"Київводоканал". 50 відтінків сімейного

Нещодавно "Київводоканал" отримав серйозні звинувачення від правоохоронців: керівництво підприємства нібито привласнило 18 млн комунальних коштів, перерахувавши їх фіктивним фірмам за фіктивні колекторські послуги.

МВС було не першим, у кого виникли претензії стосовно прозорості освоєння цих коштів. Ще рік тому колекторські угоди перевіряла Держфінінспекція - виявилося, що фірми не мали ані кваліфікації, ані досвіду. "Київводоканал" свої документи тоді від перевірки заховав, а самих "колекторів" розшукати взагалі не змогли. Тим часом останні п'ять років "Київводоканал" декларує самі збитки й не виплачує акціонерам дивідендів. Простими словами - бюджет Києва вже давно не отримує від підприємства ні копійки. У пошуках відповіді на традиційні "хто винен, і що далі робити" ми вирішили пролити світло на структуру власності, керівництва та майна "Київводоканалу". У когорті менеджерів проступили численні тіні "попередників", чи, як ще їх люблять називати, "людей сімейних". Ще цікавіше стало, коли ми дізналися, яка доля спіткала активи водоканалу під їхнім керівництвом.

Хто кому who?

Кажуть, що найскладніше відповідати на прості запитання. Наприклад: "Хто є власниками "Київводоканалу"?

Почнемо з того, що лежить на поверхні, тобто з офіційної версії. Більшість акцій належать Департаменту комунальної власності Києва. Менша частина - загадковим приватникам. Зайшли вони туди не прямо, а через створену у 2008-му "прокладку" - компанію "Київенергохолдинг" (КЕХ). У ній близько двох третин отримало місто, решту записали на кіпрські компанії Densec Limited і Zarova Limited (пізніше замінять на Artio Global Investors LTD). Їх номінальні власники - то недосяжні Беліз і Віргіни, то кіпрські аборигени. Щоб не заплутатися на самому початку, рекомендуємо подивитися на схему.

В Україні так традиційно виходить, що в аналогічних історіях насправді компанією керує не мажоритарний власник-держава, а міноритарний приватник. Хоч би якими куцими відсотками він володів. Традицій не зрадив і водоканал, - завжди було заведено вважати, що ним управляє той, хто володіє офшорами КЕХу.

Першими власниками золотих офшорів називали бізнесменів Василя Хмельницького та Андрія Іванова. Згодом вони позбулися цього бізнесу, що підтвердили у відповіді й на наш запит: "Київська інвестиційна Група" (умовна назва компаній, пов'язаних із Хмельницьким та Івановим. - Ред.) справді до 2010 р. мала 20% акцій КЕХ, однак продала їх у 2010–2011 рр., Zarova "ніколи не входила до групи КІГ", а Densec "уже близько п'яти років жодним чином не пов'язана з бізнесом підприємця Василя Хмельницького".

Новим власником нібито став екс-зять Леоніда Черновецького - В'ячеслав Супруненко. "Тиску не було. "Київенергохолдинг" ми продали, оскільки нам там некомфортно працювалося, контролю не було", - казав Хмельницький.

Оскільки пов'язане із Супруненком ТОВ "Новий Регіон" на початку 2010 р. додатково викупило в міста ще 25% акцій, то здавалося, що за "ерою Хмельницького" має настати "ера Супруненка".

Але тут несподівано підкралися президентські вибори 2010-го і з ними - Віктор Янукович. Уже восени зміни в країні відчула й тодішня столична еліта: Черновецького замінюють на Попова, Супруненка оголошують у розшук, а продаж йому 25%-го пакета акцій міста скасовує суд.

КМДА рапортує населенню про повернення Києву контролю над КВК, у тому числі й по менеджменту. І ось тут стається переломний момент - у підприємство заходить нова команда, більшість якої залишається там і досі.

