Інтелігенція, або Кілька слів "ні про що"

Визнаймо, багатьох з нас часто тривожать питання "за жизнь", які ми в основному через лінощі душевні зручно називаємо риторичними. Ні, йдеться не про суспільно-політичну "жизнь". В цих справах ми бездоганно компетентні - як у футболі, приміром. Ми знаємо зі статистичною похибкою у мікрони, хто конкретно рідкісний мудак у кожній команді, хто кому заїхав ззаду проти правил, кого треба вилучити і посадити. Мова йде про більш тривожні історії, коли ми виходимо зі своїх шкарлуп, оглядаємось довкола, задаємось питаннями "а ля" хто ми, що ми, як ми, куди ми, чому ми і т.п.? Ми - випадковість на цій території в цю мить? Якщо так, то чому? А якщо ні, то в чому природа цієї невипадковості? Іншими словами, мова йде про відчуття, що часто переслідують нас після виходу з хати, які дехто з нас може загорнути у красиві і малозрозумілі слова іншомовного походження, а більшість з нас формулює вдумливо і максимально влучно - "шота нє так"…

На щастя, людство винайшло спосіб вирішити проблему за нас. Як відомо, кілька століть тому потреба, і, скажімо так, суспільний попит на відповіді, спровоковані вищезгаданими запитаннями, а також багатьма іншими, породили специфічний соціальний прошарок - інтелігенцію. Феномен, або швидше термін, був причеплений до територій, до яких ми належимо, і які нас оточують (англо-сакси неліниво інтелігенцію так і називають на російськомовно-латинський лад, intelligentsia ). Наша базова проблема полягає в тому, що до впливових в нашому суспільстві органів та інституцій у більшості своїй добираються лише більш чи менш відгодовані і причесані... якби це... не-інтелігенти. За вищевикладеною логікою, поступова системна інфільтрація інтелігенції у кола, що формують принципові суспільні пріоритети бачиться не лише нагальною, але і чи не єдиною альтернативою тому, що діється зараз на наших очах.

Е-е. Ось тут є неповторно наш велетенський нюанс...

Українська інтелігенція - поза будь-якими сумнівами - феномен особливий. Але Господь, чи еволюція - палкі шанувальники паралелей, і світ братів та сестер наших менших являють нам можливість проводити повчальні аналогії. Можна сміливо стверджувати, що у неймовірному розмаїтті світу тварин українська інтелігенція гідно представлена… мадагаскарськими лемурами. От подивіться самі.

Голова обертом йде від того, скільки спільного має це маленьке пухнасте створіннячко з виряченими очима і непропорційно великим та надзвичайно вправним хвостом з нашою інтелігенцією.

Назва "лемур" подарована нам за допомогою латинських еквівалентів слів "нічні духи, привиди", а якщо вірити російськомовній вікіпедії, ще й на основі слів і зовсім мало цензурних. Історія походження лемурів, їх родовід - темні, заплутані, і не позбавлені легкого "фльору" претензії на свого роду аристократичність. Була думка, що вони напівмавпи, і ні багато ні мало - предтечі мавп і людей. Мавпи і люди рвонули вперед, і почали впевнено домінувати, а лемури вижили лише через те, що були в ізоляції, на острові. Ізоляція, а особливо самоізоляція - штука корисна. Воно і хнюпитись можна, несміливо визираючи туди, в далечінь, де моря і материки, і, з другого боку, безпечненько так себе почувати. Думка про напівмавп згодом почала вважатись застарілою, і розібратись простим людям, де там ті лемури розташовані в пірамідах еволюції, вкрай непросто.

Кажуть, лемурів існує якась неймовірна кількість видів, майже сто. Важать ці різні види від 30 грамів (!) до 10 кілограмів, можуть їсти все підряд, включаючи те, що не конче люблять, в скрутну годину, чи просто якщо мають таку фантазію. А розповсюджені навпрочуд компактно, лише на острові Мадагаскар та кількох сусідніх уламках земної тверді. Що цікаво. Або не прижились більше ніде. Або, виходить, потужно прогресуючі мавпи і хомо сапієнси не витовкли їх повністю через те, що або про існування острова не дуже здогадувались, або воно їм і не треба особливо.

Лемури бувають різні, як бачимо з вище сказаного, але (кажуть) в більшості своїй впродовж світлового дня нічим особливо персонально чи суспільно корисним не обтяжені. Чим би вони там не займались активно чи пасивно вночі, вдень вони працелюбністю не страждають. Цікава деталь - кажуть, лемури полюбляють висіти і розгойдуватись догори ногами (очевидно) на хвості, без особливої прагматичної потреби. Що і мудро, і корисно з кількох міркувань. По-перше, якщо Творець озброїв хвостом, чому б його не використати творчо, по-друге, така позиція дає можливість побачити реальність ніби "третім оком", в цьому випадку - догори ногами. Перевернути світ, так би мовити.

