«И ВНОВЬ ПРОДОЛЖАЕТСЯ БОЙ»

Непростий це орган — Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Непроста в нього історія, та й люди, тією чи іншою мірою причетні до його діяльності, також непрості. А тому наївно було б думати, що в одній публікації можна відобразити всю складну картину, яка дала б повне і вичерпне уявлення про те, що відбувається у Нацраді. Помістивши в минулому номері «ДТ» матеріал, присвячений останнім подіям у НР, ми, власне кажучи, і не ставили подібних цілей. Єдине, у чому можна дорікнути автора, то це в тому, що не було подано точку зору на новий нацрадівський скандал одного з головних його учасників — новопризначеного члена Національної ради Віктора Лешика. Відновлюючи справедливість, «ДТ» вирішило опублікувати з деякими скороченнями виступ пана Лешика в одній з газет, де він у дуже емоційній формі полемізує з нашим автором. Проте, щоб бути справедливими до кінця, надаємо слово іншому члену Національної ради, заступнику голови НР Віталію Шевченку.

Віктор Лешик:

«…Вашому читачу, частинці громадськості, напевно, відомо давно застаріле поняття громадського сорому. Якби ви про це пам’ятали так само, то не стали б, у будь-якому разі, ось так вже, навіть без фігового листка іносказань, захищати тихий дерибан. Він триває понад рік під чуйною, майже ніжною опікою комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації під керівництвом Миколи Томенка.

Саме цей крупний громадсько-політичний діяч рік тому затіяв гучну й нічим суспільно корисним не мотивовану парламентську ротацію, що остаточно зірвала настільки необхідний фіговий листок незалежності членів Національної ради. Дерибан відбувався в конституційному позавідомчому органі, який розподіляє свята святих будь-якої держави — частоти і видає ліцензії на право мовлення...

…Громадськість у Києві просто заволала, коли, взявши в руки червневе рішення і не чекаючи отримання ліцензії Національної ради, абсолютно штучний монополіст «Воля-кабель» улаштував удруге за півроку «шмон» у комутації телеканалів. У Рік Росії в Україні, саме перед Днем Незалежності, монополіст викинув із загальнодоступної мережі ГРТ і НТВ, а заодно й місцеві київські компанії, які вже 10 років працювали для тієї самої київської громадськості. Тільки до російського посольства звернулося в ці дні 16 тисяч чоловік. Сотні листів отримав і Президент України...

Не менше отримала листів і Національна рада. І ви думаєте, тихі, скромні трудівники відразу кинулися виправляти свої недоліки й стали на захист прав телеглядачів? До цього їх просто зобов’язує, прямо і недвозначно, Закон України про Національну раду. Це вже я особисто бачив, розпочинаючи з 8 вересня: на будь-якому засіданні деякі члени Нацради життя свого не уявляють без ліцензії «Воля-кабель». «Видати, і негайно».

І це після того, як цей ліцензіат, ще не отримавши ліцензії, уже грубо порушив її умови, після прохання Антимонопольного комітету України, після запиту до Нацради Генеральної прокуратури. Настільки завзятий захист «Волі» мені, новопризначеному члену ради, незрозумілий. Адже точно знаю, що деяким компаніям, у порушення того самого закону, не видавали ліцензії по півроку й більше.

… Його посада (відповідального секретаря Нацради. — «ДТ».) стала принциповою для збереження балансу двох гілок влади після двох гучних парламентських ротацій. Адже це дуже просто: 2+2=4. Якщо голова Ради — від Президента, то перший заступник — від Верховної Ради. Якщо другий заступник від Верховної Ради, то... Правильно, відповідальний секретар має бути від іншої сторони, що формує Раду. У березні нинішнього року члени Національної ради й профільного парламентського комітету ще пам’ятали арифметику, а до осені забули... Я попросив у голови ради стенограму засідання від 19 березня цього року. (Далі пан Лешик наводить витяг зі стенограми, що підтверджує намір одного з членів парламентського комітету зі ЗМІ закріпити формулу «2+2=4» законодавчо.)

