Холодний теплий рік

«— А давайте його оберемо, і все скінчиться!

— Не скінчиться».

Ця ватсонівська ремінісценція якнайкраще характеризує перспективи наступного року. Швидше за все, 2010-го, а може, й 2011-го, нам доведеться доношувати те, що було модним у минулі політичні сезони — старих лідерів, заяложені команди, обридлі правила гри і традиційні спроби їхнього перекроювання, перевірене зрадництво, вірне лицемірство, усім відому корупцію, усталену державну безпорадність. Словом, усе те, під вагою чого згорбився народ і що зробило його погляд зацькованим, але дедалі більш озлобленим. Проте нічого, ми терплячі — перекліпаємо. Тим більше що вибір, який ми зробимо, то буде наш вибір, і визначить він наш спосіб життя. На кілька років. Поки «божу росу» з очей змигнути не втомимося.

Дедалі менше сенсу, дедалі більше схем. Дедалі більше блиску, дедалі менше світла. Усе менше здорових частин у риби, яка гниє з голови. Щирі дедалі більше почуваються менторами. Порядні — дурнями. Небайдужі — вискочками. Законослухняні — злиденними. Молоді — непотрібними. Зрілі — незатребуваними. Старі — забутими. Але так і буде доти, поки більшість хоче не змін, а красивого обману. А головне — нестомливої участі. «Перепиши цей лист дев’ять разів, розішли своїм друзям, і буде тобі щастя!» — із яким захопленням ми гралися у це в дитинстві. «Проголосуй раз на п'ять років, і все налагодиться!» — граємося ми сьогодні. Не налагодиться. Не зрушиться. Не зміниться. Не стане турботливим, розумним, сильним і своїм. Для того щоб це відбулося, більшість не повинна повертатися з виборчих дільниць на громадянську піч. Більш того, вона не може, відповідно до нової модифікації усе тієї ж гри в дармове щастя, кричати: «Та зметіть танками цю владу!». Про себе додаючи: «А ми по телевізору подивимося, як ви це зробите...». Ця сама більшість має стати іншою — активною, живою, небайдужою, яка знає свої права і обстоює їх не раз на п’ять років, а тоді, коли цього вимагають обставини, створювані хоч старою, хоч новою владою.

Як солодко вірити в те, що вони погані, а ми хороші. Як гірко усвідомлювати, що кругообіг украдених заводів і невибитих чеків ніхто не хоче розривати. «Ви дуже хороші люди, — сказав один дипломат, перебуваючи в гостях редакції. — Але вам, українцям, не вистачає патріотизму. Ви так дружно вболіваєте за Кличка і за збірну з футболу! Але ж це вам нічого не коштує, правда?..» Кумедна людина, чи не так?.. Це десь у Південній Кореї під час кризи громадяни добровільно здавали особисті цінності в банки, шикуючись у черги. Приблизно такі, як у нас по Юлину тисячу. Напевно, їм було за що підтримувати свою державу. А нам же таке на думку навіть не спало. Не заслужила вона. Без іронії — не заслужила. Але хіба це заспокоює?

2010-й буде непростим. Він стане роком ще більшого розшарування. Але початком відторгнення старого. У верхах намагатимуться звести рахунки, домовлятися або закручувати гайки. Однаково нічого не вийде. У низах нарікатимуть. Але помалу усвідомлюватимуть чергову ошуканість і думатимуть про те, як їй протистояти. І з ким?

За рахунок чого ж ми його переживемо, цей альбіносний 2010-й? За рахунок самих себе. За рахунок нашого внутрішнього тепла, любові і турботи. Нашої про близьких. І близьких про нас. Це має бути рік інвестицій душевного капіталу. Рік, коли ми знайдемо більше часу для того, щоб пошепотітися з донькою. Коли частіше будемо сідати на краєчок синового ліжка і запитувати: «Ну що у тебе там, чоловіче, розповідай...» Рік, коли наважимося обійняти суворого батька і сказати: «Тату, ти найкращий у світі!» Рік, коли зателефонуємо мамі не для того, щоб з онуками посиділа, а з тобою. Щоб позгадувати, поплакати і посміятися. А ще кохані другі половини: утомлені, засмикані, проблемами прибиті... Такі ж, як і ви самі. Його улюблений пиріг — просто так. Її улюблені квіти — не до дати. Підставити плече, щоб не розірвалося в перегонах на виживання його серце. Сказати ласкаве слово, те, що казав колись на початку, щоб ожили її очі. І ми переживемо зиму. Переживемо рік. Переживемо кризу.

Через п’ять днів — у новорічну ніч — востаннє до нас звернеться цей президент. А потім битиме годинник, і ми знову будемо загадувати бажання. І після перших — «щоб усі рідні і близькі були здорові і живі», «щоб на роботі було усе класно», «щоб у дітей усе було гаразд» — усім би побажати: «Я хочу зробити щось корисне для своєї країни». І далі: «Я хочу, щоб моя країна зробила щось корисне для мене». Господи, тільки б здійснилося!..