Лемури, кажуть, найекзотичніші з приматів. Яскраве забарвлення деяких з них, зворушливі лисячі рильця, ну і незабутній хвіст привертають до них увагу шанувальників звірят. Що, знову ж таки, розумно. Бо коли в тобі 30 см зросту (ну чи довжини в лежачому стані), з яких 17 - непропорційний хвіст, треба ж якось здійматись над натовпом. І це над натовпом своїх майже ста видів, а там же ж ще інша дичина водиться, яка не завжди розуміє "красату". Технологічні ускладнення полягають ще в тому, що пересуваються лемури, кажуть, в основному на чотирьох, хоч запросто можуть на дві лапи стати. Часто це роблять вранці.

Українська інтелігенція виразно задекларована у американському аніматографі в поставі мишачого лемура Морта у низці повнометражних та короткометражних мультфільмів, об'єднаних спільною назвою "Мадагаскар". Вони присвячені пригодам різноманітних звірів на однойменному острові, і, зокрема, розкривають у добре ілюстрований спосіб багатющу палітру соціальних звичок лемурів. Морт - посіпака Джуліана, котячого лемура, короля лемурів Мадагаскару (ще одного другорядного персонажу мультфільмів). Морт увесь час завзято кидається йому на ногу, міцно охоплюючи її (ногу) всіма кінцівками.

Не нами вигаданий, лиш всюдисущим інтернетом опублікований опис Морта - ода українській інтелігенції сьогодення. Ось він у цитатах.

"Дуже маленький лемур, всього боїться. Дуже несміливий.". Відверто шкода. Інтелігенція за визначенням мала б бути осердям осмисленого, яйцеголового і яскравого нонконформізму. "Сам того не бажаючи, дратує Джуліана". Інтелігенція, ясно, не бажає собі зла, більше того, всіляко намагається максимально забезпечити себе "добром" у спілкуванні з іншими. Але патологічна "самодостатність", тобто відсутність дієвих комунікацій із реаліями світу поза нею, постійно переростають у ведмежу авто послугу як для інтелігенції, так і мультяшних мікролемурів. "Дуже любить обіймати ноги Джуліана. Любить Джуліана лише за ноги". Позиція, в черговий раз зазначимо, і тактично і стратегічно безпрограшна. З тактичної точки зору, обмежуючись ногою, є шанс, що не доведеться підніматись вище. Зі стратегічної - "тіло" завжди поруч, і рука автоматично перебуває на пульсі. "Добре входить в образ, через те є прекрасним шпигуном". Без коментарів. І, на завершення, фінал-апофеоз, який влучно формулює і аргументує соціальну інвалідність мультперсонажа зокрема, та інтелігенції в цілому: "Приятелює зі всіма по-трошки, але жоден з персонажів не вважає його своїм другом"...

Зубоскальство з приводу інтелігенції - не самоціль. Наше ставлення до інтелігенції, розуміння - що воно таке, і чи плутати "інтєлігєнта" з "інтєлєктуалом" з часом похитувалось в різні боки, в основному схиляючись до вибудовування розкішного, дещо зверхнього, анекдотично-фольклористичного матеріалу. Грубо кажучи, інтелігенція - це "умнікі", "очькарікі", і що з них взяти. Але це було в іншій країні. Цій країні вже понад двадцять років, і грізно поглянути на інтелігенцію, тобто людей, які в теорії мали б вміти і, головне, любити мислити та рости над собою, є з приводу чого. Бо присутнє прикре відчуття, що вони нам завинили, не виконавши своєї базової функції. Духовні лінощі безкарними не залишаються ніколи...

Країна відчайдушно потребує відповідей, які інтелігенція покликана щонайменше починати формулювати і озвучувати. Її роль - в площині генерування енергії, а не в її без-, а часами і контрпродуктивного споживання.

Пісня про те, що "часи не ті" настільки ж стара, як і безсоромна. Стогнання про те, що інтелігенція ні на що не впливає - безвідповідальні глупості. Впливовість взагалі тема для окремої розмови. Як справедливо запитує мудрий Любомир Гузар - на кого і в який спосіб впливають "щасливчики" зі списку найвпливовіших людей України? Вони впливають на те, що ми читаємо, пишемо, в які церкви, в які театри чи на які фільми ходимо? Як виховуємо і розважаємо своїх дітей? Що їмо чи п'ємо, зрештою? Злазьте з дерева, дорога інтелігенціє.