Першим під "освоєння" потрапив напівприватний "Київенергохолдинг". Важко сказати, якими аргументами переконували міноритаріїв КЕХу, але у жовтні 2010-го туди заходять люди, пов'язані з Сергієм Льовочкіним, на той част - главою адміністрації президента.

Гендиректором став Євген Фоменко, а наглядову раду очолив Єгор Русин, обидва - люди Олександра Пузанова. Останній був заступником Попова у КМДА, а окрім того, за даними ЗМІ, - давнім другом і юристом Сергія Льовочкіна. Ну і ще - однокласником його сестри Юлії Льовочкіної та її радником як народного депутата.

Сам "Київводоканал" очолює людина Попова - екс-керівник "Полтававодоканалу" Валерій Ченчевий. Але це призначення називали, радше, ритуальним, оскільки в корпоративній структурі з'явилися більш шановані люди - від царського престолу.

У квітні 2011-го до складу наглядової ради Київводоканалу входить Ярослав Бера. Це ім'я вперше спливло в журналістських розслідуваннях рік тому - через документи, знайдених у Межигір'ї після втечі Януковича. Бера був директором фірми "Ліор" Дмитра Сідляренка, заступника директора найвідомішої сімейної компанії "Танталіт". Окрім того, його знали і як радника голови правління та міноритарного акціонера "Радикал Банку", що свого часу разом з іншою "сімейною" фінустановою - "УкрБізнес Банком" - був задіяний у сумнівних контрактах межигірських фірм на суму понад 1,6 млрд грн. Зараз основний пакет акцій банку переоформляють на менеджмент, однак Ярослав Бера досі лишається заступником голови наглядової ради, утримуючи частку в майже 10%.

До речі, нині, згідно з даними "Вісника державних закупівель" і судового реєстру, "Київводоканал" має рахунки також і в "Радикалі".

За збігом обставин, наглядач за комунальним майном виявився напрочуд успішним комерсантом. Причому у сфері водоканально-тендерній. Бізнес у нього склався із фірмою "СПР-Груп", тендерним чемпіоном, який упродовж 2010–2012 рр. отримав на реконструкцію різноманітних каналізацій та очисних споруд підрядів на мільярд гривень. Загалом, із 12 проектів, вказаних на сайті СПР, 10 були держпідрядами. Отож, за даними наших джерел на митниці, обладнання "СПР-Груп" закуповувало за кордоном, зокрема у польської фірми "Teria Energy Sp.zo.o". У 2011–2014 рр. "СПР-Груп" імпортував від неї товарів на суму близько 65 млн євро. При цьому сама Teria нікому в Україні, окрім "СПР-Груп", нічого офіційно не постачала і виявилася не зовсім польською: належить вона Ярославу Бері та Ярославу Гірняку, екс-радникові голови правління "Радикал Банку".

Відтак, мало кого дивував той факт, що невдовзі "СПР-Груп" почав вигравати тендери самого "Київводоканалу" - через свою дочірню фірму ТОВ "Інвіронмент Україна". У 2012 р. вона без тендеру (охочих більше не знайшлося) отримала підряд на суму 2,92 млн грн. на розробку проекту Деснянської водопровідної станції. Цій же фірмі планували замовляти аналогічні послуги для Дніпровської станції, однак 2,67 млн грн зірвалися через плутанину з порядком проведення закупівлі.

Однак не Берою єдиним. У керівництві водоканалу є ще кілька цікавих людей.

Першим заступником гендиректора з економіки та фінансів і членом правління КВК значиться донеччанкаГанна Циганок. Вона отримала призначення за кілька місяців до офіційного входження Бери, раніше ж працювала заступником директора КП "Компанія "Вода Донбасу". Однак більш цікава її інша попередня робота. Згідно з даними відкритих профайлів, знайдених нами в мережі, у 2004–2009 рр. Циганок працювала у фірмі "Енергопрогрес". Може, збіг, а може, й ні, - там само, принаймні у 2009-му і 2010 р., працювала Катерина Григорівна Капланець. А ось у Києві Катерина Капланець уже обіймала посаду у планово-економічному відділі "Танталіту", - її ім'я неодноразово згадується в документах, знайдених активістами у старому офісі компанії на Волоській. Покопавшись у соцмережах, ми також виявили, що Катерина Капланець і Ганна Циганок входять у коло друзів Марини Литовченко - дружини "сімейного юриста" Павла Литовченка.

