Київ здали?

Останнього разу в минаючому році у сесійному залі Київради звучав Гімн України. Без символічного не обійшлося. Так, рука секретаря столичного парламенту Олеся Довгого, котрий дослухався головної патріотичної мелодії, чомусь опинилася не біля серця, як велить демократична традиція, а закріпилася десь у зоні... шлунка. Але цей, мабуть, фрейдівський, сигнал для одних, природно, не міг вплинути на оцінку діяльності ключового багнета столичної «сім’ї» іншими. У результаті Леонід Черновецький охарактеризував здібності Довгого-молодшого блискучими, а стан усієї команди столичної влади зразка 2007 року винятковим.

І не дивно. З огляду на збалансованість харчування. Так, серце країни шлунку команди згодовували поступово. Ділянку за ділянкою. Район за районом. Партію за партією. Спочатку «Регіони» зацементували промерську більшість. І хоч як би нині відмивалися — марно. Потім «Наша Україна» і президент, який скасував власний же указ про обмеження забудови в центральній частині столиці, змішали чужі політичні барви з особистим економічним інтересом. Тепер, схоже, і БЮТ змушений вбити переможний цвях у віко труни під назвою «Перевибори», поховавши тим самим свою першу обіцянку, дану киянам на старті до влади.

Учорашній, ледь не єдиний за останній місяць, стриманий коментар Тимошенко про нібито домовленості із президентом, які залишилися в силі, стосовно столиці брати до уваги не варто. Відчуття того, що переобрання мера накрилося мідним тазом, витає в повітрі. Мовчання лідерки БЮТу є красномовним. І річ не в тім, що «маленький Довгий», помножений на тата з верховним депутатським мандатом від «НУ—НС», виявився спритнішим за «великого Кличка», котрий, схоже, так і не зумів переконати Тимошенко у власній корисності, а політичну тусовку в готовності до такого роду сутички. І навіть не в тім, що партнер прем’єрки по коаліції бравий Юрій Віталійович Луценко раптом якось різко пішов у тінь і з огляду, вочевидь, зовсім на інші домовленості зволів укотре допомогти президентові подолати корупцію в лавах МВС, аніж продовжувати лякати кулаком столичного градоначальника.

Річ у тім, що хоч рік тому в Києві і почалася обіцяна опозицією весна, яка привела-таки до нових виборів у парламент і зміни уряду, тут же, у столиці, вона ризикує й закінчитися. Адже, придивившись до чергових кроків різнобарвної еліти в тому місці, де вона продовжує їсти, спати і вкладати в нерухомість, можна не лише стисло підсумувати успіхи і проколи минаючого року, а й вибудувати прогноз на майбутній.

Черновецький і К^о

Сам Леонід Михайлович свої основні успіхи на відповідальному посту характеризує досить обтічно і співвідносить їх виключно з користю для киян. Серед них — «фантастичне збільшення бюджету, надбавки до пенсій і зарплат медикам і вчителям, скорочення квартирної черги, посилення боротьби з гральним бізнесом, а також із найбільш нахабними випадками несанкціонованої забудови у столиці». Що стосується проколів, то мер хоч і визнає їхню наявність, однак воліє не перелічувати. Чого не скажеш про тих людей, котрі спостерігають за його діяльністю збоку і котрі готові як хвалити його, так і гудити. Коли ж спробувати ретельно стерти політичні фарби, а також перемішати професії та прізвища його критиків і прибічників, то список середньостатистичних особистих удач Черновецького-2007 (зауважимо — не Києва), можна звести от до чого:

1. Мер і Київрада залишилися при владі, всупереч чуткам, пліткам, проваленим ними ж референдумам і пророцтвам політичних опонентів про швидку ліквідацію ЗАТ «Київ»;

2. Леонід Михайлович продовжує блискуче лавірувати між політичними інтересами партій, фракцій, груп і організацій, підкладаючи під них над­звичайно надійний фундамент — економічний. Щоправда, прагнення догодити всім й одразу все ж таки обернулося для Черновецького репутацією не зовсім сумлінного партнера. А оскільки в один прекрасний момент комусь дуже крупному може не вистачити по-крупному, градоначальник ризикує втратити свій заслужений чорний пояс у цій, треба сказати, тонкій сфері;

3. Земельні ресурси (тільки на сесії 1 жовтня було перерозподілено 2 тис. га, а за рік правління — близько 7 тис. га) і комунальна власність (банк «Хрещатик», «Київхліб» і «Київмлин», які спливли з рук громади), залишаються голов­ними козирями, які мер дістає з рукава, коли не знаходить інших аргументів для плідного співробітництва з українським політикумом. Діє безвідмовно;

