Конституційна «балалайка»

Прагнучи піти у відпустку з максимально чистою совістю, конституційні судді оперативно підчищали «хвости». Мабуть, тому всього за два дні, 8—9 липня ц.р., відбувся залповий викид досить цікавих ухвал КС (№ 28-у — № 31-у). Суд припинив провадження відразу в чотирьох справах, ініційованих Віктором Ющенком стосовно конституційності постанов і розпоряджень Кабміну з таких надзвичайно важливих для країни питань, як проведення земельних аукціонів, приватизація в 2008 році Одеського припортового заводу, чотирьох енергогенеруючих компаній, Феодосійської суднобудівної компанії «Море», «Турбоатому» та деяких інших важливих об’єктів.

Причина — в усіх чотирьох випадках Віктор Андрійович письмово відмовився від своїх попередніх звернень. Однак не тому, що раптом усвідомив помилку. Чи ситуація на тому ж приватизаційному фронті докорінно змінилася. Листи В.Ющенка до КС були написані тільки для того, щоб не нарватися на відмову конституційних суддів підтримати його позицію. А відмова була неминучою.

Схема з відкликанням

Щоб переважна більшість читачів не загинула з нудьги, я не пережовуватиму сухі судові формулювання і точні назви постанов та розпоряджень уряду, по сто слів кожне. Зрештою, абсолютно очевидно: справа не в назвах, а у високих стосунках, що склалися між президентом та українськими урядами.

Так-так, я не обмовилася: саме урядами у множині. Сумнів­на практика припинення президентськими указами постанов та розпоряджень КМ з одночасним поданням до Конституційного суду була доволі гарно обкатана під час другого пришестя в Кабмін Віктора Януковича.

Тоді це не викликало особливого суспільного інтересу. Справді, ну хіба можуть не виникати суперечності між президентом та урядом, що представляють різні політичні сили? З іншого боку, Кабмін Януковича був набагато стриманішим — принаймні до гучних публічних перепалок із гарантом не опускався. Він просто подавав на нього позови до суду, які Тимошенко відкликала, щойно повернулася в прем’єрське крісло.

Інша справа тепер, коли до Кабміну прийшли соратники Ющенка по помаранчевій революції, а практика встромляти дровеняки в колеса через Конституційний суд не тільки не припинилася, а й набула нових барв. Запахло не грозою — скандалом! Особливо, коли рахунок скасованих актів (із передачею справи до Конституційного суду) пішов на десятки.

Схема діє просто. Відповідно до п.15 ч.1 ст.106 Конституції України, президент має право призупинити дію кабмінівського акта й одночасно звернутися до КС із клопотанням про визнання його таким, що не відповідає Основному Закону. Зовні — безневинна процедура, проте спрацьовує, та ще й як!

Усі інформаційні канали аж захлинаються від новин про скасування постанови чи розпорядження КМ, а саме нагадування про подання заяви до Конститу­ційного суду викликає в обивателя почуття тривоги: «Ой, щось нахімічили! Не може бути диму без вогню, явно нахімічили. Ну хай би гроші тягали зі скарбниці чи сприяли наближеним фірмам — цим у нас нікого не здивуєш. А от неконституційні рішення — це вже серйозно, це — замах на підвалини».

І невтямки пересічному громадянину, що найчастіше судова суперечка про неконституційність між президентом і урядом — те саме, що суперечки між гостроконечниками і тупоконечниками у Свіфта. Так президент «виховує» уряд і постійно зриває його плани зробити щось добре та корисне для країни.

— Нас у Кабінеті міністрів дуже непокоїть практика останнього часу, пов’язана з масовим зупиненням актів Кабінету міністрів указами президента з мотивів їх неконституційності і зверненням президента до Конституційного суду, — каже міністр Кабінету міністрів Петро Крупко. — Таке право у президента є, однак як професійний юрист, що понад десять років очолював юридичну службу уряду, я вперше стикаюся з ситуацією, коли акти, завідомо правомірно прийняті урядом, блокуються в такий спосіб. І я вбачаю щонайменше зловживання президентом своїм правом. Заблоковано близько 40 рішень уряду, в тому числі 13 постанов. Деякі акти зупинялися двічі. І єдина мета цих дій — політична: заблокувати діяльність уряду.

