ІЗ ВИСТУПІВ УЧАСНИКІВ «КРУГЛОГО СТОЛУ»

Георгій КРЮЧКОВ, народний депутат України,

фракція КПУ

Українська політична еліта в переважній більшості дуже далека від первісного значення цього слова — «найкращий». Чи не є найадекватнішим її уособленням П.Лазаренко — казнокрад планетарного масштабу, який чекає суду в США? Парламент має бути зібранням найкращих — але чому він майже чотири роки не давав згоди на позбавлення казнокрада депутатської недоторканності?

Коли я думаю про парламент, перед очами постають бійки, депутати, які по вісім разів переходили з фракції до фракції, депутати, які є невиїзними, оскільки як тільки вони перетнуть кордон, їх посадять.

Сказати, що ця «еліта» виконала на сучасному етапі її суспільну місію, я не можу. Відбулася держава, нас визнали, але чи заслуга в цьому такої «еліти»? Її «заслуга» — розвал економіки, доведення до критичного стану Збройних сил, тотальна корумпованість владних структур, невміння забезпечити конституційні права і свободи громадян.

Політичні сили, які є при владі і які рвуться до влади, не здатні радикально виправити становище. Нам потрібна чесна, непідкупна влада. Потрібні зміна системи влади та реальне забезпечення конституційних прав і свобод.

Левко ЛУК’ЯНЕНКО, народний депутат

України, фракція БЮТ

Еліта — це більш патріотична частина інтелігенції. Яка різниця між патріотизмом і націоналізмом? Патріот — це той, хто любить Батьківщину, але нічого для неї не робить. А націоналіст — це той, хто любить Батьківщину, ставить її інтереси вище власних і щось робить.

Провідні групи, що зараз керують Україною, не є елітою, не є українською інтелігенцією. Ідеться не про людей, є винятки і справжні патріотичні, націоналістичні представники еліти в органах державної влади, але як державні органи вони не захищають інтересів України.

Владній верстві бракує політичної культури, вона ще не сприйняла принципу: живеш — дай жити іншому. Вона готова збагачуватися на смерті інших — це ненормальний стан.

Юрій ЛУЦЕНКО, народний депутат України,

фракція СПУ

В Україні є церковна еліта, інтелігенція, бізнесова, політична еліта. Перші дві складові — церква, інтелігенція — або комерціалізовані, а називаючи речі своїми іменами — продажні (досить подивитися, якими церковними орденами нагороджені двічі й тричі судимі особи). Або їх кращі представники поводяться відсторонено, не звертають уваги на те, що відбувається в суспільстві, і не хочуть брати в цьому участь. Представників бізнесу я не розглядаю як тих, хто «ділом довів своє право бути елітою». Це скоріше організовані злочинні угруповання, які тимчасово, будучи при владі, є безкарними.

В нашу політичну еліту я не вірю — як марксист і людина, яка була на барикадах. На барикадах ми не бачили багатьох, хто сьогодні виступає за зміни. Тоді вони не ризикнули своїм статусом наближених до влади.

Я не вірю в доброго царя чи месію. Я вірю лише в суспільний контроль над владою. Навіть плебеї за зраду мали право вбити вождя. Я не закликаю до знищення вождів, але закликаю до їх відставок. Щоб вони не стояли на чолі плебеїв постійно, незважаючи на те, що життя плебеїв стає дедалі гіршим, а самих плебеїв — дедалі менше.

Костянтин СИТНИК, народний депутат

України, фракція БЮТ

Еліта в Україні була, є і завжди буде. Однак біда в тому, що вона не при владі. Те, що кращі люди не були чомусь при владі, ми бачили і в радянські часи, і сьогодні.

Ось прем’єр у журналі «Національна безпека і оборона» пише про моральність. Як учений я можу сказати, що за два роки людина не може стати кандидатом наук, доктором наук, професором, головою наукового центру, членом президії Академії наук. Морально це чи неморально, коли він бачить, що в країні відбувається девальвація вчених звань і ступенів?

Хтось має формувати національну еліту. Вона виховується в школі і вищих навчальних закладах. І в нас є вузи (хоч їх і дуже мало), де сьогодні формується еліта. Я був в Острозькій академії — і захоплений ректором, професурою, студентами; до нашого інституту приходять молоді фахівці — серед них є дуже висококультурні та інтелектуальні люди. Тому я впевнений: еліта в нас буде.

Але треба щось робити, щоб до влади прийшли ті люди, які сьогодні не при владі. Не можна, щоб народом керували аморальні політики.

Володимир СТРЕТОВИЧ, народний депутат

України, фракція «Наша Україна»

Політична еліта України — це найкращі представники народу, здатні керувати державою. Закономірне питання: чи нинішня влада — це? Ні. Бо не можна купувати собі депутатський мандат за 20 гривень, а потім бути об’єктом судового позову. Принаймні вісім депутатів стали депутатами незаконно — шляхом фальсифікації виборчого процесу. Але сьогодні вони вважаються елітою.

