ХТО У КРИМУ ГОСПОДАР?

Кримські депутати не довіряють професіоналам?..

Період літньої політичної відпустки скінчився і для кримських депутатів —цього тижня відбулася чергова сесія Верховної Ради автономії, на якій парламент спробував сформувати новий уряд замість старого, що його з такими труднощами відправлено у відставку два місяці тому. І хоча з 28 членів уряду вдалося призначити лише 15, та навіть це дає матеріал для аналізу тенденцій, які домінують у цей передвиборний період у політичному житті Криму. Зокрема, уже можна відповісти на запитання, які завдання ставляться перед новим урядом і чому був відправлений у відставку попередній.

Новий глава кримського уряду Валерій Горбатов після призначення в Сімферополь втрапив у скрутну ситуацію: не минуло й місяця після того, як він сів у крісло прем’єра, лише придивлявся до колишніх членів уряду й кандидатур нових, як раптом саме з новопризначеними розгорівся цілий скандал. Газети почали писати про їхнє кримінальне минуле, у відповідь один із його нових заступників, Володимир Тутеров, влаштував розбірки з журналістами й отримав жорстку відсіч. Прокуратура, щоправда, кримінальну справу порушити відмовилася, але вибачитися новому й недосвідченому в.о. віце-прем’єра порекомендувала. У зв’язку з цим Президент Леонід Кучма заявив: усі нові кандидатури мають бути погоджені особисто з ним. І то лише після того, як правоохоронні органи перевірять усе їхнє минуле й гарантуватимуть, що ніхто з новопризначених зв’язків із криміналом не має. Рамки умов обмежив ще й Леонід Грач, заявивши, що депутати парламенту в уряд не призначатимуться. Тому, міркуючи, кого ж представляти парламенту для призначення на міністрів, Валерій Горбатов заздалегідь відкинув непрохідні кандидатури (приміром, того самого Володимира Тутерова), пристав на пропозиції Леоніда Грача та спробував залишити на своїх посадах, на його думку, міцних професіоналів: віце-прем’єра з питань АПК Василя Кисельова, міністра курортів Олександра Таряніка, міністра економіки Геннадія Говорущенка, голову рескому з ЖКГ Євгенія Намяка, голову рескомекоприроди Леоніда Козака й багатьох інших, тих, хто домігся приросту виробництва, скорочення боргів, перебудови галузі в нових ринкових умовах. Горбатов, певне, розумів, що без них буде важко, та й заміну успішному міністру не так легко знайти у стислий термін...

Проте парламент, викинув такий «фортель», якого прем’єр від депутатів аж ніяк не очікував, хоч потім і зрозумів, як помилявся: затвердивши практично всіх «своїх», навіть найслабкіших міністрів і голів комітетів, депутати саме міцних професіоналів і «прокотили»! Лише трохи більш як по 30 голосів набрали й Олександр Тарянік, і Євген Намяк, і Леонід Козак, і голова рескомлісу Анатолій Ковальський. Як прем’єр-міністр зрозумів згодом, саме комуністи та, здавалося б, його прибічники з «Трудової України» голосували проти них! А Василь Кисельов і Геннадій Говорущенко самі відмовилися працювати в новому уряді і зняли свої кандидатури з обговорення. Валерій Горбатов зрозумів, що і комуністи, і колишні союзники його просто «кинули», і що їм потрібна зовсім не успішна робота уряду. Леонід Грач свою обіцянку не допустити більше в Криму суміщення депутатських мандатів і урядових портфелів зняв дуже просто — поставив питання на голосування, і... депутати дозволили суміщення. Сам Леонід Іванович, певне, також спокійно проголосував «за», бо не міг же він не допустити в уряд своїх соратників, приміром комуніста Лентуна Безазієва...

«Якби цього не трапилося, — казав пізніше, все обміркувавши, Валерій Горбатов журналістам, — я подумав би, що я не в Криму, а взагалі в якійсь іншій державі, адже нам спокійна робота не властива...»

