Justitia fundamentum regnorum

У день оголошення рішення Верховного суду України від 3 грудня минулого року багатьом здавалося, що крапку в протистоянні поставлено. Однак попереду ще були довгі тижні очікування. І зрештою знову в центрі уваги опинився ВС. «Підігрівши» очікування українського електорату попередніми заявами про величезну кількість доказів, команда «відставного» прем’єра використала в повному обсязі строк і реалізувала всі можливі й неможливі способи затягування розгляду справи.

До речі, протягом усього процесу з вуст численних представників Віктора Януковича без усяких на те підстав звучало чимало дорікань на «необ’єктивність» і «заангажованість» ВС. Спочатку була заява про відвід судді-доповідача (до речі, саме вона, ще не отримавши скарги, вжила забезпечувальних заходів і заборонила ЦВК проводити будь-які дії в зв’язку з оголошенням результатів виборів). Потім була спроба відводу всьому складу палати суддів. Пізніше — абсолютно безглузде клопотання про передачу справи на розгляд пленуму Верховного суду, а потім — неіснуючому Адміністративному суду. Далі — як мінімум дивна заява одного з представників заявника про те, що він відмовляється від раніше заявленого клопотання, оскільки не довіряє Суду і шукатиме «правові механізми» оскарження дій ВС, котрий нібито чинив перешкоди в ході процесу. Можливо, така поведінка пояснювалася відсутністю в команді Януковича: у справі не було жодного ордера адвокатського об’єднання.

Кількість і склад представників заявника, якщо скористатися медичною термінологією, нагадував «інфарктну бригаду». Її основу становили енергійні (часто не до ладу) народні депутати Нестор Шуфрич і Тарас Чорновіл, підсилені легіонерами-юристами. Присутність швейцарських адвокатів забезпечила процесу певну «родзинку». Чого гріха таїти — це було і для професіоналів новинкою. Спочатку зі здивуванням, а потім із розчуленням спостерігали ми за відповідями швейцарців. Конституцію України вони опанували за п’ять днів, закон про вибори — за тиждень, Цивільно-процесуальний кодекс приблизно за той же строк. Однак іноземців, вочевидь, підвела різниця в часі. Не звертаючи уваги на заклики і роз’яснення головуючого, наш альпійський колега з неймовірною ретельністю «розкривав» у репліці пороки повторного голосування 26 грудня, не помітивши, на жаль, що цитований ним документ стосується голосування 21 листопада...

Та все ж навіть людям, зовсім далеким від юриспруденції, після процесу (у ході якого робилися дуже непрофесіональні і навіть незграбні спроби представників В.Януковича затягти розгляд справи) було цікаво спостерігати за безпорадними їхніми потугами довести недовідне. Етап оголошення доказів, якими був наповнений 621 том справи, продемонстрував усім, що казати про системні порушення виборчих прав жодних підстав немає.

Спроби переконати суд, що мали місце масові порушення прав інвалідів і осіб з обмеженими фізичними можливостями і що ці порушення істотно вплинули на результати голосування, були абсолютно непереконливими. Не хотілося б казати в зв’язку з цим про моральний бік. Оскільки будь-яка маніпуляція подібними речами аморальна. Особливо, коли врахувати, що умови голосування для цієї категорії громадян установлені законом. Який, до речі, був підтриманий, у тому числі і тими депутатами, котрі раптом почали опікуватися захистом прав громадян.

Багато говорити про процес, який завершився в ніч із 19 на 20 січня, не має сенсу. Занадто безпорадний вигляд із правової точки зору мали позиції заявника. Напевно, є необхідність сказати про інше: одним із найважливіших уроків «помаранчевої осені» має стати визнання необхідності формування нових уявлень і про право. Адже саме воно, як найважливіший соціальний регулятор, було визначене українською і світовою спільнотою як головний інструмент вирішення глибокого політичного конфлікту в Україні. Верховний суд України, котрий виніс рішення від 3 грудня 2004 року і 20 січня 2005 року, зробив дуже важливий крок у боротьбі за торжество права як найважливішої соціальної цінності сучасності. Щиро жаль, що з високої трибуни парламенту звучать заяви про те, що рішення Верховного суду прийнято під тиском. Юристам, які стверджують це, необхідно нагадати: justitia fundamentum regnorum — правосуддя є основа держави.