Підтримати
Наша боротьба з агресором наближається до піврічного рубежу.
Ворог ще володіє потужними ресурсами. Намагається наступати на східному напрямку, хоча просування за місяць на десяток кілометрів важко, з військового погляду, назвати наступом. ЗСУ ведуть тяжкі оборонні бої.
Наша перемога неминуча, але вона не буде занадто швидкою й легкою.
Тимчасом на півдні тривають контрнаступальні дії ЗСУ, перелік об’єктів ураження противника розширюється.
Руйнування об’єктів транспортної інфраструктури, які є критичними для забезпечення російського угрупування на правобережжі Дніпра, поставило це угрупування фактично у стан оперативного оточення. Не тільки припинено (критично ускладнено) постачання матеріально-технічних засобів, а й перекрито можливість відведення його на лівий берег.
Останнім часом було завдано ударів по системі управління військами. Уражено командні пункти 49-ї армії, 76-ї десантно-штурмової дивізії, 126-ї бригади берегової оборони.
Від партнерів надійшла допомога — протирадіолокаційні ракети HARM. Це відразу позначилося на характері наших ударів. Наносяться удари по системі ППО, і зразу ж їх результати використовують штурмова та бомбардувальна авіації для ударів по опорних пунктах наземного угруповання противника. На сьогодні такі дії мають поодинокий характер. Але вражає, як легко ракети HARM знищують радіолокаційні станції і комплекси ППО великої дії С 300.
Такий розвиток подій був прогнозований.
Тим часом дві речі вирізняються своїм значенням, є знаковими в перебігу подій війни і заслуговують на окрему оцінку: знищення аеродрому в Новофедорівці та обстріли російськими військами ЗАЕС.
Невідомо як, невідомо звідки. Прилетів «недопалок» — і літаків не стало
Генеральний штаб ЗСУ не став заперечувати оцінок росіянами причин «хлопків» у Новофедорівці. Я не маю бажання спростовувати заяви нашого Генштабу, якому повністю довіряю. Тому проведу аналіз події з погляду припущення — а що коли б це був удар Збройних сил України?
Важливим, проте другорядним є питання, скільки саме та яких літаків знищено й пошкоджено, якими саме ракетами завдано удару — ATACMS чи «Грім-2», «Нептуном» чи «Гарпуном».
Важливіші сам факт удару по військовому об’єкту агресора в окупованому українському Криму та спосіб, яким це було здійснено, а точніше — абсолютно безперешкодне подолання системи ППО ворога.
Політичне керівництво агресора неодноразово креслило червоні лінії й робило загрозливі заяви про «судний день», що настане для України у разі ударів по об’єктах в окупованому Криму, який воно безапеляційно називає територією РФ.
Знищення літаків на аеродромі в Новофедорівці показало, що ми не звертаємо уваги на будь-які червоні лінії, проведенні у хворобливій свідомості кремлівських злочинців. Ми їх сміливо переступаємо.
А у відповідь із боку агресора — сором’язливе непритомне бурмотіння про проблеми з курінням на військових об’єктах.
Таким чином, події у Новофедорівці мали політичне значення.
Агресору продемонстровано, що Крим — це Україна і військово-політичне керівництво має рішучі наміри визволити нашу землю в межах міжнародно визнаних кордонів.
Знищення об’єктів у Новофедорівці, поблизу Джанкоя, у Гвардійському засвідчило, що зона ведення бойових дій охопила і територію окупованого Росією Криму. Ці події ознаменували початок боротьби за його визволення військовим шляхом.
Удари у Криму знищили не тільки літаки та об’єкти інфраструктури. Вони зруйнували найближчі стратегічні плани ворога перевести воєнний конфлікт у переговірний процес, щоб запобігти неминучому розгрому своїх військ і виграти паузу для підготовки подальшого наступу.
Для цього, як відомо, передбачалась імітація проведення референдуму на окупованих територіях та проголошення нібито бажання населення приєднати їх до Росії.
Надалі планувалось і, ймовірно, ще планується реалізувати черговий етап гібридної війни — деескалацію конфлікту та пошук шляхів його врегулювання. Саме так цей спосіб гібридних дій сформульований у так званій доктрині Герасимова. В його рамках Україні планувалось висунути ультимативні вимоги: або зупиняємо конфлікт і сідаємо за стіл переговорів, або агресор анексує території, спираючись на намальовані ним результати псевдореферендуму. Такі дії супроводжуються широкою інформаційною кампанією, побудованою на залякуванні застосуванням ядерної зброї у разі наступу ЗСУ на території, що в односторонньому порядку проголошуються територією РФ.
Цей план не приховується. Розгорнуто підготовчу роботу до проведення псевдореферендуму, ведеться потужна інформаційна операція.
