КОМАНДА ОЛЕКСАНДРА РАЗУМКОВА: І ВЛАДА, І КРАЇНА ЗАДИХАЮТЬСЯ БЕЗ СВІЖИХ ІДЕЙ

Редакція «ДТ» запросила до розмови Анатолія ГРИЦЕНКА, президента Українського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД). Рішенням зборів засновників, з 24 жовтня 2000 р. Центру надано ім’я його фундатора й лідера Олександра Васильовича РАЗУМКОВА. Пам’ять колишнього заступника секретаря РНБО України, великого друга та постійного автора нашої газети вшановують сьогодні, в перші роковини його смерті, рідні, близькі друзі й колеги.

У листопаді 99–го команда Разумкова не вперше залишала стіни чиновницьких фортець. Ніхто з цивільних і військових, тих, хто зібрався в приймальні з тепер уже мовчазними телефонами, не мав ілюзій з приводу легкості мети, що стояла перед ними: створити потужний центр і продовжити справу людини, яку вони дотепер лаконічно називають Шеф. Людини, яка була КОРИСНА та ВІРНА країні. Країні, велика частина населення якої, можливо, лише побачивши фільм Ольги Герасим’юк на «1+1» у неділю (23.00), зрозуміє, що в українській владі можна ТАК працювати. Та й узагалі можна ТАК по-справжньому жити.

Анатолій Гриценко, 1957 р.н., українець; освіта — Київське суворовське військове училище (1974), Київське вище військове авіаційне інженерне училище (1979), Інститут іноземних мов Міністерства оборони США (1993), оперативно-стратегічний факультет Університету ВПС США (1994), Академія ЗС України (1995). Кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, автор понад 100 наукових праць, у т.ч. виданих у Бельгії, Нідерландах, США, ФРН і Швейцарії. З 1997 р. — постійний автор «ДТ». Полковник запасу, за плечима — 25 років служби в армії. Служив у стройовій частині, працював викладачем у військовому вузі, на штабних посадах у Міністерстві оборони, очолював Управління проблем військової безпеки і військового будівництва в НДЦ Генерального штабу. Остання посада в державних органах — керівник аналітичної служби апарату РНБО України. З грудня 1999 р. — президент УЦЕПД.

— Анатолію Степановичу, перший період найбільшої активності УЦЕПД припадає на 1995—1997 рр., коли О.Разумков пішов з президентської адміністрації. Якщо можна, декілька слів про цей період.

— На мою думку, Олександр Васильович обрав найпродуктивніший шлях для тих високопоставлених керівників, котрі з різних причин залишають державну службу. Він не пішов у глуху опозицію до влади, не захопився партійним будівництвом, не пішов у бізнес, як це робить більшість колишніх міністрів, прем’єрів і віце. О.Разумков створив свій центр, він створив свою команду й продовжував працювати на державу в неурядовій організації. Працювати, до речі, в умовах потужного тиску з боку тих в оточенні Президента, хто не міг терпіти «білої ворони у зграї». Центр вистояв, а його лідер незабаром знову обійняв відповідальну державну посаду. У той період УЦЕПД порушував гострі питання, до яких багато хто боявся підступитися, — це тіньова економіка, корупція, організована злочинність, воєнна реформа. Сьогодні про це говорить багато хто…

— Саме — говорять. Проблеми як і раніше актуальні. Що, на вашу думку, стримує вихід України з кризи, чому ми так довго «гасимо пожежу» і ніяк не вийдемо на магістральний шлях розвитку?

— У вашому питанні міститься й відповідь: саме тому, що «гасимо пожежу» й не дивимося навіть на півкроку вперед. Одна з причин такого становища — в країні відсутня цілісна система інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності влади, стратегічного аналізу й прогнозування. Це підтверджують низькі результати роботи виконавчих структур, неготовність парламенту виступити з серйозними ініціативами, відсутність у програмах кандидатів на парламентських і президентських виборах досить обгрунтованих, проривних пропозицій, просто — свіжих ідей. Навіть штаби політичних партій, щедро фінансовані їхніми засновниками, не змогли напрацювати здійсненних програм в основних сферах діяльності держави. Отже, криза не локальна, а системна. Так далі жити не можна: без свіжого повітря задихається влада, може задихнутися й уся країна.

Особливий дефіцит системних аналітиків відчувають державні структури, їх дуже мало в центральному апараті, не набагато краща ситуація у відомчих НДІ. Проблема не лише в принизливому для висококласного експерта рівні оплати праці. На жаль, у країні неприпустимо мало (в окремих сферах — буквально одиниці) фахівців, готових виконати відповідальну роботу, навіть коли вона гідно оплачуватиметься. І тут не допоможуть тисячі докторів і кандидатів наук, адже більшу частину з них становлять люди, котрі нездатні або не бажають засвоїти сучасні технології аналізу, не готові вирішувати прикладні питання, видаючи аналітичну продукцію в умовах жорстких часових обмежень. Потрібна цілеспрямована підготовка таких людей і дбайливе ставлення до наявного «мозкового» потенціалу.

— Невже, насправді, все так погано?

— І так, і ні. Окремі «острівці аналізу» збереглися в спецслужбах, розвідувальному співтоваристві, є невгамовні фанати-трудоголіки в апаратах міністерств, патронажних службах окремих високопоставлених чиновників. Але вони роз’єднані, не мають єдиної методології, їхні пропозиції вихолощуються (зависають, губляться) на різних рівнях державної піраміди. Тому про системну роботу з виходом на видимі практичні результати говорити важко.

Значний «мозковий» потенціал перебуває за межами державних органів — по крупинках його можна знайти в штабах окремих політичних партій, провідних ЗМІ, у неурядових аналітичних центрах, деяких бізнес-структурах. Крім того, сотні досвідчених і кваліфікованих фахівців, котрі з різних причин залишили державну службу, працюють не за профілем або взагалі не залучені до суспільно-корисної діяльності.

Задіяти цей потенціал державі не під силу, таке завдання в змозі вирішити потужні неурядові організації: вони мобільніші, у них більше можливостей залучити кошти спонсорів. В Україні є невеликі колективи в 10—15 чоловік, які видають у кілька разів більше аналітичної продукції, ніж державні НДІ із 100—150 чоловік, що займають багатоповерхові будинки в столиці, з філіями в регіонах, і отримують пристойне фінансування з бюджету. Приблизно так, як малий бізнес випереджає неповороткі й збиткові державні підприємства. В інтересах держави — підтримувати діяльність «мозкових центрів».

— Наскільки аналітична продукція «мозкових центрів» затребувана владою?

— Неурядових аналітичних центрів у нас багато, лише в столиці понад п’ятдесят. На жаль, активно працюють лише одиниці. Багато структур існують на папері, не мають постійного персоналу, належного ресурсного забезпечення. Окремі експерти-багатоверстатники працюють одночасно в трьох- п’яти організаціях, фактично — ніде з повною віддачею. Користь від таких «мозкових центрів» для держави — мінімальна.

Тому говорити варто лише про ті центри, що мають можливість проводити дослідження на належному рівні за кількома напрямками, і такі в Україні є. До числа потенційно сильних аналітичних структур, на нашу думку, можна віднести Агентство гуманітарних технологій (В.Грановський), Між- народний центр перспективних досліджень (В.Нанівська), Центр економічного розвитку (О.Пасхавер). Привертають увагу соціологічні дослідження, виконані в Інституті політики (М.Томенко) та Київському центрі політичних досліджень і конфліктології (М.Погребинський).

Неурядові центри працюють ефективно за наявності двох умов — це підтримка їхніх зусиль засобами масової інформації та сприйняття до альтернативних пропозицій владними структурами.

Ми вдячні вітчизняним мас-медіа за їхню увагу до діяльності Центру Разумкова. Практично щодня журналісти звертаються до нас з проханням прокоментувати події, дати експертні оцінки й прогнози, підкріпити матеріали фактичними даними, розрахунками чи соціологічними дослідженнями. Водночас нам відомі видання, де навіть на згадування про центр і прізвища його експертів накладено табу. Ми розуміємо, це не позиція журналістів, і знаємо, хто стоїть за подібними рішеннями. Страусова політика — доля слабких людей, їм можна лише співчувати…

— А як стосовно влади?