У Конституційного суду існує вже відпрацьована процедура розгляду таких питань. І, що на руку Банковій, процедура досить тривала.

Свіжий приклад. 11 лютого 2008 року Кабмін видає розпорядження № 261-р, яким затверджують умови проведення конкурсу з продажу акцій Одеського припортового заводу. Президент його відміняє, роблячи до КС подання про неконституційність документа. Так, мовляв, і так, «за відсутності державної програми приватизації, адекватної сучасному рівню розвитку суспільних відносин», приватизація припортового не «відповідає інтересам національної безпеки в сфері приватизації, а тому розпорядження не відповідає Конституції України». Крім того, Кабмін не мав права затверджувати умови продажу (тільки погоджувати!), а затвердив.

Судді КС дуже завантажені роботою, і перша судова колегія КС (загалом їх три) до розгляду питання, конституційно Кабмінові затверджувати умови конкурсу по ОПЗ чи не дуже, дістається тільки в середині літа. 27 червня ц.р. вона відмовляє президентові у відкритті конституційного провадження, зокрема і через непідвідомчість питання. Грубо кажучи, адресою помилилися.

Проте далі в законодавстві є лазівка, як прохачеві гідно вийти з делікатної ситуації. Між засіданням судової колегії та пленарним засіданням КС є певний часовий лаг. Достатній для того, щоб, ніби за помахом чарівної палички, з’явився офіційний лист В.Ющенка про відмову від свого подання.

За формою гарант «бере своє слово назад», не чекаючи остаточного вердикту КС. Хоча, теоретично, вердикт може виявитися навіть протилежним, адже шість розумних голів — добре, а 18 — ліпше.

Так було й у справі по Одеському припортовому. 7 липня ц.р. президент надсилає до КС письмову заяву про відкликання свого подання (певне, без номера, тому що ця «дрібниця» в ухвалі Конституційного суду не фігурує). І вже буквально наступного дня, 8 липня, прохання про відкликання задовольняється, розгляд конституційного подання припиняється.

Гучне призупинення президентом кабмінівських актів — і, через три-чотири місяці, тихе відкликання подання з Конституційного суду. Так було вже не раз (всі охочі можуть знайти підтвердження на сайті КС). Перша, друга й третя колегії суддів своїми визначеннями від 14 грудня і 17 грудня 2007 року, 2 квітня, 15 травня, 27 травня, 19 червня, 26 і 27 червня 2008-го визнавали не підвідомчими Конституційному суду питання, ініційовані главою держави в зв’язку з кабмінівськими рішеннями.

На перший погляд, істина тріумфує. Але час втрачено. Якщо від подання клопотання до його відкликання проходить, як у нашому випадку з ОПЗ, чотири місяці й плани уряду виявляються безнадійно зірваними, отже, мети досягнуто? І Юлії Тимошенко не дістанеться ні слава проведення земельних аукціонів, ні авторство продажу одного з найбільш ліквідних нині українських активів...

Місяцями триває конституційна «балалайка» з приводу того, хто правомочний призначати склад Національної комісії регулювання зв’язку — президент чи Кабмін. А коли все ж таки Кабмін, то чи не обмежує це президента у виконанні його конституційних обов’язків із гарантування національної безпеки... Весь цей час регулятор практично паралізований.

І ніхто ні за що не відповість.

Проте відкликання конституційного подання сьогодні не означає, що Віктор Андрійович не повернеться до цього питання завтра. Ще й як повернеться!

Наш гарант уже двічі вдавався до зупинення конкурсу з продажу Одеського припортового за допомогою Конституційного суду — при Януковичу й при Тимошенко. І обидва рази — з однаковим результатом: у грудні 2007-го, як і в червні 2008-го, колегія суддів КС відмовила у відкритті конституційного провадження.

Правда, у першому випадку Вікторові Андрійовичу дуже посприяла Юлія Володимирівна. Вже через шість днів після приходу до влади її уряд спішно скасував усі рішення попередників («злочинної влади»), зокрема й щодо приватизації Одеського припортового, дію яких було припинено президентом. На що В.Ющенко зміг послатися в новому листі-відмові до КС.

