Хвиля і ціна, «виколупані з носа»

Минулий тиждень ознаменувався кількома інформаційними хвилями в російських ЗМІ з ознаками істерії. Не тільки намір України приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) і державний візит до України президента США Дж.Буша як лобіста нашої країни на цьому шляху викликали бурхливу реакцію російських державних чиновників і численних експертів, а й підписання контракту між енергогенеруючою Націо­нальною компанією «Енергоатом» та американською компанією «Вестінгауз» на поставку партії ядерного палива для Південно-Української АЕС на період із 2011-го по 2015 рр.

Підписання відбулося 30 березня, в неділю. У принципі, подія рядова. Дві великі компанії підписали комерційний контракт. Оскільки одна з компаній — американська, то підписання приурочили до візиту американського президента. Практика нормальна і заведена в усьому світі. Але вже в понеділок тільки одне російське інформаційне агентство Regnum дало шість матеріалів на тему цієї події, не кажучи вже про друковані та недруковані ЗМІ. Самі назви чого варті: «Рішення про заміну російського палива на іноземне на українських АЕС є не просто безвідповідальним, а й цинічним» (!), «Київ готує собі новий Чорнобиль», «Українські ігри з атомом», «Контракт — суто політичне рішення» і, нарешті, «Росія може підвищити ціну на своє ядерне паливо для України». Ви­словлювалися директори і заступники директорів російських інститутів, депутати верхньої і нижньої палат Державної думи, керівництво компанії «ТВЕЛ», колишні співробітники першої АЕС і «просто експерти». Та й українські лобісти російських інтересів не мовчали і, викорис­товуючи свої приватні медіаресурси, докидали дров у вогонь. Дивуюся все-таки «Росатому» і «ТВЕЛ»: їм навіщо напружуватися, коли силами наших вітчизняних «захисників» українських інтересів, які недавно очолювали рух «У Європу — разом із Росією», можна без втрат для корпоративної російської кишені організувати за вищим розрядом «чорний» піар НАЕК і всієї ядерної енергетики України через ЗМІ, які належать їм?

Про те, що в Енергетичній стратегії України до 2030 року, прийнятій урядом у березні 2006 року, йдеться про необхідність продовження проекту кваліфікації ядерного палива виробництва «Вестінгауз» для українських АЕС із метою диверсифікації його постачання, росіяни, причетні до ядерної галузі, знали чудово. Знали вони і про План заходів на 2006—2010 рр. на виконання Стратегії, затверджений розпорядженням КМУ, в якому визначено терміни реалізації проекту. Нагадаю також, що навесні 2007 року було підписано контракт НАЕК із «Вестінгауз» на поставку 42 тепловидільних збірок (ТВЗ) у 2009 році для продовження проекту кваліфікації. І відбулося це, до речі, у часи президентства в компанії проросійського А.Деркача, любителя запросто заходити в гості до керівника «Росатома» С.Кирієн­ка. Отже, результати випробувань шести ТВЗ виробництва «Вестінгауз», які містяться в реакторі енергоблоку №3 ПУАЕС із 2005 року, не були такими вже поганими, якщо Андрій Леонідович розщедрився на оплату ще 42 ТВЗ, до речі, у рамках комерційного контракту? Зазначу, що реакції в російських ЗМІ, принаймні бурхливої, тоді не спостерігалося.

Та й як нам без диверсифікацїї, коли був уже прецедент, що випав з уваги широкої спільноти України в розпал бурхливих подій помаранчевої революції. Тоді, у грудні 2004 року, агентст­во «Інтерфакс-Україна» із посиланням на тодішнього президента російської компанії «ТВЕЛ», монопольного постачальника ядерного палива на всі 15 енергоблоків українських АЕС (які виробляють майже 50% електроенергії у країні), повідомило, що в 2005 році компанія може призупинити поставку палива. Чому таке повідомлення збіглося в часі з проблемними виборами президента України, здогадатися неважко. Проте коли позицію керівництва Росії щодо наших виборів було скориговано, все розсмокталося, наче ніякі заяви й не звучали. Не кажучи вже про те, що весь світ спостерігав шоу «Росія перекриває вентиль на трубі з газом для України», причому у двох актах, як у Марлезон­ському балеті, з антрактом завдовжки два роки.

Виникає запитання: чи по-дер­жавному ставити практично всю енергетику України в залежність від постачання основних енергоресурсів для виробництва електроенергії в країні, тобто газу та свіжого ядерного палива, від одного політично примхливого постачальника? До того ж ціни на які він щорічно підвищує (при цьому для внутрішніх споживачів ціна вдвічі нижча. Тобто ми з вами інвестуємо в російський ядерно-промисловий комплекс, дотуємо російські АЕС).

Історія з цінами на свіже ядерне паливо аналогічна газовій. Ціни на нього російська компанія підвищує щорічно. Тільки пишуть у ЗМІ про це мало, оскільки цінові параметри контрактів НАЕК «Енергоатом» із «ТВЕЛ» завжди були великою комерційною таємницею. І проекти цих контрактів ще до підписання чомусь не з’являються в Інтернеті.

Реакція ж РФ на підписання контракту НАЕК—«Вестінгауз», за великим рахунком, схожа на її реакцію на наш ПДЧ. Ми ще не вступаємо до НАТО, а тільки готуємося, і не відомо, чи вступимо, а вже наш північний сусід по континенту загрожує націлити на нас ракети з ядерними боєголовками. Ми ще не перейшли до комерційного використання американського палива на наших АЕС, а тільки проводимо дослідження, за підсумками яких Держатом­регулювання України надасть чи не надасть дозвіл на його викорис­тання, — а нас уже лякають усіма мислимими й немислимими катастрофами на наших ядерних енергоблоках. Напрошується одеське запитання: чого раптом?

А «раптом» тому, що Росія, пристрасно бажаючи бути енергетичною імперією, не тільки торгуючи газом, а й паливом для АЕС, яке є вже не викопним ресурсом, а високотехнологічним виробом, чим вельми пишається, не хоче втрачати величезний ринок України і мати на ньому конкурента. Російські ЗМІ пишуть: контракт НАЕК із «Вестінгауз» — політичне, а не економічне рішення. Так, а що в цьому поганого? Хіба Росія завжди виходить тільки з економічних міркувань? І хоча точно не відомо, які цінові параметри має цей контракт через горезвісну комерційну таємницю, — як на мене, навіть якщо паливо «Вестінгауз» і буде трохи дорожчим, мінімізація політичних ризиків варта цієї ціни. Не завжди те, що дешевше, варто купувати, треба враховувати й інші обставини, особливо коли вже були прецеденти політичного тиску з використанням енергоресурсів як важеля.

І ще раз про ціну. Пред­ставники «ТВЕЛ» заговорили про те, що вони тепер мають право ще більше підвищувати ціну на своє паливо для України. Перший віце-президент ВАТ «ТВЕЛ» В.Рождественський прокоментував підписання контракту між НАЕК «Енергоатом» та американською компанією «Вестінгауз» так: «Корпорація «ТВЕЛ» вітає підписання українською НАЕК «Енер­гоатом» та компанією «Вестінгауз» контракту на постачання палива як свідчення готовності української компанії працювати на принципах вільного ринку, усталених у Європі. Досі контракти на постачання палива між НАЕК «Енер­гоатом» і ВАТ «ТВЕЛ» укладали в ексклюзивному порядку, у цьому зв’язку формування ціни диктувалося багато в чому суб’єк­тивними чинниками. Заявлена диверсифікація постачальників дасть змогу конкретно продемонструвати прагнення української компанії працювати з усіма постачальниками на рівних умовах, відповідно до законів ринкової економіки. У ВАТ «ТВЕЛ» упевнені, що переговори про укладання контракту на постачання палива для АЕС України на період після 2010 року будуть переведені саме в це русло». Кінець цитати.

Як на мене, укладати договір «в ексклюзивному порядку» — це якраз і є за законами ринкової еко­номіки. Україна є найбільшим, у певному сенсі навіть монопольним споживачем російського палива, приносячи майже половину річного валютного виторгу «ТВЕЛ», тому й має право на дисконти та інші блага, включно із суб’єктивним чинником. Цінові умови контракту завжди є результатом переговорів і поступок. Хочеться сподіватися, що все-таки ціна в Росії виз­начається не настільки екзотичним способом, як колись крилато висловився В.Путін щодо ціни на газ, а саме не «виколупується з носа», а розраховується за раніше погодженою формулою.

