Коли до радників нема довіри

За останні півтора десятка років у відносинах України і НАТО практично нічого не змінилося. Вони як були сповнені суперечностей та непослідовності в часи перших президентів, такими залишилися й при Петрові Порошенку: і зараз гучні декларації дисонують із повсякденними справами.

Президент заявляє, наприклад, про "безальтернативність шляху" євроатлантичної інтеграції. Тим часом у документах, прийнятих Верховною Радою, немає слів про те, що мета України - вступ до НАТО. У законі "Про основи національної безпеки" йдеться лише про інтеграцію в якийсь "євроатлантичний простір безпеки".

Уряд ухвалює Річну програму співробітництва Україна––НАТО й звертається до альянсу по допомогу в реформуванні сектора безпеки та оборони. Це має підвищити нашу обороноздатність. Тим часом реалізація низки важливих рішень (наприклад, щодо цільових трастових фондів) гальмується через бюрократичну тяганину. Радники ж, прислані з альянсу сприяти у проведенні реформ сектора безпеки та модернізації Збройних сил, бачать атавістичний страх пострадянського чиновника перед іноземцем.

Усе це ставить питання про довіру між партнерами. Врешті-решт, такі речі вихолощують відносини України і НАТО.

Ці проблеми днями ще раз нагадали про себе, ставши предметом епістолярної "дуелі" між політиками та військовими.

Минулого тижня прес-служба українського Міністерства оборони протягом дня двічі (!) виступила із заявами, в яких ішлося про "неправдиві звинувачення окремих політиків" в "ігноруванні співпраці з альянсом". Одне слово, "окремі представники вищого законодавчого органу країни" оприлюднили недостовірну інформацію "з метою дискредитації вітчизняного оборонного відомства і самопіару".

Причиною нездорової реакції з боку Міноборони стали пости у Facebook двох народні депутатів - Борислава Берези та Іванни Климпуш-Цинцадзе: парламентарії, які відвідали штаб-квартиру НАТО і зустрілися з його високопоставленими співробітниками, розповіли на своїх сторінках у соціальній мережі про проблеми у взаємодії й комунікації між альянсом та Україною.

І. Климпуш-Цинцадзе написала про зволікання України з початком роботи цільових трастових фондів НАТО з: реформування логістики у ЗСУ; модернізації систем зв'язку й автоматизації ЗСУ; перепідготовки та соціальної адаптації військовослужбовців; фізичної реабілітації (протезування) поранених військовослужбовців; розвитку системи кіберзахисту. Причина - відсутність необхідної договірно-правової бази.

Серед озвучених Б.Березою проблем - скасування міністром оборони Степаном Полтораком зустрічі з представниками НАТО, а також відмова українського Генштабу від пропозиції альянсу сформувати в Україні батальйон відповідно до стандартів організації. При цьому представники НАТО мали намір повністю забезпечити його формою та амуніцією, а інструктори з країн-членів організації - тренувати підрозділ.

Усі зацікавлені можуть ознайомитися із заявами-відповідями прес-служби Міністерства оборони на сайті відомства, в яких п. Климпуш-Цинцадзе чомусь назвали "пані Ценценадзе"…

Якщо підсумувати, то відповіді прес-служби зводяться до такого. Скасування зустрічі міністра оборони з представниками альянсу не було. Затримка з погодженням угоди між Україною та Організацією НАТО з підтримки (NSPO) "Про забезпечення", що дозволяє розпочати роботу п'яти трастових фондів, не належить до компетенції Міноборони. Що ж стосується формування батальйону за стандартами НАТО, то, оскільки в організації немає своїх бойових частин та підрозділів, уся допомога можлива тільки на двосторонній основі з країною - членом альянсу "в рамках отримання міжнародної технічної допомоги".

Справедливості ради зазначимо, що С.Полторак справді не скасовував зустрічі з представниками НАТО. Ця історія сталася з одним із його заступників. І, як запевняють наші інформовані співрозмовники, причина цього - технічна. Але що стосується решти…

За інформацією DT.UA, під час зустрічей із депутатами Верховної Ради представники НАТО позначили кілька основних проблем у відносинах із українськими партнерами. По-перше, є складнощі із запуском п'яти цільових трастових фондів: українсько-натовська угода ніяк не отримає схвалення українських відомств і тому не може потрапити в парламент на ратифікацію.

По-друге, наявних труднощів у взаємодії іноземних радників з партнерами з Міноборони за останній рік так і не вирішили.

По-третє, немає єдиного координуючого органу з реформування сектора безпеки та оборони.

По-четверте, натовську сторону турбує питання митної вартості та митних платежів на всю допомогу, яка надходить у нашу країну від держав - членів альянсу.

