Кабмін хоче, щоб держава купувала тільки у вітчизняних виробників

Цього тижня прем'єр-міністр Микола Азаров виступив із промовою про захист внутрішнього ринку в умовах економічної кризи. Він заявив: "Уряд розробляє комплекс заходів, націлених на подальше стимулювання економічного розвитку та виробництва в Україні, більш орієнтованого на внутрішній ринок".

Однією з ключових ініціатив є надання преференцій вітчизняним виробникам при проведенні державних закупівель. Прем'єр закликав якнайшвидше ухвалити законопроект №11100, який Кабмін подав у Раду ще в серпні 2012 р. Він дає замовникові право встановлювати такий критерій добору учасників торгів, як "наявність власних виробничих потужностей і/або центрів обслуговування на території України". Цей захід діятиме до кінця 2015 р. Як вірить М.Азаров, він також "стимулюватиме іноземні компанії та підприємства активізувати створення виробництв і сервісних центрів в Україні".

Нічого унікального в цій ідеї немає. Ще уряд Юлії Тимошенко 2008 р. "для мінімізації впливу фінансової кризи на вітчизняну промисловість" постановляв, щоб держзакупівлі "проводилися у вітчизняних виробників, крім товарів, які не виробляються в Україні". А депутати Української народної партії Юрія Костенка регулярно закидали парламент подібними законопроектами.

Бажання підтримати українського виробника, безумовно, хороше. Однак запропонований прем'єром захід скидається на стрілянину з гармати по горобцях. І цілком може рикошетом ударити по інтересах громадян, самої держави й тих-таки виробників.

Чи усвідомлює Микола Янович, що практичне втілення цієї ідеї викличе не вельми доброзичливу реакцію Європейського Союзу? Угоду про зону вільної торгівлі між Україною і ЄС парафовано, а в ній чітко сказано про неприпустимість дискримінації європейських чужоземців на українських торгах.

Чи не бореться прем'єр з вітряками? 2011 р. держзамовники уклали 348 договорів з іноземними суб'єктами господарювання. Це 0,4% всіх договорів закупівлі. Цей показник коливається в межах 0,2-0,5% протягом останніх десяти років і, без сумніву, залишиться таким же й за підсумками 2012 р. (річна статистика буде доступна в лютому). То що - сваритися через десяті частки відсотка з ЄС?!

На це можна відповісти, що маса товарів іноземних виробників закуповується Українською державою в їхніх офіційних представників у країні. Цілком можливо. Однак це також означає, що вони давно вже мають центри обслуговування в Україні. Будь-який читач цієї статті назве з десяток таких центрів для виробників мобільних телефонів, комп'ютерів чи автомобілів.

А чи не виродиться ідея Азарова в нову мороку для учасників торгів із пошуком довідок і всіляких підтверджень, що вони - "українські"? Ініціативи Юлії Тимошенко призвели саме до такої ситуації: учасники й замовники бомбардували Міністерство економіки запитанням: а як підтверджувати? Не бажаючи плодити посередницькі схеми, регулятор тоді постановив: чим хочете, тим і підтверджуйте.

Така перспектива чекає нас і тепер. Ще восени 2012 р. і Головне юруправління, і Головне науково-експертне управління ВР вказали, що таких визначень, як "виробничі потужності" або "центри обслуговування", у законодавстві немає. І на практиці вони трактуватимуться "неоднозначно"...

А чи такий уже великий закупівельний пиріг, яким прем'єр зібрався пригощати вітчизняного виробника? Чи пам'ятає Микола Янович, що минулого літа він власноруч його урізав мінімум на третину?

Тоді з подачі Кабміну слухняний парламент вивів з-під дії профільного закону закупівлі за власні кошти державних і комунальних підприємств, а також підприємств, які перебувають під контролем держави. Крім того, у сто разів було підвищено пороги, після яких державні монополісти повинні здійснювати закупівлі відповідно до профільного закону.

Йдеться як мінімум про 100 млрд грн (за підсумками 2011 р. загальний обсяг держзакупівель становив близько 325 млрд грн, з яких на частку підприємств припадало 75%, або 240 млрд грн).

Іншими словами, запропоновані Азаровим виправлення на них не поширюватимуться, і ці підприємства проводитимуть закупівлі в кого захочуть.

Нарешті, варто нагадати, що мета держзакупівель - це максимально повне задоволення потреб громадян у якісних товарах, роботах і послугах за прийнятною ціною. Закуповувані автомобілі повинні їздити, а не ламатися, ліки - лікувати хворих, харчові продукти - годувати дітей, а не отруювати тощо. "Потужну підтримку вітчизняному виробникові" не можна надавати на шкоду якості цих товарів або марнувати мільйони гривень платників податків.

Один з опитаних нами експертів-практиків назвав урядову ініціативу "тупим протекціонізмом". Яким може бути "розумний протекціонізм" у сфері держзакупівель? Досвід тієї ж таки Грузії пропонує цілком дієві рішення.

По-перше, спрощення процедур участі в державних торгах. Зовсім не обов'язково повсюдно запроваджувати електронні аукціони. Досить хоча б створити "єдине тендерне вікно" - щоб підприємці отримували весь пакет тендерних документів і довідок за п'ять хвилин в одному місці.

По-друге, максимальне відкриття інформації про закупівлі (тих же держпідприємств), а також державних реєстрів або баз даних, вільний доступ до яких сприяє конкуренції на держторгах. Будь-який замовник розповість, як його "розводять" учасники, які представляють одну й ту саму особу. Без вільного доступу до ЄДР (ЄДРПОУ) йому важко вивести їх на чисту воду.

По-третє, багато сегментів держзакупівель де-факто монополізовані двома-трьома угрупованнями. Чому б Антимонопольному комітету не взятися за реальну демонополізацію ринку держзакупівель?

Нарешті, реальна боротьба проти корупції. Спритні держзамовники вже зрозуміли, як безпечно переводити в готівку гроші тендерних відкотів. Через конвертаційні центри, які мають донецьку прописку...