, які й ставали в пригоді «Укр­спец­експорту» в лиху годину. Зокрема, в цьому процесі були помічені Milltown та Ireland.

Ще доволі свіжий у пам’яті народній скандал із судном «Фаїна», яке у 2008 році всупереч ембарго ООН перевозило танки, важке озброєння і боєприпаси з України в Судан. Судно належало панамській компанії Waterlux AG, якою управляли дві інші панамські фірми - Systemo AG і Cascado AG, керівниками яких значилися Ванагельс і Горін.

У 2008-2009 роках у Латвії розкрили незаконну оборудку з конфіскованими автомобілями, в якій було задіяно новозеландську компанію Geomark під «керівництвом» Ванагельса.

У 2009-му розгорівся скандал навколо латвійської фінансової піраміди Rockford, до якої була причетна компанія, заснована Milltown та Ireland, а також іще одна, що мала спільного засновника із Waterlux AG (власник судна «Фаїна»). До речі, серед банків, у яких опинилися гроші ошуканих вкладників піраміди, згадувався той самий Trasta Komercbanka, де мають рахунки Highway і Falcona.

У 2010 році ошукали вкладників інвестиційного онлайн-фонду HYIP Сherryshares, яким володіла новозеландська компанія Brooksell Universal Limited. У ролі її керівників фігурували Ерік Ванагельс та Інта Білдер.

Очевидно, що цей список далеко не повний. Проте і його достатньо, щоб уявити, кого обрав собі у партнери «Чорномор­нафтогаз».

Папір стерпить

Ще чимало цікавого знайшли б начальники «Чорномор­нафто­газу», якби уважно почитали надані їм документи фірми, якій вони вирішили відсипати 400 млн. дол., або понад 3,2 млрд. грн. Замість них папери погортав автор цих рядків. І от що з’ясувалося.

Оскільки підпис пана Горіна, як уже зрозуміло, фіктивний, то й документи, які підтверджують його справжність, очевидно, липові.

По-перше, це засвідчення юриста Верховного суду Англії та Уельсу Джеймса Пірсона. «Завіряю, що підпис Стена Горі­на, який представляє Ireland &Overseas Acqusitions Ltd як директор компанії, і підпис Денні Бенгера, який представляє Mill­town Corporate Services Ltd… є дійсними підписами вищеназваних Стена Горіна і Денні Бен­гера, поставленими від їх власного імені і власноручно», - стверджується у документі від містера Пірсона.

В унісон із ним сформульоване і засвідчення державного нотаріуса з Дубліна Стенлі Сіва: «Підтверджую, що Філіп Ур­велл… особа якого встановлена мною, особисто з’явився і заявив, що зразок підпису, наведений нижче у цьому документі, є дійсним і вірним підписом Стена Горіна, зробленим від справжнього імені і власноручно, у чому заявник повністю впевнений».

Цікаво, чи шановні Пірсон і Сів узагалі знають про те, що вони засвідчували такі документи своїми підписами і печатками?

Йдемо далі. Згідно з умовами тендера, його потенційні учасники повинні були підтвердити свій досвід проведення таких операцій у 2009-2010 роках. Компа­нія Highway надала перелік своїх контрагентів. Чомусь захотілося його перевірити. І, як з’ясу­валося, не дарма. Перша ж компанія зі списку - російська Laky Verf, до якої я звернувся за підтвердженням цієї інформації, однозначно заявила, що ніякої Highway в очі ніколи не бачила. Грішним ділом думається, що така ж «спів­праця» була у наших «британців» і з іншими фігурантами списку. Наразі намагаюся це встановити.

Фірма з туманного Альбіону нагнала туману навіть із датою своєї реєстрації. У вже згаданому документі імені Джеймса Пірсона сказано, що Highway «офіційно зареєстрована у Вели­кобританії 8 лютого 2008 року». Проте установчу угоду про її заснування було підписано тільки 12 грудня 2008-го. Цю ж дату вказано і в інших документах.

На цьому нестиковки в паперах Highway не закінчуються. Чого лише варті казки про глобальний розмах її діяльності, команду з десятків потужних фахівців, крутий офіс у столиці Уельсу і т.ін. Насправді ж це лише «паперова» офшорка, зареєстрована в тісненькій двоповерхівці, де торгують сантехнікою та кухнями…

Гроші, що пахнуть

Повернімося до питання ціни бурової установки, на яку так легко погодився підконтроль­ний Юрію Бойку «Чорномор­нафто­газ».