…10 вересня, коли настав час обирати нового відповідального секретаря, той самий представник того самого парламентського комітету з тими самими членами Нацради вирішили ввести нову арифметику, із новим принципом справедливості. Якщо й тут обходитися без фігових листків, то історія виглядала так.

Кількаразово голосували за кандидатуру секретаря. Чотири голоси за Лешика, три — за Лебедєву. Один із членів ради відверто сказав, що він не може визначитися, і попросив для консультацій десь півдня. Підтримали його й інші, певне, щоб відновити логіку старих обрань. Вечірнє засідання нас не те щоб засмутило, проте здивувало. П’ять голосів за Лебедєву, три — за Лешика. Здивувало й те, що, не підписуючи жодного паперу, всі кинулися до святкового столу, що звідкись виник, накритого в кабінеті переможця з казковою швидкістю. Тоді ми з Миколою Фартушним... зрозуміли, що з деякою громадськістю потрібно не благородні присідання проводити, а чинити суворо буквально й за законом — протокол із рішенням не був підписаний на засіданні, отже, рішення не було. Не нами придумано — нехай гине світ, але тріумфує юстиція. Особисто я ніколи не розумів і не розділяв цю суворість. Та, очевидно, настав час зрозуміти й це».

Віталій ШЕВЧЕНКО:Стосовно Національної ради знакове Лешикове слово «дерибан» востаннє звучало публічно в липні минулого року, коли Верховна Рада голосувала за недовіру всьому складові цього органу включно з тодішнім заступником голови Національної ради В.Лешиком. У парламенті відверто говорили про те, що діяльність НР перетворилася на суцільний дерибан. Причому до загальновідомих фактів за бажання можна додати чимало менш знаних і досі незапротокольованих: позапланові вечірні засідання (коли вимагалося негайно прийняти «потрібне» рішення), неоформлені протоколи засідань (згодом збирали підписи в екс-членів НР), десятки радіочастот, розданих без конкурсного відбору (кримінал!), безліч конфліктів та програних судів з телерадіокомпаніями…

За останні місяці суди припинилися, конфлікти минулих років розв’язано, засідання НР почали проводитися щотижня за чітко визначеним графіком, з попереднім розглядом проектів рішень на запроваджених нинішнім складом Національної ради погоджувальних нарадах. Затверджено нову нормативну базу замість оскарженої рік тому Мін’юстом. Але краще б автор статті «Такий дерибан зірвали!..» сам пройшовся кабінетами Національної ради і запитав у працівників апарату, як, на їхню думку, було організовано діяльність НР до липня 2002 року, і як — після. Цікаве вийшло б соцопитування!

Віктор Костянтинович наголошує в своїй статті, що найважливіше в дебатах — пам’ятати про «давно застаріле поняття громадського сорому» та про осмислену ним істину: «Хай загине світ, але утвердиться юстиція». Скористаюся цими приписами.

Аби здаватися переконливішим, борець із дерибаном хвацько жонглює у своїй статті ситуацією зі столичним оператором «Воля-кабель», діями якого незадоволені багато киян. Але якщо зірвати «фіговий листок іносказань» (вислів В.Лешика), то з’ясується, що згадана проблема успадкована від попереднього складу НР. Того, де був В.Лешик. Мабуть, усім, хто цікавиться розвитком національного телеінформаційного простору, відомо, що «наїзди» пана Віктора на «Волю-кабель» продиктовані його суто особистими інтересами. Тож, удаючись до пафосних вигуків щодо загибелі світу заради утвердження юстиції, він мав першим домагатися видачі оператору кабельних телемереж давно оплаченої ним ліцензії, оскільки стаття 14 Закону «Про телебачення і радіомовлення» зобов’язує зробити це протягом десяти днів. Чудово знає В.Лешик і про те, що згадуваний ним запит Генпрокуратури з приводу «Волі-кабель» був поданий лише з метою вияснити, чому компанія працює без ліцензії, хоч рішення про видачу цього документа прийняте Національною радою ще на початку літа. Це, так би мовити, приклад вибіркового підходу Лешика-правоборця до проблем «загибелі світу». З другою проблемою — «громадського сорому» — ще простіше: особисті стосунки з «Волею-кабель» він почав з’ясовувати з першого ж дня появи в Національній раді, підказавши членам НР проігнорувати вже згадувану тут статтю 14 і не видавати ліцензію, бо «машинка зламалася»...