Ще одним заступником гендиректора є Віта Струкова,вона відповідальна за регуляторну політику та інвестиції. Колись Струкову називали людиною регіонала Валерія Борисова, - раніше вона й справді очолювала юридичну службу його концерну "Київпідземшляхбуд". Однак набагато цікавішими виявилися її зв'язки з новою командою. Приблизно із 2012 р. Струкова починає фігурувати в новинах як член і почесний президент новоствореної МЕГО "Аква Дім". За даними Мін'юсту, серед її засновників - донеччанин Сергій Білоус, більше відомий як офіційний співвласник "СПР-Груп", а ще - Алла Тарасевич, член правління фонду "Дорога Майбутнього" громадянської дружини Януковича Любові Полєжай. Крім того, Алла Тарасевич у 2011 р. певний час була директором фірми ТОВ "Гєлліос ЛТД" (цю назву варто запам'ятати).

Першим заступником керівника водоканалу є Вадим Сторожук. Про нього даних не так багато, принаймні з 2012 р. він відомий як радник, уже, щонайменше, рік - перший заступник голови "Київводоканалу". З 2012 р. Сторожук також є комерційним директором компанії "Українське машинобудівництво". Співвласниця цієї фірми - Юлія Олександрівна Гаран. Людина з такими ПІБ у 2011–2012 рр. була директором уже загадано нами вище "Гєлліоса ЛТД" (все ще радимо не забути цю фірму).

У березні 2014 р. - вже після втечі Януковича до Росії - наглядова рада "Київводоканалу" заміняє очільника підприємства з Ченчевого на Андрія Білика. Справедливості ради зазначимо, що ця людина не чужа водоканалові: раніше він працював тут заступником генерального директора з технічних питань і перспективного розвитку. Але набагато цікавіше те, що Білик також був заступником директора з технічних питань "Інвіронмент Україна" - дочірньої компанії "СПР-Груп". До речі, на тому тендері, на якому "Інвіронменту" дістався підряд на кілька мільйонів, Білик був у складі тендерного комітету.

Однак річ не тільки в тому, хто керує водоканалом, а йна яких підставах. За даними SMIDA, у доброї половини посадових осіб водоканалу вже рік як сплив термін повноважень.

Ярослава Беру і Євгена Фоменка (обоє від "Київенергохолдингу"), а також Андрія Гудзя (від міста) - у наглядову раду призначали 2011-го терміном на три роки. Те ж саме стосується і трьох членів ревізійної комісії. У відповідь на наш запит у підприємстві пояснили, що "відповідно до чинного законодавства України та Статуту Товариства, Наглядова рада виконує свої обов'язки до моменту обрання нового складу Наглядової ради". Хоча, за юридичною логікою, на чергових зборах акціонерів у 2014 р. їх усіх мали спочатку звільнити, а потім - або переобрати наново, або призначити нових.

І тут ми підходимо до другої проблеми: водоканал уже півтора року ніяк не проведе загальних зборів акціонерів. Вони мали відбутися торік у травні - однак зірвалися. Офіційно - через порушення порядку їх проведення. Спершу наглядова рада так розставила дати, що стало неможливо попередити акціонерів за 30 днів до зборів. Потім збори призначили на липень - однак їх скасувала наглядова рада. З унікальним поясненням: "у зв'язку з виконанням мобілізаційного плану та введенням на об'єктах Товариства, в тому числі й місці проведення зборів, режиму посиленої охорони та обмеження доступу, пов'язаних із загостренням суспільно-політичної ситуації в країні".

Відтак, "Київводоканалом" сьогодні продовжує оперувати команда менеджерів, пов'язаних із попередньою владою. Команда, при якій водоканал із небаченою швидкістю позбувся цілого переліку майна - і позбувся на користь, знову ж таки, не чужих і не останніх людей. Кілька історій.

Виведення майна
через кредит
у "Радикал Банку"

Кілька років тому один із найдрібніших міноритаріїв "Київводоканалу" (з тих, хто має лише кілька акцій) намагався оскаржити в суді приватизацію частини майна підприємства: деякі прибуткові активи нібито відчужувалися неправомірно й за заниженою ціною. Оскаржував, як неважко здогадатися, безуспішно. Деталі цієї історії можна прочитати в Судовому реєстрі, ми ж розповімо стисло - але з додатковими цікавинками.

Отже, на все про все знадобилося менше року. У серпні 2011 р. "Київводоканал" взяв у вже майже рідному "Радикал Банку" позику на суму 7,5 млн грн. Кредит був лише на 40 днів і під смішні 10%, однак угода мала серйозне забезпечення: в заставу передали аж три майнові комплекси. Перший - лікувально-оздоровчий комплекс "Джерело" в Пущі-Водиці (6 800 кв. м., оцінений у 4,43 млн грн), другий - невідомого призначення комплекс споруд на вул. Генерала Родимцева (278 кв. м., 3,70 млн грн), а третім був санаторій-профілакторій "Хвиля" біля с. Зазим'я, на північ від столиці
(11 350 кв. м., 8,19 млн грн)

Далі складається класична схема. Щоб ніякі "наступники" не змогли відкотити операцію назад. Для цього банк заручився не тільки іпотекою, - був укладений ще й тристоронній договір поруки. Солідарну з "Київводоканалом" відповідальність щодо кредиту взяло на себе
ПП "Технохімпостач" (власник - белізький офшор "Бріко ЛТД"). Під заставу фірма віддала грошові кошти, розміщені на депозиті в цьому ж банку.

Далі все проходить як по маслу. Водоканал договірних зобов'язань не виконує, банк на погашення боргу списує гроші з "Технохімпостачу", а той отримує право вимагати з комунальників або гроші, або іпотеку. Майно водоканал віддав без бою, - уже в березні 2012 р. право власності на "Джерело" й споруд на Родимцева офіційно реєструють на "белізців". Санаторій "Хвиля" зі схеми чомусь випадає, однак усе ж водоканал втрачає два майнові комплекси.

Звісно, після ознайомлення з цією бізнес-операцією захотілося познайомитись і з її героями. Виявилося таке.

Перше. "Технохімпостач" ліквідували одразу ж після цієї історії, а зробили це через фірму, пов'язану з керівництвом і банку, і водоканалу. Компанію, яка вільно оперувала мільйонами і мільйонним майном, банкрутували через вексель на суму ... 205 тис. Цю суму влітку 2012 р. "белізці" позичили у ТОВ "ФК "Європейський формат", той перепродав вексель ТОВ "Трест-Торг", якеподало в суд, що у
2013 р. і ліквідував "Технохімпостач" як банкрута.

Милий нюанс: власниками "Європейського формату" до 2010 р. були Ярослав Бера і Григорій Боб (у 2012–2013 член наглядової ради "Радикал Банку"), потім фірму перевели на офшор з Маршалових островів "Джетвер Альянс ЛТД", але водночас прописали по сусідству з Бериною компанією "Бріарей" і призначили директором екс-керівника "Бріарея" Сергія Лієпу. Наразі всі фірми-фігуранти цієї історії ліквідовані.

Друге. Перед банкрутством "Технохімпостач" перепродав майно водників фірмам, які також важко назвати випадковими.

