Коли третій не зайвий, або Про що мовчать перекладачі

Градус пристрастей навколо недавньої зустрічі Путіна і Трампа можна порівняти хіба що з міжнародним резонансом радянсько-американських самітів часів холодної війни.

У середині минулого століття будь-яке необережне слово, вимовлене лідером однієї з наддержав, могло спровокувати початок глобальної ядерної війни або, навпаки, стати сигналом до закінчення багаторічної гонки озброєнь. Нині все (недо)сказане президентами США й РФ на конфіденційних зустрічах тет-а-тет або під час спільних прес-конференцій може не тільки коштувати їм політичної кар'єри, а й у буквальному значенні слова "бути використаним проти них у суді". Не менш цінною для суду могла б стати й інформація ще однієї людини, незримо присутньої на всіх, навіть найбільш закритих, переговорах двох лідерів, - дипломатичного перекладача.

Безпрецедентні вимоги американських конгресменів викликати "на допит" у парламентських комітетах Марину Ґросс - співробітницю Держдепу США, яка перекладала зустріч Трампа і Путіна в Гельсінкі. Кілька недавніх скандалів, пов'язаних із порушенням усіх норм дипломатичної практики, протоколу та національної безпеки адміністрацією Трампа, що залишає тлумачення слів президента США та принципів зовнішньої політики Вашингтона на розсуд російських або корейських перекладачів. Нарешті, розпочатий днями в Києві публічний судовий процес у справі Станіслава Єжова, в якому офіційний перекладач і заступник голови служби протоколу чинного прем'єр-міністра виступає вже не в ролі свідка, а як обвинувачений за підозрою в державній зраді й співробітництві з іноземними спецслужбами. Усе це вивело непомітну фігуру дипломатичного перекладача з зони недосяжності об'єктивів фото- і відеокамер протокольної зйомки на перші шпальти провідних світових ЗМІ. То хто ж вони, ці бійці невидимого перекладацького фронту?

Станіслав Єжов (у центрі) під час зустрічі Володимира Гройсмана і Терези Мей в Лондоні

kmu.gov.ua

1975 рік став багато в чому переломним для міжнародних відносин, зокрема завдяки знаковій зустрічі президента США Форда з генсеком КПРС Брежнєвим, у результаті якої було підписано угоди, що ознаменували початок періоду розрядки між двома найсильнішими ядерними державами. 1990 року, незадовго до розпаду СРСР, було зроблено наступний крок на шляху до нормалізації відносин - після тривалих і важких переговорів Джорджа Буша-старшого й Михайла Горбачова, чи не вперше за роки холодної війни, США і СРСР виступили зі спільною позицією щодо регіональної кризи, засудивши агресію Іраку в Кувейті й закликавши РБ ООН ухвалити відповідну резолюцію.

Наслідки недавньої зустрічі Трампа і Путіна ще треба буде усвідомити, однак уже очевидно, що цей саміт запам'ятається як один з найбільш скандальних і неоднозначних в історії сучасної дипломатії.

У всіх цих подіях багато символізму, про який уже неодноразово писали, - від вибору Гельсінкі як нейтральної території для проведення зустрічі до ухвалених рішень, які вплинули на долі мільйонів людей в усьому світі й визначили формування нового світоустрою. Є, однак, іще одна деталь, яка часто вислизає з загальної уваги. У жодному із цих випадків прямої розмови між двома лідерами фактично не було. Далекого 1990-го, обговорюючи ситуацію в Перській затоці, Горбачов звертав свою досить непросту для розуміння мову зовсім не до Рейгана, а до тоді ще нікому не відомого Павла Палажченка - багаторічного перекладача Кремля, що пережив не одного генсека. Те саме стосується й Рейгана: аргументи і пропозиції Вашингтона, адресовані Москві, виходили не з його вуст, а звучали для Горбачова в інтерпретації й інтонаціях Дмитра Заренчака - одного з найкращих перекладачів Держдепартаменту США, що незмінно супроводжував усіх американських лідерів під час їхніх зустрічей із представниками "русского мира" в часи холодної війни.

Мало хто замислюється, що успіх чи провал таких самітів не завжди залежить лише від рівня підготовки, красномовності й переконливості очільників держав чи делегацій. Багато в чому відповідальність за результат переговорів лежить на плечах іще двох людей, які зазвичай залишаються в тіні, - їхніх офіційних перекладачів. Саме від їхнього професіоналізму, аналітичних здібностей, загальної ерудиції й інтелекту, комунікативних навичок і ораторської майстерності, пам'яті, уваги і, нарешті, емоційного стану, стресостійкості й просто фізичної витривалості залежить точність формулювань, правильність передачі оригінальних змістів та інтонацій, збереження культурного й політичного контексту і, як наслідок, - порозуміння між сторонами переговорів.

Професійний дипломатичний перекладач - це не тільки й не стільки білінгв або філолог зі знанням кількох мов, здатний швидко й без втрати значної частини інформації передати початковий меседж. Вільне володіння іноземною (як і рідною) мовою - важливий, але далеко не єдиний складник успіху. Легендарний перекладач семи президентів США Гаррі Обст писав: "Професійний переклад має мало спільного з перенесенням слів однієї мови на іншу. Це насамперед точне визначення меседжу мовця і його адекватний виклад мовою, доступною розумінню слухача". Саме тому, до речі, в англійській мові є два різні поняття - translator (перекладач, який працює з письмовими текстами) і interpreter - усний перекладач (дослівно - "тлумач", "інтерпретатор").

У випадку з дипломатичним перекладом адекватне сприйняття й виклад матеріалу залежать від безлічі чинників: від знання геополітичної ситуації в регіоні й світі до особливостей культури, релігійного культу та національної кухні країни співрозмовника. Регулярне відстеження новин, присутність на тематичних брифінгах, детальне вивчення специфічної літератури з основних напрямів співробітництва двох країн - не менш важлива частина роботи дипломатичного перекладача, ніж вивчення словників і постійне вдосконалення практичних навичок перекладу. Перефразовуючи відомий жарт про те, що дипломат - це людина, яка повинна мати мінімальну кількість знань із максимально широкого кола питань, можна сміливо сказати, що дипломатичний перекладач повинен мати максимальну кількість знань з максимального кола питань. Щоб він сам (а головне - лідер країни, якого він представляє) звучав компетентно й упевнено в будь-якій сфері.

Біографи Ліндона Джонсона розповідають забавний випадок. На зустрічі з представниками профспілкового руху президента США запитали, що би він зробив, якби весь його кабінет оголосив страйк і відмовився працювати. Джонсон, анітрохи не збентежившись, відповів, що не бачить у цьому особливої проблеми - він негайно призначив би перекладачів виконувачами обов'язків міністрів. "Загальної ерудиції і професійних знань цих хлопців вистачило б, щоб із легкістю керувати роботою міністерств протягом місяця. Потім їхній арсенал вичерпався б, але за цей місяць я б устиг знайти нових міністрів".

Крім загальних і професійних знань, перекладач повинен вирізнятися ще й надзвичайно гнучким розумом, винахідливістю й моментальною реакцією. В ідеалі очільники делегацій говорять чистою літературною мовою, на заздалегідь обумовлені теми, у нормальному темпі і з паузами для перекладу, а сам перекладач сидить на невеликій відстані від мовців, що дозволяє йому чути обох співрозмовників і, за потреби, уточнити неоднозначне формулювання. У реальності перекладач часто виявляється відділеним від свого "підопічного" щільним кільцем з особистої охорони, протоколістів і журналістів (за законом жанру перекладачі не мають бути присутні на офіційних фото- і відеокадрах), монітори виявляються в нього за спиною, оскільки в залі проведення форуму не передбачено встановлення кабінок та обладнання для синхронного перекладу. А мовець (до речі, жива людина, зі своїми дефектами мови, акцентом, регіональним діалектом і часто досить специфічним почуттям гумору) забуває про присутність перекладача, захопившись декламацією рубаї Омара Хайяма або цитатами давніх східних мудреців, що навряд чи мають адекватні аналоги в сучасній лаконічній мові країн західного світу. Чи варто говорити про всю гаму почуттів перекладача, який стикається з необхідністю за частку секунди знайти аналог covfefe з твіту Трампа або придумати переклад назви для загадкової країни Намбії?

У тому самому неіснуючому ідеальному світі, де всі говорять коротко й по суті, спічрайтери готують остаточний текст виступу лідера лише після консультацій з перекладачем, який може підказати, від якої неперекладної гри слів ліпше відмовитися, який некоректний, із релігійного погляду, анекдот вилучити, а який вислів, навпаки, дозволить завоювати симпатії слухачів. Як правило, саме перекладач є тією людиною, яка має найбільш чітке уявлення про протокольні норми, моральні цінності й культурні особливості іншого народу. "Говорити з кимось однією мовою" означає розуміти його логіку, філософію і світогляд, який віддзеркалює століття історії й усі хитросплетіння національного характеру.

Для того щоб перекладач міг підготуватися до офіційних переговорів і знав, чого очікувати хоча б від очільника своєї делегації, у більшості країн поширена практика спеціальних попередніх тематичних брифінгів (особливо в разі відвідування стратегічних об'єктів, військових або інших специфічних структур), а зовнішньополітичне відомство та адміністрація президента готують т.зв. брифінги-буки з викладенням основних позиційних матеріалів і тезами найважливіших виступів. Таким чином, заздалегідь отримуючи доступ до тих самих матеріалів, що й президент (очільник уряду, міністр, начальник Генштабу), перекладач може не тільки значно поліпшити якість свого перекладу, а й за потреби нагадати своєму лідерові забуту дату або відкоригувати під час перекладу неточність у назві місцевої політичної партії.

Особливо актуально це у випадку, коли перекладач виявляється найбільш досвідченим учасником переговорів. Після першої зустрічі Путіна і Трампа на полях саміту G-20 торік у липні, на якій були присутні Лавров і Тіллерсон, екс-посол США при НАТО Іво Далдер пожартував у своєму Твіттері: "Сумарний стаж державної діяльності в кімнаті? Росія: 80+ років. США: менш як 12 місяців". Американська преса тоді парирувала, що ситуацію рятує присутність офіційного перекладача Держдепартаменту, чий багаторічний стаж із надлишком компенсує недосвідченість молодої команди американського президента.

Схоже, що тепер Трамп позбавив себе й цієї сумнівної переваги. Міркування особистої безпеки виявилися важливішими за безпеку національну, а співробітники Держдепартаменту США заслужили не більше довіри свого президента, ніж американські спецслужби. У нерівному бою виграв Путін. Перший інцидент із відсутністю американського перекладача під час розмови з російським лідером "на обіді у фрау Меркель" викликав просто здивування з приводу порушень усіх норм дипломатичної практики. Але після заяв Трампа за результатами зустрічі з північнокорейським лідером і його таємничого тет-а-тет із Путіним у Гельсінкі питання про присутність на офіційних самітах президента США перекладача - співробітника Держдепу перейшло з протокольної площини у сферу національної безпеки.

Насправді в разі відсутності спеціально навчених асистентів на переговорах у вузькому форматі перекладачі дійсно можуть виконувати функцію т.зв. note-takers, тобто вести запис бесіди. При цьому важливо розуміти, що "записки перекладачів", на відміну від стенограми, робляться специфічною, тільки їм зрозумілою системою умовних знаків і позначок, які в поєднанні з короткочасною пам'яттю допомагають їм точно і послідовно викласти почутий матеріал, однак є сумнівною основою для написання рапортів через місяць після саміту. Понад те, навіть при підготовці звіту про проведену зустріч ця "перекладацька копія" не є офіційною стенограмою і подається в робочому порядку тільки безпосередньому керівникові, у випадку США - держсекретареві (незалежно від рівня делегації). Перекладацька етика, так само як і лікарська таємниця чи таємниця сповіді, виключає будь-яку можливість розголошення інформації, як у вигляді свідчень перекладача на парламентських слуханнях, так і "класифікованого доступу" третіх осіб до запису бесіди.