Отже, компанія Highway купила платформу, збудовану сінгапурським заводом Keppel FELS, в її дилера Seadrill за 248,5 млн. дол. Про це повідомляє дилер на своєму сайті. Як і про те, що сам він заробив на цій операції 18 млн.

А от посадовці української нафтогазової галузі чомусь усіляко уникають прямих відповідей на питання про гроші.

У повідомленні НАК «Наф­то­газ України» від 7 червня 2011 року з посиланням на заяву голови правління компанії Євгена Бакуліна в ефірі «5 каналу» зазначається: «Кошти на прид­бання платформи надійшли безпосередньо від замовника - ДАТ «Чорноморнафтогаз» - до заводу-виробника в Сінга­пурі. За словами Є.Бакуліна, на сьогоднішній день безпосередньо на завод перераховано 202 млн. дол. США, що складає 80% від вартості платформи». Таке враження, що пан Бакулін говорив про якусь зовсім іншу платформу, та ще й дешевшу на півтори сотні мільйонів доларів…

Згодом Бойко, Бакулін та його заступник Вадим Чупрун стали дружно озвучувати версію про те, що 248,5 млн. дол. - це ціна бурової установки в базовій комплектації, а решта грошей піде на «додаткове обладнання, послуги і доставку». При цьому сакраментальне число - 150 млн. дол. - ніяк не хотіло злітати з їхніх вуст…

Тим часом ані в тендерній документації, ані в контракті нічогісінько не сказано про додаткове обладнання. Навпаки, у технічній пропозиції Highway наголошується, що «бурова установка повністю укомплектована передовими технологіями». А в контракті написано, що Highway обіцяє передати «Чор­номорнафто­газу» в Сінгапурі бурову установку «в кількості 01 (однієї) одиниці, а покупець зобов’язується заплатити передбачену контрактом ціну». І все.

Є, щоправда, зауваження, що «ціна бурової установки встановлена згідно з умовами FCA Сінгапур», тобто сума включає оплату за доставку товару до місця його передачі продавцем покупцю. Проте доставка з Сінга­пуру в Сінгапур - це точно не ті витрати, які підтверджували б слова пана Бойка і його підлеглих.

Можливо, зрозумівши це, вони й вирішили зробити хід конем - внести до контракту зміни, які мали б переконати збурену громадськість в обґрунтованості витраченої суми.

Після того, як закупівля платформи стала предметом публічного обговорення, з’явилися три додаткові угоди до контракту. Дві з них мають суто технічний характер, а от третя, підписа­на 12 вересня 2011 року, становить неабиякий інтерес. Цією угодою було змінено місце пос­тавки платформи: тепер це вже не Сінгапур, а чорноморський порт у Туреччині. Мовляв, прий­мання бурової установки покупцем можливе тільки після її проходження через Босфорську про­току, а для цього вишку треба частково демонтувати, потім знову змонтувати і випробувати.

Погодьтеся, це виглядає доволі дивно. Адже на момент підписання контракту і покупець, і продавець платформи чудово знали, що її доведеться транспортувати в Чорне море і розбирати для проведення під Босфорським мостом. А тепер Highway ні сіло ні впало погодилася все це зробити замість «Чорномор­нафтогазу». За ті самі гроші. Чи не тому, що продавці платформи надто тісно пов’язані з покупцями?

Що ж до спроби виправдати завищену вартість установки, то дуже сумнівно, що організатори комбінації з платформою прописали в додатковій угоді такі дорогі роботи, що позбавили себе неабиякого прибутку.

І все ж підписанти угоди так старалися замилити очі навколишньому світові, що пішли на порушення самого контракту, в якому зафіксовано: «Умови цього контракту не повинні змінюватися після підписання конт­ракту до повного виконання покупцем і продавцем зобов’язань, окрім випадків зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування витрат покупця і узгодженого зменшення ціни контракту».

Третій незайвий

Ключовою ланкою схеми з імовірного відмивання грошей «Чорноморнафтогазу» є ризький Trasta Komercbanka (TKB). Чому британська компанія Highway та її спаринг-партнер із Нової Зеландії стали обслуговуватися саме в латвійському банку?