Це так, між іншим. Бо суть конфлікту в Національній раді зводиться до невдалих для В.Лешика виборів відповідального секретаря. У його розповіді про цю подію теж достатньо «фігових листків іносказань». Зауважте: автор не заперечує, що за його суперницю на виборах проголосувала більшість. Головне — придумати хоч якийсь привід оскаржити рішення. «Дивно і те, — пише він у статті про дерибан, — що, не підписуючи жодного паперу, всі кинулися до святкового столу, який звідкись виник у кабінеті переможця...» Віктор Костянтинович чудово знає, що бутерброди робили самі члени Національної ради. Знає (але не розповідає) і про те, що разом з усіма «кинувся» до того столу й він, щоб підняти чарку за обрану на відповідальну посаду Тетяну Лебедєву і запевнити її, що він не старався перемогти. Влаштовувати після цього «дерибан» довкола спокусливої посади — треба бути у злагоді з почуттям «громадського сорому»...

Стаття «Такий дерибан зірвали!...» зіткана з суцільних натяжок. Настільки майстерно жонглювати псевдоаргументами можна, мабуть, лише з непоборного бажання зачепитися хоч за якусь посаду. Зверніть увагу на красномовно описану формулу призначень у Національній раді: 2+2=4, як хотілося б Віктору Костянтиновичу. Ніяк не прислухається він до інших аргументів: якщо в такий спосіб забезпечувати баланс гілок влади, то «розводити» треба посади голови і відповідального секретаря — адже саме вони працюють із документами і підписують рішення. Так, зрештою, й сталося: керує Національною радою Б.Холод із «президентської» четвірки, а відповідальним секретарем обрано Т.Лебедєву — з четвірки від Верховної Ради.

Втім, закон про Національну раду жодних умов щодо «розведення» цих двох посад не передбачає. Чудово знаючи це, але гарячково вишукуючи хоч якісь правдоподібні аргументи на свою користь, В.Лешик вдався навіть до розлогого цитування виступу на засіданні НР заступника голови парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Ю.Артеменка: дивіться, мовляв, навіть «посланець від Томенка» норму розподілу посад між гілками влади «пропонує ввести в нову редакцію Закону про Нацраду». Колись про це і справді йшла мова, але законодавчою нормою згадані міркування досі не стали. Зрештою, думка Ю.Артеменка ще не є вирішальною, адже члени Національної ради (принаймні до недавнього приходу В.Лешика та М.Фартушного) до всіх прислухалися і всім дякували за поради, проте вирішували самі. І ніхто не обгрунтовував свої рішення «попередніми консультаціями», на які посилається В.Лешик у претензіях на посаду відповідального секретаря.

Як на мене, вкрай ненормальним є блокування роботи Національної ради двома новоприбулими колегами, які намагаються видати чорне за біле — довести, що Т.Лебедєву на посаду відповідального секретаря обрано неправомірно, а правильним буде обрати пана Віктора. Поки «дерибанили» без В.Лешика, лише надзвичайні обставини могли завадити нам провести у середу чергове щотижневе засідання Національної ради. А нині через кадровий демарш новопризначених Президентом членів НР засідання важливого конституційного органу не відбуваються вже майже два місяці.

Істина — дуже проста. 10 вересня, засідаючи в повному складі, Національна рада більшістю голосів, як і вимагається за законом, обрала на посаду відповідального секретаря Т.Лебедєву. Протокол таємного голосування підписаний усіма членами лічильної комісії, у т.ч. й керівником установи Б.Холодом. Члени НР одноголосно (!) затвердили документи лічильної комісії з результатами голосування. Одностайно підняли тост за обрання Т.Лебедєвої і майже одностайно (за винятком В.Лешика) розписалися в протоколі засідання, який закінчувався фразою про визнання виборів такими, що відбулися.

Сталося це 10 вересня. А вже 15 вересня двоє із восьми учасників голосування перейнялися почуттям «громадського сорому» і замислилися над тим, що світ може загинути заради утвердження юстиції...