Таким чином забезпечується своєрідна система "стримувань і противаг". Президент може обговорювати будь-які питання в присутності свого перекладача, знаючи, що будь-який витік інформації неможливий. Перекладач президента, будучи штатним співробітником Держдепартаменту, отримує вільний доступ до інформації і готовий надати "свою версію" розвитку подій у разі виникнення невідповідностей із заявами іншої сторони. Нарешті, присутність на переговорах двох перекладачів зі знанням вихідної та цільової мов перекладу гарантує взаємоконтроль перекладачів між собою.

Очевидно, що ключовим елементом у цій системі є фактор довіри. І вся конструкція руйнується, якщо секретів між центрами влади всередині країни виявляється більше, ніж за столом переговорів з іноземним лідером. До речі, така ситуація не є чимось новим. Схожий конфлікт інтересів уже мав місце між адміністрацією Ніксона (включаючи його радника з національної безпеки Генрі Кіссінджера) і держсекретарем Роджерсом. Для любителів історичних паралелей - рівно 44 роки тому, в серпні 1974 року. Президент США, відомий своєю недовірою до перекладачів і всього апарату Держдепу, був змушений подати у відставку...

Інша річ, що будь-який дипломатичний перекладач, особливо який працює з делегаціями найвищого рівня, повинен пройти відповідну сувору перевірку безпеки й заслужити довіру Білого дому роками бездоганної репутації. Не менш важливим є і його професійний бекграунд. У Радянському Союзі, наприклад, перекладачі були кадровими дипломатами і, просуваючись кар'єрними щаблями, отримували ранги нарівні з іншими колегами - аж до рангу посла. Той-таки Палажченко, до речі, прийшовши на роботу у відділ перекладів МЗС третім секретарем, закінчував кар'єру вже радником-посланником.

У Сполучених Штатах дипломатичні перекладачі, будучи штатними співробітниками Держдепу, не є дипломатами, однак, перш ніж бути допущеними до перекладу офіційних осіб, проходять усі щаблі не менш складної ієрархії - від стажиста до головного перекладача по кожній мовній парі. Підготовкою та відбором перекладачів опікується окреме управління іноземних мов Держдепартаменту (так званий Foreign Language Office). Його було утворено спеціальним указом Томаса Джефферсона після його повернення з першого закордонного турне до Парижа ще 1790 року - менше ніж за рік після виникнення самої зовнішньополітичної служби США. Н сьогодні в штаті управління працюють кращі з кращих. Ще сотні професійних перекладачів з найрідкісніших мов укладають контракт із Держдепом і проходять необхідний кліренс, формуючи пул професіоналів, готових на першу вимогу прийти на допомогу міністерству й відомству США. Ця система дозволяє не тільки забезпечити належну якість перекладу та конфіденційність інформації, а й закріплює координуючу функцію Держдепу для всіх органів влади, задіяних у сфері зовнішніх зносин.

Очевидно, що невеликому відділу офіційних перекладів при міжнародно-правовому департаменті українського МЗС, зайнятому лише письмовими перекладами текстів міжнародних договорів, упоратися з таким навантаженням просто нереально. У кращому разі цей вакуум заповнюється кар'єрними дипломатами, які на достатньому рівні володіють мовою країни перебування. У гіршому - спонтанним аутсорсингом міністерств, неперевіреними бюро перекладів (до речі, в Україні не існує поняття "сертифікований перекладач" через відсутність самої процедури сертифікації повноважними органами) або спецслужбами третіх країн. В умовах гібридної війни з Російською Федерацією найчастіше це - одні й ті самі особи.

Залишається тільки сподіватися, що низка нещодавніх скандалів і судових розслідувань зверне увагу експертної спільноти й на цю давно назрілу проблему.

Не завжди важливо слухати лише те, про що говорять політики. Іноді вирішальним може виявитися те, про що мовчать перекладачі...