Ключем до розгадки цього ребуса може бути інформація, яка свідчить, що ТКВ не чужий для Юрія Бойка та його друзів по неформальному «союзу чотирьох», більш відомому як «група «РосУкрЕнерго», - Дмитра Фірташа, Івана Фурсіна та Сергія Льовочкіна.

До Trasta Komercbanka від «групи «РосУкрЕнерго» тягнеться цілий жмут ниток.

Одна з них має ім’я Чарльз Едвард Трехерн. Цей британсь­кий громадянин володіє 9,31% акцій ТКВ. Із 2001 року він входить до складу ради банку і на сьогодні є радником голови ради ТКВ. З іншого боку, містер Трехерн станом на березень 2011-го фігурував на посаді зас­тупника голови наглядової ради компанії Фірташа Centragas Holding AG - співзасновника «РосУкр­Енерго». Крім того, він був помічений у керівництві фірми OSTCHEM Holding AG, що входить до бізнес-групи Фірташа Group DF та ряду інших структур, пов’язаних з одіозним олігархом.

У 2004 році Трехерн спільно з компаньйоном Фірташа і персональним другом-партнером Льовочкіна Іваном Фурсіним зареєстрував на Кіпрі компанію Arcadea Investment Fund Ltd. Її інвестиційним консультантом був іще один британець Роберт Шет­лер-Джонс, колега Трехерна по наглядовій раді Centragas Holding AG і керуючий директор усієї Group DF. Крім Тре­херна і Фур­сіна, ще одним директором офшорки був кіпріот Констан­тінос Константіноу. Ни­ні він очолює філію TKB на Кіпрі.

Давні зв’язки з членами «групи «РосУкрЕнерго» має і голова ради TKB та найбільший акціонер банку Ігор Буймістер (43,21% акцій), уродженець Хар­кова. Він неодноразово публічно підтверджував, що має бізнес-інтереси в Україні, зокрема, пов’язані з «Нафтогазом Украї­ни» та з українсько-польсь­ким СП «Девон» (розробка Саха­лінсь­кого нафтогазового родовища в Харківській області). Як зазначається на сайті TKB, «накопичена база знань сьогодні допомагає йому успішно займатися фінансовим консультуванням інших підприємців - І.Буйміс­тер консультує наглядові ради компаній «Девон» (розробка родовищ вуглеводневої сировини в Україні) і «Наф­то­газ України». Відомо, що серед співвласників СП «Девон» раніше фігурували «Нафтогаз України» (Бойко), «Місто-банк» (Фурсін, Льовоч­кін) і ТОВ «Правничий альянс» (Фірташ). Крім того, за деякими даними, структури Фір­таша контролювали британську наф­тову компанію JKX Oil&Gas», яка володіла активами в ареалі діяльності СП «Девон».

У пресу потрапив ще один красномовний факт, який проливає світло на спільні бізнес-інтереси та особисті стосунки Буйміс­тера і Фурсіна. Як випливає з інтерв’ю вдови одного з акціонерів TKB Наталії Тарасенок латвійській газеті «Вести Сегод­ня» (№40 від 16 лютого 2006 ро­ку), у 2004 році колишні друзі її покійного чоловіка Буймістер і Фурсін здійснювали на неї тиск з метою заволодіння 22,45% акцій банку, що належали її чолові­кові. «Під час однієї з розмов уже після смерті чоловіка Фур­сін мені сказав, що готовий виступити гарантом між мною та Ігорем Буймістером. Нібито конт­роль за Trasta Komercbanka хоче взяти на себе якесь фінансово-політичне угруповання Ук­раїни, інтереси якого в Швей­царії, Латвії та інших країнах… Проте коли справа дійшла до підписання цієї мирової угоди, мені висунули абсолютно інші умови та назвали зовсім іншу, значно меншу суму, ніж обіцяв Фурсін», - розповідала вдова.

Неважко здогадатися, яке фінансово-політичне угруповання з інтересами у Швейцарії мав на увазі Іван Фурсін. Решта акцій ТКВ, крім тих, які нині належать Буймістеру і Трехерну, розподілені між офшорними компаніями, імена власників яких старанно приховуються.