На жаль, прем’єрові це не дуже-то допоможе.

Приватизація стратегічного підприємства почнеться з нового аркуша: повторне створення комісії, поїздки на об’єкт та узгодження нових умов продажу. Та вже через два місяці Юлія Володимирівна наступить стильною туфелькою на граблі, котрими вже пройшовся дорогий штиблет Віктора Федоровича. Конкурс заблоковано. А одеському підприємству годилося б присвоювати «почесне» звання «двічі не приватизованого».

За найскромнішими експертними оцінками, злагоджені дії президента та КС на одеському «фронті» обернуться для держбюджету країни чималими втратами. З урахуванням нинішньої прибутковості підприємства, казна за нього легко могла б одержати вже в липні 2008-го приблизно 15 млрд. грн. А якби в суперечку за об’єкт утрутився «Газпром» (через «Сібур») — то й більше. Зайві це гроші для країни чи ні, питання риторичне.

У принципі, можна, звичайно, стати на комуністичні позиції й ще раз гнівно затаврувати всіх охочих поживитися за рахунок розпродажу «заводів та пароплавів». Якби не 2009 рік, що наближається, з перспективою різкого підвищення цін на газ. Газ для ОПЗ — головна сировина, що становить приблизно 85% у його собівартості, ціна на газ — найбільший головний біль. Нині газ заходить на підприємство за ціною 246 дол. за тисячу кубів. У 2009-му при ціні в 360 дол. — досить оптимістичній, але яку поки що «Газпром» не підтверджує, ціна на вході на підприємство становитиме вже 450. Можливо, президент може точно прорахувати точку збитковості виробництва, спрогнозувати ціни на світових ринках добрив і гарантувати, що дорогий нині актив виживе при нових газових цінах. Та хто нестиме відповідальність, якщо події підуть по сумному варіанту й завод можна буде продати лише за ціною металу — він чи, може, Конституційний суд?

Загалом-то у Віктора Андрійовича й керованого ним секретаріату є кілька улюблених «гармат» для вирішення приватизаційних питань. Та кілька «гранат», які при нагоді можна підкинути в окопчик.

Блокування процесу йде не тільки через Конституційний суд, хоча завдяки йому, крім Припортового, майже на півроку зависло кілька конкурсів. Прикиньмо ціну питання. 60-процентні пакети чотирьох електрогенеруючих компаній (у середньому по 1,5 млрд. грн.) — це 6 млрд. недоотриманих цього року надходжень, «Турбоатом» — не менше 400 млн. грн., ще мільярд — від продажу пакетів акцій шести обленерго. Сума тягне на 21—22 млрд., яких вистачило б не тільки на інфраструктуру до Євро-2012, енергозбереження, а й на інші інноваційні потреби.

У резерві в президента — програма приватизації, до прийняття якої указом № 200 від 6 березня ц.р. він із посиланням на РНБОУ заборонив продавати хоч трохи серйозні об’єкти. І стратегічні, до яких затесалася навіть транспортна, майже на 90% розпродана за попереднє десятиліття галузь. І підприємства, наслідком продажу яких може стати монополізація ринків. У ФДМ до таких об’єктів автоматично долучили усіх вже існуючих монополістів — від гріха подалі.

І, нарешті, є у Фонді держмайна жінка на ім’я Валентина Семенюк. Мабуть, як союзник вона ефективніша, ніж КС і неприйнята держпрограма приватизації, разом узяті.

А в цю середу засобом неприватизації стала... ртуть: кульки блискучого металу виявили і в коридорах, і в кабінетах будівлі Фонду держмайна України. Масштаби біди, яка спіткала приватизаційне відомство, поки що незрозумілі, але по п’ятницю включно воно не працювало: на п’ятому—дев’ятому поверхах проводили демеркуризацію.

Можливо, до послуг демеркуризаторів вдалися невипадково. Валентина Петрівна, звісно ж, побачить у цьому підкоп під свою діяльність. Опоненти пані Семенюк — бажання певних сил знищити приватизаційні сліди останніх років. Кажуть, після демеркуризації в документах не можна буде розібрати написане. Либонь, і «пальчики» на скандальному продажу «Луганськтепловоза» підуть у вічність...