Але знищення літаків на аеродромі в Новофедорівці дало однозначну відповідь ворогу на його плани: ви можете проводити безліч референдумів, проголошувати будь-які захоплені території своїми, — це не змінює позицію України. Вся територія в межах міжнародно визнаних кордонів — українська земля, вона горітиме під ногами окупантів, і вона буде нами визволена. План агресора ще до його реалізації перетворився на нікчемний. Судячи зі стриманої реакції наших партнерів на останні події в Криму, вони повністю поділяють нашу позицію.
Знаковим є не тільки сам факт знищення аеродрому в Новофедорівці, а й те, як це завдання було реалізоване. Ймовірного удару завдано при повній бездіяльності системи ППО, яка в цьому районі, безумовно, потужна. Було б зрозуміло, якби окремі елементи системи ППО вивели з ладу, наприклад, удари протирадіолокаційних ракет HARM, що б забезпечило умови для нанесення удару по аеродрому.
Ні, по системі ППО удару не було. Вона дивилась у небо й нічого не бачила. «Недопалок» спокійно подолав повітряний простір і спалив аеродром.
Це могло статися за таких умов.
Поставлення перешкод радіолокаційним станціям системи ППО противника. Такі перешкоди можуть бути поставлені засобами РЕБ, встановленими на літаках, кораблях чи на наземній платформі.
Крім того, перешкоди могли бути згенеровані з головної частини самої ракети, якщо вона має такі можливості.
І, нарешті, третій варіант. Систему ППО на момент удару було відключено зовнішнім втручанням в автоматизовану систему управління.
Таке втручання теоретично можливе, але досвід саме таких дій невідомий. Хоча щось подібне в минулих конфліктах траплялося.
Зокрема, на озброєнні армії Саддама Хусейна, крім радянських комплексів ППО, перебували й комплекси західного виробництва. І напередодні початку повітряної операції коаліційних сил «Буря в пустелі» зразки західного виробництва були заблоковані, й екіпажам не вдалося привести їх у бойове положення.
Є певна відмінність. Там були зразки іноземного виробництва.
Але, не вникаючи в технічні деталі, зазначу — така причина бездіяльності ППО теоретично можлива. Тим більше якщо враховувати, що автоматизовані системи управління озброєнням, як і самі зразки озброєння, побудовані з використанням елементної бази іноземного виробництва.
Війни минулого відбувалися на землі, в повітрі й на морі, а в сучасній війні полем бою стає і кіберпростір.
Якщо це так — то Росія як держава опиняється під величезними ризиками. Варто замислитись, яким ще автоматизованим системам управління — не тільки військовими підсистемами, а й цілими галузями економіки, — може загрожувати зовнішнє втручання з метою блокування їхніх функцій. Системі управління стратегічними ядерними силами? Транспортній системі Росії? Управлінню енергосистемою країни? Банківській системі Росії? Перелік можна продовжити.
Постає запитання: а чи не з нерозумінням докладних обставин прильоту «недопалка» на аеродром у Новофедорівці пов’язане невиразне бурмотіння з цього приводу Кремля та відсутність реакції на події з боку перших осіб?
Заздалегідь спланована гібридна операція
Іншою знаковою подією останнього періоду стає розвиток ситуації навколо Запорізької АЕС.
Обстріли Нікополя, Марганця та інших населених пунктів у цьому районі розпочалися не минулого тижня. З військової точки зору, було незрозуміло, навіщо це робиться. Тут не розміщувались угрупування українських військ, які б створювали для агресора загрозу. Каховське водосховище завширшки в декілька кілометрів робить неможливим наступ будь-якої сторони. Чому почались обстріли саме цих міст?
З часом план агресора став очевидним. Це робилося, щоб спровокувати вогонь нашої артилерії у відповідь, звинуватити Україну в обстрілі Запорізької АЕС і, нагнітаючи обстановку, знову-таки, примусити Україну й наших партнерів перевести конфлікт у формат нескінчених переговорів, таких необхідних РФ для уникнення неминучої воєнної поразки. Спосіб дій агресора визначається двома словами — ядерний шантаж. При цьому у виникненні цієї ядерної загрози звинувачується Україна.
Це широкомасштабна, ретельно спланована гібридна операція стратегічного рівня. У разі її успішного проведення ця операція здатна змінити перебіг війни. Вона являє собою класичний приклад операції, складовими якої є взаємопов’язані операції нижчого рівня. Ці операції проводяться за єдиним задумом і планом за воєнною (захоплення АЕС, обстріли станції російськими військами), інформаційною (звинувачення ЗСУ в обстрілах станції, залякування ядерним вибухом, формування панічних настроїв у населення як України, так і країн Європи) та політичною (винесення абсурдних звинувачень Україні і країнам Заходу у створенні загрози ядерної катастрофи світового масштабу) операційними лініями. Судячи з масштабності та послідовності дій, вони не спонтанні. Ці операції заздалегідь сплановані. Імовірно, ще до початку агресії вони передбачались як запасний варіант дій.
Вражає цинізм звинувачень України з боку РФ та масштабність операції, що сягнула рівня ООН.
То чи реально світові загрожує ядерний армагеддон? Які напрямки продовження цієї операції?
Я не фахівець у сфері ядерної безпеки, але у запропонованій оцінці ситуації спираюсь на їхні висновки.
Реактори на Запорізькій атомній станції відрізняються від реакторів на Чорнобильській АЕС. Як ядерне паливо в них використовується низькозбагачений уран. Його в реакторах недостатньо для створення критичної маси, яка б знадобилася для ядерного вибуху. Ядерний вибух неможливий за визначенням. Це закони фізики.
Але катастрофу саме такого рівня вимальовує російська пропаганда під час проведення інформаційної операції.
Руйнування корпусу реактора шляхом зовнішнього впливу практично неможливе через побудову захисних конструкцій. Вони складаються з 20- сантиметрової металевої капсули та півтораметрової захисної оболонки з надміцного бетону. При цьому слід додатково враховувати захисні властивості зовнішньої споруди, всередині якої знаходиться реактор.
Але, безумовно, аварійні ситуації, в тому числі й небезпечні, в умовах ведення бойових дій можливі. Тим більше якщо створення такої ситуації буде свідомо ініційоване загарбниками.
Потенційно небезпечна аварійна зупинка роботи реактора. Після відключення реактора потрібно продовжувати його охолодження ще певний час, до зниження температури в ньому до безпечного рівня. Це забезпечує система захисту, яка складається з окремих функціональних складових, на призначенні яких ми не зупинятимемось. У разі руйнування однієї чи кількох із них або порушення механізмів, які пов’язують їх із реактором, виникає загроза руйнування внутрішньої оболонки реактора або контуру його охолодження під впливом надвисоких температур. Це, своєю чергою, може призвести до викиду радіоактивних речовин.
Конструктивно передбачено кілька рівнів захисту від такого розвитку подій. Але вони можуть бути свідомо й цілеспрямовано зруйновані окупантами. Тут може діяти тільки свідомий людський фактор.
Крім того, слід зазначити, що виникнення аварійної ситуації та її розвиток розтягнуті в часі. Навчений персонал має час і можливості вплинути на загрозу аварії та не допустити її реалізації.
Відповідно до Міжнародної шкали ядерних подій, визначено сім рівнів аварійних ситуацій, залежно від їх небезпеки. Масштаби аварії, інтенсивність викиду назовні носіїв радіовипромінювання залежать від того, які саме системи захисту виходять із ладу, відбувається це з окремими з систем чи з усіма одночасно.
Таким чином, виникає потенційна можливість створити, так би мовити, підконтрольну, керовану зовнішніми діями аварійну ситуацію.
Саме такий варіант може використати ворог, щоб досягти мети — уникнення військової поразки.
Навряд чи окупантам вдасться шляхом примітивних погроз примусити нас і партнерів припинити збройну боротьбу за визволення нашої території та сісти з ними за стіл переговорів. Імовірніший варіант поступової ескалації реальної штучно створеної аварійної ситуації. При цьому спочатку буде створено загрозу аварійної ситуації, а надалі її штучно переведуть у реальну аварію з певним викидом радіоактивних речовин, що супроводжуватиметься закликами негайно припинити бойові дії та розпочати роботи з ліквідації аварійної ситуації. У разі недосягнення мети чинитимуться дії, спрямовані на поглиблення аварійної ситуації та підвищення рівня загроз. Ескалація може тривати до досягнення агресором поставленої мети — шляхом ядерного шантажу примусити Україну і західних партнерів сісти з ним за стіл переговорів.
Такий варіант, на мою думку, найбільш імовірний, але не неминучий.
Вже сьогодні зусилля нашої дипломатії зводять нанівець цинічні звинувачення України з боку РФ у загрозі ядерної катастрофи. Цивілізований світ вимагає від Росії негайно звільнити захоплену атомну станцію, ухвалюється рішення про посилання на станцію моніторингової місії МАГАТЕ, посилену військовими експертами. Імовірно, Росія, як завжди, перешкоджатиме встановленню міжнародного контролю за ситуацією. Але світ однозначно дає розуміти агресору, що вся відповідальність за наслідки можливої катастрофи лягає саме на нього.
Ключовим у цій ситуації залишається питання, як світ може і готовий відповісти на тероризм агресора. На мою думку, до розуміння Кремля доведені можливі наслідки ядерного злочину. Не виключаю, що нейтралізація ППО агресора під час подій у Новофедорівці — один із таких сигналів.
Схоже, у Кремлі тривають роздуми щодо подальших дій, наслідки яких ми побачимо найближчим часом.
Більше статей Сергія Савченка читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google