Ілюзія діалогу

Компанія Shell ще не бралася навіть за геологорозвідку Юзівської площі, а в самій Юзівці люди вже розділилися на три нерівні групи з різним ставленням до перспективи видобутку сланцевого газу в регіоні. Першу становлять фонтануючі оптимізмом адміністративні еліти (ще б пак, у чиновника слово "інвестор" за умовчанням викликає інтенсивне слиновиділення!). Другі, найбільш відчайдушні, активно протестують. Нарешті, третя, найчисленніша - це громадяни, які не чекають нічого хорошого, але ремствують поки що тихо.

Тихій паніці багатьох місцевих жителів значною мірою сприяла своєрідна "інверсія" при ухваленні рішення про видобуток сланцевого газу на території Донбасу. Спочатку влада області поставила всіх перед фактом, руками депутатів обласної ради ухваливши угоду про розподіл продукції. Потім відбулися акції протесту - хай не надто масові, але резонансні.

І тільки після цього керівники регіону заговорили про те, що непогано було б поцікавитися думкою населення і пояснити свою позицію. Губернатор Донецької області Андрій Шишацький днями підписав розпорядження про інформаційну кампанію з приводу видобутку сланцевого газу.

"Людям повинні роз'яснити всі плюси і мінуси проекту... Я виступаю за конструктивний діалог та енергетичну безпеку держави. Для нас дуже важливе налагодження діалогу з громадськістю у цьому питанні", - заявив він.

Але чи є сенс у цьому "діалозі", якщо рішення ВЖЕ прийнято? Причому прийнято з чудовою демонстрацією партійної дисципліни - фракція ПР в облраді на очах прибулого з Києва міністра екології та природних ресурсів Олега Проскурякова підтримала проект практично одноголосно і схвалила угоду за тиждень до того, як це зробив Кабмін.

Хоча знайшлися й незгодні, і персональний склад противників видобутку сланцевого газу насторожує.

Наприклад, не підтримав цю ідею головний лікар Краматорського онкологічного диспансеру Олександр Птиця. Та ще й пустив у кулуарах скупувату фразу, що, мовляв, пацієнтів йому і так вистачає. Однак розвивати тему не став: усім відомо, що з порушниками партійної дисципліни у біло-синіх обходяться суворо, але значно суворіше чинять з тими, хто намагається публічно свою позицію, відмінну від генеральної лінії, обстоювати й аргументувати.

Представники Shell, зі свого боку, з ініціативами щодо широкого обговорення проекту також поки не виступали. Бізнесмени, раціонально розподіливши сили, зосередилися на переконанні тих, від кого залежало прийняття рішення. І вони цілком правильно визначили, що жителів Донбасу повноцінними учасниками процесу не вважають навіть їхні обранці.

Тому громадяни залишилися сам-на-сам зі своїми кепськими очікуваннями - їх ніхто не думав заспокоїти, поінформувати про деталі технології і можливі наслідки для довкілля. Що дивно.

Уся економіка Донбасу ґрунтована на хижацькому розгарбуванні корисних копалин. Окрім вугілля, тут добувають кухонну сіль, доломіти, вогнетривкі глини, гіпс. Багато хто з інтересом поглядає на розташовані в заповідній зоні знамениті крейдяні гори, але поки що лізти побоюються - надто великий вплив православної церкви, яка ревно охороняє пейзажі на околицях Святогорської лаври.

Жителі регіону, як ніхто інший, знають про наслідки такого роду промислової діяльності. Екологічна катастрофа, спровокована розробкою надр і виплавкою металу, забирає щорічно багато життів. У деяких містах майже все населення перебуває на обліку в медзакладах із хронічними захворюваннями. Тому вгадати реакцію на появу нового виробництва, та ще й такого масштабу, неважко.

Вгадати неважко, але відвернути ніхто й не намагався. А дарма. Юзівська площа охоплює сім районів Донецької області, і принаймні жителі цих районів мають право на непорушні гарантії особистої безпеки під час реалізації проекту.

Скажімо, металурги, вуглярі і хіміки не надто переймалися проблемами прилеглих територій. У результаті - задимлені Єнакієве та Маріуполь, отруєні хімікатами Костянтинівка і Горлівка, великі ділянки, підтоплені через гірські виробки. Газівники з Shell в очах людей апріорі вбудовані у цю парадигму, їх вважають такими самими. І вважатимуть такими, якщо ті не доведуть протилежного.