"ПущаНаша"

Так, новим власником "Джерела" восени 2012 р., за договором купівлі-продажу, стала фірма, яку ми вище дуже просили запам'ятати, - "Гєлліос ЛТД". Цікава деталь з витягу майнового реєстру: того ж дня, що й купівля, була оформлена нова іпотека в "Радикал Банку" - тільки цього разу на забезпечення зобов'язань на суму 10 млн грн, що в понад два рази більше, ніж цей комплекс оцінювали, видаючи позику водоканалу.

Тут варто пояснити, що ж насправді втратив водоканал. Цінність "Джерела" не в совковому корпусі, котельні та теплиці, які оцінили у 4 млн грн. Його цінність у 2,7 га біля лісу в Пущі-Водиці. Землю там тепер продають по 10 тис дол. за сотку, тобто ділянка "Джерела" могла б коштувати близько 2,7 млн дол. Наразі ж вона - у довгостроковій оренді (25 років) в "Гєлліоса" як власника майнового комплексу. Фірма оформила землю перед самим Майданом, - відповідне рішення Київрада ухвалила наприкінці жовтня 2013 р. Те, що трапилося далі, інакше як "кармою" не назвеш: влітку 2014 р. в "Джерелі" оселилися переселенці з Донбасу (представники "Гєлліоса ЛТД" тоді називали це рейдерством), а восени знайшлися охочі нібито розгорнути в пансіонаті реабілітаційний центр для військових з АТО.

Кілька місяців тому нам вдалося зв'язатися з одним із юристів "Гєлліоса", Олександром Приймаком (тим самим чоловіком, на котрого тепер номінально переписаний "Танталіт", що додає додаткового шарму цій історії). Він повідомив, що за фактом захоплення комплексу санаторію відкрито провадження за "самоправство, угон автомобіля, підроблення документів та печатки підприємства, викрадення майна" і що все це розслідує Оболонське райуправління міліції, а "Гєлліос ЛТД" намагається повернути ситуацію в правове поле.

Однак, попри всі переселенсько-воєнні перипетії, нагадаємо: майно і земля "Джерела" лишаються в "Гєлліоса".

"ГолосіївНаш"

Не менш цікавою була історія майнового комплексу на Генерала Родимцева, 4.

Згідно з переліком майна, яке водоканалу у 2003 р. видав Фонд держмайна, за цією адресою раніше містилося підприємство з експлуатації каналізаційних мереж - виробнича будівля, склад і майстерні. Ми намагалися з'ясувати, що це був за комплекс і чи надає нинішній власник якісь послуги водоканалу сьогодні. На наше прохання запит у водоканал робила депутат Київради Галини Янченко, однак відповідати депутатові міськради відмовились - нібито конфіденційна інформація. Відповідь вдалося вибити тільки на звернення депутата народного, Сергія Лещенка. Виявилося, що сам водоканал давно не оперує майном, хоча із каналізацією воно все ще пов'язане. У 1997–2010 комплекс орендувала київська фірма з відведення і очищення стічних вод "Стік". Після приватизації майна, водоканал продовжує надавати "послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі вказаного об'єкта… на підставі договору, укладеного в 2013 році" з новим власником.

То в чому ж була конфіденційність? Можливо, в тому що сьогодні ніякою каналізацією там, даруйте за каламбур, не пахне. Ідеться про ділянку площею 24 сотки в Голосієві - за два кроки від Голосіївського лісу і Свято-Покровського монастиря. Тобто історія знову не про труби й крани, а про землю. І тому не дивно, що взимку на ріелторських сайтах знайшлося оголошення про продаж на цьому місці… vip-маєтку вартістю 1,8 млн дол. Згідно з оголошенням, тепер тут "элитная усадьба", просторий житловий комплекс із дизайнерським ремонтом, сауною, басейном та іншими благами, будівельні роботи саме закінчували. Ми поспілкувалися з ріелтором, який охоче вислав нам фотографії комплексу, зазначивши: його перебудували так, що там можна зробити і маєток, і готель, і офіси.

