Росія стирає з лиця землі Ірпінь та Бучу. Потрібен «зелений коридор»!

06 березня, 2022, 11:42 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Репортаж із місця евакуації під обстрілом

Росія стирає з лиця землі Ірпінь та Бучу. Потрібен «зелений коридор»!
© AP Photo/Emilio Morenatti

Кілька днів Ірпінь і Буча — невеликі й до війни найзеленіші містечка під Києвом — перебувають під обстрілами, там ідуть бої. Житлові будинки і мирні жителі стають мішенню прямих ударів Росії. З літаків і артзброї. Ще на початку російського повномасштабного вторгнення українська армія підірвала кілька мостів на підході до Києва. Серед них і міст до Ірпеня. В суботу почали евакуйовувати мирних жителів. З Ірпеня. З Бучі — тільки тих, хто сам під кулями пробереться до Ірпеня, — міста пов'язані прямим шляхом. Не всі ризикують. У містах залишилося дуже багато родин зі старими та дітьми. Хто в льохах приватного сектора, хто в підвалах і квартирах багатоповерхівок. Води та їжі вже мало. Російська армія не припиняє прицільного вогню. Вже багато загиблих. «Швидкі» не виїжджають. Людей не ховають. У холі однієї з багатоповерхівок Ірпеня вже два дні лежить убитий мирний житель. Його поранену дружину син вивозить із Києва. Залишивши батька. Серце рве на частини. Більш нелюдськи бути не може.

Про те, як люди намагаються врятуватися під постійними вибухами в передмісті Ірпеня, — в репортажі ZN.UA.

Тетяна Безрук

Біля великого напису «Ірпінь» прямо на в'їзді в місто сидить український військовий. Тут блокпост. Не пропускають нікого, крім маленьких білих маршруток. Вони по черзі їдуть до підірваного мосту й забирають усіх, хто втікає з міста. Забирають — там, привозять — сюди. Далі всі розсідаються у звичайні жовті шкільні автобуси і їдуть.

Тетяна Безрук

На одній із маршруток великими буквами написано «З нами Бог. Люди. Волонтер». Водій маршрутки під'їжджає до блокпоста, зупиняється, з неї виходять люди. Майже всі з невеликими сумками, пакетами, в когось у руках кошик для кішки.

Тетяна Безрук

— Мамо, ти де? — запитує дівчинка в синій курточці, виходячи з маршрутки.

— Дай руку, я тут, ходімо, — знаходить її мама й веде за собою до жовтих автобусів. У салоні одного з них уже хтось кричить: «Швидше-швидше, поїхали!»

Тим часом водій маршрутки з написом «З нами Бог» розвертається. Відчиняє вікно, всміхається військовим і їде знову у бік Ірпеня. Ми всі тільки й бачимо білу машину, що віддаляється. Він повернеться, він знову повернеться по цивільних.

На під'їзді до Ірпеня постійно чути вибухи. Глибокі глухі удари. Інколи в небі з'являються вогники. Поруч із блокпостом велика вивіска з рекламою нерухомості в Ірпені. Це виглядає по-дурному й страшно, адже вже за нею, за кілька хвилин їзди, клубочиться дим прямо з квартир багатоповерхових будинків і горить чиєсь вікно.

Доки військові й журналісти стоять на блокпосту, білі маршрутки продовжують курсувати невеликим, але таким важливим маршрутом «забрати людей під мостом — привезти на блокпост до жовтих автобусів». Самого мосту звідси не видно, та фотографи кажуть, що це близько.

У певний момент до в'їзду в місто починають виходити військові. Їх небагато. Один із них бачить натовп журналістів і підходить до них.

— Буча. В нас не було евакуації дітей і жінок. Позавчора ми стали до бою, але проти техніки з такою штукою (показує на автомат. — І.В.) ти нічого не вдієш. Орків наїхало дуже багато. На Склозаводській залишилося близько півтори тисячі жінок і дітей, — розповідає чоловік. — Я вас прошу, всі ЗМІ, скрізь бити, на міжнародку, хто може натиснути на Путіна, зробити «зелений коридор», щоб наші жінки й діти вийшли звідти. Орки там уже базуються, їх дуже багато. Туди привезли дуже багато техніки. Наша артилерія не може працювати, бо там житловий масив. Хаотично розкидані будинки. Орки базуються між будинками, ставлять свою техніку.

Голос військового перебивають сигнали автобусів. Вони без зупинки їдуть до людей у місто і привозять їх на блокпост. Усе за простою схемою: машина в'їжджає на блокпост, зупиняється, з неї по черзі виходять люди. Ідуть мовчки. Одна дівчина спочатку всміхається, потім починає плакати. Тут немає зайвих слів, рухів і запитань. Усі слухають, куди йти. І щоразу це все відбувається під вибухи.

Тетяна Безрук

На узбіччі дороги стоять двоє молодих хлопців. В одного з них ремонтними стяжками зв'язані руки. Український військовий перевіряє в них документи.

— То чого тобі руки зв'язали? Хто це зробив? — запитує чоловік у формі.

— Я не знаю, вони не відрекомендувалися. Сказали — або йдіть, або ми вас розстріляємо.

Чоловік у формі перевіряє документи. Запитує адресу мешкання і прописку. Хлопці показують.

— Ну якщо ви українці, то маєте пам'ятати, коли народився Тарас Шевченко? — каже військовий.

— Так, 9—11 березня, — відповідає один із них.

— Гаразд, хлопці, ми ж не вони. Давай сюди руки.

Чоловік у формі починає різати стяжки і розпитувати, де речі цих двох. Тимчасом військовому хтось телефонує, і він бере слухавку: «Так, усе гаразд. А мама де? Давай, усе добре».

Related video

І все заново. Білі маршрутки їдуть по людей, привозять їх маленькими групами, пересаджують у жовті автобуси, ті відвозять. Вибухи не вмовкають. Густий сірий дим із будинків в Ірпені то піднімається густим клубком угору, то розсіюється. Маршрутки, автобуси, вибухи, дим. І знову: маршрутки, автобуси, вибухи, дим.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК