Київ: стратегія смислів чи набір декларацій?

24 червня, 2011, 14:50 Роздрукувати Bипуск № 23, 24 червня-1 липня 2011р.
Відправити
Відправити

«Стратегію розвитку Києва до 2025 року» у столичній адміністрації презентували двічі...

«Стратегію розвитку Києва до 2025 року» у столичній адміністрації презентували двічі: 26 травня - для президента України Віктора Януковича та «інших» осіб держави (Миколи Азарова і Володимира Литвина), і 2 червня - для понад 400 представників громадськості, бізнесу, депутатів і чиновників трохи дрібніших.

Хоча назвати «Стратегією» віртуальну, яка ні на чому не грунтується (хіба що на швидких розрахунках заморських фахівців), сторінку в Інтернеті, що з’явилася на сайті КМДА буквально напередодні візиту президента на Хрещатик, якось язик не повертається.

Показово також, що в роздруківці новоявлена стратегія містить усього 71 сторінку разом з додатками й глосарієм. Тоді як, приміром, стратегія розвитку Лондона це - грубезний документ на 600 сторінках.

А проте минулого четверга цю Power Point Presentation депутати (котрі складали раніше промерську, а тепер прогубернаторську більшість) прийняли «за основу», і вона стала «документом». Обіцяно, що за ним аж до вересня проходитимуть «громадські слухання й узгодження», а потім заплановано і його остаточне ухвалення. Знаючи, як наша влада радиться з народом (президент же документ уже схвалив), великих надій на якісь рішучі нововведення до «основи» покладати не варто. Нам треба буде «із цим жити», а тому варто зазирнути за технологічно презентовану вивіску.

Незаконна побудова й на хисткій основі

По-перше, жоден закон чи нормативний акт України, навіть свіжо ухвалений «Про регулювання містобудівної діяльності», який і викликав бурхливу реакцію в суспільстві («Забудовники в законі» - DT.UA №3, 28.01.2011), не передбачає існування й ухвалення стратегії розвитку села чи міста. А от генеральний план, план зонування та детальні проекти територій закон пропонує виконувати всім населеним пунктам. Столиці зокрема. Кілометри нових доріг, розв’язки, підземні переходи, перенесення адміністративного центру на Лівий беріг та інші потрібні речі - все це, повторимо, є в Генеральному плані Києва 2002 року, ухваленому при Омельчен­кові. При ньому ж - добре чи погано - він виконувався. Однак за чотири роки правління Черно­вецького до чинного Ген­плану було внесено 1183 (!) зміни. У результаті головний документ розвитку столиці перетворився на інструмент грабунку й мародерства. Втративши свій первісний смисл. Але не зміст і законну силу, панове! Цікаво, що такі проблеми є не тільки в столиці. Із 454 міст України тільки 196 мають ген­плани. Зате скрізь ухвалюють «стратегії»: у Дніпропетровську, Запоріжжі, АР Крим, Харківській області і навіть у рідному місті Олександра Попова Комсо­мольську. Гарно й ні до чого не зобов’язує. Та й хто згадає в 2025-му, про що писали й що обіцяли 15 років тому…

По-друге, ще 16 вересня 2010 р. Київрада ухвалила «Концепцію стратегічного розвитку Києва» як першу стадію нового Генплану до 2025 року. І тепер абсолютно незрозуміло, як ухвалювати більш загальну Стратегію після цілком конкретної «Концепції»? І навіщо було витрачати на непотрібну тепер Концепцію 16 млн. грн. з кишені платника податків?

По-третє, всі документи, якими нині так пишається влада, грунтуються на застарілих радянських планових підходах. В основу показників і Концепції і Стратегії поклали чисельність населення, прогнозовану на 2025 рік. За цією цифрою логічно оцінюються протяжність ліній громадського транспорту, водопроводу та каналізації, площа житлового фонду й постраждалі в аваріях, кількість злочинів і кількість музеїв - усе це ділиться на кількість населення. Цікаво знати, скільки ж киян, за розрахунками влади, буде в 2025?

Так от, лихо не в тому, що цифри в документах, м’яко кажучи, не сходяться (у Стратегію закладено цифру - 3,11 млн., а в Концепцію - 3,15 млн. постійного та 3,97 млн. денного), а в тому, що, за підрахунками Інституту міста, ще в 2006-му фактичне середньорічне населення Києва становило 4,13 (!) млн. У
2009-му Інститут демографії НАН України нарахував від 3,1 до 3,3 млн. киян. Отже, в Києві вже зараз така кількість жителів, для яких розробники розраховують інфраструктурні й соціальні показники 2025 року. Фактично місто нині відстає від потреб населення на 15 років! А що може бути в 2025-му при такому доцентровому русі населення в столицю, залишається тільки здогадуватися… Або правильно рахувати тим, хто береться за такі відповідальні документи. Хоча, можливо, це «свідомий» підхід: занижуючи кількість населення, можна отримати вищі позитивні результати (не маючи на увазі злочинності, звісно).