4. Мер домігся звільнення тих глав районів столиці, яких давно хотів спекатися. Причому зробив це руками президента. Але й тут дехто вбачає певну хиткість успіху — як би ця пробна куля Віктора Андрійовича, котрий не має права звільняти глав райадміністрацій відповідно до закону про столицю, не повернувся бумерангом до самого Черновецького, вже не раз ляканого роздлом посад міського голови та глави КМДА;

5. Здатність Черновецького переорієнтувати зростаючий з огляду на об’єктивні причини (підвищення податку з фізичних осіб, великих банківських операцій фізичних осіб, а також підвищення нормативно-грошової оцінки землі і ставки оренди) бюджет столиці у бік соціально незахищених верств населення — ще одна удача. Цей прийом дозволив київській владі в минаючому році витратити з бюджету на тормозки і всілякі доплати до свят від Черновецького близько 800 млн. гривень. Що ж, і люди задоволені, і рейтингу мера — користь. Така «удача» закладена й у бюджет столиці-2008. Деякі експерти прогнозують, щойно це станеться, столичний мер виявиться непотоплюваним, і за рахунок таких фантастичних фінансових ресурсів виграє будь-які вибори;

6. Прагнення мера постійно спілкуватися з народом, причому із допомогою будь-яких медіа-носіїв, також не пройшло повз кошик особистих успіхів стернового столиці. Творче ж об’єднання піарників, радників, а також комунальних газет і телеканалу, нафаршированих кількома відомими іменами, у прагненні зробити Леоніду Михайловичу приємно, можна вважати ключовою ланкою у великому і планомірному процесі його спілкування з масами.

Що ж до проколів, які потягнули за собою місто, то серед них:

1. Відсутність у Черновецького системного підходу до управління столицею, що призвело до повного делегування їм повноважень членам «сім’ї». Черновецький практично не бере участі у сесіях Київради, тим самим немов дистанціювавшись від перерозподілу землі та власності, який відбувається там. Проте опоненти радять не забувати, що всі без винятку рішення сесій підписує особисто мер. І особисто мер несе персональну відповідальність за те, що відбувається в місті;

2. Наступ мера не лише на власність громади, яка ще через радянську ментальність сприймається столичною громадськістю як щось віртуальне, спільне або чуже, а й вторгнення в зону життя багатьох киян шляхом знищення міських парків і зелених зон, відмови в оренді приміщень цілому ряду культурних центрів, чого не дозволяв собі його попередник.

3. Невміння Леоніда Михайловича налагодити не тільки ефективне співробітництво з главами районних адміністрацій, але й створення небезпечного прецеденту відкритого протистояння і двовладдя в тому самому Дніпровському районі;

«Регіони»

Сьогодні позиція міської організації на чолі з Василем Горбалем, як ми уже встигли зазначити, має вигляд дещо інакший, ніж рік тому. ПР часто опонує міському голові, зокрема відмовляючись голосувати навіть із земельних питань. Чого раніше регіонали собі не дозволяли. Відкіт до «інтересів громади» відбувся саме в період парламентської кампанії, а також серйозного внутрішнього протистояння в міській організації. Сьогодні аналітики, розмірковуючи про причини фактичного виходу пані Богатирьової з рядів регіоналів, називають не тільки її особисту незатребуваність на державних посадах у період Кабміну Януковича, а й програну нею війну за вплив у столичній організації партії. Замінити Горбаля на Богатирьова-молодшого не вдалося.

Очевидний розкол місцевих регіоналів розпочався після того, як майже вся фракція відмовилася голосувати за ділянку в 240 га в Кончі-Заспі. Її з голосу лобіював сам Богатирьов в інтересах якоїсь фірми «Лісове містечко», яка — рішення було протиснуте з третього разу вже силами «НУ» — доглядає за ялинками в заповіднику. Хоч як дивно, але дистанцію стосовно київської влади регіонали зберегли й після виборів. Попри цілковите ігнорування київських проблем лідером партії і тоді ще прем’єром. Та нині через перехід Віктора Федоровича в опозицію витриманість Горбаля виявилася дуже доречною. Тіньовий прем’єр, який понад рік не помічав подій у столиці, тепер може періодично висувати голову з піску й авторитетно заявляти, «що коли раптом виявляться якісь порушення, то все може бути, — проголосуємо за відставку...» Проте можна припустити й те, що «Регіони» в результаті зручно зависнуть у такій, м’яко кажучи, половинчастій позиції. Залишившись поза державним коритом, вони, нарощуючи м’язи в столиці (а фракція ПР у Київраді зростає), продовжуватимуть використовувати бодай найменшу можливість не стільки впливати на процеси, що відбуваються в місті, скільки підтягти сильно ослаблений поводок на шиї Леоніда Михайловича І, схоже, ніхто інший у цій ситуації їм не потрібний.