Тим часом нічого нового не сталося. Якщо пригадати, то й Сергія Куніцина з його старим складом уряду два роки парламент «відставляв» зовсім не через погану роботу чи непрофесіоналізм. Сергій Куніцин, скажімо, що б там про нього заднім числом не казав Леонід Грач, і тепер залишається успішним політиком. Він хоч і відмовився від кабінету в Києві, хоч і пішов на суто партійну роботу, але Леонід Кучма, ніби на знак високої оцінки його заслуг, але, мабуть, більше для того, щоб згладити ніяковість через свою згоду на його відставку, вивів його в запас, призначивши своїм радником, а точніше — експертом з міжнаціональних проблем Криму. Перед зустріччю з представниками кримських татар, проведеною нещодавно в Ялті, Президент не обмежився розмовою з усіма кримськими керівниками, а спеціально викликав до Києва для консультацій Сергія Куніцина, і саме його концепцію нового рішення ради, наскільки відомо, Президент узяв за основу. Президент, як вважають, дав зрозуміти, що Сергій Куніцин має перспективу і що такими політиками не розкидаються, що Києву він потрібен зараз не менше, ніж раніше, коли був прем’єром. Просто роль його змінилася. Отож виходить, що на нинішній сесії, «прокотивши» професіоналів і призначивши міністрами та главами комітетів людей, часом зовсім далеких від управлінської роботи, кримський парламент просто довершив справу: дав зрозуміти, що його цікавить аж ніяк не успіх уряду, а контроль над тими або іншими посадами. Адже будь-яка партія — чи то комуністи, чи ті самі «трудовики» — не проти призначити міністром курортів, міністром економіки, главою комітету природи (у Криму!) своїх людей. Справжніх професіоналів не затвердили, хоча, за словами Валерія Горбатова, всі кандидатури були погоджені з Президентом заздалегідь. У такий спосіб Леонід Грач із депутатами, з одного боку, дали зрозуміти Президентові, що не він у Криму господар. (Тим більше що попереднього погодження з Президентом кандидатур до уряду не передбачає й Конституція.) З другого боку, ніби нагадали, що наближаються вибори, і їм ніхто, навіть Президент, не перешкодить мати на ключових посадах своїх людей.

Тепер про вибори. Леонід Грач уже заявив, що після виборів 2002 року його слід шукати в тому ж самому кабінеті. Але є люди, котрі вважають, що спікер трохи поквапився. По-перше, Сергій Куніцин залишився в Криму не даремно: кримські організації НДП, СДПУ(о), Аграрної партії (сюди ж, мабуть, час приєднати й Партію регіонів) підписали угоду про координацію зусиль. За ці партії в Криму, на думку соціологів, можуть проголосувати до 40 відсотків виборців, позаяк праве політичне крило на півострові дуже слабке і його електоральні ресурси належать центристам. До того ж, не секрет, що звичайних 20 відсотків голосів комуністи не мають, це, швидше, ілюзія, яку створює населення Криму, 67% якого — пенсіонери. Але коли центристи й демократи усіх мастей попрацюють і приведуть на вибори просто більше людей, особливо молоді, то серед них прибічники комуністів аж ніяк не становитимуть п’ятої частини.