Тому сторожкість і недовіра не повинні дивувати, але мають братися до уваги під час вибудовування відносин з місцевими громадами. І почати слід було б з чесної розмови про те, наскільки це справді безпечно.

Серед фахівців єдиної думки щодо цього питання немає. "Навіть при видобутку вугілля ризики вищі. Але це ж нікого не зупиняє, ніхто не вимагає закрити вугільні шахти. У США був один-єдиний випадок, коли вимирання риби в річці пов'язували з видобутком сланцевого газу на цій території. Але й там розслідування засвідчило, що винною була, до речі, вугільна шахта зі своїми відходами. За умови дотримання всіх стандартів ризики мінімальні", - переконаний директор енергетичних програм центру "Номос" Михайло Гончар.

За його словами, небезпека технології гідророзриву надто перебільшена. "Сейсмічної активності це точно не спровокує. Знову ж таки, підривні роботи в шахтах не спричинили нічого подібного. Деякі із застосовуваних хімічних реагентів справді дещо небезпечні, але, по-перше, їхня частка в закачуваному під землю розчині близько 0,5%; по-друге, передбачена утилізація технічної води. Близько 60–80% використається повторно, а решта зберігається або в спеціальному відстійнику, або у вигляді сухого залишку", - пояснив він у коментарі DT.UA.

Утім, експерт визнав, що Донбас - не Вайомінг, і в цьому випадку є свої особливості. "Може бути небезпечною сума факторів техногенного навантаження. Донбас і так дуже потерпає від промислової діяльності, і важко сказати, чим обернеться поява ще одного джерела такого навантаження", - визнає М.Гончар.

Раніше в донецькій пресі виступив декан гірничо-геологічного факультету Донецького національного технічного університету Артур Каракозов. "Ще в 70-80-ті роки наша Макіївська геологорозвідувальна експедиція, наприклад, робила гідророзриви, намагаючись добути газ із піщаників. Ця ж технологія (гідророзрив пластів. - Є.Ш.) може використовуватися і вже використовується при підземній газифікації вугілля. І ніхто не очікує ніяких ексцесів. Це все переважно надумані проблеми", - заявив учений.

Є в експертному середовищі і більш скептичні настрої. "Насправді навіть у США, де такі роботи ведуться вже 30 років, немає чіткого уявлення, який вплив чинить видобуток сланцевого газу на навколишнє середовище. Наслідки до кінця не вивчені. У кожнім разі видобуток газу - це вже не "чиста" технологія, і може йтися про мінімізацію екологічних ризиків, але не про повну їх відсутність", - вважає Юрій Корольчук з Інституту енергетичних стратегій.

Головним же "ризиком" він вважає слабкість позицій держави у відносинах з корпораціями масштабу Shell. "Чи вистачить у влади впливу, важелів, щоб ефективно контролювати дотримання технології? Чи зможе держава за потреби змусити компанію дотримуватись екологічних стандартів? Є побоювання, що інвестори можуть з метою зниження собівартості застосовувати не випробувані, а якісь експериментальні технології. У європейських країнах і США вони б ніколи на це не зважилися, але тут - можуть. І покласти цьому край, можливо, буде нікому", - зазначив Ю.Корольчук у розмові з кореспондентом DT.UA.

Ще менше віри владі в екологічних активістів. "У комісії облради з екології з 20 депутатів 15 - директори підприємств, які забруднюють довкілля. У нас навіть головний еколог області (Сергій Третьяков, начальник управління екології Донецької ОДА. - Є.Ш.) - співвласник семи забруднюючих підприємств! Чи можна сподіватися, що ці люди щиро дбатимуть про нашу екологію і боротимуться за неї? В Америці й Європі є сумніви щодо сланцевого газу. А в нас усі дружно голосують "за", причому не маючи на руках базового документа, тієї самої угоди про розподіл продукції", - заявив кореспонденту DT.UA голова асоціації "Зелений рух Донбасу" Володимир Березін.

Він додав, що й експерти, на його думку, схильні перебільшувати вигоду і применшувати ризики. "Фахівці зацікавлені, адже вони братимуть участь у проекті як підрядники", - вважає активіст.

Ще нічого не сталося, але завіса таємничості вже відіграла свою негативну роль. Схована глибоко під сукно угода про розподіл продукції, кулуарний спосіб адміністративного супроводу проекту владою, ігнорування побоювань - усе це вже погано прислужилося потенційно привабливій ідеї. Енергетична незалежність - це, звичайно, добре, але й практику експлуатації природних і людських ресурсів втемну пора б уже, нарешті, припинити.