Ключі для диктатури

«Чому ви вирішили, що люди не хочуть диктатури?» — це запитання Юлії Тимошенко в ефірі «Шустер-live» якомусь європейському політику могло б коштувати політичної кар’єри. Хоч би що він (вона) говорив про це після. І говорили за неї. А наговорили за тиждень багато. Про те, що прем’єр «зовсім не те мала на увазі». Про те, що вона, як і люди, хоче «всього лише» стрункості і порядку замість нинішніх хаосу та анархії. Про те, що діяти має намір виключно в рамках закону і Конституції. Слово — не горобець. Адже навіть диктатори слова «диктатура» намагаються не вимовляти. Вони говорять якраз про порядок і стрункість. І до влади намагаються прийти (і, що дивно, часто приходять) легітимним шляхом, у суворій відповідності до закону і Конституції. На жаль, дуже часто прийти у владу їм допомагають ті, хто закон і Конституцію, за ідеєю, повинен захищати. Річ, до речі, не лише в Тимошенко. До авторитарного правління схильні більшість претендентів на пост глави Української держави. Інакше не розповідали б виборцям про «залізного хазяїна» Віктора Януковича, «сильного президента» Сергія Тігіпка... далі будь-який українець може продовжити ряд самостійно. Але прибічники цих самих «сильних лідерів» ображаються, коли їхніх кумирів називають кандидатами в диктатори. А коли аргументи в суперечці вичерпуються, викладають коронний — мовляв, буквальне значення слова «диктатура» не несе в собі нічого негативного.

Сучасні люди справді часто навіть не здогадуються про походження термінів, уживаних доречно й не доречно в політичних дискусіях. Скажімо, словом «анархія» спочатку називали аж ніяк не стан «безвладдя взагалі», а конкретний випадок, який стався в Афінах у VI столітті до нашої ери. Коли громадяни просто не змогли обрати главу своєї держави (іменованого по-грецьки архонтом).

Смута тоді тривала кілька років і закінчилася тим, що до влади без будь-яких виборів прийшов тиран Пісістрат. Наочно продемонструвавши таким чином (на заздрість ідейним анархістам, які ще не з’явилися на світ), що анархія — мати диктатури. Або порядку. Кому як подобається. Пісістрат, до речі, деспотом себе не вважав. Навпаки. Коли хтось із громадян подав на нього до суду, тиран демонстративно з’явився на судове засідання. А от позивач не прийшов. Злякався, за словами Аристотеля. В Україні напевне сказали б жорсткіше. Щось на кшталт «злякався відкритої дискусії з керівником виконавчої влади».

Щоправда, полохливість перед вищими посадовцями охоплює не лише простих громадян. Скажімо, судді Конституційного суду України дуже рідко ухвалюють рішення, яким може бути незадоволений президент. І навіть у цих рідкісних випадках — наприклад у питанні про підстави для розпуску парламенту — формулюють свій вердикт настільки обтічно, що Банкова цілком може робити гарну міну при поганій грі. Щоправда, за останні місяці приводів напружувати лицьові м’язи у працівників президентського секретаріату практично не було. Глава держави виграє одну справу за іншою. Від приватизації шахт до багатостраждального закону про слідчі комісії. Забракованого навіть не в деталях, а в цілому — причому із суто формальних підстав. Мовляв, ухвалювали його при спікері Яценюку, а підписував спікер Литвин. У парламенті, звісно, одразу підготували новий закон, який збігається в тексті зі старим аж до ком. Але осад, як мовиться, залишився. Два віце-спікери — Олександр Лавринович і Микола Томенко — ледь не хором поділилися підозрами, що за рішенням КС може стояти змова суддів із президентом. І отримали швидку і дуже гнівну одповідь від голови суду Андрія Стрижака, котрий побачив у синхронності заяв віце-спікерів іншу змову — між БЮТ і ПР.

Зрозуміло, в існуванні домовленостей між найбільшими фракціями ніхто не сумнівається. Але люди обізнані запевняють, що Лавринович із Томенком якраз не мали наміру діяти спільно. Вони просто відповідали на одне й те саме запитання журналіста, навіть не здогадуючись про відповіді колеги. А в результаті — можливо, навіть самі того не знаючи, — підіграли Банковій. Представники якої вже не перший місяць обробляють суддівський корпус розмовами про те, що тимошенківці і регіонали нібито домовилися спільними зусиллями знищити КС. І служителі конституційної феміди в це вже практично повірили. Почуття загальної тривоги та корпоративної солідарності виявилося навіть дужчим, ніж зобов’язання перед тими, хто висував суддів на їхні нинішні посади. Це два роки тому всі гарячково підраховували, хто чий ставленик. Сьогодні «квоти» практично не працюють. Якби це сприяло зміцненню самостійності суду, можна було б навіть поаплодувати. А тим часом складається враження, що закляклі перед фантомом ПріБЮТ судді ухвалюють рішення... просто на зло депутатам. Втаємничені в конституційну кухню юристи використовують і міцніші вирази. З яких опублікувати можна хіба що фразу «на зло мамі відморожу вуха». І річ не в зіпсутості вітчизняних правознавців. Просто коли на запитання про неможливість виконання ухваленого рішення відповідають «ми не здамося», нерви не витримують навіть у професіоналів.