Проте, хоч як це дивно, у Криму організація «Трудової України», усупереч лінії всієї партії, увійшла не в місцеву «ТУНДРу», а блокувалася з комуністами — і для того, аби повалити уряд Сергія Куніцина, і для того, як бачимо, щоб призначити новий. Поки що не зрозуміло, як це поєднується із загальною політикою «трудовиків», але сьогодні це так. А як буде завтра, важко передбачити: на думку кримських спостерігачів, «Трудова Україна» взагалі мусить відмежуватися від кримської організації, яка заплямувала себе компрометуючими зв’язками і влаштувала вже кілька скандалів у новому уряді, ще навіть не увійшовши до нього. А якщо керівництво партії й вирішило, що боротьба кримських трудовиків з урядом — їхня особиста справа, то подальше блокування з партією комуністів, яка на загальнодержавній арені виступає опонентом «трудовиків», — нонсенс, який слід подолати. Як — вирішувати самим «трудовикам», але факт залишається фактом. Очевидно, Леоніда Грача тішить підтримка з такого несподіваного для нього боку, і він щосили прагне зберегти її. Для цього навіть угамував свої апетити й не став домагатися в новому уряді додаткових портфелів: нехай, мовляв, перепадуть «трудовикам», тільки б вони його не залишили. Водночас ця єдність дуже хитка: офіційно «трудовики» ніякого блоку з компартією й не створювали, просто тимчасово збіглися їхні інтереси. Доти історія їхніх відносин була дуже мінливою. Люди з цієї політичної групи то підтримували Грача, то нещадно його критикували й викривали, а то й уходили до фракції, яка в грудні 1999 року проголосувала за його відставку. Не виключений і новий кульбіт у самісінький переддень виборів, але після того, як міністерські портфелі буде поділено і 30 комуністичних голосів «трудовики» не дуже й потребуватимуть. І хоча сумнівно, що кримські «трудовики» зможуть привабити багатьох виборців, але все-таки певним ресурсом вони володіють, особливо якщо разом із партією «Союз», яка є нібито її філією (чи навпаки?), агітуватимуть за російську ідею.

Тим часом у Криму розпочинається широка приватизація здравниць, і те, що вже «схоплено», можна оформити легально. Крім того, ще не все поділено на «чорному» ринку землі. За деякими підрахунками, вартість привабливих ділянок землі лише на узбережжі Криму в кілька разів перевищує вартість усього санаторно-курортного комплексу. Передбачається, що саме майбутні вибори потребуватимуть неймовірної кількості грошових ресурсів, яких у партій поки що не вистачає. Їх можна здобути, ставши господарем здравниць і землі, але для цього слід мати міцні позиції в уряді. Як казав один політик, «якщо кістка вже потрапила до рота, її дуже важко випустити»...

Тому подальша поведінка активу «Трудової України», який гуртується навколо кримських комерційних структур, повністю залежить від перспектив цієї приватизації: він буде з тими, хто дозволить схопити більший ресурс.

Тому можна сказати, що, хотів того Президент чи ні, але своєю згодою на відставку Сергія Куніцина, як сказав кореспондентові «Дзеркала тижня» один місцевий спостерігач, який волів залишитися неназваним, він вивів його з-під удару та зберіг чистим для майбутньої роботи, — нехай сумнівні документи про поділ майна та землі підпишуть інші люди, а час Куніцина ще настане. У Криму ситуація така, що сьогодні весь демократичний центристський блок хоч і має певні ресурси, однак відверто харизматичного лідера кожне з відділень усіх цих партій не має. Крім Куніцина, кому, якщо відверто, і належить роль об’єднувача центристів.

Але в такому разі, хоч би до якого блоку приєдналися «трудовики», їхній вплив буде тим менший, чим більшою буде центристська коаліція. І може навіть так статися, що їхніх послуг центристи не дуже й потребуватимуть, більше того — за минулі «гріхи» та зв’язки «трудовиків» можуть просто не взяти до блоку, щоб не підривати його імідж. Тоді єдиний, хто буде їм радий, — це Леонід Грач і комуністи. Успіх партій, які називають себе центристськими, можливий лише тоді, коли вони домовляться і створять досить широкий блок. А якщо ні?

А тоді все буде як і раніше. І Президент країни не буде господарем у Криму. І майно буде приватизовано в обхід держави та податкової адміністрації. І кримський курорт залишатиметься у світі єдиним збитковим, бо грошові потоки, як і зараз, підуть у приватні й партійні кишені. І кримські татари, як і раніше, не одержать землю. І на посадах міністрів затверджуватимуть не професіоналів, а «своїх людей», і Україна буде, як і колись, окраїною.