У 2008 році TKB згадувався в ЗМІ як імовірний учасник афери з коштами, отриманими для рефінансування від НБУ банком «Надра», що контролюється Фірташем, а також банком «Кліринговий дім» та «Місто-банком», за якими стоїть Фурсін і, на думку експертів, Льовочкін.

У той же період відбулася дивна оборудка TKВ і «Місто-банку». У липні 2008 року TKB придбав 9% акцій «Місто-банку» і 100% компанії «Ролвенден Стандарт», яка володіла 41,3% акцій «Місто-банку». У фінансовій звітності TKB оцінив суму операції у 24,9 млн. дол. А вже у березні наступного року TKB оголосив про продаж придбаних 50,3% акцій іншому власникові «Місто-банку» - компанії «Юнімакс», яка на той час володіла рештою акцій. Продаж відбувся наприкінці 2009 року. Операція оцінювалася у 30 млн. дол.

Навіщо була «Місто-банку» така збиткова оборудка? Очевидно, вона мала якийсь прихований сенс. Якщо, приміром, власники обох банків - одні й ті ж особи, тоді все стає на свої місця: ніхто не зазнав збитків, просто гроші переклали з однієї кишені до іншої.

Провести кошти, отримані від «Чорноморнафтогазу», через підконтрольний банк - дуже логічний хід для організаторів схеми з купівлею бурової платформи. Стороння фінустанова з пі­дозрою поставилася б до перерахування понад 400 млн. дол. на рахунок явно фіктивної фірми і могла б поділитися цією підозрою з «компетентними органами».

Отже, навіть за наявності багатьох (поки що) білих плям доволі чітко вимальовується такий собі «бермудський трикутник» з продавців бурової установки, її покупців та кишенькового банку, що обслуговує перших і других. У цей трикутник і канули гроші державного підприємства «Чорноморнафтогаз»… щоб виринути потім у новій упаковці та в іншому контексті.

Замість епілогу

Ймовірно, саме так частина цих коштів - близько 30 млн. дол. - знову з’явилася в Україні. Тепер вони набули вигляду 97,6% статутного капіталу приватного ТОВ «Амадеус Ко», яке є власником будівництва… вертолітного майданчика для президента Януковича у центрі Києва.

Засновником цієї фірми виступила британська компанія Fineroad Business LLP, створена нашими давніми знайомими - Ireland і Milltown. Вона навіть зареєстрована в тій же будівлі в Кардіффі, де і її рідна сестра Highway.

Навіть для невтаємничених очевидно, що таке питання, як спорудження термінала для президента, не могло вирішуватися без голови його адміністрації Сергія Льовочкіна.

Очевидним є й те, що організатори всієї багатоходової афери нині намагаються замести сліди. Так, 10 січня ц.р. розпочався процес ліквідації Highway, який, щоправда, згодом зупинили (за інформацією ЗМІ, з ініціативи британських правоохоронців).

До речі, свої договірні зобо­в’язання із поставки бурової установки ця фірма ще не виконала, а згідно з умовами конт­ракту, рішення про її ліквідацію є підставою для анулювання контракту «Чорномор­нафто­газом».

Крім того, через тиждень після початку процесу ліквідації Highway компанії Ireland і Milltown було виведено із числа засновників Fineroad Business LLP.

А тим часом відомство пана Бойка, мабуть, вирішило перетворити на традицію закупівлю бурових установок за 400 млн. дол. Як уже писало DT.UA, восени 2011 року «Чорномор­нафтогаз» купив ще одну платформу за 399,8 млн. дол. Цього разу продавець - латвійська компанія Rigas Kugu Buvetava - справжнє підприємство, от тільки ціна чомусь удвічі більша від світової…

Наприкінці життєстверджуючих історій зло завжди покаране. У нашій повісті цього поки що не відбувається. Та вона - чудовий лакмусовий папірець особисто для кожного, хто до неї причетний, - і для тих, хто влаштовував аферу, і для тих, хто зобов’язаний був би на це відреагувати.

А поки що фігуранти корупційного скандалу відмахуються від усіх претензій, і крісла під тими з них, хто на службі государевій, не хитаються. Мовчать і генпрокурор, і прем’єр, і президент. Тому хочеться нагадати усім цим людям: ігнорування та мовчання не позбавляють від відповідальності.

А отже, далі буде…

У статті використано матеріали журналістських розслідувань DT.UA, «Української правди», ТВі, Business new Europe.