Коаліція і реформи: зволікання гірше смерті

На жаль, виявилося, що скептики мали рацію з приводу позачергових виборів, - замість прискореної модернізації Україна стрімко занурюється у політичний вакуум.

Нездатність еліт в умовах воєнного часу швидко сформувати дієздатну парламентську більшість і домовитися про проведення ключових реформ ставить сьогодні під сумнів виживання країни в умовах тривалої виснажливої війни.

Інколи здається, що аргументів зачекати з проведенням реформ значно більше, ніж аргументів на користь їх проведення. Парадокс нашої новітньої історії: кожна нова влада приходить на хвилі обіцянок проводити радикальні реформи, і щоразу вона знаходить собі виправдання для бездіяльності. Нинішня "нова влада" - не виняток. За 8 місяців роботи їй не вдалося позбутися старих вад і стати ефективною.

За цей час ми втратили багато: тисячі життів, час, надію на реальні зміни, частину території і терпіння. Не змогли позбутися "смотрящих і розводящих" у всіх ешелонах влади, квотних дилетантів на чолі міністерств і відомств, корупції.

У керівництва країни, очевидно, створюється ілюзія, що суспільство, як і раніше, нічого не бачить, перебуває в коматозному стані, і що медоточиві промови не викликають гіркоти. Розчарування владою, падіння якості життя у всієї країни запустили зворотний відлік суспільної довіри і створюють критичну масу протестних настроїв і кризу довіри з боку західних політиків та інвесторів.

Добра ж новина полягає в тому, що наш випадок не унікальний. Нам належить пройти шлях, який у різний час до нас пройшли всі європейські країни. Змогли вони - зможемо й ми.

Ще одна добра новина - оприлюднені провідними політичними силами проекти реформ мають більше спільних рис, ніж відмінних. На папері у влади, опозиції та експертної спільноти - повна гармонія. Всім зрозуміло, що треба робити, хоча рівень пропрацьованості окремих положень і відсутність повноцінного експертного діалогу під егідою влади можуть призвести до половинчастості та "косметичності" реформ. Інше питання - як зробити реформи швидкими і необоротними? Як примусити політичний клас відкинути корисливі інтереси і забезпечити залізну волю необхідним країні змінам?

Коротка відповідь на це запитання - просто почніть проводити реформи. Повна відповідь міститься в логіці антикризового управління та реалізації проектів.

Вона передбачає розстановку пріоритетів, формулювання максимально конкретних цілей розвитку, етапність виконання взятих на себе зобов'язань, вибір відповідальних і визначення санкцій за порушення умов. На практиці це означає таку послідовність дій.

1. Сформулювати коаліційну угоду на принципі необоротності реформ

Єдиною метою коаліційної угоди має стати формування
в Україні сучасних політичних і соціальних інститутів європейського рівня до 1 червня 2015 р.

Решта питань - про формат коаліції, регламент її роботи, умови членства в ній та персональний склад - другорядні.

На практиці це означає, що в основу коаліційної угоди мають лягти закони, які зроблять реалізацію реформ необоротною. Йдеться про найбільш складні і масштабні перетворення, що торкнуться всіх аспектів функціонування суспільства. Ці перетворення потребують конституційних змін, а тому для їх здійснення необхідна залізна політична воля.

Перша реформа - фінансова. Треба визнати: Україна стоїть на межі колапсу економіки. У нас лежить промисловість, ми живемо хронічно в борг, перекладаючи взяті нами зобов'язання на плечі наших дітей та внуків. Ця ситуація не може тривати вічно. Бюджетний кодекс слід привести до європейських норм, а новий бюджет 2015 р.- прийняти з урахуванням європейських вимог відкритості інформації, щоб кожен громадянин міг у режимі он-лайн розуміти, з яких коштів фінансуються статті, об'єкти і процеси, котрі його цікавлять.

Крім того, необхідно змінити підхід до зовнішніх запозичень. Допомога західних кредиторів не повинна йти на латання бюджетних дір, - вона має стати системним інструментом інтеграції нашої країни в євроатлантичний простір. Сьогодні багато хто обговорює "план Маршалла" для України, розуміючи під цим нові кредити. Однак реальною основою нового "плану Маршалла" мають стати інвестиції в базові галузі України - інфраструктуру, транспорт, телеком, енергетику, металургію, машинобудування, сільське господарство. Ми повинні дати "зелене світло" великим західним інвестиціям саме тепер, не боячись продешевити. Бо прихід у країну європейського капіталу стане імпульсом, який зробить подальші реформи необоротними і, що вкрай важливо, забезпечить зайнятість.