Не дивно, що з особливим занепокоєнням парламентарії чекають розгляду КС подання президента про неконституційність поправок до закону про вибори президента. Занадто вже наполегливі чутки про те, що українцям готуються продемонструвати анархію в первісному значенні цього слова — оскільки скасування ухвалених парламентом поправок у розпал виборчої кампанії може призвести до її повної дезорганізації, і вітчизняного архонта можуть узагалі не обрати. Чи не на цей сценарій натякав Віктор Ющенко, коли обіцяв, що й через півроку буде президентом? Віктор Андрійович у середу, щоправда, заприсягся, що нічого подібного не мав на увазі. Але хто вірить в обітниці вітчизняних політиків? Тим більше що формально до гіпотетичного скасування виборів чинний президент і стосунку не матиме. Усе відбудеться (якщо, звісно, відбудеться) ніби само собою. Один з авторів оспорюваних змін депутат Олена Лукаш у цьому зв’язку нагадує, що «визнання недійсними конкретних норм зовсім не означає автоматичного поновлення дії попередньої редакції закону. Щоб не виник юридичний вакуум, КС повинен дати як мінімум чіткі і недвозначні вказівки з цього приводу».

Андрій Стрижак, утім, запевняє, що судді хаосу не допустять. І зволікати з вердиктом теж не будуть. У п’ятницю «ДТ» з перевірених джерел у КС стало відомо, що розгляд справи призначено на 7 жовтня. Якщо врахувати, що слухається вона як невідкладна, за короткою процедурою і без публічних дебатів сторін, теоретично суд може навіть устигнути винести рішення до початку виборчої кампанії, максимум — до того, як вона вступить у найбільш гарячу стадію і оспорювані норми вже будуть задіяні. І список претензій, судячи з просочування, не такий уже великий. За деякими даними, президент узагалі оспорює лише дві норми — про консульський облік і оспорювання рішень виборчкомів. Але в тім-то й річ, що й інформація ця може не підтвердитися, і число претензій зрости, а в результаті можуть бути оскаржені не окремі норми, а документ у цілому, як це вже було із законом про слідчі комісії. Депутати, скажімо, особливу увагу звертають на те, що доповідачем у справі буде колишній глава КС Іван Домбровський — людина, яка в президента на особливому рахунку. І вже тому готові до будь-яких несподіванок.

Зрозуміло, якщо вердикт буде знову на користь президента, і в самому суді, і на Банковій знайдуть для цього цілком прийнятні пояснення. За бажання КС можна оголосити останнім бастіоном, скажімо, у боротьбі з повзучим державним переворотом, замисленим Партією регіонів і БЮТ. Недарма ж під оспорюваним законом стоять підписи представників саме цих фракцій. Якщо це звучатиме не надто пафосно, можна буде згадати про загрозу диктатури. Тим більше що Тимошенко останнім часом дає забагато приводів для цього. От і минулої середи Ющенко обурювався мовчанням журналістів, котрі нібито «проспали» судову заборону на критику уряду і прем’єра. Щоправда, як зауважили очевидці, деякі представники преси, заколисані попередніми промовами гаранта, навіть на цих словах не прокинулися. А Віктору Андрійовичу варто було б згадати, що шлях до диктатури торують не лише звичайні суди. Піддатливість КС, якої Ющенко так наполегливо домагався, використовуючи дозволені і не дуже методи, може зіграти в утвердженні «надзвичайщини» не менш важливу роль. Адже судді навчилися дослухатися настроїв Банкової незалежно від того, яке прізвище чи зачіску носить президент.

І цілком можливо, що першим справою, за яку візьмуться в будинку на вулиці Жилянській — де розташований палац Конституційного суду — після інавгурації нового глави держави, буде справа про скасування конституційної реформи 2004 року. Свого часу і сам Ющенко дуже хотів цього. Але судді, тоді ще не настільки сприйнятливі до його побажань, відмовили. Щоправда, зробили це досить хитро — за формальними підставами. Не закриваючи можливості повернутися до питання повторно. Нагадаю, що результативне повернення до питання обдарує переможця виборів повноваженнями Леоніда Кучми... Люди поінформовані підтвердили, що гінці з Жилянської, котрі пропонували скористатися цією можливістю вже навесні 2010 року, побували і на Турівській, і на Липській — у партійних офісах БЮТ і ПР. У штаб Арсенія Петровича, можливо, теж заїхали б, якби його шанси пройти в другий тур були вищими. А те, що лідер «Фронту змін» конституційними питаннями цікавиться впритул, стало ясно після його заяви про готовність повернутися до питання про імплементацію рішень референдуму 2000 року. Багато людей іще пам’ятають, як проводився той референдум. Практично так само, як і рішення Конституційного суду про те, що третій строк президента — насправді другий. Тож нинішньому складу КС теж можна нічого й не винаходити — досить згадати досвід попередників. І вчасно піднести «ключі від міста» переможцю.