По-п'яте, через відсутність українського координуючого органу припинене функціонування спільної робочої групи Україна-НАТО з питань науки та охорони навколишнього середовища.

Нарешті, по-шосте, фактично не ведеться робота в рамках трастового фонду з перепоховання радіоактивних відходів.

Складнощі у взаєминах представники НАТО озвучили ще під час переговорів міністра закордонних справ Павла Клімкіна та генсека організації Єнса Столтенберга в січні. Але проблеми не зникли.

Очевидно, представників Північноатлантичного альянсу дуже вже все дістало, якщо вони розповіли депутатам про проблеми, чудово усвідомлюючи, що буде витікання в інформаційний простір. Що ж, якщо в Брюсселі хотіли зрушити справу з мертвої точки, то їм це вдалося.

Минулого тижня з депутатами, які відвідували штаб-квартиру альянсу, зустрівся представник Міноборони - новопризначений заступник міністра Юрій Гусєв. Він анонсував призначення спеціального заступника міністра оборони, функціями якого стане координування реформ в оборонному відомстві. Повідомив, що до кінця тижня МЗС, Мінекономіки та Мінфін узгодять документ між Україною й Організацією НАТО з підтримки (NSPO) "Про забезпечення", що дозволить розглянути його на засіданні уряду, а потім передати на ратифікацію у Верховну Раду.

І, нарешті, заступник міністра сказав, що питання допуску іноземних радників (експертів Офісу зв'язку НАТО) на територію Міноборони буде поступово вирішене. А це, хоч як дивно, одна з найсерйозніших проблем у відносинах між Україною та альянсом, оскільки для НАТО залучення його експертів до процесу реформування сектору безпеки є одним із пріоритетних питань.

Коли ще рік тому в Києві з'явилися радники з НАТО, вони наштовхнулися на труднощі в роботі з оборонним відомством, де не хотіли визнавати проблему управління та логістики в українських силових структурах. Через стільки місяців експерти все ще не відчувають, що їхні поради стосовно реформування української армії, наближення оборонного сектора та сектора безпеки до стандартів НАТО знаходять відгук у Міноборони і Генштабі.

Для ефективної роботи експертам досить важливо мати прямий доступ до своїх українських контрпартнерів. Це дозволяє оперативно вирішувати поточні питання і підтримувати такий необхідний у процесі спільної роботи діалог. Ось чому натовцям потрібно мати кабінети на території Міноборони. Але радники продовжують сидіти у приміщеннях Офісу зв'язку НАТО, а їх допуск на територію оборонного відомства вкрай ускладнений. Тому комунікації між більшістю радників і українськими військовими практично немає.

Справедливості ради зазначимо, що у своїх діях оборонне відомство зв'язане Державною службою спеціального зв'язку і захисту інформації СБУ, які не дають іноземним радникам допуску до держтаємниць. Такий стан справ триває майже рік. В експертах бачать шпигунів? Чи це перестраховка чиновників середньої ланки, які запопадливо дотримуються комплексної системи захисту інформації?

При цьому радники і оборонне відомство начебто вже навіть домовилися, що представникам альянсу буде виділено п'ять кабінетів. Але після висловлювань депутатів перший заступник міністра оборони Іван Руснак повідомив: кабінетів не буде, оскільки немає можливості розмістити радників на території відомства, вони, мовляв, і так працюють у чудових умовах в Офісі зв'язку НАТО…

Якщо ж підсумувати основні проблеми, з якими зіштовхнулися іноземні радники, то, за інформацією DT.UA, вони такі. Радники говорять про бюрократичну тяганину, слабку ініціативність українців, повільне виконання затверджених програм, про обмеження доступу до департаментів Міноборони та Генштабу, а також про проблеми з налагодженням контактів із контрпартнерами та отриманням необхідної інформації. І це все накладається на те, що в українського керівництва немає чіткого бачення розвитку та реформування сектора оборони і безпеки.

Тому радники з образою кажуть: ми щиро прагнемо допомогти Україні, а до нас ставляться з підозрою, наче ми шпигуни, як можна при цьому ефективно працювати? А в країнах, які їх відправили, своєю чергою, справедливо запитують себе: а що, власне, роблять їхні експерти в Києві?

DT.UA. звернулося в прес-службу Міністерства оборони з проханням прокоментувати ситуацію з радниками з НАТО. На момент здачі номера до друку ми так і не отримали відповіді від оборонного відомства. Правда, кілька днів тому Юрій Гусєв заявив депутатам, що в будівлі оборонного відомства для експертів усе-таки виділять приміщення. Але чи вирішить це проблему, суть якої зводиться до недовіри між партнерами і непослідовності української політики?