Друга реформа - децентралізація влади. У термін до 1.03.2015 р. необхідно прийняти "реформу Гройсмана" в повному обсязі, включно з поправками до Конституції. Реформу необхідно доповнити пунктом про обов'язкове запровадження зовнішнього управління у разі банкрутства територіальних громад і посилення покарання голів місцевого самоврядування за зловживання владою. У термін до 1.06.2015-го необхідно ліквідувати конфліктні моменти, пов'язані з імплементацією реформи.

Третя реформа - реформа силових і правоохоронних органів. До 31.12.2014 р. необхідно запустити такі процеси:

- сформувати єдиний слідчий орган і передати йому монополію на проведення слідчих дій щодо тяжких і особливо тяжких злочинів; створити в його структурі відділ боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади з надзвичайними повноваженнями;

- відповідно до децентралізації влади створити муніципальну поліцію і передати їй усі повноваження із забезпечення громадського порядку (включно з порядком на шляхах);

- залишити у структурі МВС: службу боротьби з наркотиками, міграційну службу, службу з надзвичайних ситуацій, службу внутрішньої безпеки;

- розробити пакет стимулів для співробітників МВС, що передбачав би достойний соціальний захист і прозорі правила кар'єрного зростання, за умови проходження служби без стягнень;

- з 1.01.2015-го і по 1.03. 2015-го - вивести за штат усіх працівників МВС і забезпечити їх перекваліфікацію спеціальними комісіями, до складу яких мають входити представники громадянського суспільства, вітчизняні й іноземні експерти у галузі безпеки та правопорядку.

До 31.12.2014 р. реформувати СБУ, залишивши за цим органом функції захисту національної безпеки (включно з аналітичним і силовим блоками).

До 31.12.2014 р. реформувати Генеральну прокуратуру, залишивши за нею функції нагляду за правоохоронними органами та підтримки державного обвинувачення в суді.

До 31.12.2014 р. законодавчо забезпечити реформу Міністерства оборони, зокрема:

-прийняти нову оборонну доктрину країни з урахуванням фактора військової загрози з боку РФ;

- перевести формування професійних армійських частин (авіація, артилерія, флот, кібербезпека тощо) виключно на контрактну основу;

- прийняти державну програму реформування армії
за стандартами НАТО (у частині управління та переозброєння);

- законодавчо визначити статус і повноваження загонів територіальної оборони та комплектувати їх за добровільним принципом.

Третя реформа - це дерегуляція економіки. Вона передбачає у термін до 31.12.2014 р. законодавчим шляхом:

- зменшити кількість податків, спростити процедуру їх нарахування й адміністрування з одночасним розширенням оподатковуваної бази;

- зробити процедури відкриття і закриття бізнесу повідомними і в електронній формі;

- зробити публічними всі державні реєстри;

- створити Єдину державну службу реєстрації і передати їй монополію на всі реєстраційні та облікові дії на центральному й регіональному рівнях; законодавчо зобов'язати всі державні реєстри бути відкритими та публічними;

- прийняти закон про створення Єдиного порталу державних послуг і переведення документообігу в електронний вигляд на основі цифрового підпису.

До 1.03.2015 р. необхідно провести податкову амністію. Кожен повинен отримати право внести будь-яку суму на рахунок і сплатити з неї єдиний 15-відсотковий прибутковий податок. З того моменту до походження капіталу у держави не повинно виникати запитань.

Четверта реформа - судова. У термін до 1.03.2015-го слід законодавчо встановити, що єдиним органом контролю за діяльністю суддів є Вища рада юстиції, до складу якої необхідно ввести вищу кваліфікаційну комісію суддів та Атестаційну комісію.

До 1.06.2015-го необхідно провести переатестацію суддівського корпусу. У цей самий термін необхідно законодавчо затвердити процедуру імпічменту суддів, а також ухвалити пакет заходів, спрямованих на поширення практики суду присяжних стосовно тяжких і особливо тяжких злочинів. Публічність і відкритість - найкращий стимул для профілактики зловживань суддів.

Також на той час необхідно забезпечити єдність судової системи і доступність правосуддя. Громадяни повинні мати можливість подавати позовну заяву будь-якого характеру в будь-який суд. Надалі сам суд має визначити, до якої сфери належить позов і судді якого профілю повинні його розглядати. Судові процедури мають бути максимально уніфіковані шляхом спрощення процесуального законодавства.

П'ята реформа - реформа земельних відносин. У термін до 1.03.2015-го необхідно запустити ринок землі в Україні, консолідувати всі кадастри, реєстри, зробити їх загальнодоступними та публічними. Землі сільгосппризначення мають увійти в ринковий оборот і стати повноцінним активом.

Також слід провести так звану земельну амністію - наділити кожного громадянина правом безплатно отримати й уточнити акт власності на належні йому земельні ділянки.

Законодавче забезпечення зазначених вище ініціатив зробить проведення реформ в Україні необоротним і назавжди змінить вигляд нашої країни. Саме тому своїм першочерговим завданням я ставлю внесення всіх вище перелічених законопроектів на розгляд парламенту. Україна повинна змінюватися - тепер або ніколи.

2. Забезпечити проведення екстрених секторальних реформ

Якщо ключові реформи змінюють скелет держави, то секторальні реформи мають допомогти наростити м'язи новому державному організмові. Ці реформи спрямовані на реанімацію економіки. Їх здійснення - запорука виживання країни в умовах постійної військової загрози та політичної нестабільності.

Перша секторальна реформа - будівництво. В умовах скорочення робочих місць і активних міграційних процесів держава зобов'язана підтримати будівельну індустрію. Це необхідно зробити для створення достатньої кількості не тільки нових, а й доступних робочих місць. Не кожен може працювати на заводі, але майже кожен може розраховувати на роботу на будівництві.

У термін до 1.03.2015-го необхідно підготувати комплекс заходів із дерегуляції будівництва, а саме:

- делегувати всі дозвільні процедури на рівень громад;

- привести всі будівельні норми (БНіП, ДБН тощо) у відповідність до європейських;

- максимально дерегулювати приватне малоповерхове будівництво.

У термін до 1.03.2015 р. розробити державні програми розвитку дорожньої інфраструктури, будівництва житла для внутрішньо переміщених осіб та заміщення старого житла.

У термін до 1.06.2015 р. громадам необхідно прийняти стратегії розвитку із зазначенням поточних і перспективних ремонтів та списком перспективного будівництва.

Друга секторальна реформа - реформа енергетики. Для економічного зростання Україні потрібні дешеві й доступні енергоносії. Для цього в термін до 1.03.2015-го необхідно:

- прийняти Енергетичну стратегію відповідно до ризиків енергопоставок із Росії;

- прийняти державні програми будівництва замісних і нових генеруючих потужностей (ідеться як про атомну, так і про теплову й альтернативну енергетику);

- прийняти державну програму розвитку альтернативних джерел енергії та нової енергетичної інфраструктури (електричних заправних терміналів, індивідуальних систем енергозабезпечення для домогосподарств тощо);

- законодавчо забезпечити реальну конкуренцію виробників електроенергії;

- зрівняти тарифи для всіх груп споживачів і замістити перехресне субсидування адресною компенсацією витрат на електроенергію для соціально незахищених груп населення;

- прийняти програму розвитку електричних мереж;

- дерегулювати питання доступу споживачів до електричних мереж - при надлишку пропозиції кожен охочий повинен отримати бажану потужність в один день;

- диверсифікувати поставки газу з допомогою будівництва терміналів із прийому скрапленого природного газу (при розвитку в нас сланцевого газовидобутку вони ж мають використовуватися для експорту);

- привести структуру НАК "Нафтогаз" у відповідність до третього енергопакету ЄС;

- створити законодавчі стимули для проектів малої та середньої енергетики, які дозволятимуть домогосподарствам і громадам виходити на рівень енергетичної самодостатності;

- створити законодавчі стимули для енергозбереження;

- прийняти державну програму розвитку інноваційної вуглеводневої енергетики (сланцеві технології, піроліз вугілля тощо).

Третя реформа - активна приватизація. Приватизація 1990-х не була вдалою, оскільки в результаті в країні не з'явився клас активних середніх та малих власників. Ситуацію треба виправляти. Для цього необхідно у термін до 31.12.2015-го:

- підготувати вичерпний список державних підприємств, що підлягають приватизації; продане має бути все, крім залізниці й автомобільних доріг, електромереж, атомних станцій, об'єктів національної безпеки та оборони, об'єктів культури, освіти, медицини і наукових інститутів;

- розробити механізм комуналізації державного майна - передачі у власність громад державної власності в рамках децентралізації;

- розробити стимули для передачі комунальної та державної власності трудовим колективам, групам ініціативних громадян, приватним особам під інвестиційні проекти й угоди.

Створення масового класу малих і середніх власників повинно супроводжуватися розвитком інструментів фондового ринку. У громадян мають бути можливості полегшеного доступу в капітал великих державних компаній. Для цього всі інфраструктурні державні компанії (Укрзалiзниця, НАЕК "Енергоатом", НАК "Нафтогаз" тощо) необхідно акціонувати й вивести на національну фондову біржу.