Кому ж дісталося помістя на вулиці Генерала Родимцева (названа вона, до речі, на честь генерала, який захищав Київ). Після історії з кредитом "Радикала" новим власником майнового комплексу стало ТОВ "Юріте ЛТД", тоді заведене на кіпрську "Кодефібер трейд ЛТД", однак зареєстроване в одній будівлі з фірмами "СПР глобал менеджмент" все того ж Ярослава Бери, а також "Київ-Ост", що тоді належала Валерію Буту, нині заст. голови правління "Радикала".

А в листопаді 2014 р. майно за договором купівлі-продажу перейшло до Наталі Бовт. За нашими даними, Наталя Бовт раніше мала прізвище Чудновець і була зареєстрована за однією адресою з Оленою Чудновець, власницею фірми "Селена-Аудит ЛТД" (на сьогодні компанія змінила назву та власника і переїхала до Броварів). І фірма, і люди для "Київводоканалу" далеко не чужі, - саме "Селена", згідно зі звітами водоканалу, робила йому офіційні аудити з 2010-го по 2013 р. включно.

За однією адресою з Чудновцями виявився прописаним Денис Шкуренко. У 2011–2012 рр. він був власником фірми ТОВ "ЮА Груп". Директором при ньому була Ярослава Дзира, відома як ще одна із засновників згадуваного нами МЕГО "Аква Дім".

І ось цікава деталь. Пригадуєте гучну заяву МВС про розкрадання мільйонів на колекторських послугах, із яких ми починали? Тендери на ці послуги вигравали три фірми, - однією з них була "ЮА Груп". Однак водоканал стверджує, що договір розірвали, а гроші не перерахували.

"ОболоньНаша"

Привабливе майно знайшлося не тільки у "Київводоканалу". Сімейні бізнес-структури встигли прибрати до рук землю і отримати тимчасовий контроль над свердловиною його колишнього дочірнього ПАТ "Техводсервіс".

До 2001 р. він входив у структуру Київводоканалу, потім виокремився в самостійне підприємство, однак лишився у власності міста й продовжував працювати на потужностях водоканалу - на Дніпровській водопровідній станції (на північ від Києва). З-поміж іншого на цій станції є артезіанська свердловина, видобутком води з неї й займався "Техводсервіс".

2011 р. у "Техводсервісу", в унісон із водоканалом, змінюється керівництво, - підприємство очолює донеччанин Микола Капланець, який доти працював там-таки у відділі маркетингу. Це прізвище вже подибувалося в цьому тексті. Річ у тому, що Микола Капланець - чоловік тієї самої Катерини Капланець з "Танталіту".

Отож, майно "Техводсервісу". З приходом нового керівника на офіційну адресу Дніпровської станції вписується нова фірма - філія №1 все того ж "Гєлліоса ЛТД". Її директором на той момент була Діна Аблаєва, колега Капланець по "Танталіту" - там вона керувала регіональним розвитком.

Згодом "Гєлліос" починає займається продажем артезіанської води, яку видобуває "Техводсервіс", але під торговою маркою "Цілюща". Серед клієнтів - сам "Танталіт", а серед партнерів на сайті "Цілющої" - "Радикал Банк", СПР-Груп і дитячий табір громадянської дружини Януковича Любові Полєжай "Славутич". Сайт, до речі, закрили після того, як ми почали цікавитися цією темою.