Що маємо і що отримаємо

Розробники стратегії (про них - окремо) поклали в основу вимірювання рівня розвитку міста два індикатори - валовий регіональний продукт (ВРП) та індекс комфорту життя (ІКЖ). Вибір першого - доволі спірний, адже для людини важливіше не те, скільки виробляють мартени й елеватори, а реальне співвідношення її зарплати або пенсії з цінами на продукти, платою за ЖКП та проїзд у транспорті. В усьому світі рівень розвитку країни визначається за індексом людського розвитку (щорічно його публікує ООН), куди входять три показники: добробут (дохід на душу населення, відкоригований за цінами), рівень освіти (грамотність і загальна) і тривалість життя. На цьому тлі ВРП - скоріше виробничий або бізнес-показник, але аж ніяк не соціальний.

Другий індикатор, ІКЖ, узагалі доморощений, його винайшли розробники спеціально для Стратегії. Туди входять 16 показників: протяжність ліній громадського транспорту, площа доріг (% території), кількість приватних автомобілів (на 1 кв. км), кількість постраждалих у ДТП (на 1 км), довжина водопроводу, каналізації, електричних мереж (чомусь немає тепломереж), площа житлофонду, тривалість життя й захворюваність, шкідливі викиди, відношення кількості учнів до вчителів, рейтинговий показник якості освіти, кількість злочинів, кількість музеїв і кінотеатрів.

Стратегія обіцяє, що за 15 років ВРП зросте вдвічі, а ІКЖ - в 1,7 разу. Якщо першу цифру ще можна виправдати, зробивши екстраполяцію за зростанням ВРП за попередні роки, то зростання індексу комфорту нічим не обґрунтоване, більше того, за деякими показниками викликає, м’яко кажучи, здивування.

Наприклад, площа доріг має збільшитися втричі при незмінній площі міста. Фактично це означає, що кожну наявну вулицю треба розширити втричі (!) або що на тих відносно невеликих площах, відведених під забудову, треба прокласти вдвічі більше доріг, ніж нині є в Києві. Це цілковита фантастика. Довжина каналізації має збільшитися в 3,3 разу, а водопроводів - усього в 2,4 разу. Чому так і навіщо? Адже сьогодні набагато важливіший стан існуючих (аварійних) мереж? Зате кількість музеїв має зрости в п’ять разів! Чому, звідки, якщо й на ті, що є, нині бракує бюджету? Розраховують на Пінчука, Фельдмана, Воронова й інших колекціонерів, які побудують музеї для своїх зібрань?

Загалом вибір показників для індексу комфорту далеко не повний. У розділі екології не враховуються площі парків, пляжів, приміських лісів та інші рекреаційні показники. Немає оцінок щодо стадіонів, басейнів, спортивних залів. В одну купу звалено маршрути трамваїв і лінії метро, хоча обсяг перевезень у них відрізняється в десятки разів. Де інші показники в тій-таки сфері культури - кількість бібліотек, кіноіндустрія, книгарні? «Сяйво» повернуть місту врешті-решт? Це по-перше. По-друге, всі ці показники мають різний ступінь важливості для людини: ясно, що наявність театру при відсутності своєї квартири мало кого влаштує. Тому логічно перерахувати всі показники за питомою вагою, тобто за значенням для суспільства, а не примітивно складати, як це роблять розробники.

Великі ставки чи великі ризики?

Розробники претензійно назвали головні стратегічні напрями свого витвору «ініціативами», або «великими ставками». Останній термін узято зі сфери азартних ігор, тож команда губернатора Олександра Попова може й добряче програти…

На що зроблено ставки? Обрано вісім «ініціатив».

Перша: «Першокласна інфраструктура». Це ЖКГ і транспортна мережа, для них потрібно «всього-на-всього» 3 млрд. 905 млн. євро. Де їх узяти? У Стратегії одна відповідь - ДПП, або державно-приватне партнерство. Що це - концесія, кредити, продаж? Відповіді немає, розумійте, як знаєте.

Друга: «Зроблено в Києві», або «стимулювання конкурентних кластерів». Яких? Наприклад точного машинобудування - радіолокації, високоточної зброї. Це що, відроджувати «Арсенал», який виробляв лазерні гіроскопи для систем наведення балістичних ракет? Чи центр підготовки фахівців цивільної авіації - а інших що, не треба? Чи науково-дослідний центр сільського господарства, а Національну академію наук розпустити? Усе це, даруйте, скидається на виборчу маніловщину, адже в міської влади немає жодних важелів і можливостей для реалізації цих планів - це функція виключно державної влади, Кабміну і президента.

Третя: «Електронний уряд». Йдеться про впровадження сучасних інформаційних технологій у систему управління містом, починаючи від відкритого документообігу й закінчуючи голосуванням громадян через Інтернет. Браво! Ні, серйозно, це здорово, тільки чому все віднесено на далекий 2018 рік, адже всі ці технології існують уже сьогодні?! Почати хоча б з дозволу чиновникам вільно спілкуватися з журналістами, не питаючи дозволу в керівництва.

Четверта: «Культурна долина» (тут дотепники додадуть: перетворити сім пагорбів Києва на низину). Пропозиції зводяться до різноманітних фестивалів і шоу, реанімації студії О.Довженка та будівництва багатофункціонального комплексу на тисячу місць. Головне, що жодного євро на це не записано (на відміну від інфраструктури, де все підраховано до гривні).

П’ята: «Дніпровська перлина». Буквально - «використання унікального пейзажу й ландшафту для формування рекреаційної зони». Мета досить суперечлива: як правило, «формування зони» знищує і пейзаж і ландшафт, тим більше що передбачено «створення нових робочих місць і додаткові надходження в міський бюджет». Це дуже складне питання: як зберегти природу, відпочиваючи на ній самій? Але почати, мабуть, треба з більш злободенного - повернення міській громаді дніпровських берегів, островів, Жукового острова й завершення створення Національного парку «Голосіїв»… А то ніде буде створювати «перлину»…

Шоста: «Здоровий киянин». Про виконання тут можна не хвилюватися, бо розробники самі призналися, що результат дасть про себе знати не раніше, ніж через 5-10 років, але є й ноу-хау: «спільне фінансування жителями соціально значимих об’єктів». Це дитячих майданчиків чи «Олім­пійського»? Але він же й так будується за рахунок платників податків… Решта - знайоме: «просування соціальної відповідальності бізнесу щодо спорудження майданчиків». Отут, звичайно, треба було прямо записати не соціальну, а «матеріальну відповідальність» бізнесу, але й так зрозуміють - податкову, пожежну та інші служби ніхто не розпускав…

Сьома: «Центр поруч з будинком», або «створення нових центрів ділової активності». Тут у розробників якась плутанина у викладі, бо далі мова й про ділові центри, і про містобудівні (про що давно говорили київські містобудівники Євген Лішанський, Микола Дьомін та інші), і «створення переліку промзон під нову забудову». Останнє, ймовірно, і є прихована мета цієї ініціативи. А починати треба було б з простого: створення «київського Дефансу» - рішучого винесення всіх урядових установ із центру. Це - вже створення другого міського центру, який звільнить від своєї нав’язливої присутності перший.

Восьма: «Міжнародна гавань штаб-квартир», або «залучення центральних офісів міжнародних компаній». Якщо «гавань» - це витребеньки розробників, то термін явно невдалий, бо асоціюється не з активним діловим портом, а з тихою сонною заводдю, де не працюють, а ніжаться на сонці. Аргументація також досить непереконлива: так, податкове навантаження на роботодавця нижче, ніж у Чехії, але таке ж, як в Угорщині, й вище, ніж у Росії і Польщі.

От і всі ініціативи…

Хто заплатив за музику

Іще один пікантний нюанс: у Стратегії є явний акцент на проблеми інженерної інфраструктури, яку прагне отримати в концесію на 49 років «Київенерго» (DT.UA, «Концесія для «Київенерго», №18, 20.05.2011), яке на 40% належить Рінату Ахметову, який спонсорує фонд «Ефективне управління», який заплатив Boston Consulting Group, яка й написала цю Стратегію.

Олександр Попов енергійно повернув у власність міста акції «Київміськбуду», «Київводо­каналу», «Київгазу». Але той-таки Олександр Павлович чомусь геть-чисто «забув» про 12,73% акцій «Київенерго», які перейшли до підконтрольної СКМ компанії ДТЕК, що отримала блокуючий пакет. Невже Стратегія такий банальний чейндж?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК