Київ. Останній герой

Його купували. Залякували. Труїли газом. Судили. Та ми й самі заздалегідь записали його в майбутній виборчий трофей Банкової. Адже приводів було достатньо. Починаючи від зростання рейтингів одіозних ставлеників влади, які ще з весни масово задобрювали округи, і закінчуючи провалом переговорів про узгодження єдиних кандидатів між ОО «Батьківщина» і УДАРом.

Однак Київ, попри те що «підрахунок» голосів на 211-му і 223-му округах (і це на п’яту добу після виборів!) іще триває, може сміливо приміряти лаври героя. Не продався. Не злякався. Переміг. У якомусь сенсі самого себе. Викликавши шок у довгих, супруненків, пабатів… І у влади.

Отже, уже можна констатувати, що:

по-перше, за партійними списками опозиція в Києві отримала 73% голосів (ОО «Батьківщина» - 30,9%, УДАР - 25,4%, «Свобода» - 17,3%). Владі та її сателітам довелося задовольнятися малим (ПР - 12,6%, КПУ - 7,2%). З тринадцяти мажоритарних округів столиці опозиція взяла всі тринадцять! Залишивши позаду як засвічених регіоналів Лисова (цей кандидат, щоправда, ще «вирішує» питання в судах), Борисова та Луцького, так і прикритих широкою спиною Банкової самовисуванців з команди Черновецького. Лицемірство влади викрито. Команда опозиції (яка, нагадаємо, неодноразово кидала Київ напризволяще) отримала велику фору, Януковича - червону картку;

по-друге, перемога опозиції (що особливо видно на мажоритарних округах) стала перемогою ОО «Батьківщина» і «Свободи» і провалом партії Віталія Кличка «УДАР». Яка, з огляду на стабільну опозиційну роль у Київраді, могла претендувати на вищий результат. Однак Кличко завис із позицією (йду в мери - не йду, знімаю кандидатів - не знімаю, підписую коаліційну угоду - не підписую…) і технологічно прорахувався, вибудовуючи виборчу кампанію не тільки в іще незрозумілій йому країні, а й у материнському Києві;

по-третє, ребром постало питання проведення виборів мера столиці та Київради. По суті, влада, яка довго й ретельно ліпила образ «просто господарника» Олександра Попова, втратила шанс на перемогу в опозиційному Києві. Тому робитиме все можливе (а прогнозована наявність провладної більшості в парламенті це забезпечить), щоб відтермінувати або максимально пом’якшити свій остаточний відхід з Києва. Столична кампанія обіцяє бути ще бруднішою. Понад те, Кличко якщо й не втратив можливості балотуватися в мери самостійно, то втратив пріоритетне право висувати єдиного опозиційного кандидата від власної партії.

Однак про все по черзі.

Перемога опозиції

Якщо Янукович свято вірив у гроші, то вибори в Києві зробили з нього атеїста. Люди просто прийшли на дільниці й сказали: «Гей, президенте, заради власного самозбереження змінюй політику… Не все купується і не всі продаються». Інакше чому Київ голосує за опозиційного кандидата Терьохіна, який в окрузі лише один-два рази з’явився й ігнорує повсюдну «турботу» регіонала Лисова? Чому столичні пасажири не оцінили швидкісного трамвая від Валерія Борисова, який, до речі, добре витратився на його запуск, а надали перевагу «придворному» кандидату-безсрібнику Володимирові Яворівському, який агітував у дворах без подарунків і пряників? Чому голосують за ой якого неоднозначного Ярему, залишаючи очільника «Фуршету» Ігоря Баленка доїдати свої «тормозки»? Ар’єв із трьома копійками перемагає. На яких таких підставах дають відставку Довгому, що надривається від роботи в окрузі, на користь маловідомого ударівця Чумака? Переборщили? Загодували? Так, що навіть «бабусям Черновецького» захотілося послати всіх до дідька?!

Експерти навперейми висувають версії. Хтось навіть вдало назвав перемогу опозиційних партій у Києві електоральним майданом. Хтось безапеляційно констатував, що Київ голосував, швидше, проти влади, ніж за опозицію, обираючи краще з гіршого. Десь в іншому співтоваристві згадують про феномен виборця «Батьківщини», який традиційно ігнорує соціологів, але стоїть горою за свого лідера та його команду. А сьогодні лідер - у в’язниці. Тому команді плюс 7-10% до всіх прогнозів. Безперечно, кожна із цих версій має право на життя. У цілому або почасти. Утім, як і думка про те, що в золотої медалі опозиції є зворотний бік. Судіть самі.

40 (!) тис. договорів з киянами про допомогу в кампанії уклав кандидат-самовисуванець 219-го столичного округу Олександр Пабат. При цьому прикритий з усіх боків владою Пабат не вів різнопланової, у тому числі й медійної, кампанії, як Довгий. І що?.. Друге місце та 31 тис. голосів у скарбничці. Скажете, невдалий проект? А якщо на перспективу, на виборах до Київради, наприклад? А Олександр Супруненко - модератор мережі Черновецького, який буквально до четверга нахраписто виривав голоси в ОВК у представника «Батьківщини» Ксенії Ляпіної? Також жодної публічної кампанії - і
25 (!) тис. голосів. Усього на тисячу менше, ніж у переможниці Ляпіної… Отже, віддаючи данину заслуженої поваги тим киянам, хто зробив усвідомлений вибір (наскільки його виправдають опозиціонери - тема не цієї розмови), є привід сказати свої слова тим, хто все-таки потрапив у розряд «продажно-порядних»: які чесно заплатили голосом за ремонт під’їзду, крамнички у дворі, лампочки на поверсі та 100-400 отриманих гривень…

Що стосується влади, то, крім ключових причин поразки Банкової у Києві - перебору з підкупом, ув’язнення Тимошенко, закону про мови, пенсійної реформи, провалу політики у сфері ЖКГ, відвертого затягування з виборами мера, лицемірства з підставними кандидатами (особливо б’є по очах історія із секретарем Київради Галиною Герегою. Якщо від Пилипишина, Довгого, Супруненка з великою натяжкою й можна дистанціюватися, то відхрещуватися від проблем в окрузі Гереги, паралельно займаючи чергу до неї в кабінет зі шкурного питання, якось ніяково), - очевидний провал штабної роботи.

Загальновідомо, що голова столичного штабу ПР Валерій Борисов вів у Києві відразу дві кампанії - партії і свою особисту. Що вийшло з цієї класичної погоні за двома зайцями, ми вже з’ясували.

Додамо тільки, що досить сильно ускладнила завдання Борисова і К^о також жорстка внутрішньовидова боротьба регіоналів за шматки електорату. У підсумку дійшло до абсурду.

В окрузі того ж таки Борисова під патронатом Андрія Клюєва балотувався Олександр Ліщенко (тримач Троєщинського ринку столиці). Той самий Ліщенко, з яким Борисов ретельно вибудовував в окрузі соціальні мережі… У підсумку Ліщенко другий, а всемогутній голова штабу регіоналів Борисов лише четвертий.

Округ 217. Сьогодні самі регіонали кажуть, що власними руками забезпечили перемогу опозиціонерові Олександру Бригінцю: «Чотири кандидати від ПР в одному окрузі (таємних чи явних не так важливо) - це вже занадто. Голоси Ю.Годунова та І.Вільдмана могли забезпечити перемогу В.Столару. Така сама ситуація в окрузі Гереги. Якщо вже настільки цінна власниця «Епіцентру» для партії, то чому не зняти на її користь регіоналку В.Рижову, яка взагалі не вела кампанії. Її півтори тисячі голосів - це перемога Гереги».

І, справді, чому не зняти? Ну не можна ж ставити тільки на зелені.

Провал УДАРу

Друге місце в одномандатному окрузі і один ударівець - Віктор Чумак - з 13-ти по мажоритарці в Києві - неабиякий успіх для партії, яка п’ятий рік працює в столиці. Особливо в ситуації, коли в округах з двох опозиційних кандидатів від УДАРу (найстійкішої опозиційної фракції в Київраді) і «Батьківщини» (яка розвалилася там на численні фракції-тушки) перемагає представник останньої. Що ж, пігулка від запаморочливих успіхів командою Кличка випита. Тепер слід засвоїти серйозні уроки з минулої кампанії. А їх кілька:

1. Партія УДАР від початку відмовилася від активного позиціонування власного бренда в Києві. Команда Кличка не зуміла (чи не схотіла?) системно і заздалегідь - а не тільки в період виборів - інформувати виборця про свої кроки та позицію в Київраді. Канула в небуття навіть газета Кличка.

2. На час виборчої кампанії УДАР також відмовився як від створення окремого виборчого штабу столиці (В.Ковальчук курирував і країну, і Київ), так і ведення ексклюзивної кампанії в Києві. Але ж, якщо в країні рейтинг Кличка міг триматися і тримався виключно на його розкрученому спортивному бренді, то в Києві були конкретні справи, результати, а головне, люди, які їх домагалися навіть тоді, коли лідер готувався до чергового бою на рингу.

3. У силу вищезазначеного, а також очевидного небажання розкручувати в столиці не тільки Кличка і його партію, а й конкретних членів його команди, УДАР не виставив у мажоритарні округи підготовлених і рейтингових кандидатів. Якщо не сказати, що виставив свідомо слабких.

4. Зрив переговорів з «Батьківщиною» про висування єдиних кандидатів у мажоритарних округах. Тут - незрозуміла соціологія, «завдяки» результатам якої УДАР увірував у власну велич. Однак уже сьогодні є інформація, що в низці округів рейтинги своїх кандидатів партія дотягувала шляхом залучення соціологів, які ставили позахмарні відсотки ударівцям. Тому при зведенні загальних даних, ударівці опинилися попереду. Однак вибори підтвердили правильність позиції «Батьківщини». І, до речі, в контексті того, що сталося, принципова для Кличка перемога Віктора Чумака в окрузі Довгого могла також не відбутися, якби представник «Батьківщини» Юрій Ганущак, не зняв своєї кандидатури.

5. Відмова підписувати коаліційну угоду зі «Свободою» і «Батьківщиною». Невиразна опозиційність Кличка стала вели-и-ким бонусом для «Свободи».

Безумовно, свою роль в історії цієї поразки відіграла й туманність позиції Кличка щодо виборів мера, які передували виборам у ВР. Коли люди замість чесної відповіді сильного лідера про плани на майбутнє одержали технологічне заговорювання теми. Взагалі відсутність у Кличка чіткої й виразної позиції щодо ключових питань, які, зрозуміло, виникали і виникатимуть під час розвитку політичної ситуації в країні, схоже, стали його основною глибинною проблемою.

І тут іще один парадокс: маючи позитивний образ сильного й вольового революціонера (чого не скажеш про того ж таки Арсенія Яценюка), Кличко уникає не тільки рішучих дій, а й заяв. Кличко взагалі не вимовляє прізвища Янукович. Замінюючи його обтічним - «влада». У нього в партії кажуть, що Кличко «просто не навчився брехати», а от у людей складається враження, що лідер УДАРу навчився недоговорювати. У цій реперній точці можна шукати підтвердження версій про залежність цього політика не тільки від обставин, а й конкретних осіб у владі.

Вибори мера

Отже, ясно, що сюжет довгограючої п’єси «А чи не обрати столиці мера», третій рік продюсований владою, буде змінено. Завершуючи тему Кличка, зазначимо, що представники «Батьківщини» вже сьогодні в розмовах із кореспондентом DT.UA заявляють про те, що «тепер у мери може балотуватися або сам Кличко, або представник «Батьківщини». Категорично. Однак у силу всього сказаного вище - справедливо. Ну а останні заяви лідера УДАРу про «термінові вибори мера в травні», а також про те, «що я ніколи не залишу киян», виглядають, м’яко кажучи, запізнілими.

Не менше дивують і білборди з Олександром Поповим, які оперативно з’явилися на вулицях столиці.

«По-людськи жити в рідному місті» хоче голова КМДА. А чому б і ні? У Комсомольську. А якщо вже зовсім серйозно, то регіоналам не до жартів. Команда технологів Юрія Левенця, яку курирував глава АП Сергій Льовочкін, пішла з київського поля ще у травні. Лоцмани Левенця успішно довели до бухти ВР десятки мажоритарників. Проект «Рада-2012» закрито. Що, однак, не гарантує повернення технолога №1 у Київ. Занадто брудна очікується кампанія. Занадто мало шансів і багато бажаючих довести розпочате до логічного кінця.

Строки? За законом не пізніше травня. Чи будуть дотримані? Опозиція, безумовно, зацікавлена провести вибори на переможній хвилі, уже заявила про початок збору підписів для проведення референдуму. Зрозуміло, на майбутню парламентську більшість надій жодних. Можливо, будуть маніпуляції зі статусом - чергові-позачергові. Більше того, від великих регіоналів уже лунали заяви про 2015-й як спосіб привести місцеві вибори до спільного знаменника. Чи те ще буде.

…Але хоч як би розвивалася ситуація далі, хоч які б способи та методи застосовувала влада для утримання своїх позицій, для опозиціонерів, які взяли столицю, це всього лише додатковий шанс довести, що: а) роботу над помилками проведено, б) висновки зроблено, в) є бажання формувати політику нової якості. У районі, місті, країні. «Батьківщині», УДАРу і «Свободі» важливо пам’ятати: заробленого своєю працею вкрай мало. Це влада програла, а не ви виграли. Поки що влада своїми діями, у тому числі й у скандальних округах по всій країні, де ще «рахують» голоси, складає додаткові очки в скарбничку опозиції. Спробуйте їх не розгубити у своїх цілком можливих сварах, чварах і гетьманстві…