— У нас є позитивний досвід, який підтверджує готовність влади працювати з неурядовими організаціями, і це вселяє надію. Наведу кілька прикладів.

У квітні УЦЕПД підготував аналітичну доповідь «Реформа системи страхування в Україні: концептуальні засади». З ним знайшов час ознайомитися особисто прем’єр В.Ющенко. Його рішенням було створено робочу групу, до складу якої ввійшли представники Міністерства фінансів, інших міністерств і відомств і, крім того, експерти з неурядових структур — УЦЕПД і Ліги страхових організацій України. Після кількох місяців спільної роботи було підготовлено проект Державної програми розвитку страхового ринку України на період до 2005 р. Проект вже узгоджений у всіх міністерствах, потрібне лише політичне рішення — ухвалення на засіданні Кабміну.

Місяць тому було подано аналітичну доповідь УЦЕПД «Церква і суспільство в Україні: проблеми взаємовідносин». Наші експерти готували її в тісній співпраці з Державним комітетом України у справах релігій. Наш аналіз одержав високу оцінку з боку лідерів релігійних конфесій і глави президентської адміністрації В.Литвина.

У березневій доповіді «Міжнародний імідж України: міфи і реалії» ми пропонували розгорнути більш широку мережу інформаційного агентства ДІНАУ за межами країни — у вересні уряд прийняв постанову з цього питання.

У лютому в доповіді «Воєнна реформа в Україні: старт чи черговий фальстарт?» УЦЕПД обгрунтував необхідність включення начальника Генштабу до складу РНБО — у липні Президент підписав відповідний указ, і генерал В.Шкідченко вже працює в Раді. Отже, влада таки прислухається до думки громадськості.

Є й інші форми взаємовигідної співпраці. Наприклад, протягом останніх місяців, з ініціативи В.Литвина, в адміністрації Президента проводяться зустрічі за участю керівників неурядових центрів. Президентська команда висловила готовність сприймати незалежні оцінки ситуації, навіть дуже жорсткі, альтернативні ідеї та пропозиції. Для нас це дуже важливий сигнал, і до таких зустрічей ми готуємося особливо серйозно, розуміючи високий рівень відповідальності.

Але не все так безхмарно. Приміром, з Є.Марчуком продуктивне співробітництво поки не складається, і не з нашої вини. Перед тим, як піти з РНБО, я вважав своїм обов’язком викласти новопризначеному секретареві можливі шляхи підвищення ефективності роботи апарату РНБО, насамперед — його інформаційно-аналітичної складової. Наша зустріч з Є.Марчуком відбулася в грудні минулого року, і я був переконаний, що вона вдалася. По-перше, замість запланованих двадцяти хвилин зустріч тривала годину двадцять. По-друге, завершуючи бесіду, Євген Кирилович сказав, що мої оцінки на 100% збігаються з його баченням, у т.ч. щодо можливих кадрових призначень. Нарешті, ми домовилися підтримувати робочі контакти між експертами апарату РНБО й УЦЕПД, оскільки спільними зусиллями (державних і неурядових структур) легше вирішувати важливі для країни питання. На жаль, ці слова зависли в повітрі. І мені важко зрозуміти, чому Євген Кирилович не пішов на співробітництво з нашим центром. На мою думку, від цього страждає загальна справа. Саме тому ми, як і раніше, відкриті для діалогу, який веде до конструктивної взаємодії.

— Чому розумні ідеї сприймаються далеко не завжди?

— Цінна нова ідея проходить складний шлях: жорстке відторгнення — усвідомлення — прийняття — реалізація. У багатьох випадках цей шлях обривається на ранніх стадіях. Усе залежить від здатності владних структур приймати відповідальні рішення й виявляти політичну волю на етапі їх реалізації. Якщо усвідомлення важливості проблеми приходить занадто пізно, темп втрачається — і тоді ми «гасимо пожежу». Іноді політичної волі вистачає лише на ухвалення рішення. Виконавчі ж структури не завжди виконують волю керівника, адже вони працюють за законами Паркінсона. Наведу приклади, про які знаю не з чуток.