Але свердловина для видобутку води - не єдине, що у "Техводсервіса" знайшлося цікавого для Сім'ї. Раніше у підприємства була поливальна станція на Оболоні, проспект Героїв Сталінграда, 8а. Саме цю станцію у 2012 р. викупило підконтрольне Януковичу "Київбуджитло", і звісно, що не заради техкомплексу, а заради землі. Родина екс-президента, нагадаємо, облюбувала й, можна сказати, колекціонувала Оболонь: щонайменше, дві квартири, приватний будинок, спа-салон. Для повного фен-шую бракувало тільки власного спорткомплексу: його й планували будувати на місці поливальної. Влітку 2014 р, уже після втечі Януковича, фірма намагалася оформити ділянку, однак зчинився галас, і проект на голосування Київради так і не винесли. Але землю можна вважати втраченою, - нею не скористається ніхто, доки на ній стоїть приватне майно. Яке, завдяки пригальмованій генпрокуратурі, ще й встигли перевести на іншого власника, офіційно не афілійованого з Януковичами.

Нам вдалося телефоном зв'язатися з Миколою Капланцем, який, за його словами, повернувся в Донецьк і займається орендою та продажем фотоавтоматів. Директором "Техводсервісу", переконує Капланець, він лишається суто технічно: підприємство вже рік не працює (збиткове), а його самого офіційно звільнити не можуть через плутанину з паперами. Щодо свердловини зізнався: з літа 2012 р. воду качали без ліцензії - в попередньої сплив термін, а нова була занадто дорога. Отож воду "Гєлліос" розвозив, може, й смачну, але нелегальну.

Що ж до станції на Героїв Сталінграда - то її продали, аби погасити борги, розповідає Капланець. Це просто було єдине, що можна було продати, станція не працювала вже багато років, тож добре, що хтось взагалі купив, хоч би й заради землі: "Мы смогли рас платиться с фондами, выплатить зарплату, которая висела много месяцев, а остальное мне не важно - хоть Янукович, хоть не Янукович… Я не интересовался никогда, кто собственник, - зачем мне это знать, моя задача была оплатить все, что должно предприятие".

Чи потече прозоріша вода
з київського крану?

Що маємо в сухому залишку. Втрачені пансіонат і три гектари в Пущі, приватний маєток замість "конфіденційної" каналізації, незаконний видобуток води і поповнення "сімейної" колекції на Оболонській набережній. І це лише те, що вдалось знайти.

Про непрозору приватизацію майна водоканалу ще рік тому було надіслано депутатське звернення прем'єрові, Генпрокуратурі, МВС і навіть в РНБО. З міліції відповіли, що дані внесено до реєстру досудових розслідувань за кримінальною статтею самоуправство. Більше повідомлень про це не надходило.

При цьому у київської влади спостерігаємо олімпійський спокій, у керівництві водоканалу - той самий менеджмент зі "старих добрих часів", у власниках - ті ж самі неубієнні офшори. Хто сьогодні стоїть за острівними "прокладками", все ще невідомо, адже відкрити реальних бенефіціарів неможливо. Ми намагалися розшукати бодай їхніх офіційних представників: завдяки запиту народного депутата Сергія Лещенка роздобули протоколи засідань акціонерів КЕХу, однак виявилося, що цих людей завбачливо навіть у протоколи не вписують.

Ми довго добивалися особистого інтерв'ю з очільником "Київводоканалу" Андрієм Біликом, однак після звинувачень МВС він відмовився зустрічатися наживо. Не вдалося розшукати і Ярослава Беру. Його контактів не знайшли ні у водоканалі, ні в "Київенерохолдингу", більше того - чинний директор КЕХ Ганна Гладка запевнила, що ніколи його не бачила й телефону не має. Ми відправили письмовий запит на його скриньку "Радикал Банку", відповіді чекаємо досі.

А тим часом у травні "Київводоканал" підвищує тарифи на свої послуги більш як на третину. Пояснюють це чинниками абсолютно логічними: електроенергія подорожчала, потрібні ремонти, зросли ціни на реагенти через курс, час перерахувати зарплати. Ось тільки кому насправді кияни платять за воду - незрозуміло. Як і те, скільки у їхнього водоканалу ще лишилося такої землі й майна, яких він може позбутися під час майбутніх ефективних бізнес-процесів.