3. Формувати коаліцію на принципі особистої відповідальності

Наша політична культура поки що не може спиратися на традиції й етику, оскільки правила голосування й набір політичних гравців щоразу змінювалися під чергові вибори. Незмінним залишався принцип розподілу місць в органах влади за партійними квотами. Цей принцип притаманний європейській політичній культурі, але в наших реаліях він призводить до того, що пости займають не професіонали, а партійні функціонери й часто - за залишковим принципом. Тобто до управління допускаються не найкращі, а лояльні. А отже, морально готові до корупції. Цей підхід не відповідає вимогам сьогодення.

Тому новий кабінет міністрів має стати за своєю суттю не політичним, а технократичним. Партійні лідери повинні відійти вбік і призначити на міністерські посади реальних професіоналів-управлінців.

При цьому кожен із призначених міністрів зобов'язаний взяти на себе особисті зобов'язання стосовно досягнення ключових показників ефективності. У нашому випадку - це завершення законодавчого оформлення п'яти ключових реформ до 1 червня 2015 р.

Іншим способом привчити політиків бути відповідальними й елементарно виконувати свої зобов'язання і закони навряд чи вийде.

4. Забезпечити етапність реформування

В умовах дефіциту часу процес реформування слід розбити на кілька етапів. До
31 грудня поточного року потрібно внести в парламент першочергові законопроекти. До 1 березня 2015 р. слід завершити розробку всіх підзаконних актів, уточнити графік здійснення реформ і проголосувати їх у парламенті. До 1 червня 2015 р. потрібно завершити весь процес реформування шляхом регулювання на законодавчому рівні конфліктних ситуацій, пов'язаних зі здійсненням реформ на практиці. Після цього потрібен одно- або дворічний мораторій на зміну ухвалених законів.

Кожному етапу потрібно присвоювати ключові показники ефективності, за порушення яких керівників буде неминуче звільнено.

На наступному етапі мають бути втілені в життя ті реформи, проведення яких потребуватиме нова, змінена країна. Це реформа і соціальної сфери, і медицини, і освіти. Будуть потрібні нові секторальні реформи - агропромислового комплексу, машинобудування, транспортної інфраструктури, інформаційних технологій і безліч інших. Усі ці проекти будуть стінами нової будівлі української державності, яку неможливо побудувати на слабкому, імітаційному фундаменті. І в разі успіху базових реформ проведення нових перетворень стане просто незворотним.

5. Україна - понад усе

Питання територіальної цілісності країни я спеціально виніс в окремий пункт. З одного боку, для успішної перемоги у війні нам потрібна ефективна економіка й гроші. З іншого - територіальна цілісність не може бути предметом політичного чи економічного торгу.

В умовах війни держава стикається з дилемою: що є ціннішим ресурсом - люди чи території? І чесна розмова про це має стати початком загальнонаціонального діалогу про майбутнє України.

Моя особиста позиція однозначна. Контроль над державним кордоном України має бути відновлений за всяку ціну і якомога швидше. А за життя, безпеку, гідність і благополуччя кожного громадянина України держава повинна боротися до кінця.

У законодавчому плані це означає реалізацію таких заходів:

- до 1.03.2015 р. розробити державну програму реінтеграції Криму й окупованих територій Донбасу (створити ЗМІ для мовлення на окупованих територіях, створити мережі доступних державних інститутів для українців у зоні окупації, створити житлову інфраструктуру й забезпечити працевлаштування внутрішніх переселенців тощо);

- забезпечити соціальний захист і житлові умови для внутрішньо переміщених осіб з Донбасу й Криму;

- для ефективної реалізації цих заходів у структурі Кабінету міністрів треба запровадити посаду віце-прем'єра з реінтеграції окупованих територій.

Сьогодні Україна перебуває в ситуації політичного протистояння між сторонами, що перемогли на виборах. Ця історія внутрішньовидової боротьби за владу вже була в нас під час протистояння президента Ющенка і прем'єр-міністра Тимошенко і коштувала країні втрати темпів розвитку й приходу до влади Януковича.

Сьогодні необхідно кинути всі сили на те, щоб у зародку задушити аналогічний сценарій розвитку подій. І першим кроком у цьому напрямку має стати не розподіл портфелів, а чіткий, зрозумілий і публічний план дій, навколо якого повинні консолідуватися державні управлінці.

Другим кроком має стати жорсткий моніторинг усіх обіцянок і дій уряду з боку як громадянського суспільства, так і міжнародних організацій. Тільки так ми зможемо зміцнити довіру до держави з боку громадян та міжнародних партнерів і повернути Україну на шлях розвитку й реальної євроінтеграції.