В апараті РНБО є давні напрацювання з багатьох питань, що хвилюють керівництво країни сьогодні. Наскільки мені відомо, у недалекому майбутньому буде проведене засідання РНБО з питань енергетичної політики України, яка виявилася на перетині інтересів Росії та Західної Європи. Але ж, засідання РНБО з таким порядком денним О.Разумков пропонував провести ще два з половиною роки тому — у квітні 1998 р. Наповнення практичним змістом потребують і декларації про співробітництво України в рамках ГУУАМ, з НАТО, ЄС, стратегічними партнерами. І з цих питань Президентові пропонувалися цілком обгрунтовані рішення ще в 1998—1999 рр. Примітно, що вони приймалися: на документах стоїть резолюція «Згоден. До виконання», їх адресовано конкретним міністрам. Якби уряд у повному обсязі виконував розпорядження глави держави, багато питань були б вирішені вчасно.

До речі, за півроку до економічної кризи, що вибухнула в серпні 1998 р., О.Разумков попереджав про реальні зовнішні загрози й наявність внутрішніх передумов для обвалу економіки України, він окреслив і можливі варіанти кризового розвитку, виходячи з аналізу ситуації в Індонезії. Ці прогнози також не одержали належної оцінки в уряді. У результаті, у вересні 1998 р. довелося спішно розробляти перелік антикризових заходів і знову «гасити пожежу».

Я не хочу, щоб склалася думка, ніби ніхто, крім Олександра Васильовича, не прогнозував розвиток ситуації й не пропонував можливих рішень. Це не так. У мене особливе ставлення до цієї людини, я вдячний долі за те, що мені довелося працювати поруч з нею. Але ж він насправді був системним аналітиком вищого класу й у складних ситуаціях раніше від інших синтезував картину того, що відбувалося, пропонував сильні рішення. І якщо бути об’єктивним, то не можна не помітити, що на трьох напрямах, за які О.Разумков відповідав у РНБО, — українсько-російські відносини, робота з лівими фракціями у Верховній Раді, стосунки між релігійними конфесіями — після його смерті ситуація помітно загострилася й почала розвиватися не за компромісним, а за силовим сценарієм. Хіба це не так? До речі, знаний західний дипломат, який пропрацював в Україні багато років, відвідуючи УЦЕПД минулого тижня, прямо сказав, що в нашій країні він може назвати лише декілька людей, котрі мають потенціал, який можна порівняти з потенціалом О.Разумкова. Переконаний, Президентові Л.Кучмі сьогодні, як ніколи, потрібні такі люди в його найближчому оточенні.

Загальний же висновок очевидний: виконавчі структури мають працювати на випередження, «гасіння пожежі» — це тупиковий шлях, на якому неминучі великі прорахунки й втрати для країни. Переконаний, у кожному державному органі чисельністю в 100 чоловік слід мати 5—7 аналітиків, котрі прораховують розвиток ситуації на два-три ходи наперед. Сьогодні цього немає, більше того — під час чергових скорочень нерідко ліквідовують саме інформаційно-аналітичні структури. Приміром, у січні цього року апарат РНБО скоротили на 40 чоловік: ліквідовано аналітичну службу, управління інформаційної безпеки, управління соціально-політичних аспектів національної безпеки. Навіщо? Ми заощадили копійки, втрати ж будуть відчутними.

— Відчувається, що ви небайдужі до долі апарату РНБО. Не виникало бажання повернутися на державну службу?

— Мені дійсно небайдужа доля організації, де працював ще рік тому. Але бажання повернутися не виникало, кажу про це абсолютно щиро. По-перше, сьогодні апарату РНБО відведено значно скромнішу роль, його вплив на прийняття державних рішень сильно обмежений. Працювати ж «на корзину» бажання немає. По-друге, на мою думку, сьогодні в керівництві РНБО немає сильних особистостей, подібних за рівнем підготовки та впливу до В.Горбуліна й О.Разумкова. Я ж можу працювати з повною віддачею на справжнього лідера, людину порядну, котра до того ж набагато сильніша, більш освічена, якщо хочете — розумніша за мене. Нарешті, неважко зрозуміти, але неможливо прийняти нинішній стиль «координації й контролю» — ці постійні інтриги, сварки на стрічках інформагентств, на телеекранах і сторінках підконтрольних газет, у які втягнуті високопоставлені члени уряду й секретар РНБО. Ми також працювали в непростих умовах, адже лінія стосунків «Л.Кучма — В.Горбулін — О.Разумков» ніколи не була прямою; від початку це був трикутник, конфігурація якого змінювалася залежно від обставин. І однак, ключові питання вирішувалися, й вирішувалися досить ефективно. Сьогодні ж дві потужні структури (уряд і апарат РНБО), які мають працювати спільно, займаються «політичним канібалізмом».

У принципі ж, не виключено, що згодом комусь із співробітників УЦЕПД запропонують зайняти відповідальну посаду в державних структурах. Можливо, за певних умов пропозицію буде прийнято. Нам важливо, щоб робота була результативною, а для цього потрібно накопичувати на всіх рівнях виконавчої вертикалі критичну масу справжніх професіоналів, відданих країні, котрим було б не страшно довірити її майбутнє.

— Чи завжди незалежні експерти мають можливість викласти свої думки тим, від кого залежить прийняття конкретних рішень?

— Мені важко говорити за колег з інших неурядових організацій. У нас у більшості випадків подібних проблем не виникає. Хоча ви праві, не у всі двері можна достукатися з першого разу.

Є чиновники, які вважають принизливим для своєї гідності радитися з експертами з неурядових центрів. Їхні помічники прямо кажуть, мовляв, Іван Іванович дуже зайнятий важливішими справами й не може витрачати дорогоцінний час на зустрічі з якимись експертами, ви ж розумієте — він очолює відділ (управління) у міністерстві! Що сказати в цьому разі?

По-перше, ряд співробітників УЦЕПД зовсім недавно працювали у виконавчих структурах. Приміром, І.Жданов, В.Саприкін, М.Сунгуровський, В.Чалий обіймали не менш, якщо не більш відпо- відальні посади, ніж оті іван іваничі. Їхні оцінки й пропозиції лягали на стіл керівників держави, на їх основі приймалися важливі рішення. По-друге, ми не перебуваємо на бюджетному фінансуванні й, загалом, у друзі не набиваємося. Ми пропонуємо державним органам свій аналіз ситуації, прогноз її розвитку й можливі рішення. Центр Разумкова завжди підтримував конструктивні починання влади й водночас критикував слабкі або помилкові рішення, що можуть спричинити негативні наслідки. Якщо ми критикуємо державні органи за ті або інші дії (чи бездіяльність), то завжди пропонуємо свої рішення й готові включитися в практичну роботу з їх реалізації. На нашу думку, це відповідальна громадянська позиція людей, котрим небайдуже, що відбувається в країні.

Так, багато наших співробітників за характером максималісти. Ми хочемо, щоб ситуація в країні змінилася на краще ще за нашого життя, а не через 100—150 років. Саме тому ми використовуємо всі канали впливу, доступні неурядовим організаціям.

— Яка фінансова основа діяльності аналітичних центрів, інакше кажучи — хто їм «замовляє музику»?

— В усіх країнах такі структури відносяться до категорії неприбуткових, тому їхню діяльність підтримують спонсори — юридичні й фізичні особи, міжнародні організації. У розвинених країнах «мозкові центри» виконують замовлення уряду, одержуючи додаткове фінансування з держбюджету.

Якщо говорити про Центр Разумкова, то фінансову допомогу нам надають, насамперед, представники вітчизняного бізнесу, які поділяють погляди й ідеї Олександра Васильовича. За УЦЕПД не стоять лідери політичних партій, або ті, кого в нас називають олігархами. Як і інші неурядові центри, фінансову підтримку на виконання окремих проектів ми одержуємо від зарубіжних фондів і організацій. Серед них — фонди Конрада Аденауера, Фрідріха Еберта, «Відродження», посольства Великобританії та Нідерландів, офіс інформації та документації НАТО. Окремі дослідження ми виконуємо на замовлення виконавчих структур. Ми не розраховуємо на бюджетне фінансування, хоча в принципі не виключаємо такої можливості в майбутньому, коли держава стане багатшою.

Інформаційну підтримку нам надають урядові органи, народні депутати України, засоби масової інформації, посольства й представництва іноземних держав, наші зарубіжні партнери. Ми самі визначаємо теми досліджень і лише потім шукаємо спонсора, який міг би їх підтримати.

Випереджаючи наступне запитання, скажу відразу: не було випадку, щоб спонсор нав’язав нам свої підходи або оцінки. Спроби такі були — з боку одного з західних фондів, — але ми твердо наполягли на своєму й завершили проект так, як вважали правильним.

О.Разумков дуже високо встановив планку вимог до аналітичної продукції, яку готує центр, і ми не маємо морального права опустити її нижче. Це накладає певні обмеження на наші стосунки з партнерами та спонсорами: УЦЕПД бере участь лише в тих проектах, що ми в змозі виконати краще за інших і при цьому обов’язково завершити дослідження конкретними пропозиціями й рекомендаціями. Ми вивчили досвід роботи неурядових центрів у десятках країн, визначили власну стратегію й дотримуємося її неухильно.

— І в чому ж суть стратегії УЦЕПД?

— Ну, всі секрети я розкрити не можу, адже в нас є й конкуренти… Якщо ж говорити серйозно, то можна виділити чотири головні елементи нашої стратегії.

По-перше, це орієнтація на рівень аналізу, що відповідає світовим стандартам. Професіонали завжди були головним надбанням команди Разумкова. Він умів знаходити талановитих людей, він створював їм сприятливі умови для творчості, він терпляче навчав, даючи право на помилку. В УЦЕПД завжди панувала атмосфера причетності до важливих і серйозних справ, а в таких умовах люди виявляють свої сильні риси. І найголовніше — О.Разумков завжди захищав свою команду від ударів долі й чиновників; після смерті Олександра Васильовича ми особливо гостро відчули, наскільки легко й затишно було за його спиною. На мою думку, мало хто з наших політиків навчився створювати дієздатні команди; зате є приклади, коли довірливих однодумців без докорів сумління «здають» (усіх відразу або по черзі), якщо лідер потрапляє у складну ситуацію або раптом прозріває й у боротьбі за черговий політичний міраж змінює свої погляди на 180 градусів.

Наші експерти здатні писати не лише 100-сторінкові монографії, а й аналітичні записки обсягом у дві-три сторінки, гідні уваги найвищого керівництва країни (що значно складніше). Саме таку роботу вони виконували в адміністрації Президента, апараті РНБО, Міністерстві оборони, Генеральному штабі, в урядових структурах. Тому аналітичні матеріали центру, як правило, одержують високу оцінку вітчизняних і зарубіжних фахівців.

По-друге, в УЦЕПД дослідження проводяться не за одним-двома, а відразу за кількома напрямами — це внутрішня політика, законодавство, економіка, енергетика, зовнішня політика, регіональна безпека, воєнна сфера, соціальні проблеми. Багатоплановий аналіз і спільна робота «на стиках» збагачують експертів, дають можливість врахувати більше чинників, підвищують якість кінцевого продукту. Ми намагаємося відходити від оцінок і прогнозів по гарячих слідах, наша ніша — більш серйозний аналітичний матеріал, який викликатиме інтерес і через рік, і через 5—10 років. Так працює американська RAND Corporation, і ми намагаємося переймати досвід цього потужного «мозкового центру». Неважко переконатися в тому, що аналітичні доповіді УЦЕПД, підготовлені в 1995—1998 рр. (з питань воєнної реформи, міжконфесійних відносин, тіньової економіки) й досі не втратили своєї актуальності.

