Кому вигідне обов’язкове страхування?

Під час недавньої поїздки по затоплених паводком західних областях України президент висловив думку, що саме страхування може бути джерелом потрібних коштів для усунення наслідків стихії в майбутньому. У цьому його дружно підтримали страхові компанії, розвинувши президентську тезу: потрібно запровадити обов’язкове страхування ледь не будь-якого майна. Як водиться в таких випадках, у хід пішли посилання на світовий досвід і Європу, в яку ми так прагнемо, ну й, зрозуміло, на інтереси громадян, що їх страхові компанії раді захищати, звісно ж, «не корисливості заради».

Та чи готові ми використовувати страхування для покриття ризиків стихійних лих у масштабах країни, і як це слід робити?

Нагадаємо, вітчизняний страховий ринок за більше ніж півтора десятка років існування й за наявності великої кількості контролюючих його державних структур (головна з них — Держфінпослуг) так і не створив достовірної та повноцінної статистики, яка б дала змогу об’єктивно його оцінювати (див. статтю «Сама скромність», «ДТ» №38 (667) 13—19 жовтня 2007).

Тому діяльність страхових компаній доводиться оцінювати «на око», використовуючи й аналізуючи інформацію з різноманітних джерел.

Крім того — і це дуже важливо, — щоб зрозуміти, наскільки вірогідно й повно можна оцінити ефективність будь-яких новацій у сфері страхування, в тому числі й запропонованих президентом, необхідно врахувати, що серед нормативних параметрів, за якими Держфінпослуг оцінює діяльність страхових компаній, немає жодного, який був би пов’язаний зі споживчою якістю послуг.

Можна скільки завгодно говорити про велику користь страхування, але без механізму її об’єктивної оцінки подібні твердження — не більше ніж дилетантство чи обман, який на руку лише страховим компаніям і купленим ними чиновникам.

Чи не основною споживчою характеристикою страхового ринку в цілому й окремих страхових компаній зокрема є рівень виплат, який визначається як відношення виплачених клієнтам страхових сум і отриманих від них коштів.

За цим показником вітчизняний страховий ринок приблизно вдесятеро гірший, ніж страхові ринки розвинених країн. Що ж до обов’язкових видів страхування, які охоплюють значну частину населення України, то стан справ тут іще плачевніший — рівні виплат коливаються від 2% (обов’язкове страхування пасажирів на транспорті) до 8% («автоцивілка»). Причому це середні дані. В окремих компаніях рівень виплат, наприклад, за «автоцивілкою» становить усього 0,2%, (див. інформацію на сайті www.insurhelp.org.ua).

Принципова відмінність вітчизняних страхових компаній від зарубіжних у тому, що останні практично всі отримані від клієнтів кошти їм же й повертають, вдовольняючись лише відсотками від коштів, які перебували в них тимчасово. Вітчизняні ж страхові компанії годуються переважно за рахунок невиплат, повертаючи клієнтам приблизно 10—15% отриманих від них коштів.

Іншим важливим споживчим параметром є швидкість виплат. За цим показником вітчизняні страховики також істотно відстають від своїх закордонних колег.

Середній час затримки виплати в нас становить близько півроку. Причому для отримання виплати клієнтам нерідко доводиться проходити крізь тяжкі випробування. Тут і хамство співробітників страхових компаній, і нескінченне оббивання порогів різноманітних спеціалістів та керівників, і подання безлічі документів, не передбачених договорами, й корумпованість суддів під час розгляду в судах спорів зі страховими компаніями, й цілковита байдужність Держфінпослуг до їхніх проблем. А в результаті отримують від страхової компанії лише частину належного за договором.

Викладене свідчить, що посилання вітчизняних страховиків на світовий досвід
і Європу є передчасними.

Якщо припустити, що Українська держава за аналогією із цивілізованими країнами виділятиме на страхування ризиків від стихійних лих дотації, то за наявних рівнів виплат левова їхня частка (приблизно 90%) осідатиме в кишенях страхових компаній. Саме так, до речі, й відбувається із багатомільйонними дотаціями на страхування сільгоспризиків за мовчазної згоди МінАПК.

Тому запровадження обов’язкового страхування майна від стихійних лих забезпечить страховим компаніям багатомільярдні «дармові» заробітки за рахунок інших громадян (як і всі обов’язкові види страхування, яких у нас понад 40, що вдесятеро більше, ніж у цивілізованих країнах).

Є ще одне важливе міркування, пов’язане зі страхуванням у випадках стихійних лих. Річ у тому, що страхування великої кількості ризиків одним страхувальником (державою) є економічно недоцільним — сума відшкодування при цьому завжди буде менша за суму премій, сплачених страховій компанії (компаніям). Пояснюється цей «феномен» теорією великих чисел (подробиці див. на сайті www.insurhelp.org.ua).

Можливо, для таких випадків державі доцільніше створювати спеціальний фонд чи застосовувати спеціальні форми страхування своїх витрат на покриття збитків від стихії. Наприклад, страхувати ризик перевищення заздалегідь установленого рівня витрат (ексцедент збитковості).

Напевно, у фахівців є й інші варіанти вирішення цієї складної проблеми, проте будь-які пропозиції такого роду мають оцінюватися незалежними експертами (і не лише вітчизняними), а не просто надходити від зацікавлених у надприбутках страхових компаній і лобіюватися купленими ними чиновниками.