«Наша Україна»

За рік нашоукраїнці, які колись були активними в опозиційному «Демократичному Києві», примудрилися втратити обличчя, розколотися та стати придатком промерської більшості. У десятках земельних рішень сесії 1 жовтня стирчать вуха представників «НУ». Проте ми дотепер не віримо злим язикам, які стверджують, що після скасування президентського указу про обмеження забудови у центрі столиці Петро Андрійович дістав 32 земельні ділянки. Очевидно, не повірив у таке і столичний електорат «НУ» у період парламентської виборчої кампанії.

Угадувати подальші кроки Віктора Ющенка щодо Києва сьогодні не береться ніхто. Схоже, Віктор Андрійович як істинний технар навчився чи саме нині навчається запаралелювати процеси. Де зрештою вистрілить — велике питання. Чи то повноваження мера і глави КМДА розводитимуть — для цього секретаріат нині активно жене хвилю щодо необхідності термінового реформування місцевого самоврядування, використовуючи Асоціацію міст, справді стурбованих цими проблемами мерів, а також експертів. Паралельно з мовчазного дозволу гаранта триває захоплення та забудова центру столиці, а потенційний і непримиренний мер Луценко йде грати в іншу гру. І водночас у Віктора Андрійовича все ще діють домовленості з Юлією Володимирівною з приводу ухвалення в парламенті закону про місцеві перевибори в Києві та Харкові.

«БЮТ»

Рік тому Тимошенко відмінно використовувала київський майданчик. У результаті в країні не тільки понизили тарифи, а й змінили уряд. Весь рік БЮТ справді тримав удар, не голосував із земельних питань і вимагав відставки Черновецького. Проте, здається, прем’єр тільки нині помітила, що на її прем’єрському кріслі сидить «тінь» ще одного прем’єра — столиці. Саме сьогодні Леонід Черновецький, з огляду на вже перелічені нами успішності, має як ніколи великі шанси залишитися при владі. І ось чому.

По-перше, у Тимошенко немає людини, котрій вона могла б цілком довіряти. Зокрема і мерське крісло.

По-друге, якби вона знайшла її сьогодні, їй довелося б втратити дуже багатьох своїх партнерів. Як у фракції, так і у ВР. Частина київської землі вже роздана. На ній триває будівництво. На іншій частині таке будівництво заплановане. І не на один рік наперед. Отже, довго підраховувати голоси, для того аби зрозуміти, що з таких питань демократична коаліція в парламенті не працює, не доводиться.

По-третє, навіть якщо все-таки — о диво (!) — вона спрацює, то лише ціною обіцянок Тимошенко не порушувати бізнес-планів тих, хто погодився змінити ляльку. Тобто і з наступним мером від БЮТ, чи то буде Кличко, чи Томенко чи Вінський, у Києві нічого не зміниться. Переділ триває. А от рейтинг БЮТ може впасти. І цього Юлії Володимирівні напередодні президентських виборів ой як не потрібно.

По-четверте, саме магічне слово «рейтинг» породило в оточенні Тимошенко альтернативний варіант, який полягає в перевиборах лише Київради, а не Черновецького. З огляду на те, що БЮТ набере безперечну більшість голосів і сформує більшість, Черновецький буде нейтралізований. Цікаво. Та закон не дозволяє. Проте, якщо у ВР його захочуть порушити, може не дозволити гарант Конституції. БЮТ скрізь — це вже занадто...

Проте тут може бути реалізований інший план, котрий, як стверджують у рядах бютівців Київради, їхній бос з рахунків не скидатиме. На сьогодні система протидії перевиборам Київради працює набагато краще, ніж захисні бар’єри для Черновецького. Як ствер­джують джерела, зовсім не бідні депутати, зокрема і промерської більшості, із радістю пожертвують Леонідом Михайловичем, аби тільки залишитися самим у кріслах. Отже, лишень проект закону про перевибори Ради з’явиться в парламенті, київські депутати можуть зважитися на відставку чинного мера більшістю голосів.