Ну й на закінчення хочу розповісти таку історію. 20 березня 2008 року дві компанії — російська «Атоменергопром» та япон­ська «Тошиба» — підписали Гене­ральну рамкову угоду про розвиток співробітництва в мирному використанні атомної енергії. Російські ЗМІ багато писали на цю тему, подаючи подію так, ніби було створено ще один транснаціональний могутній концерн, і що ця угода є великою перемогою російського ядерно-промислового комплексу. Політолог М.Яковлєв, керівник російського Центру геополітичних експертиз, заявив 21 березня: «По­літичні ігри, що межують з безумством (скільки емоцій! — О.К.), на українських атомних станціях повинні припинитися найближчим часом… (який тон, одначе! — О.К.) Я впевнений, що стратегічне партнерство «Атом­енергопрому» і «Тошиби», котра купила свого часу «Вестінгауз», змусить українців припинити нерозумну програму (як дипломатично! — О.К.) скорочення обсягу поставок російського палива на українські АЕС. До того ж, спілкуючись із «Вестінгауз», Україна звертатиметься, зокрема, й до Росії, оскільки це передбачає стратегічний альянс двох великих ядерних корпорацій — «Атом­енергопрому» та «Вестінгауз». Кінець цитати.

Журналіст одного з російських інформагентств попросив мене прокоментувати підписання угоди з «Тошибою», поставивши характерне запитання: «Як це позначиться на Україні?». Моя відповідь була: та ніяк. Два суб’єкти господарювання уклали угоду про співробітництво — діло житейське й мало до чого зобов’язує. За­зви­чай у таких угодах ідеться про те, що відбуватимуться обмін інформацією, досвідом експлуатації, взаємні візити фахівців, організовуватимуться різноманітні спільні заходи, зокрема навчально-ознайомчі. Наш НАЕК «Енергоатом» має подібні договори з багатьма провідними компаніями світу — такими як «АРЕВА», «Електромережі де Франс», із «Росенергоатомом» та іншими. От якби «Атоменерго­пром» купив акції «Тошиба», як це зробив «Казатомпром» минулої осені, купивши 10% акцій «Вестінгауз», тоді це була б подія. У цьому разі «Атом­енергопром» міг би якимось чином впливати на виробничу політику «Тошиби», яка володіє 63% акцій «Вестінгауз». А чи продасть «Тошиба» свої акції російській компанії — велике запитання. Адже акції «Атоменергопрому» стовідсотково належать державі, що закріплено законом. Є законодавче обмеження й щодо участі іноземних компаній у цьо­му концерні, тому обмін активами на паритетних засадах неможливий в умовах російського державного капіталізму. У нас от теж є три­стороння й, підкреслю, навіть урядова угода між Ук­раїною, Росією та Казахстаном про створення спільного підприємства «УКРТВС» для виробництва ядерного палива на трьох, але навіть вона не діє вже сім років, попри високий статус договору! Мого коментарю світ так і не побачив. Як не опублікувало моєї думки в дусі запропонованої вам сьогодні статті і російське агентство Regnum, журналіст якого звертався до мене з приводу контракту НАЕК—«Вестінгауз». Свобода слова по-російськи в дії!

P.S. До речі, про найвищу якість російських «ТВСА» й неякісні вироби «Вестінгауз», які загрожують Україні «новим Чорнобилем» та іншими напастями. Пригадую, року так 2001-го «пливли» (на жаргоні фахівців) решітки на російських тепловидільних збірках, й українським атомникам довелося відбраковувати касети вартістю по 500 тис. дол. за штуку. А 17 жовтня 2003 р., під час планово-запобіжного ремонту енергоблоку №3 ЗАЕС, у якому в дослідно-промисловій експлуатації перебували модифіковані збірки «ТВСА» російського виробництва, у них було виявлено різноманітні сторонні предмети, не передбачені конструкцією! Інспек­тори з ядерної та радіаційної безпе­ки Держ­атомрегулювання України і представники НАЕК «Енерго­атом» навіть розробили спеціальну програму під кодовою домашньою назвою «пошук зайвих болтів і гайок у російських збірках». А сторонні предмети в «ТВС» — це загроза ядерній безпеці! Особли­во коли ці «ТВС» уже в активній зоні реактора й ці сторонні предмети істотно впливають на фізику реактора. Потім українська делегація їздила до Новосибірська й Електросталі, щоб на місці ознайомитися з виробництвом «ТВСА» (гадаю, за рахунок СП «ТВЕЛ», яке завинило). Шкода тільки, що за Л.Кучми в нас зі свободою слова було туго, тому гучного скандалу не було й усе закінчилося тихо. Але ж який привід проґавили наші журналісти! От де можна було попіаритися! Так що, панове росіяни, як там про колоду у власному оці в нас, слов’ян, говорять?