Про результати виборів: народу плюнули в обличчя, він втерся і промовчав, а політичної структуризації суспільства, яка б відповідала вибору громадян, немає. А відтак — «маємо те, що маємо».

Я уважно ознайомився зі списком запрошених на «круглий стіл». Мені достеменно відомо: із 111 осіб 56 — не в ладах із законом. І вони репрезентують еліту?! В державі не повинно бути подвійного стандарту — закон обов’язковий для всіх.

Вибори-2004: я серцем розумію, що їх непросто буде провести відкритим демократичним шляхом. Але, як говорили латиняни: «Поки живу — сподіваюся».

Володимир Фесенко, політолог

Чи є наша політична еліта дзеркалом суспільства, чи між елітою й суспільством існує прірва? На мою думку, це справді дзеркало. Але дзеркало, що відбиває хвороби, біди, проблеми суспільства, як у збільшувальному склі. Корупція, низький моральний рівень, нехтування законом досить характерні для більшості членів нашого суспільства. І це віддзеркалюється в еліті, в її поведінці.

Але якщо еліта хоче розв’язати проблеми суспільства, вона має розпочати їх вирішення з себе самої. Бо на ній лежить підвищена відповідальність — за велінням долі, особистими властивостями й іншими чинниками вона веде суспільство. Питання в тому, куди і як.

Не треба ідеалізувати політичну еліту: вона така, яка є, й іншою навряд чи могла бути. Її проблеми значною мірою збережуться й після виборів 2004 р. — це неминуче. Експерти очікують приходу нового покоління еліти не раніш як через 10 років, — що засвідчує невіру в нові властивості еліти, котра може прийти найближчими роками.

Еліта має консолідуватися навколо національних інтересів і корінних суспільних цінностей. Без цього свою суспільну місію вона не виконає.

Євген ЧЕРВОНЕНКО, народний депутат

України, фракція «Наша Україна»

Кожна еліта, навіть «так звана», має своє поняття порядності, свій поріг, через який не можна переступати. Нас же останнім часом змушують жити «по понятиям». Наша сутичка в парламенті була сутичкою не Червоненка і Шуфрича, — а сутичка з приводу того, що не можна жити «по понятиям», не можна на залякуванні людей будувати своє майбутнє. Те, що відбувається сьогодні, коли сильних людей, які самі себе створили, змушують ставати на коліна, — не гідне еліти. Я буду відстоювати законні права всіх, навіть тих, хто змушував мене лежати на підлозі в приймальні молодшого Медведчука, коли 200 моїх водіїв замерзали в Європі, а нам не давали довідки про відсутність боргів перед бюджетом. Не буде помсти.

Я б запропонував еліті подумати над словами «свобода» та «особиста відповідальність». Наступний рік вирішує не наші долі — ми вже знайшли своє місце в цьому світі, так чи інакше. Цей рік вирішує долі наших дітей і долю України. Якщо ми не зрозуміємо доленосність часу і те, що запасу міцності в нашій економіці та суспільстві немає, ми станемо просто нікому не цікаві. Хочеш, щоб тебе поважали, — поважай себе сам.

Я казав і сьогодні повторюю Президенту: ми — бідна країна, і ви як конструктор маєте зрозуміти, що є одна ракета, яка може врятувати суспільство, — це Ющенко. Таке моє переконання.

Нестор ШУФРИЧ, народний депутат України,

фракція СДПУ(о)

В українській еліті з’явився новий прошарок — бізнесмени, які прийшли в політику. Вони просто забирають своє. Те, чого вони змогли досягти завдяки своїм здібностям, дає їм право називатися не лише фінансовою, але й політичною елітою.

Комусь не подобається, що в політику прийшли колишні завідувачі продовольчих баз. Але згадаймо, що з рук чи за сприяння цих завідувачів хтось отримував спікерські та губернаторські крісла, комітетські посади у Верховній Раді.

Ми можемо по-різному оцінювати наслідки березневих виборів 2002 р., але факт є фактом: 231 народний депутат об’єднався тоді навколо опозиції. І треба бути дуже бездарними, щоб не взяти під контроль Верховну Раду. Для цього досить 226 голосів. Опозиція не змогла використати наданий їй шанс, вона й сьогодні не готова виконувати волю народу.

Еліти хочуть бути при владі. І я цілком розумію тих, хто був відлучений від влади і владного ресурсу півтора-два роки тому. Чесно кажучи, я хотів би побачити при владі тих, хто втратив її 12 років тому, нам багато чого треба в них учитися. А от у тих, хто втратив її півтора-два роки тому, — ми маємо вчитися, як не треба бути при владі. І повірте, ми зробимо все, щоб до влади вони не повернулися.