Ми прислухаємося до оцінок нашої роботи, зроблених професіоналами, адже ми можемо помилятися. Наприклад, з питань воєнної реформи для нас важлива думка колишнього міністра оборони США У.Перрі й генерала Дж.Шалікашвілі, які високо оцінили матеріали УЦЕПД. Коли ж замість аргументів звучать заклинання на кшталт «новоспечені стратеги», «так звані експерти» чи «безвідповідальні популісти», ми засмучуємося, але не дуже — час покаже, хто був правий, а хто помилявся.

Третій елемент стратегії — це видання власного щомісячного журналу. Ми назвали його «Національна безпека і оборона» й друкуємо в ньому матеріали, що відносяться до різних сфер національної безпеки України: політичної, економічної, соціальної, екологічної, воєнної, науково- технологічної та інформаційної. Видаючи журнал тиражем у 1500 примірників (українською та англійською мовами), УЦЕПД має можливість донести свої ідеї й пропозиції до президентських і урядових структур, до кожного народного депутата України, профільних міністерств і відомств, провідних університетів, вітчизняних і зарубіжних експертів.

Журнал видається з січня 2000 р., але його вже помітили, і не лише в Україні. Нас просять надіслати часопис у десятки країн світу (від Великобританії — до Японії, від ПАР — до Малайзії), у провідні університети світу. Нам приємно, що експертів Центру Разумкова цитують у серйозних зарубіжних виданнях, можна б тільки радіти. Але, загалом, це сумно, що в країні лише один неурядовий центр зміг налагодити щомісячний випуск власного аналітичного журналу. Крім нашого, сьогодні в Україні (навіть з урахуванням державних наукових структур) більше немає щомісячного видання в сфері національної безпеки і оборони. Найближчий аналог — «Стратегічна панорама», друкований орган РНБО, який готують до видання два потужні інститути, — і той (у кращому разі) виходить один раз на квартал. Є над чим замислитися…

По-четверте, ми створили власну соціологічну службу й щомісяця проводимо опитування населення в усіх 27 регіонах України. Ми завжди знаємо, що хвилює наших громадян понад усе, як населення ставиться до тих або інших дій влади. Приміром, ми знаємо, що людей найменше цікавлять макропоказники: зростання ВВП, обсягів промислового виробництва, рівень інфляції, відсотки зростання середньої зарплати й т.ін. Зате кожного з нас хвилює, що можна купити на цю зарплату, скільки коштує підготувати першокласника до школи, який відсоток зарплати йде на оплату житла, транспорту, комунальних послуг та продукти харчування.

Соціологія не підмінює наш аналіз, але значно його посилює. Ми краще відчуваємо потреби людей, в інтересах яких, власне, й працюємо. Крім того, через механізм загальнонаціональних опитувань ми оцінюємо рівень підтримки громадянами наших власних пропозицій. Такий «зворотний зв’язок» дуже корисний для експертів УЦЕПД.

— У журналі УЦЕПД друкуються матеріали, підготовлені експертами, котрі представляють, скажемо так, полярні політичні сили, які нерідко жорстко критикують нинішню владу. Це робиться зумисне чи ніби ненароком?

— Дійсно, свої думки й оцінки в журналі «Національна безпека і оборона» викладають різні люди. Серед них — Ю.Єхануров, В.Медведчук, Г.Крючков, Н.Вітренко, Б.Кожин, Р.Зварич, І.Богословська, В.Шмаров, А.Лопата, І.Білас, І.Осташ, І.Коліушко, В.Горбулін, Б.Тарасюк, А.Кінах. Можна ще згадати імена відомих західних експертів — Зб.Бжезинський, Дж.Сакс, Ш.Гарнетт, Дж.Шерр, Дж.Саймон, — з оцінками яких в Україні погоджуються далеко не всі.

Головний критерій для нас — якість матеріалу та глибина аргументації. У журналі УЦЕПД немає місця голослівним звинуваченням і образливим заклинанням. Ми відхиляємо публікації, в яких нинішню владу називають «антинародним режимом бандократії» й не пропонують нічого конструктивного натомість.

Водночас ми не ухиляємось від гострих дискусій і не боїмося протиставлення думок, ідей, пропозицій — такою була тверда позиція О.Разумкова, і ми її дотримуватимемося. Не секрет, що в країні дуже мало ЗМІ, що мають змогу відобразити дійсність такою, якою вона є насправді. Працюючи в РНБО, ми здійснювали моніторинг 80—90 газет і журналів, продовжуємо цю роботу й нині, але лише одиниці з них заслуговують на увагу. Дедалі більше нагадують часи застою репортажі телеканалів, хоча в країні вже не одна, а понад сотня партій, а в структурі уряду немає Міністерства правди. Чого ми боїмося?

Напередодні виборів 1998 р. УЦЕПД провів «круглий стіл» для обговорення економічних програм політичних партій, що виборювали місця в парламенті. Нагадаю, О.Разумков був тоді не лише лідером центру, він ще обіймав і відповідальну посаду в РНБО. Колеги по президентській команді, м’яко кажучи, не радили йому надавати трибуну лівим силам, котрі критикували владу. Робить честь Олександру Васильовичу, що він узяв на себе всю відповідальність за можливі наслідки, але не зрадив принципам, на яких стояв і стоїть його центр. У результаті в «круглому столі» взяли участь не лише партії, яких відносять до пропрезидентського табору, а й КПУ, СПУ, ПСПУ, СелПУ. І нічого страшного не сталося, скоріше навпаки. Люди побачили готовність влади вести відкритий діалог, ЗМІ одержали можливість донести до виборців аргументи сторін, а експерти — оцінити обгрунтованість пропозицій і глибину популізму тих, хто критикує, нічого не пропонуючи натомість.

Ми твердо переконані, що внутрішня політика і відносини України з іншими країнами мають будуватися на надійному фундаменті, враховувати реальні можливості й обмеження, у т.ч. настрої широких верств населення. І якщо за КПУ, СПУ або ПСПУ на виборах голосують мільйони, то політика керівництва країни так само, як і політика іноземних держав стосовно України, повинна враховувати цей чинник. Інакше ми прямуємо в світ ілюзій, помилкових оцінок і прогнозів, завищених очікувань і невиправданих надій — а це не потрібно ані нам, ані нашим партнерам.

— Іноді експерти УЦЕПД дуже сміливо виступають у ЗМІ, дають оцінки, що не всім подобаються. Чи відчуваєте ви «особливу увагу» до діяльності центру з боку контрольних органів або спецслужб?

— Питання поставлене «в лоб», але я на нього відповім. Наші співробітники мають достатній досвід роботи в країні та за кордоном, вони знайомі з методами спецслужб і технічними новинками. Ми в змозі визначити, коли за нами стежать або прослуховують телефони, розпечатують кореспонденцію чи проникають у комп’ютери. Коли компетентні органи іноді працюють настільки некомпетентно, особливо в пунктах перетинання кордону, що їхню «особливу увагу» зафіксувати неважко. У відповідь на звертання до «інстанцій» ми отримуємо відписки, в яких іноді міститься відверта брехня, за підписом високопоставлених чиновників...

Ми знаємо, хто за цим може стояти. Комусь, напевно, невтямки, що професійному аналітикові не потрібно читати секретні документи «з двома нулями» або зламувати «темні кімнати» — цілком достатньо відкритої інформації, щоб робити обгрунтовані оцінки та прогнози. Ми знаємо не лише свої обов’язки, а й свої права і можливості щодо їхнього захисту. Неурядові центри — це важливий елемент громадянського суспільства, не варто вбачати в них якусь опозицію, котра спить і бачить, як би «наїхати» на владу чи продати державні таємниці. Краще спрямувати обмежені ресурси на боротьбу з корупцією, що паралізувала всю країну, і на оперативний супровід сумнівних зовнішньоторговельних операцій, на яких держава втрачає мільярди. Від цього виграє й сама влада, й країна в цілому.

— І, нарешті, традиційне запитання: ваші плани на майбутнє?

— Працювати. Поки вистачить здоров’я та сил...